інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Фінансування галузевих інновацій та бюджетна політика в контексті сучасних економічних реформ

Т.Т. Ковальчук, д.е.н.,
заслужений діяч науки та техніки України

Бюджетна політика, як відомо, має забезпечувати тактику розв’язання як оперативних, так і перспективних задач економічного розвитку країни, виходячи з етапів довгострокової стратегічної програми та існуючих фінансових можливостей країни. Закон України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», на жаль, поки повною мірою не кореспондується з новим курсом економічних реформ, націлених насамперед на інноваціну модернізацію країни.

Інноваційна модернізація – одна з наймолодших і найбільш перспективних цивілізаційних конструкцій. Тому невідкладне здійснення комплексних реформ саме в цьому контексті передбачає активізацію наукових пошуків та мобілізацію необхідних фінансових ресурсів, особливо «довгих грошей», які сьогодні на вітчизняних теренах є найбільшим національним дефіцитом. І це при тому, що гроші, як відомо, є «відкарбованою свободою». В даному контексті настав час серйозно переосмислити доцільність бюджетного фінансування певних бюрократичних організацій у науковій сфері. Далеко не в останню чергу це стосується державної підтримки так званої «галузевої науки» через бюджетне фінансування. Йдеться про галузеві державні академії – педагогічну, аграрну, медичну, правову та академію мистецтв.

Необхідно визнати, що незважаючи на «грошовий голод», фінансові витрати держави на утримання галузевих («національних») академій у 2011 році складають непомірно високу цифру – 2 413 584,8 тис. грн., тобто майже 2,5 млрд. грн. Дана сума майже у 50 разів перевищує щорічну грошову допомогу ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань або ж у 8 разів перевищує державні видатки на Фонд соціального захисту інвалідів.

На сьогодні держава утримує півдесятка таких академій. У якому обсязі і як розподіляються бюджетні кошти між галузевими академіями, які штучно набули статусу національних, більш конкретно показує табл. 1.

Таким чином, держава передбачила на фінансування наявних регіональних академій виділити в 2011 році з бюджету 2 413,6 млн. грн., що на 24,2% більше, ніж було заплановано в держбюджеті на 2010 рік. При цьому жодне з цих наукових утворень не розроблює галузевих програм чи інноваційних напрямків, які хоча б найменшою мірою були конкурентоздатні принаймні на вітчизняному ринку, не кажучи вже про світовий рівень.

Інноваційна бездіяльність державних галузевих академій загальновідома. Прикладів цього існує більше ніж достатньо. Так, наприкінці 2010 року була проведена Всеукраїнська науково-практична конференція на тему «Новий бюджетний кодекс України: інноваційна спрямованість і практика застосування». Попри те, що тематика цього наукового заходу надзвичайно актуальна з огляду на нинішні економічні реалії країни і, здавалося б, члени Академії правових наук мали взяти в даному проекті найбільш активну участь, жоден із них не виступив на конференції і не вніс конструктивних пропозицій.

Тим не менш, витрати на утримання галузевих академій перевищують витрати, передбачені на фінансування діяльності Верховної Ради, Кабінету Міністрів України та Державного управління справами разом узятих, і цілком співставні з коштами, що заплановано виділити в 2011 році на підготовку кадрів вищими навчальними закладами І та П рівня акредитації (2 467,5 млн. грн.).

Лише витрати на оплату праці у цих академіях (380,7 млн. грн.) удвічі перевищують загальну суму коштів на утримання Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації (190,9 млн. грн.) та майже дорівнюють коштам, що спрямовуються на утримання, експлуатацію, ремонт озброєння та відновлення боєздатності військової техніки (405,2 млн. грн.).


Тільки на щомісячну довічну плату за звання 259 дійсним членам та 665 членам-кореспондентам цих галузевих академій (додатково до зарплат і пенсій, які вони одержують) з державного бюджету без будь-якого зв’язку з результатами їх професійної діяльності витрачається близько 30 млн. грн., що вдесятеро більше, ніж у 2011 році передбачено виділити на забезпечення розвитку та застосування української мови (3 млн. грн.) або ж втричі більше, ніж на фінансову підтримку громадських організацій ветеранів (11,5 млн. грн.) та рівнозначно витратам на фінансову підтримку підприємств і організацій невиробничої сфери Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих (30,9 млн. грн.).

Вищенаведені дані демонструють ті витрати, які несе держава, утримуючи так звані наукові утворення. Привертає увагу й те, що витрати на утримання академій педагогічних та медичних наук у 2011 році збільшено, відповідно, на 7,9 та 41,6%. Водночас академікам і членам-кореспондентам Національної академії наук України за їхні звання щорічно з державного бюджету ще сплачується понад 25 млн. гривень.

Загалом довічна плата за звання дійсного члена та члена-кореспондента є рудиментом ще радянської системи підтримки наукової еліти в умовах відносно низьких статків переважної більшості населення країни і, зокрема, наукових співробітників. У жодній з високорозвинених держав світу такі виплати не проводились і не проводяться. У цивілізованих країнах (США, Велика Британія, Франція та ін.), які звикли раціонально використовувати державні (і не тільки) кошти, академії, як і інші наукові товариства, функціонують на громадських засадах та утримуються за рахунок внесків своїх членів. Державні галузеві академії загалом ніде, крім України і Росії, не існують.


Очевидним є те, що «галузеві академії» в останні роки фактично є бюджетним притулком для далеко не найталановитіших (якщо йдеться насамперед про гуманітарну сферу) вчених. Фактом, на жаль, є те, що тут з’явився і набирає обертів ринок взаємовигідних (якщо брати до уваги академічне членство високорангових чиновників), а подекуди навіть комерційних відносин при набутті академічних звань. Більшість з членів-кореспондентів та академіків мають невисокі комп’ютерні навички та нестачу досвіду роботи з Інтернетом, що свідчить про їх так званий «інноваційний потенціал».

Якщо підсумувати всі бюджетні витрати на утримання академічних інституцій, то обсяги державної щедрості вражають. Сумарна цифра (якщо також враховувати фінансові витрати на утримання НАНУ, що в 2011 році складають майже 2,8 млрд. грн.) перевищує 5,2 млрд. гривень. Для прикладу, це у 3,5 рази більше, ніж йде на підготовку кадрів Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка (789049 тис. грн.) і Національним політехнічним університетом «КПІ» (686 тис. грн.) разом узятих. А вітчизняна наука, як відомо, черпає і формує свої науково-інноваційні та цивілізаційні перспективи саме в таких навчальних закладах.

Однак системного моніторингу ефективності використаних академіями бюджетних коштів не здійснюється. Зараз доцільно фінансувати не академії як такі, а найбільш актуальні наукові дослідження, що реально гарантують і підтверджують їх практичну загальнодержавну значущість.

Час вимагає перегляду пріоритетів у бюджетній політиці і завдяки цьому – концентрації фінансових зусиль держави на найбільш важливих напрямках соціально-економічного розвитку країни.

Як не дивно, окремі галузеві академії, що функціонують на громадських засадах, демонструють перспективні інноваційні здобутки. Так, Академія інженерних наук України, тісно й плідно співпрацюючи з науковцями та здібною студентською молоддю Національного технічного університету «КПІ», вже впродовж досить тривалого часу просувається в наукових здобутках, які мають прикладне значення, конкуруючи з бюджетними галузевими академіями і в деяких позиціях навіть із НАНУ.

Настав час перейти на загальносвітові принципи існування та утримання (на громадських засадах) галузевих академій.


Якщо ж члени існуючих на сьогоднішній день бюрократично-патерналістських утворень насправді спроможні продукувати наукові продукти інноваційного характеру та змісту, то для цього в країні існують інші шляхи і форми для їх фінансової підтримки.

Світова практика демонструє фантастичні інноваційні здобутки завдяки насамперед венчурним формам організації науки. Існує чимало вражаючих прикладів, коли невеликі наукові групи з декількох талантів, які розпочинали ризиковані проекти (start-up) без найменшої фінансової підтримки з боку держави, через кілька років виходили на світовий рівень визнання.

На часі і в Україні створювати малі інноваційні підприємства, що працюватимуть на базі вищих навчальних закладів. Поєднання молодого азарту студентської молоді й досвіду професорсько-викладацького складу (за фінансової підтримки унікальних проектів з боку держави) завжди передбачає серйозні наукові перспективи.

Сьогодні наукова спільнота переживає історичний момент, коли чітко визначеним пріоритетом національного розвитку дедалі більше стає активне продукування інноваційних проектів, здатних якісно змінити нинішні фізично й морально застарілі технології. Тому актуальним завданням є системні пошуки й селекція сміливих інноваційних ідей та проектів, практична реалізація яких стане відчутним внеском у процес інноваційного оновлення національного господарства.

Указ Президента «Про оптимізацію фінансування галузевої науки та форм її організації» має стати фактичним продовженням адміністративно-управлінської реформи і забезпечити державі відчутну економію фінансових ресурсів, а також, що є найважливішим, активізувати вітчизняну науку в напрямку інноваційної діяльності.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"