інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Роздрібні платіжні послуги й тенденції їх розвитку*


Вітчизняна практика розробки перспективних платіжних технологічних рішень виглядає дещо обмеженою. В основі пілотних проектів лежить економічний інтерес постачальників платіжних послуг, держави і великих роздрібних організацій, але в той же час недостатньо представлені інтереси споживачів цього виду послуг, їхні переваги та зручність роботи, у зв’язку з чим вони дуже мало впливають на тенденції розвитку платіжних технологій. Існуючий стан справ має змінитись, оскільки в кінцевому підсумку від уподобань споживачів багато в чому залежить подальший напрям розвитку роздрібних платіжних систем. До процесу модернізації та реформування платіжних технологій необхідно залучити представників споживчого співтовариства, причому важливо це зробити ще на етапі проектування та розробки перспективних систем роздрібних платежів.

Міжнародна термінологія, яка використовується в платіжних та розрахункових системах, в залежності від величини розрахункових операцій, поділяє платежі на два основних види.: це платежі на великі суми (large-value payments), які головним чином здійснюються між банками або між учасниками на фінансових ринках і зазвичай вимагають термінового і своєчасного розрахунку. Другий вид – це роздрібні платежі (retail payments) – термін, що характеризує всі платежі, не включені у визначення платежів на великі суми.

Роздрібні платежі є в основному споживчими нетерміновими платежами порівняно невеликої вартості. Системи роздрібного переказу коштів оброблюють великий обсяг відносно невеликих за вартістю платежів у формі чеків, кредитових переказів, прямих дебетів, операцій через банкомати та операцій електронного переказу коштів у пунктах продажів. Крім цього, грошові перекази, здійснювані за банківською або поштовою системою, прийнято вважати формою роздрібних платежів.

До роздрібних фінансових послуг відносять широкий перелік послуг, що надаються фінансовими посередниками юридичним і фізичним особам. Серед них – платіжно-розрахункові послуги та послуги з переказу коштів. Організації, які надають фінансові послуги з проведення платежів, представлені двома великими групами установ – кредитними організаціями та організаціями, які не є кредитними. Перші діють і здійснюють банківські операції на підставі ліцензії, що надається Центральним банком. До організацій, які не є кредитними, відносяться організації поштового зв’язку, оператори електронної готівки, оператори мобільного зв’язку, а також міжнародні та національні системи грошових переказів.

Окремі платіжні послуги можуть здійснювати платіжні агенти і субагенти, котрі є юридичними особами, або індивідуальні підприємці, які здійснюють операції прийому платежів фізичних осіб.

Операції прийому платежів фізичних осіб означають прийом платіжним агентом від платника коштів, спрямованих на виконання грошових зобов’язань перед постачальником за оплату товарів (робіт, послуг), у тому числі внесення плати за житлове приміщення і комунальні послуги, а також здійснення платіжним агентом подальших розрахунків із постачальником.

Залежно від виду платіжного інструменту, використовуваного для ініціювання розрахункових операцій між платником і одержувачем коштів, розрізняють роздрібні платежі в документарній та бездокументарній формі. Розрахунки на підставі нормативно встановлених розрахункових документів прийнято називати документарними формами розрахунків.

Розрахункові документи являють собою:
– розпорядження платника (клієнта банку) на списання коштів зі свого рахунку і переказ їх на рахунок отримувача коштів;
– розпорядження одержувача (стягувача) на списання коштів із рахунку платника і перерахування їх на рахунок, вказаний одержувачем коштів (стягувачем).

Розрахункові документи можуть бути представлені у паперовому варіанті або на електронному носії.

До розрахункових документів, що використовуються для здійснення перерахувань коштів з ініціативи платників, належать платіжні доручення та акредитиви. Переказ коштів одержувачу на підставі платіжного доручення є безумовним.

При акредитивній формі розрахунків для переказу коштів на рахунок одержувача останній повинен виконати певні умови, передбачені в договорі, на підставі якого проводиться розрахунок між платником і одержувачем. Найпоширенішим видом безготівкових платежів є переказ на підставі платіжного доручення. До розрахункових документів, що використовуються для одержання платежу за допомогою платника за ініціативою одержувача (стягувача), належать платіжні вимоги, інкасові доручення та чеки (якщо кредитні організації здійснюють їх інкасування). На підставі інкасового доручення кошти на рахунок отримувача переказуються в обов’язковому порядку. Розрахунок на підставі платіжної вимоги може передбачати згоду платника.

До бездокументарних форм платіжних інструментів відносять платіжні картки, електронні гроші, а також інструменти, що поєднують характеристики електронних форм розрахунків. Причому бездокументарні платіжні інструменти зазвичай є кредитовими видами інструментів, оскільки процедура ініціювання розрахункових операцій здійснюється платником.

Існує декілька видів електронних платіжних систем, що використовують бездокументарні форми розрахунків, які можна умовно класифікувати за трьома основними типами:
– карткові системи;
– оператори цифрової готівки;
– платіжні шлюзи.

До карткового типу належать платіжні системи, що працюють із банківськими картками. Платіжна картка є видом інструменту для здійснення розрахунків, що призначений для здійснення фізичними та юридичними особами операцій з коштами, що знаходяться в емітента. Платіжна картка містить певну інформацію про рахунок і є лише засобом доступу до коштів на рахунку власника. Вона є інструментом проведення платежу, а не власне засобом платежу. Банківська картка – платіжний інструмент, за допомогою якого її власники можуть здійснювати безготівкові розрахунки за товари та послуги в пунктах прийому банківських карт, отримувати готівкові кошти в банкоматах або поповнювати свій картковий рахунок за допомогою платіжних терміналів і банкоматів. Емітентом платіжної картки виступає кредитна організація, що здійснює діяльність із випуску платіжних карток, відкриття рахунків та розрахунково-касового обслуговування клієнтів при здійсненні операцій з використанням виданих їм карток.

При здійсненні розрахунків між платником та одержувачем емітент взаємодіє з кредитною організацією – еквайєром, який підтримує мережу пунктів прийому банківських карток. Розрахунок між еквайєром і емітентом виконує розрахунковий агент – кредитна організація, що виконує функцію управління розрахунковим процесом між учасниками міжбанківських розрахунків. Функції емітента, еквайєра та розрахункового агента, а також підтримка програмно-апаратних засобів взаємодії учасників і клієнтів платіжної системи можуть виконуватися в рамках однієї кредитної організації або бути розподіленими між кількома організаціями.

Платіжні системи, які оперують цифровою готівкою – емітованими організатором системи грошовими одиницями, які можна обміняти на готівку у відповідних учасників системи. Електронні гроші – грошові зобов’язання емітента в електронній формі, облік яких здійснюється на спеціальному пристрої, наприклад, мікропроцесорній карті або жорсткому диску персонального комп’ютера.

Якщо електронні гроші являють собою продукт, заснований на картках, вартість зазвичай зберігається на мікропроцесорному чіпі, вбудованому в пластикову картку. Інший вид електронних грошей являє собою так званий мережевий продукт, що використовує спеціалізоване програмне забезпечення, встановлене на персональному комп’ютері, для зберігання вартості. Платіжні шлюзи представляють собою синтез карткових систем та операторів електронної готівки, надаючи можливість взаємної конвертації та способів оплати товарів і послуг в Інтернеті. Значна частина існуючих на даний час електронних платіжних систем належить саме до шлюзів, незважаючи на те, що багато з них виділяють певний вид платежів як основний.

Існують функціональні компоненти, спільні для електронних платіжних систем на основі карток та електронних грошей:
– випуск розрахункового та/або касового інструменту (емісія);
– власник безготівкових грошових коштів, депонованих, позичених або придбаних у емітента (власник);
– операційна мережа програмно-апаратного забезпечення пунктів прийому електронних платіжних засобів (еквайрингова мережа);
– програмно-технічні засоби інформаційного обміну та обробки розрахунково-касових операцій (процесинг).

Організаціями, які виконують функції еквайра, емітента та розрахункового агента в рамках платіжних систем на базі електронних грошей, можуть бути не тільки кредитні організації, а й інші юридичні особи.

Кошти, які використовуються для розрахунків документарними і бездокументарними платіжними інструментами, можуть переміщатися між платіжними системами, що використовують різні засоби для розрахунків. Наприклад, для розрахунків у платіжній системі, що використовує електронні гроші, кошти можна перевести платіжним дорученням, платіжною карткою або надати готівку в пункті прийому платіжної системи.

Таким чином, грошові кошти юридичної або фізичної особи (платника) можуть бути розподілені між різними системами роздрібних платежів, залежно від його потреб.

Потік платежів, спрямований від платника до одержувача коштів, зазвичай супроводжується потоком зі зворотнім напрямком, який являє собою товари, послуги та фінансові активи, що надаються в обмін на кошти.

За принципами організації розрахункових взаємовідносин між учасниками платіжних систем, системи розрахунків поділяються на системи валових розрахунків (брутто-розрахунки) та системи нетто-розрахунків. Синтезом характеристик брутто- та нетто-розрахунків є система змішаних розрахунків.

Розрахунок на валовій основі (gross settlement) припускає, що відповідно до кожного доручення чи вимоги проводиться окрема операція за допомогою відповідного перерахування коштів. Платежі виконуються послідовно в міру їх надходження або відповідно до встановленої черговості обробки.

Нетто-розрахунок (net settlement) – це розрахунок на основі чистої позиції взаємних вимог і зобов’язань; його також називають неттінгом або заліком.

Неттінг являє собою розрахунок нетто-позицій із зустрічних платежів згідно з сумами, відображеними в платіжних інструкціях двох і більше учасників розрахунків на нетто-основі, відповідно до порядку проведення розрахунків або клірингу. Системи брутто-розрахунків розрізняються за швидкістю і порядком проведення розрахунків. Розрахунки на валовій основі можуть проводитися безперервно протягом дня (real-time), а можуть здійснюватися в певний визначений період часу (batch). Це визначає поділ брутто-розрахункових систем на розрахунки в режимі реального часу і розрахунки з періодичною обробкою платежів.

Системи нетто-розрахунків поділяються за способом розрахунку нетто-позиції вимог і зобов’язань на двосторонній (bilateral) неттінг і багатосторонній (multilateral) неттінг.

Змішані системи (hybrid systems) – це системи, що поєднують швидку завершеність платежу систем валових розрахунків та більш ефективне використання ліквідності, характерне для неттінгових систем. Основною рисою цих систем є частий залік платежів протягом операційного дня з негайним завершенням розрахунку.

На даний час інформаційно-комунікаційні технології, наприклад, мережа Інтернет і мобільний зв’язок, широко застосовуються в банківському бізнесі. Використання в платіжних системах сучасних стандартів і сервісів обміну інформацією призвело до появи різноманітних систем елетронного обміну «банк-клієнт», «телефонного банкінгу», «інтернет-банкінгу» і «мобільного банкінгу», об’єднаних загальним терміном «дистанційне банківське обслуговування».


* Матеріали Центру дослідження платіжних системі розрахунків

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"