інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Розв’язання проблем «поганих» активів шляхом створення санаційного банку: за і проти

Р.Кисляк

За офіційними даними близько 15% усіх активів банківської системи України є проблемними. За експертними оцінками реально цей показник набагато вищий і становить 30-35%. Для розв’язання даної проблеми Національник банк України запропонував ідею створення санаційного банку.

Формувати статутний капітал цього банку планується за рахунок доходів НБУ і цінних паперів, емітентом яких він являється. Санаційний банк, згідно з документом, займеться проблемними активами діючих банків. З метою виконання своїх функцій банк зможе придбати у власність проблемні активи і зобов'язання банків, а також проводити аукціони з їх продажу. При цьому до проблемних активів віднесли майнові права за кредитами, заборгованість за якими класифікована за ступенем ризику як «субстандартна», «сумнівна» і «безнадійна».

Крім того, Національному банку надається право в окремих випадках вимагати надання разової та тимчасової звітності, а також встановлювати спеціальні вимоги щодо діяльності підконтрольної фінансової установи. Ліквідувати санаційний банк зможе тільки правління Національного банку України.

Думки експертів щодо даної ініціативи розійшлися. Частина з них поділяють оптимістичні настрої. На їхню думку, ідея створення подібної фінансової установи актуальна з 2009 року. Про це говорять з тих пір, як почалася криза в банківській системі. І основна перешкода при створенні фінансової установи – відсутність чинного законодавства, що передбачає наявність подібного банку в системі державних банківських установ. Зазначається також, що створення такого банку істотно допомогло б підвищити кредитоспроможність банківських установ, очистити баланси банків від проблемних активів і підвищити ефективність роботи банківської системи в цілому.

При цьому фінансова установа зможе здійснювати покупки неліквідних банківських активів з істотним дисконтом, проводячи подальші роботи зі стягнення заборгованості, і потенційно реалізовувати майно, що забезпечує «проблемні» кредити, за більш високою ціною. Банки, в свою чергу, отримають можливість розформувати резерви, раніше створені для можливого покриття збитків внаслідок неповернення кредитів. Після чого вивільняться кошти на кредитування. Досвід Західної Європи свідчить про те, що санаційний банк може бути хорошим інструментом вирішення проблеми «токсичних» активів у банківській системі. Наприклад, Швеція, витративши на створення санаційного банку близько 4% ВВП, зуміла подолати економічний спад, викликаний великою кількістю «проблемних» іпотечних кредитів. Крім того, санаційні банки під час кризи були створені у Франції, Великій Британії та Німеччині.

Разом з тим, аналітики відзначають, що зарано рано говорити, наскільки банк буде ефективним і як це може позначитися на банківській системі в цілому, оскільки навіть у випадку, якщо закон буде прийнято, необхідно буде розробити підзаконні акти для детальної регламентації його діяльності. Проект, по суті, досить декларативний, і механізми функціонування банку описані в загальних рисах. Наскільки такий банк буде ефективним інструментом, залежатиме, насамперед, від лобістських інтересів і щирості заявлених намірів (наскільки санаційному банку не будуть заважати виконувати функції або, навпаки, підштовхувати до прийняття «правильних» рішень), а по-друге, від професіоналізму менеджменту такої установи. Також невирішеним залишається питання, які саме банки повинні входити до поля діяльності і відповідальності санаційного банку.

Нормальна діяльність такої установи припускає створення нових продуктів, видів фінансових інструментів, у тому числі, для торгівлі боргами компаній. Така торгівля – новий для вітчизняного ринку інструмент. При цьому може виникнути питання, чи існує ринок, який готовий сприйняти такий інструмент в повному обсязі. Швидше за все, вважають аналітики, подальша доля проекту буде досить нелегкою. Навряд чи його зможуть реалізувати швидко, оскільки під нього потрібно створювати законодавчу та нормативну базу, пов'язану з інструментарієм і ув'язуванням різних елементів законодавства та господарської діяльності.

Ряд експертів взагалі сумніваються в необхідності створення санаційного банку. На їх думку, крім шкоди, проект створення чергового державного банку нічого не дасть.

Неринкові, непрозорі механізми роботи держструктур, коли активи просто переписуються з балансу на баланс, є основою тотальної корупції. Таким чином, новий держбанк може стати «похоронним бюро» для проблемних активів банківської системи. В результаті – в черговий раз буде спустошено державний бюджет, а зароблять на цьому окремі наближені до влади особи. Адже незрозуміло, за якою ціною будуть викуповуватися погані активи, а також, які банки будуть мати «пільговий» доступ до Національного банку України, що контролюватиме діяльність санаційного банку.

Створення чергового державного банку може стати інструментом перерозподілу активів і не більше. Крім того, за допомогою санаційного банку можна доводити потрібні банки до штучного банкрутства. Експерти стверджують, що в світі не так багато прикладів створення санаційних банків та історій успіху таких фінансових установ.

Питань багато, тому не зайвим буде звернутися до досвіду інших країн, що вже встигли дещо зробити у цій сфері.

Росія

Наш стратегічний партнер вирішував проблему з очищенням банківської системи відразу за двома напрямками. У 2009 році були створені Відкриті пайові інвестиційні фонди. Держава фонди не фінансувала.

Сутність роботи фондів в наступному: банки скидали свої проблемні активи у ЗПІФ в обмін на цінні папери (паї фондів). При цьому, формально, банки не позбавилися від активів. За ними залишилися права вимоги і зобов'язання по поверненню. Але сама дія дозволила зняти обов'язкові резерви під проблемні активи і зменшити навантаження на капітал.

Що стосується другого напрямку, то ним став пілотний проект Міжнародної фінансової корпорації. Був створений Спеціалізований фонд акумулювання та викупу проблемних активів у формі державної корпорації з приватно-державним фінансуванням.

Викуп проблемних активів здійснювався з дисконтом, але при виконанні обов’язкової умови повної відкритості інформації про реальний стан активу. Проблемні активи передавалися в обмін на державні цінні папери (спеціалізовані облігації федеральної позики) зі строком погашення – 10 років. Ці папери можуть бути конвертовані в акції підприємства-боржника. Крім того, банк може використовувати дані спеціалізовані облігації як забезпечення для короткострокових кредитів ЦБРФ.

США

Саме в Сполучених Штатах почалася криза, яка перекинулася на весь світ. Саме Штатам і потрібно було шукати панацею. Тим не менш, відповідна модель не була знайдена. Спочатку був прийнятий «план Полсона» («Emergency Economic Stabilization Act of 2008»), який жорстко критикувався республіканцями. Саме цей План передбачав викуп «токсичних» активів у банків. А Федеральна резервна система повинна була вкласти в проблемні банки 700 млрд. дол. Результат: різко загострилися інфляційні процеси, і став гостро відчуватися бюджетний дефіцит. «План Полсона» вже в 2009 році ліг в основу «плану Обами». Міністерство фінансів США запропонувало в рамках Плану Обами" створити державно-приватне партнерство з фондом до 1 трлн. дол., щоб виводити так звані «токсичні» активи з банківських балансів.

У свою чергу, план трансформувався в «план Гейтнера». Згідно з ним, ФРС і Федеральна корпорація страхування депозитів створили Приватно-державний інвестиційний фонд.

Механізм роботи полягав у наступному: банки формували пул проблемних активів, після чого Федеральна корпорація страхування депозитів проводила аукціон з продажу проблемних активів (зрозуміло, з дисконтом). Якщо влаштовувала ціна продавця активу, то приватний інвестор фінансував операцію за рахунок випуску боргового цінного паперу, гарантованої ФКСД. А далі фінансування здійснюється за рахунок коштів держави й приватного інвестора в співвідношенні 6 до 1. І частий інвестор отримує в управління пул проблемних активів.

Треба сказати, що план так до кінця і не був реалізований, оскільки уряду не вдалося домовитися з банками про ціну викупу проблемних активів.

Швейцарія

У Швейцарії був створений Фонд спеціального призначення Центрального банку з наповнену 60 млрд. дол., за рахунок ЦБ (54 мільярди) і облігацій найбільшого банку Швейцарії UBS AG (6 млрд. дол). Фактично, була застосована гібридна схема з елементами санаційного банку та страхової компанії.

Фонду в управління були передані проблемні активи UBS на суму 39 млрд. дол., а уряд продав облігації банку (UBS), які можуть бути конвертовані в 10% акцій банку.

Швеція

Швеція перша з європейських країн, хто почав роботу на державному рівні з проблемними активами банків – ще на початку 90-х років минулого століття. З цією метою були створені дві Фінансові компанії з необмеженим державним фінансуванням.

Активи банків були умовно розділені на «хороші», «проблемні» і «безнадійні». Перша група активів залишалася в управлінні банків, друга – купувалася Фінансовими компаніями, а третя – підлягала списанню.

Фінансові компанії викуповували у банків проблемні активи за рахунок держави, якій частково переходили акції банків (по суті, часткова націоналізація). Фінансові компанії працювали з проблемними активами. Тобто, якоюсь мірою здійснювали функції санаційного банку.

Дуже щільно рішенням проблеми «поганих» активів займалися уряди Великої Британії, Німеччини, Франції, Кореї, Аргентини та інших країн. Але, не зважаючи на використання різних інструментів, все зводилося до необхідності очищення банківської сфери від баласту у вигляді проблемних активів, що тягнули всю систему вниз.

Яка система підійде найкраще для України? Це дуже складне питання, відповісти на яке нелегко. Насправді, підійде, напевно, будь-яка. Або ж гібрид декількох. Те, що сьогодні Нацбанк запропонував створення санаційного банку – одна з можливостей вирішення складної проблеми.

Суть не в механіці процесу, а в самому процесі. Нацбанк і керівництво країни повною мірою усвідомили всю загрозу наявності великої кількості проблемних активів в українській банківській сфері, які рано чи пізно, можуть зруйнувати всю фінансову систему країни.

Наявність проблемних активів гальмує банківську систему, не дає їй розвиватися, від чого страждає вся економіка. Не кажучи вже про проблему низької інвестиційної привабливості України.

Національний банк, безумовно, діє завбачливо і дуже по-європейськи, бажаючи дотриматися всіх формальностей і отримати «зворотний» зв'язок від експертно-банківського середовища з приводу своєї ініціативи. Проте, здається, що саме в цій ситуації НБУ варто було б проявити більше рішучості і максимально прискорити процес створення структури по роботі з проблемними активами.

Світового досвіду достатньо, щоб зрозуміти: будь-який варіант, у тому числі і запропонований Нацбанком до обговорення, спрацює. Єдиною умовою буде відкритість і прозорість дій НБУ і новоствореної структури.

Керівництву Національного банку в цій ситуації залишається лише побажати уникнути природних для України «пасток»: витримати обов'язкову критику будь-яких починань, не піддатися спокусі реалізувати «темні» схеми з активами і не загрузнути в паперовій тяганині, яка неминуче виникне в ході незліченних погоджень нормативно-правових актів.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"