інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Трансформація капіталізму: теоретичні засади та реальні перспективи

В.Колташов

Кейнсіанство як економічна політика за активною участю держави в розвинутих країнах світу свого часу зазнала краху тому, що виявилася більше невигідною для монополій. Використан- ня неоліберальної політики забезпечило корпораціям нові можливості накопичення, а головне – пристосування до умов, які виникли на планеті в результаті краху колоніалізму. Ресурси колишніх колоній та залежних ринків були по-новому поставлені на службу капіталізму. Важливими виявилися і можливості, що відкрилися з катастрофою країн «реального соціалізму». За їхній рахунок сталося типове для багатьох понижувальних хвиль територіальне розширення економіки світового капіталізму. Неолібералізм процвітав з 1980-х років до останнього часу. Він пройшов через чимало криз і зберіг ефективність, однак знову спіткнувся. Старі монетаристські ліки не допомагають сучасній економіці: вона перебуває в депресії, капіталізм не в силах повернутися до зростання колишніх років. Уряди відчайдушно шукають вихід для капіталу, який не пов’язаний з поступками для найманих працівників. Останні ж чекають від влади абсолютно іншого.

Але кейнсіанство не може просто повернутися як інструмент подолання нинішньої глобальної кризи. Ця модель передбачала підтримку споживання в індустріально розвинених країнах за рахунок експлуатації людських та природних ресурсів колоніальної і напівколоніальною периферії. Подорожчання сировини підірвало основу кейнсіанської економіки в країнах центру. В сучасних умовах капіталізму, щоб вижити доведеться піти на великі поступки робочим, ніж це було можливо під час розквіту кейнсіанства. Локальні ринки повинні будуть об’єднатися, а боротьба за збут загостриться ще до кінця нинішньої кризи. Для переходу до господарського зростання державі доведеться перейти від епізодичної підтримки споживачів до стратегії економічного регулювання при стимулюванні зростання платоспроможності широких верств населення. Капітал повинен буде зробити ставку на нову техніку і кваліфіковану працю. Комерційна сфера послуг видозміниться, можливо, значно стиснеться. Громадська сфера, що стимулюється державою, навпаки відновить швидке зростання.

Однак без гострої соціальної боротьби зрушення не відбудуться. Дії найманих працівників поряд з ринковими неприємностями знову відкриють капіталу загрозу краху всього існуючого ладу.

Капіталу доведеться взяти на себе витрати на подолання кризи (його найбільш гострий етап ще попереду). Ринки почнуть зливатися, як це неодноразово було в історії, а конкуренція між світовими групами великого капіталу посилиться. Зростання світової торгівлі не припиниться з розвитком протекціонізму, але для цього уряди повинні будуть виробити стратегію вирощування, підтримки та захисту ринків. Карликові країни позбавлятися перспектив. Офшори, ймовірно, будуть у більшості ліквідовані.

Структурні зміни, як можна очікувати, включать транспортну революцію і загальний розвиток комунікацій не в приватних, а загальноекономічних інтересах. Комерційне поле у цілому скоротиться. Платна медицина, освіта та деякі інші види бізнесу можуть бути навіть заборонені як паразитичні. Їх націоналізація, як і зміни в цілому, не відбудуться без активного втручання мас. Але не варто думати, ніби капітал від цього тільки програє. Його концентрація, мабуть, зросте, а порятунок споживачів від багатьох витрат на послуги вивільнить кошти для покупки промислових товарів. На користь монополій піде і подальше витіснення дрібного і середнього бізнесу.

Капіталізм неодноразово видозмінювався, проходячи через великі кризи. Він може змінитися ще раз. Він може взяти на озброєння багато чого з того, з чим нещадно боровся в еру неолібералізму.

Капіталізм як світове явище не зникне поки не дійде до межі можливого розвитку. Ця межа існує, але вона ще не досягнута. Попереду новий етап суспільного розвитку і в ході нього, ймовірно, підготовка передумов нової формації завершиться.

Структурні зміни в капіталістичній системі повинні відбутися разом зі змінами в техніці. Будь-яка зміна довгих хвиль в історії супроводжувалася науково-технічними переворотами. Зміни могли зачіпати далеко не всі галузі суспільного виробництва. При переході до понижувальних хвиль вони були менш масштабні. Однак вони завжди відбувалися.

Нинішня криза готує підвищувальний період розвитку. Протиріччя, що породили потрясіння світової економіки, вказують на необхідність масштабної революції в науці та техніці. Відсутність її ознак у перші роки спаду ще не означає, що ці зміни не відбудуться пізніше – на фінальному етапі глобальної кризи. Якими вони можуть виявитися і в яких областях здійснитися?

Більшість економістів, як правого, так і лівого спрямування передбачають після закінчення глобальної кризи слабкий підйом. Ймовірно, все буде навпаки – підйом виявиться більшим.

Суспільство звикло вважати інформаційну сферу інноваційною. Енергетика, виробниче обладнання і навіть транспорт сприймаються як щось консервативне, як те, що підійшло до межі розвитку. Але межі розвитку техніки не існує. Подорожчання одних енергоресурсів при капіталізмі створює передумови для переходу на нові. Деревне вугілля було замінене кам’яним, а його потіснили нафта і природний газ. В 1960-1970-ті роки економіка капіталізму впритул підійшла до повсюдної роботизації та автоматизації виробництва. Повернення до принципів широкого застосування робототехніки вимагає, насамперед, доступності великої кількості дешевої енергії.

Енергетична революція – це головне, що чекає людство в рамках майбутніх науково-технічних змін. Важливою частиною індустріальної революції стане поява нових синтетичних матеріалів, які за якістю не поступаються старим, але значно дешевші у виробництві. Одні галузі чекає занепад, інші – розквіт. Складно сказати, як конкретно відбудеться технологічний стрибок. Але можна припустити, що прорив в енергетиці забезпечить атмосферна електрика, про яку так багато говорив Нікола Тесла.

Дешева енергія полегшить розвиток транспорту. І якщо будуть відкриті двигуни нового принципу або революційні способи збереження енергії, то можливим виявиться масове виробництво персональних літальних апаратів. Автомобіль відійде в минуле. Можлива поява й інших галузей. Старі галузі економіки повинні будуть істотно змінитися; так з допомогою нових матеріалів і дешевої енергії можлива революція в житловому будівництві.

Історичний досвід капіталізму, підтверджені ним закони вказують: криза несе людству не загрозу варварства, а новий переворот в його житті. Якісні зміни в системі капіталізму потребуватимуть повернення до політики підвищення освітнього рівня населення, соціалізації іммігрантів, виведення їх з штучних гетто неформальної зайнятості. Повинні будуть піднятися стандарти оплати праці і розширитися соціальні гарантії.

Найбільші темпи зростання можна чекати не в країнах центру, а в економіках напівпериферії і периферії неоліберального капіталізму. Останні повинні будуть самостійно подолати соціальну кризу і пройдуть через низку революцій. Дешева низькокваліфікована робоча сила не буде затребувана, але виявляться цінними споживачі і досвідчений персонал. Це протиріччя буде вирішене через політику підвищення культурного рівня мас і загальної зайнятості. Тривалість робочого тижня скоротиться. Це стане додатковим стимулом для переходу на нову техніку.

Необхідно ще раз підкреслити, що наївно очікувати, ніби описані зміни стануть можливими з добровільної згоди монополій. За роки кризи капітал не тільки усвідомлює повний економічний крах неолібералізму, але і повинен буде відступити перед натиском громадського руху. Будь-які проекти реформ, що покращують стан найманих працівників, сприймаються сьогодні урядами і капіталом як нахабні, абсурдні і неприпустимі. Підсилився в кризу й наступ на права трудящих, що не веде до відновлення зростання, але породжує соціальну напругу. Такий підхід належить подолати.

На новій структурно-технічній базі можуть бути розв’язані багато проблем навколишнього середовища. Витрати на подолання екологічних проблем можуть виявитися відносно невеликими. Масова переробка старого сміття при дешевій енергії може стати високорентабельною справою. Все це не має нічого спільного з ліберальним міфом про «зелену економіку» з вітряними генераторами, сонячними батареями, біопаливом і окремими сміттєвими урнами для скла, папірців і пластику.

Деяким аналітикам здається, що сучасна криза капіталізму схожа на кризу 1970-х років. В очі кидається ставка урядів на старі перевірені механізми регулювання, дивні перемоги з їх допомогою над падінням економіки і нові – ще більші проблеми в результаті. Технологічна революція тоді відбулася не напередодні проблемної епохи (як це було раніше), а вже в ході неї. Не секрет, що багато нового в комп’ютерному і програмному світі тих років було створено ентузіастами в гаражах. Але сучасна глобальна криза – це 1970-ті роки навпаки. Рух в ній відбувається не у напрямі до встановлення неліберальної економіки, а від неї. Капіталізм повинен пройти від краху ефективності старої моделі, через відчайдушні спроби врятувати її, до встановлення нової.

По закінченні сучасної кризи світу буде потрібно приблизно 25 років, щоб підійти до нової великої кризи. Запровадження нового типу регулювання не позбавить економіку від кризи перевиробництва і від чергової системної кризи. Швидше за все, перехід від застою до підйому на новій технологічній основі не станеться у всіх країнах одночасно. Області планети, які запізнилися у своєму розвитку, будуть приречені на особливо сильні політичні потрясіння.

Посткризовий підйом не знищить відсталість, навпаки – її ступінь ще більше зросте, але він різко скоротить простір відсталості. Зняття проблеми нерівномірності розвитку буде вже завданням нового історичного перевороту.

Ймовірно, майбутній підвищувальний період виявиться останнім в історії капіталізму. Здешевлення товарів за його час дійде до меж товарності виробництва. У процесі цього суспільство, очевидно, зіткнеться з індивідуалізацією замовлень на продукт. Прогрес техніки дозволить випускати речі з індивідуальними параметрами. Суспільство виявиться більш гуманним і більш свідомим. Клас власників з’явиться під кінець хвилі, що зароджується, і буде перешкодою подальшому прогресу. Причому перешкодою, що вимагає повного і швидкого усунення. Звуження сфери ринкових відносин за підсумками цієї кризи згодом виявиться недостатнім. Воно взагалі перетвориться на перешкоду господарському розвитку.

Усуспільнення ряду ринкових областей в ході подолання кризи дозволить зберегти ефективну експлуатацію праці в корпоративному секторі. Націоналізовані області промисловості субсидуватимуть комерційні підприємства. Капіталізм не втратить свої «родові ознаки». Протиріччя між найманою працею і капіталом збережеться, як збережеться і боротьба класів. Але на відміну від неоліберальної епохи її значення різко зросте. Це відіб’ється і на політиці: вага мас в ній знову підніметься. Розгорнеться боротьба за нові соціальні реформи.

Важливим підсумком світової кризи має стати зміна структури споживання. Ознаки цього вже помітні. Але без економічного перевороту вони не можуть бути надійно закріплені.

Розвиток сільського господарства в нову епоху далі піде по промисловому шляху. Екологічні стандарти зможуть зробити його продукцію більш чистою, а технологічна революція допоможе зробити виробництво їжі більш масовим і доступним. Харчування і здоров’я сотень мільйонів людей покращиться. Логічно також припустити новий прогрес медицини при її доступності (декомерціалізації).

Неоліберальний капіталізм суворо пройшовся по свідомості лівих. Переконаність у силі прогресу відступила перед апатією. Разом з нею в умах поселилося уявлення про капіталізм як якусь демонічну силу, що давно завершила свій розвиток. Більшість лівих і зараз готові сказати, що світ давно об’єктивно дозрів для нового ладу. Але як тоді пояснити, що досі цього не сталося? Як би люди не ненавиділи капіталізм, він продовжує свій суперечливий розвиток.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"