інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Державні запозичення: тенденції та наслідки

В. Задоренко

Останніми роками український уряд активно позичає гроші. Але якщо в умовах кризи така політика була виправданою, то зараз надмірна активність уряду на боргових ринках формує ризик реалізації грецького сценарію. Країна, яка звикає жити в борг, рано чи пізно приречена на дефолт.

В Україні складається досить унікальна ситуація: динаміка зростання доходів бюджету другий рік знаходиться нижче рівня інфляції (це говорить про те, що реальні витрати бюджету скорочуються). Темпи повторюють рекордні показники докризового періоду. Тим часом, цього року уряд не тільки не скорочує, а навпаки збільшує обсяги запозичень. У законі про державний бюджет сказано, що у поточному році Кабінет Міністрів України планує додатково позичити близько 98,5 млрд грн., що відповідає практично 1/3 регулярних доходів бюджету.
Політика активних запозичень з метою профінансувати більше витрат, ніж це можливо в умовах поточного становища економіки, продукує комплекс негативних тенденцій. Крім того, низька якість управління борговими ресурсами тягне за собою наростання додаткових ризиків стабільності в Україні.
Так, боргова політика уряду орієнтована більшою мірою на те, щоб перекласти тягар поточних витрат на наступні покоління. Кабінет Міністрів позичає в основному для фінансування своїх поточних потреб. Лише незначна частка (10,1 млрд грн.) запланованого обсягу запозичень піде на реалізацію інвестиційних проектів, здатних принести економічний ефект на перспективу. Серед них: підвищення якості автодоріг, розвиток місцевої інфраструктури, енергоефективність тощо. Більша частина коштів (88,4 млрд грн.) буде спрямована в загальний фонд державного бюджету. За їхній рахунок збалансують казну, забезпечать соціальні гарантії та реалізацію інших напрямків, які не пов’язані з інвестиційною діяльністю держави та не принесуть економічні дивіденди. Розплачуватися перед кредиторами будуть змушені майбутні покоління. Тобто, порушено базовий принцип – сплачувати за позиками має той, хто ними користується.
Крім цього, фінансовий ефект боргової політики наближається до нуля. У 2012 році загальні виплати за державними зобов’язаннями будуть практично дорівнювати обсягу запозичень. Розмір обслуговування державного богу (виплати процентів) досягне 30 млрд грн. (близько 2% очікуваного ВВП). Ключові статті витрат – обслуговування ОВДП 2009 року, а також «свіжі» позики 2010-2011 років. Крім цього, необхідно буде сплатити державний борг у розмірі 65,9 млрд грн. (4,39% очікуваного ВВП). Найбільша сума припадає на кредит, отриманий в 2010 році від ВТБ Банку (16,2 млрд грн.) і ОВДП 2010 року (10,7 млрд грн.). Таким чином, з усього обсягу 98,5 млрд грн. запозичень 96,9 млрд грн. в остаточному підсумку підуть на оплату кредитів, залучених раніше, і тільки 1,6 млрд грн. надійдуть у бюджет на фінансування інших цілей.
Якщо погашення основної суми кредиту здійснюється, як правило, за рахунок фінансування, то виплата процентів є статтею витрат бюджету, тому обслуговування боргів компенсується урізанням інших статей витрат. А ці кошти можна було б використовувати на забезпечення кількох напрямків бюджетної політики, наприклад, у два рази збільшити капітальні витрати казни, зокрема на освіту і науку.
Є ще одна складова боргової політики влади – охолодження інвестиційної активності. В цих умовах уряд буде орієнтований на внутрішні джерела, насамперед, на розміщення ОВДП, в тому числі облігацій, номінованих в іноземній валюті. Таким способом Кабінет Міністрів цього року збирається позичити 60,95 млрд грн. (61,9% загальної суми запозичень), що спровокує скорочення фінансових ресурсів країни. Викачування ліквідності з внутрішнього ринку призведе до проблем кредитування підприємств і підвищення процентної ставки. Крім того, орієнтація на внутрішні фінансові ринки збільшує вартість обслуговування державного боргу, оскільки ставки на внутрішньому ринку боргових зобов’язань України в 1,5-2 рази вище тих, які пропонують міжнародні фінансові організації – МВФ, ЄБРР та Світовий банк.
Безумовно, залучення позик для фінансування витрат бюджету є менш складним завданням, ніж добиватися зростання ВВП для збільшення доходів казни. Але, здійснюючи таку боргову політику сьогодні, уряд закладає ризики фінансової стабільності в майбутньому. Обсяги запозичень з кожним роком будуть зростати, оскільки пікові виплати по зобов’язаннях припадуть на 2013-2014 роки. Як результат, можливості наступних урядів суттєво обмежаться. Замість того, щоб фінансувати проекти соціально-економічного розвитку, вони змушені будуть частину доходів бюджету витрачати на оплату боргів попередників.

© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"