інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Монетарні чинники макроекономічної стабільності

В. Лановий

Зростання економіки неможливе без макроекономічної стабільності. Під нею розуміють сталість фінансово-грошових параметрів національної економіки в часі. В історії немає прикладів динамічного розвитку країн із грошовими сурогатами, яким не довіряють люди. За будь-яких пропорцій чи стимулів макроекономічного перерозподілу нестійкість грошей та цін руйнує вартість і робить господарську діяльність ненадійною, а очікувані прибутки примарними. І навпаки, є країни надзвичайно успішної динаміки, яка стала можливою в умовах незмінності купівельної спроможності їхніх грошових знаків.
Курс гонконгівського долара не змінюється вже шість десятиліть, а успіхи економіки цього східно-азійського тигра добре відомі. Німеччина швидко розвивалася саме в періоди використання твердої бундес-марки: у 1950–1960-ті, а потім у 1980-ті. Але в 1920-х роках, коли дойч-марки знецінювалися мало не щодня, економіка стагнувала. Ми маємо і власний досвід залежності зростання виробництва від сталості грошової одиниці. Невтішні темпи розвитку України значною мірою зумовлені саме пережитими фінансово-ціновими вакханаліями. У роки гіперінфляції (1992-1996) вітчизняна економіка падала. І так глибоко, що до цього часу не вдалося відновити рівень 1990 року. Обвал ВВП 2008 року також був спровокований стрімким знеціненням вартості гривні щодо світових валют.
Стабільність можна визначити як довготривалу макроекономічну збалансованість. Тобто вона досягається завдяки збалансованості економіки в часовому вимірі за допомогою деяких загальних показників. Основними серед них визнають, як відомо, інфляцію і дефлятор ВВП, зміну ставки валютного курсу і рівень банківських процентів за кредитами. Між цими індикаторами простежується висока кореляція: не буває низьких процентних ставок за стрімкої девальвації валютного курсу або значного зростання цін. Таким чином, фінансово-грошова стабільність чи її протилежність виявляється синхронно через усі індикативні показники.
Користуючись ними, можна побачити наявну в Україні нестабільність. У першій половині 2011 року розігналася надвисока інфляція – приблизно 12% у річному вимірі. У другій ціни на споживчі товари та послуги офіційно не зростали. Проте стрибнули до небаченого за останні роки рівня банківські процентні ставки – до 30% і вище. Надання кредитів господарствам практично припинилося на чотири-п’ять місяців. Позики отримували лише підрядчики урядових замовлень через державні банки, які використовували централізовані ресурси, від Кабінету Міністрів України та НБУ.
Частково інфляція була призупинена шляхом адміністративно-силових методів. По-перше, НБУ жорстко стримував грошовий попит з боку підприємств і громадян. Відповідно він припинив випускати в обіг нові порції гривні й вилучав «зайву» ліквідність, якою володіли банки. А для цього скористався власними депозитними сертифікатами, які були розміщені в установах із надлишком грошових засобів. Лише за рік таким чином було вилучено у банків на різні терміни 166,8 млрд грн. Для порівняння: приріст усіх банківських депозитів за рік становив менше ніж 73 млрд грн. Окрім того, комерційні фінансові установи витратили 53,5 млрд грн. на купівлю облігацій внутрішньої державної позики. Закінчився цей експеримент кризою платіжної системи, коли наприкінці вересня 2011 року на казначейському рахунку не було коштів для обов’язкових поточних платежів уряду та шаленим стрибком процентів на господарські позики, які стали наддефіцитними. То був вияв вульгарного монетаризму, який лише шкодить економіці: після нього вона рухається вниз. Такий стан справ тривав до листопада – потім НБУ припинив вилучати ліквідність через депозитні сертифікати і за два останні місяці року надав банкам прямих кредитів на 18,6 млрд грн, у той час як за 10 попередніх місяців їх було вдвічі менше – на 9,2 млрд грн. Цікаво, що такими діями регулятор майже цілковито повторив кроки Федеральної резервної системи США на початку 80-х років минулого століття, коли вона, протидіючи інфляції, спочатку вилучила з обігу і скоротила грошову масу, але після стрибка процентних ставок до небаченого рівня 18-20% відмовилася від свого плану й відновила надходження на ринок додаткових монетарних засобів. Монетаризм як теорія виник на базі дослідження американської практики грошового регулювання у 1980-ті й стверджує шкідливість таких маніпуляцій для економічного розвитку.
По-друге, українська влада, визначивши інфляцію головним ворогом своєї фінансової політики, заборонила 2011 року піднімати ціни скрізь, де вони встановлюються адміністративно. Включно з тарифами на послуги у галузях природних монополій та інфраструктури: зв’язку, залізниці, енергетиці, житлово-комунальному господарстві, муніципальному транспорті тощо.
Однак за придушення об’єктивного руху цін інфляція не припиняється, а переходить у прихований стан. З огляду на неприродність такої динаміки цін у людей виникає занепокоєння, що трансформується в очікування пришвидшення інфляції. І справді, з часом її стиснута пружина випрямиться і може проявитися як екстремальний варіант у вигляді гіперінфляції.
У таких умовах грошової стабільності бути не може. Вона забезпечується лише за досягнення рівноваги попиту та пропозиції на ринках, зокрема на товарних і грошових. Стан перших важко визнати збалансованим. Немає свободи підприємництва, рівності прав учасників відносин, вільного ціноутворення, конкуренції тощо. Рівновага попиту та пропозиції має бути досягнута й на всіх грошових ринках: міжбанківському, кредитування господарств, кредитування людей, державно-облігаційному, депозитному, фондово-корпоративному, інвалютному. Натомість централізоване втручання в перерозподіл фінансових фондів і встановлення процентних ставок тільки віддаляє економіку від монетарної збалансованості, а отже, і від монетарної стабільності.
Нестабільність робить накопичення фінансів небезпечними для власників коштів. А без накопичення їх надлишку неможливі виробничі інвестиції. Таким чином, плинність вартості грошей зупиняє приріст основного капіталу, що змушує економіку тупцювати на місці. Згадаймо, що у вітчизняному господарстві вже три роки загальний обсяг інвестицій в основний капітал не перевищує 155 млрд грн. Тоді як ВВП України за 2010-2011 роки збільшився на 46,3% – з 913,3 млрд до 1,335 трлн грн. Але це номінальне зростання валового продукту здебільшого відбулося за рахунок накручування цін (індекс дефлятора становив за два роки 33,4%), а не завдяки реальному приросту ВВП у 9,7%.
Основних, характерних для України, джерел інфляції, як одного з чинників нестабільності існує одразу декілька:
- тотальна монополізація товарних ринків (протягом останніх років вона зросла і зловживання з цінами стали ще нахабнішими);
- адміністративне встановлення цін і тарифів на продукцію державних та муніципальних підприємств (їх прибутковість звичайно забезпечується щорічним підвищенням цінових рівнів);
- зростання цін на імпортні товари, зокрема, енергетичні (найбільший вплив має перманентне підвищення плати за російський газ і паливні матеріали);
- штучне збільшення гривневої банківської ліквідності та платіжної маси з боку НБУ (хоча такі регуляції періодично змінюються на свою протилежність);
- надлишкові іноземні запозичення уряду, не призначені для міжнародних платежів, що надходять на внутрішній валютний ринок, на якому виникає надлишок доларової пропозиції, а водночас для збереження валютного курсу цей надлишок викуповує Нацбанк, чим збільшує гривневу масу.
Чи можна запобігти цим потокам посилення цінової інфляції?
Здається, урядом вичерпане лише джерело іноземних запозичень для фінансування дефіциту бюджету, і влада просто не зможе задовольнити своїх інвалютних апетитів. Частину цінової інфляції уряд намагатиметься загнати у приховану форму, як, наприклад, замороження тарифів на житлово-комунальні послуги. Інші складові діятимуть майже на повну силу. Не виключені й рецидиви адміністративного зменшення банківської ліквідності і придушення грошового попиту. Отже, на зниження дефіцитності на позичковому ринку сподіватися не варто. Звісно, при цьому зростання виробництва опиниться під загрозою. Хоча можна чекати й цілком протилежних кроків, зокрема, штучного інфляційного збільшення грошових знаків для наповнення спустошеного бюджету.
Другим чинником нестабільності є високі ставки плати за банківські кредити, які є недоступними для більшості українців. Головні постійно діючі причини такого стану також добре відомі:
- висока інфляція, яка передбачає адекватну компенсацію (амортизацію) втрат вартості фінансових активів з часом (2012 року процентні ставки будуть також підігріватися інфляційними очікуваннями українців);
- значна ризикованість надання позик – вірогідність їх повернення банкам і оплати залишається низькою (ситуація ускладнюється поганим бізнес-кліматом і адміністративним регулюванням ринків, що знижує достовірність банківських оцінок бізнес-проектів і маркетингу);
- висока дефіцитність ринкових грошово-кредитних ресурсів через їх надмірні державні запозичення і крен у наданні емісійних позичок державним фінансовим установам (2012 року ці перекоси посиляться);
- розірваність окремих грошових ринків, відсутність саморегулювання потоків між ними; нерівність прав різних банків, допущених чи змушених працювати на ринках, які відрізняються процентними ставками (за роздрібними кредитами вони вдвічі – втричі вищі, ніж за ОВДП), наявністю ресурсів і кредиторів тощо.
На жаль, зниження ринкових процентних ставок сьогодні не є цільовим завданням влади. Тому покращення ситуації з кредитуванням національної економіки також годі чекати.
Паніка на грошових ринках виникає також при вибухових або лавиноподібних падіннях валютного курсу національної грошової одиниці. Це третій із основних чинників монетарної нестабільності. В Україні такі зриви відбуваються значно частіше і з незрівнянно більшими амплітудами, ніж у будь-яких інших країнах. Варто замислитися, чому жодній країні світова фінансова криза 2008 року не завдала такого удару по валютному курсу, як Україні. Така вразливість внутрішнього валютного обігу є наслідком фінансової закритості України, що фактично означає її ізольованість від світового монетарного ринку.
В Україні обов’язковими є урядові й адміністративні процедури Національного банку і дозволи на: відкриття валютних рахунків банків, міжнародні валютні трансферти, позичкові та фондові операції, право надавати валютні кредити й здійснювати інвестиції на українській території, банківську конвертацію гривні, обов’язкове ліцензування діяльності міжнародних кредитних, страхових, інвестиційних компаній тощо. Усі ці та безліч інших адміністративних правил та обмежень, що суперечать нормам і стандартам ЄС, створюють бар’єри вільному руху міжнародного капіталу, дискримінують діяльність іноземних фінансових операторів, позбавляють валютний ринок конвертаційності, гарантованості, передбачуваності. Перш за все, це посилює ризикованість валютних операцій для іноземних інвесторів, що змушує їх уникати довгострокових контрактів та підвищує вартість іноземних позичок. Різниця процентних ставок між Україною та єврозоною не скорочується: у нас вони втричі чи навіть вчетверо вищі. Також українська територія залишається непривабливою для міжнародних фінансових посередників і вони віддають перевагу іншим економікам Центральної та Східної Європи. Іноземний капітал майже не надходить – маємо заробляти валюту власними силами. Особливих успіхів на цій ниві, поки що не досягнуто. Запаси валюти в банківському секторі на межі. А тому будь-які збої у валютному обігу не буде чим залагодити.
Варто згадати, що поки на світових фінансових ринках, як було у 1997-1998 роках і 2008-ому, супроводжуються, по-перше, зупинкою надходжень міжнародного боргового капіталу та портфельних інвестицій в українську економіку, а по-друге – терміновим вилученням з неї короткотермінових вкладень і репатріацією їх до міжнародних банків-донорів. У другій половині 2008 року чистий відтік банківських і господарських кредитів з України перевищив $8 млрд (понад 7% ВВП), з них $4,5 млрд становили короткострокові позички. Час від часу паралельно відбувається зменшення пропозиції валюти на внутрішньому ринку у зв’язку зі зростанням суми чистої купівлі фізичними особами доларів у банків через роздрібну мережу. Наприклад, 2008 року ця сума перевищувала $6,5 млрд (з них половина – у жовтні та листопаді). У таких умовах брак іноземної валюти став катастрофічним – і внутрішній ринок тоді вибухнув.
За всіма показниками очікувати в Україні грошової стабільності у найближчому майбутньому не доводиться. Критичним буде, мабуть, 2012 рік.
Нестабільність фінансів і цін перешкоджатие накопиченням і заощадженням. Люди напевно не довірятимуть банківським гривневим депозитам. Симптоматично, що у Греції протягом останніх двох років заощадження зменшились більш ніж на чверть. Неважко спрогнозувати, що не збільшаться також і обсяги приватних інвестицій. Можливе суттєве скорочення державних та муніципальних капіталовкладень: у 2012-2013 роках прийде час витрачати бюджетні кошти на сплату процентів і погашення раніше отриманих кредитів. Цілком зрозуміло, що загальмується динаміка виробництва. Перший квартал 2012 року підтвердив ці прості істини: навіть офіційна статистика фіксує зниження темпів розвитку в усіх галузях економіки, промислове виробництво уповільнюється.
Тож, як слід діяти, щоб вийти з цього зачарованого кола й утвердити макроекономічну стабільність:
- насамперед треба досягнути повноцінного функціонування товарних ринків, що включає конкуренцію між постачальниками; усунення монополістичних зловживань; рівність прав покупців і постачальників; саморегулювання попиту і пропозиції та невтручання адміністративних органів у ціноутворення і розподіл товарів та засобів платежу на ринках; еластичність ринкової пропозиції товарів й вартісна еквівалентність обміну тощо;
- забезпечити ринкові відносини у міжнародній торгівлі, зокрема, має бути адекватна реакція імпортерів, наприклад газу, на зростання цін на товари, що ввозяться (вони мають, вочевидь, зменшувати обсяги імпорту); об’єднання і прямий зв’язок зовнішнього і внутрішнього ринків газу; диверсифікація зовнішніх джерел енергетичного забезпечення країни; державне заохочення й підтримка українського експорту з метою виходу на постійний профіцит торговельного балансу України і накопичення міжнародних валютних запасів;
- має бути сформована збалансована ринкова грошово-кредитна система, за якої неможливим буде штучне адміністративне збільшення або зменшення банківської ліквідності і надання НБУ адресних кредитів окремим, в основному державним, банкам; потрібно усункти розриви між грошовими ринками і досягнути рівноваги між ними; знизити ризикованість кредитних і депозитних операцій та зменшити вартість банківських позичок і вкладів;
- перехід до бездефіцитного бюджетного фінансування, зменшення частки видатків на централізовані закупівлі й інвестиції та обмеження урядових міжнародних запозичень виключно потребами імпорту високих технологій та обслуговування зовнішнього боргу;
- запровадження відкритої фінансової моделі української економіки, що передбачає зняття приписів, дозволів і заборон у міжнародному русі капіталів, міжнародних розрахунках і трансфертах, міжнародному фінансовому посередництві, конвертації гривні на банківських рахунках, наданні валютних кредитів та здійсненні валютних інвестицій всередині країни тощо;
- державне сприяння іноземним інвестиціям, забезпечення свободи інвестиційної діяльності, відкритості фондового інвестування і ліберального валютного обміну, ліквідація обмежень і регулювання приватного бізнесу;
- подолання високої вартості українських міжнародних облігацій та короткостроковості іноземних позичок, що надаються уряду і суб’єктам господарювання в Україні (за допомогою скорочення обсягів зовнішніх запозичень, збалансування державних фінансів, зниження процентів за внутрішніми банківськими кредитами, забезпечення прозорості й відкритості вітчизняної фінансової системи, здійснення хеджування валютних ризиків, встановлення некомпенсованих резервних вимог до банків, які укладають недовготривалі позичкові угоди тощо).

© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"