інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Фінансова економіка як цивілізаційний феномен

В. Лук’янов

Ринкова економіка як динамічна система, функціонує і розвивається лише за оптимального поєднання двох суперечливих, навіть, здавалося б, протилежно спрямованих засад: сталості і змінності. У заплутаній цивілізаційній графіці ретроспектив і перспектив важливо відшукати лінії розвитку, орієнтовані на неухильне сходження наявних економічних систем до нових цивілізаційних пріоритетів та конкурентоспроможності. Глобалізаційні імперативи й пріоритети формують нову парадигму розвитку світової економіки. Саме таким цивілізаційним здобутком на сьогодні є фінансова економіка.
Фінанcова економіка – це розмаїта сукупність фінансових ринків, які наповнюються новими фінансовими продуктами та технологіями. ХХІ століття ознаменувалися тим, що світова фінансова система обросла гігантською кількістю найскладніших фінансових інструментів та інститутів, які в своїй сукупності та взаємодії являють цивілізаційний феномен.
Перманентність і всеосяжність такої еволюції, її синергетика є найбільш характерною ознакою глобалізаційних процесів. Оскільки сучасна фінансова економіка – це, насамперед, ринок деривативів та похідних фінансових інструментів, що динамічно розвивається і постійно оновлюються, то дана очевидність зумовлює значні труднощі в їх законодавчому оформленні і практичному освоєнні.
Фактичне наповнення законодавчо-нормативних актів досконалими юридичними механізмами, націленими і здатними дієво контролювати процеси на фінансових ринках, є дуже складним завданням.
Не в останню чергу через це країни, що відносно недавно стали на шлях ринкових перетворень, поки що далекі від сформованого фондового ринку та організованої торгівлі новітніми цінними паперами та їх похідними.
В Україні частка організованого сегменту фондового ринку упродовж останніх років не перевищує 10% його загального обсягу.
Сучасному стану вітчизняного фондового ринку притаманні: по-перше, низька технологічність біржової інфраструктури, для якої характерна фрагментарність та інституційна розпорошеність; по-друге, обмежена наявність високоліквідних цінних паперів; по-третє, вузький спектр інвестиційно привабливих фінансових інструментів.
Водночас у ринково розвинутих економіках фондові біржі, торгові системи разом з депозитарними, кліринго-розрахунковими центрами, реєстраторами, зберігачами тощо обслуговують величезний обсяг угод з різними типами та модифікаціями цінних паперів, кожна з яких характеризується множинністю ознак, критеріїв, характеристик тощо. Фінансові інновації, що є проявом свого роду «фінансової алхімії», являють собою досі невідомі продукти та інструменти, націлені збільшувати наявний капітал, який, у свою чергу, нарощує фінансову економіку.
Завдяки такій синергетиці, за образною оцінкою професора Гарвардського університету Найела Фергюсона, «планета Земля виглядає карликом на фоні планети «Фінанси», до того ж остання куди швидше обертається навколо своєї осі».¹
При цьому фінансова економіка породжує прямо протилежні фізичній (товаропродукуючій) економіці процеси, бо вона не тільки озброєна найсучаснішими інформаційно-комунікаційними системами, а і по наростаючій демонструє свою економічну владну сутність.
Цивілізаційна незворотність процесів, що знаходять своє підтвердження в базових сегментах «фінансової економіки», є своєрідною домінантою, кінцем «собівартісної економіки». Остання усе більше виконує роль «підсобного працівника».
Так, сьогодні світовий ВВП, основу якого складає новостворена вартість, сягає 70 трлн. дол. США.
Водночас у фінансовій сфері відбувається безпрецедентна мультиплікація боргових цінних паперів, деривативів та похідних фінансових інструментів, сукупність яких і являють сучасну фінансову економіку. На даний час вартісний вимір фінансової економіки можна оцінити астрономічною сумою, що складає близько 1 квадрильйона доларів США. Таким чином фінансова економіка на порядок перевищує обсяги так званої «фізичної» економіки.
Сучасні економічні стратегії активно, насамперед, через експансію фінансових ринків, демонструють ознаки активного утвердження фінансової економіки як цивілізаційного феномену.
Закони фінансової економіки формують найновішу кінетичну економічно-фінансову структуру, і нам ще слід виявити багато її загадок, щоб збагнути всю глибинну сутність закономірностей її розвитку. А поки що нинішні інституційні органи практично не в стані передбачити та своєчасно здійснити необхідні профілактичні заходи з упередження «законних порушень» (дозволено все, що не заборонено) на фінансових ринках та біржових майданчиках. Все це провокує нові реальні можливості для розширеного відтворення віртуального капіталу і таким чином посилення волатильності всієї економічної системи, її системної ентропії й макроекономічної асиметричності.
У сучасному світі домінує фінансова, а не ринкова економіка. Надмірне зростання й усе більш відчутна автономність фінансової економіки є одним з найсерйозніших ризиків сучасного економічного розвитку. Глобальна криза 2007-2009 років переконливо підтверджує цей висновок.
Фінансова економіка є полісистемним явищем, оскільки уособлює дискретну множину, вагомий конгломерат таких атрибутивних явищ і процесів, як фінансові ринки, банківський капітал, деривативи та похідні від них) тощо. До речі, не відповідає дійсності звична прив’язка поняття «похідні фінансові інструменти» з деривативами. Немає, наприклад, жодних підстав вважати такі фінансові інструменти, як ковенанти, коллатералізовані боргові зобов’язання, сек’юритизацію та інші новації фінансового інжинірингу, похідними від деривативів.
Зазначимо, що насправді зростаючий обсяг і різноманітність операцій у рамках фінансової економіки закономірно призводить до виникнення усе нових і нових класифікаційних ознак та груп фінансових інструментів. Свідченням цього, зокрема, може слугувати Європейська директива «Про ринки фінансових інструментів» (European Directive on Markets in Financial Instruments 2004/39/EC — MiFiD), що містить розширений перелік фінансових інструментів, класифікація яких вміщує 10 видів.
Ринковий геній виявися у формуванні такої парадигми фінансової економіки, яка дозволяє найбільш підприємливим учасникам ринкових відносин бачити й маніпулювати фактично невидимими цінностями, тобто фіктивним капіталом.
Надмірна волатильність фінансових активів, що функціонують у формі похідних цінних паперів, стабільно провокує спекуляції.
Не в останню чергу через це навіть у цивілізованих ринкових системах наявні державно-інституційні регулятори не в змозі необхідним чином дисциплінувати розгул фіктивно-спекулятивного капіталу. Перманентне зростання його обсягу, що відбувається когерентно (паралельно) з кількісним ростом новаційних фінансових інструментів у глобальному вимірі, можна вважати визначальним імперативом фінансової економіки як такої.
Орієнтація на отримання ситуативних доходів від цінових коливань вартості фінансових активів звично називається фінансовою спекуляцією. Одначе макроекономічна, як і юридична природа даного явища, до цього часу не досліджена.
Спекуляція в радянські часи за свою паразитарну сутність визначалась як кримінальне діяння. І сьогодні дане явище, не дивлячись на те, що набуло ринкових форм і отримало «правову амністію», на пострадянських теренах за звичкою сприймається негативно.
Однак ринкові реалії беруть своє і фіктивно-спекулятивний капітал стає атрибутом суспільних відносин і в Україні.
Індустрія фінансового інжинірингу дозволяє налагодити на постійній основі розробку нових фінансових інструментів, що створюються для подолання регулятивних обмежень.
У нинішніх умовах на біржах активно торгуються ексклюзивні фінансові інструменти, якими, наприклад, є «свопи на кредитний дефолт»², контракти на фінансові ф’ючерси, угоди про форвардні процентні ставки, ковенанти³, коллатералізовані боргові зобов’язання, сек’юритизація активів, ф’ючерсний контракт на основі фондових індексів та багато інших.
Однак спекулятивний азарт, націлений на операції з фінансовими ресурсами, що оцінюються астрономічними показниками, рано чи пізно закінчується фінансовим провалом.
Обнадіює лише те, що для країн з так званою «молодою» ринковою економікою тотальна віртуалізація економічних відносин є поки що лише загрозливою перспективою.
Лауреат Нобелівської премії з економіки Д.Норт та професор Стенфордського університету Б.Вайнгаст справедливо стверджують, що «більшість країн з низькими і середніми доходами, не підготовлені для трансплантації багатьох західноєвропейських чи північноамериканських інститутів»; як правило, «дані інститути навіть будучи трансплантовані, функціонують у нових умовах зовсім інакше».
Фінансові спекулянти оперують «блукаючим» капіталом, який в пошуках надприбутків кочує по регіонах світу. Миттєва реакція на мінливу кон’юнктуру, ціновий ажіотаж, втеча з освоєної території – знайомі характеристики даного різновиду фінансового капіталу, який активно заявив про себе на пострадянських територіях у вигляді «фінансової допомоги» і так званих «іноземних інвестицій». Тому фіктивно-спекулятивний капітал, який чомусь називають інвестиціями, є за своєю істинною суттю антиінноватором щодо економік, які роблять спробу за його допомогою вирішити наявні фінансові проблеми. Перманентна імпульсивність спекулятивного капіталу створює суттєві проблеми для країн його заземлення.
На вітчизняному ринковому полі уже практикуються такі його різновиди, як варанти, спот-угоди, опціони-кол, пут-опціони тощо. Фінансові операції в режимі «спот» являють собою короткострокові правочини щодо купівлі-продажу активів, коли розрив між датою контракту (укладеної угоди) та проведенням обміну активами (так званою «датою валютування») не перевищує двох робочих днів. Що стосується опціонів, то в міжнародній практиці застосовують: так званий «європейський опціон», тобто угоду, яка може бути виконана лише наприкінці строку дії; або ж «американський опціон», тобто угоду, що виконується у будь-який час упродовж усього строку дії даного правочину. Важливо мати на увазі, що опціон-кол надає право придбавати базовий актив та відкликати даний актив емітентом (у визначені терміни) за раніше встановленою ціною, а опціон-пут – достроково його продавати чи погашати. При цьому останнім часом досить активно застосовується такий фінансовий інструмент, як сек’юритизація активів. Йдеться про перерозподіл ризиків шляхом переведення активів (зокрема, позик) у режим продажу інвесторам.
Стрімкий розвиток та нагромадження фінансових ресурсів практично в усіх сферах та сегментах фінансової економіки водночас породжує наднаціональні грошові мегапотоки, які проривають узаконені «дамби» державних кордонів і нав’язують свою стратегію для розвитку національних та світового фінансових ринків.
Водночас, на жаль, маємо всі підстави стверджувати, що лише дуже невелика кількість вітчизняних фахових економістів, зайнятих у сфері державного управління, не кажучи вже про бізнесменів-інвесторів, уважно й системно слідкують за фінансовими інноваціями, що постійно з’являються на сучасних ринках.

¹ Фергюсон Найл. Восхождение денег. Пер с англ./ Найл Фергюсон. – М.: Астрель, 2010,- с.12.
² Свопи на кредитний дефолт або «дефолтні свопи» – це похідні фінансові інструменти, за допомогою яких між контрагентами здійснюється обмін певними активами на визначений період часу, в тому числі з гарантією його подальшого продажу. До речі, обсяги свопових зобов’язань напередодні кризи 2007-2009 років учетверо перевищували ВВП США.
³ Зобов’язання емітента здійснювати або не здійснювати певні дії щодо фінансових активів.


© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"