інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Електронні гроші та основні засади грошово-кредитної політики*

Д. Кочергін

Нещодавно Верховна Рада шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» заклала правові підвалини для обігу електронних грошей. Законодавець визначив електронні гроші як одиниці вартості, що зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами від особи, яка їх випускає, і є грошовими зобов’язаннями особи, яка їх використовує в готівковій або безготівковій формі. При цьому зазначено, що випуск електронних грошей може здійснюватися виключно шляхом їх надання користувачам або комерційним агентам в обмін на готівкові або безготівкові кошти.

Поява та еволюція систем електронних грошей є предметом пильної уваги економістів і міжнародних фінансових інститутів у всьому світі. Численні питання, що виникають в результаті електронізації сфери роздрібних платежів, можна об'єднати в три групи. Перша група питань пов'язана з впливом електронізації засобів платежу на існуючу грошову систему і методи грошово-кредитного регулювання. Друга група питань пов'язана з налагодженням платіжних систем, взаємодією між інститутами, які беруть участь у платежах електронними грошима, а також моделюванні вибору використовуваних платіжних інструментів. Третя група питань пов'язана з регламентацією емісії електронних грошей банківськими та небанківськими кредитними установами, фінансовими інститутами та компаніями.

Електронні гроші та питання монетарної політики
Питання грошової політики, що пов'язані з електронними грошима, в більшості випадків стосуються традиційних небезпек: впливу емісії електронних грошей на грошову масу, порушення стабільного рівня цін, відмиванням грошей тощо. Велика увага приділяється питанням регламентації емісії електронних грошей за допомогою введення вимоги про обов'язкове відшкодування електронних грошей емітентом на вимогу їх власника, запровадження обов'язкових резервних вимог. Інша проблема стосується захисту користувачів нових засобів платежу. Вона пов'язана з ризиком платоспроможності емітента, що виникає в результаті можливих фінансових втрат внаслідок інвестицій фондів, отриманих емітентом при емісії електронних грошей.
Надзвичайно важливим також є питання впливу електронних грошей на центральні банки, їх спроможності здійснювати грошово-кредитну політику, а також можливого скорочення балансу центральних банків. Згідно з дослідженням Європейського центрального банку, вплив електронних грошей на діяльність центральних банків в значній мірі відрізняється від впливів, викликаних іншими формами фінансових інновацій. Зокрема, питання, на яке потрібно відповісти: як емісія електронних грошей некредитними інститутами вплине на сукупний обсяг грошової маси (величину грошових агрегатів)1. Крім цієї теоретичної проблеми існує проблема, пов'язана з впливом нових засобів платежу на баланс центральних банків. Деякі економісти побоюються значного скорочення балансів, викликаного зниженням грошової бази, що могло б мати велике значення, оскільки зменшило б здатність центрального банку контролювати ставки грошового ринку. Відзначимо, що скорочення балансів не тільки пов'язане з появою електронних грошей, але і є одним з наслідків зникнення межі між грошовими і негрошовими активами, обумовленої застосуванням нових технологій у платіжно-розрахунковій сфері упродовж 1980-2000-них років.
Поступове зникнення кордону між грошовими і негрошовими активами виявляють очевидну проблему таргетування грошової маси як напрямку грошово-кредитної політики. Це пов'язано головним чином з тим, що провідні центральні банки хоча і заявляють про головний орієнтир грошово-кредитної політики – регулювання грошової маси, фактично не регулюють її обсяг, а впливають на розмір процентних ставок. Дане явище представляє великий інтерес з теоретичної точки зору, оскільки воно спонукає до ревізії визначення грошей як невинагороджуваного активу.
Здатність електронних грошей2 заміщати гроші ЦБ (cb-money) 3 в якості пануючого засобу роздрібних платежів дає підставу вважати, що поширення електронних грошей може призвести до зростання грошової маси, порушення рівноваги попиту та пропозиції на грошовому ринку. Широке використання електронних грошей може вплинути на діяльність центральних банків у сфері грошової політики, банківського нагляду, контролю платіжної системи4.
Розвиток електронних грошей також пов'язаний з мережевими ефектами. Широка емісія електронних грошей значною кількістю фінансових інститутів і прийом електронних грошей в великій кількості торгових і сервісних точок буде спонукати споживачів до їх активного використання. З іншого боку, збільшення кількості споживачів, що використовують електронні гроші, буде спонукати фінансові інститути до збільшення обсягів їх емісії, а торгові та сервісні точки буде стимулювати до більш широкого залучення електронних грошей. Починаючи з деякої «критичної маси» застосування електронних грошей може стати дуже популярним. Таким чином, для органів грошово-кредитного регулювання головне завдання полягає в здатності вчасно відреагувати на можливе експонентне збільшення використання електронних грошей.

Вплив електронних грошей на показники грошової маси
Зростання пропозиції електронних грошей для заміщення готівкових грошей може поступово привести до істотного скорочення в обігу банкнот і монет центрального банку. Оскільки готівка є компонентом всіх грошових агрегатів, зміни в попиті на неї вплинуть на всі грошові агрегати. Найбільшого впливу зазнає грошовий агрегат M1, який в більшості країн складається із банкнот і монет центрального банку в обігу5, дорожніх чеків на руках у населення і транзакційних депозитів (депозитів до запитання)6. На інші грошові агрегати M2 і M3 також буде справлятися вплив, але, оскільки банкноти і монети центрального банку мають меншу вагу в цих агрегатах, то він не буде настільки суттєвим.
Зміна значення банкнотно-депозитного коефіцієнта (коефіцієнта переведення в готівку) центрального банку7, виражає відношення величини готівкових грошей, що перебувають в обігу, та величини транзакційних депозитів, буде одним з головних показників, що характеризують вплив на агрегат M1 процесу заміщення готівкових грошей центрального банку електронними грошима.
Вплив електронних грошей на грошовий агрегат M1 буде залежати від трьох факторів: по-перше, готовності банківської системи збільшувати свої депозити, по-друге, величини резервних вимог по залишках електронних грошей та транзакційних депозитах і, по-третє, визначення складових компонентів M1.
Реакція інститутів грошово-кредитного регулювання на можливе збільшення M1 буде залежати від обраної ними проміжної мети грошово-кредитної політики, оскільки основна мета грошової політики в розвинених країнах є незмінною – досягнення стабільного рівня цін. У зв'язку з цим центральні банки можуть вибрати в якості проміжної мети таргетування грошової пропозиції, процентної ставки по федеральних фондах або інший цільовий орієнтир. При таргетуванні грошової пропозиції реакція центральних банків на можливе збільшення M1 може виявитися найбільш послідовною.
Ефект ліквідності електронних грошей. Заміщення готівки центрального банку електронними грошима вплине на всі грошові агрегати. Однак найбільший вплив чинитиметься на «вузькі гроші» (M1). Розширення або звуження грошового агрегату M1 при заміщенні готівки центрального банку електронними грошима називається ефектом ліквідності. Щоб спростити аналіз, припустимо, що M1 складається тільки з готівкових грошей центрального банку (C) і депозитів до запитання (D). Для повноти аналізу включимо обсяг електронних грошей (EM) у визначення M1.
Заміщення готівки центрального банку електронними грошима вплине на грошовий агрегат M1 по двох напрямках. По-перше, заміна банкнот центрального банку вплине на M1 безпосередньо, через скорочення частки готівки в обігу і збільшення частки електронних грошей. По-друге, заміна готівкових грошей також змінить резервну позицію банків і, можливо, розмір депозитів до запитання (D). Другий напрямок може мати навіть більше значення, ніж перший, оскільки він в більшій мірі впливає на M1.
Як відомо, банки тримають резерви з двох основних причин. По-перше, в більшості країн банки зобов'язані тримати певний обсяг готівкових коштів в якості резерву за різними типами депозитів (обов'язкові резервні вимоги). При цьому типи депозитних рахунків, які вимагають резервування, і величина резервів розрізняються в різних країнах. По-друге, банки тримають надлишкові резерви в цілях урегулювання розрахунків, наприклад, за одноденними кредитами тощо.
Ефект ліквідності заміщення готівкових грошей центрального банку електронними грошима залежить насамперед від обов'язкових резервних вимог у конкретній країні. Банки розширюють свої депозити, надаючи позики. Коли банк надає позику, цьому автоматично відповідає еквівалентне збільшення депозитів у банківській системі. Зрозуміло, що банки готові надавати позички, якщо граничний дохід за позиками більший, ніж граничні витрати за депозитами. При обов'язкових резервних вимогах ця умова задовольняється. Однак ці вимоги перешкоджають подальшому збільшенню позичок і відповідно розширенню депозитів. Таким чином, якщо при обов'язкових резервних вимогах гранична процентна ставка за позикою є більшою, ніж граничні витрати за депозитами, то банки будуть готові розширювати свої депозити з переважаючими на ринку процентними ставками.
У період 1997-1999 років у більшості країн єврозони електронні гроші у формі коштів, розміщених на передплачених картках («amounts relating to prepaid cards schemes»), почали включатися до складу компонентів грошової маси. Так, у Німеччині кошти на передплачених картках входили в національний компонент «готівкові гроші в обігу» («currency in circulation») грошового агрегату M1. В Австрії, Бельгії та Іспанії кошти на передплачених картках в національній валюті входили до національного компоненту «безстрокові депозити» («sight deposits») агрегату M1, а в іноземній валюті – в агрегат M3. У Португалії кошти на передплачених картах в євро входили в національний компонент «інші грошові зобов'язання» («other monetary liabilities») агрегату M1, а в іноземній валюті – в грошовий агрегат L. У Голландії кошти на передплачених картах входили в компонент «передплачені картки» («prepaid cards») агрегату M1. Тим не менш в інших країнах єврозони, таких як Франція, Італія, Фінляндія, електронні гроші як і раніше не враховувалися у складі показників грошової маси.
Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років в результаті уніфікації вимог щодо грошово-кредитної статистики для грошово-фінансових інститутів країн єврозони електронні гроші («prepaid monetary balances stored on technical devices»), випущені кредитними інститутами відповідно до їх нового визначення, стали включатися до складу компонента «поточні депозити» («overnight deposits») агрегату M1. У США з 2000 року електронні гроші, емітовані тільки депозитними інститутами, включаються в національний компонент «транзакційні депозити» («transaction deposits») агрегату M1. Відповідно в тих країнах, де електронні гроші включаються до складу депозитних компонентів грошової маси, вони є об'єктом обов'язкового резервування.

У Табл. 1 показана оцінка потенційного збільшення M1 для низки економічно розвинених країн, коли 1% готівки заміщається електронними грошима. Для тих країн, в яких мало місце скорочення банкнотно-депозитного коефіцієнта, при незмінному значенні норм резервних вимог, спостерігається зниження еластичності M1, тобто скорочення верхньої межі можливого розширення «вузьких грошей» (Швейцарія). У деяких країнах, в яких має місце скорочення банкнотно-депозитного коефіцієнта, і зниження розміру норм резервних вимог, спостерігається зростання еластичності M1 (Велика Британія, Росія), в інших країнах – зниження еластичності M1 (Японія). Це пов'язано з тим, що вплив банкнотно-депозитного коефіцієнта і норм обов'язкового резервування є різноспрямованими, і саме від ступеня зміни цих показників залежить зміна еластичності. У країнах, в яких має місце зростання банкнотно-депозитного коефіцієнта, за незмінного значення норм резервних вимог, спостерігається зростання еластичності M1 (країни зони Євро, США).
На підставі отриманих результатів, можна зробити висновок про пряму залежність між зміною банкнотно-депозитного коефіцієнта і зміною еластичності та про зворотну залежність між зміною норми обов'язкових резервів і зміною еластичності.

Сучасний розвиток платежів електронними грошима
Обсяг електронних грошей, що перебувають в обігу в країнах єврозони, протягом 1994-2009 років, залишався досить низьким. Так на 1 січня 2010 року обсяг електронних грошей в обігу оцінювався в 980 млн євро, що становило 0,022% від величини грошового агрегату M1 (0,13% від обсягу готівки в обігу і близько 0,026% від обсягу транзакційних депозитів). Найбільший питома вага в структурі грошового обороту електронні гроші одержали в Бельгії, де на початок 2009 року вони складали близько 0,055% від обсягу транзакційних депозитів.
Частка транзакцій з використанням електронних грошей в сукупному обсязі безготівкових розрахунків в країнах єврозони протягом 2000-х років поступово збільшувалася з 0,6% в 2003 році до 0,7% в 2006 і далі до 0,81% в 2009 році. При цьому найбільш висока питома вага електронних грошей в кількості безготівкових трансакцій в 2009 році спостерігалася в Нідерландах (3,7%) і Бельгії (3,68%). Для порівняння, у США частка транзакцій з використанням електронних грошей в сукупному обсязі безготівкових розрахунків у 2009 році становила близько 1,5%.
Серед азіатських країн найбільша питома вага електронних грошей в структурі грошового обороту спостерігається в Сінгапурі, де на початку 2009 року вони становили 0,26% від величини M1 (1,03% від обсягу готівки в обігу і 0,34% від обсягу транзакційних депозитів). Частка транзакцій з використанням електронних грошей в сукупному обсязі безготівкових розрахунків в Сінгапурі в 2009 році була найвищою у світі і складала 84,3%. Обсяг електронних грошей, що перебувають в обігу в Сінгапурі в 2009 році становив 135,5 млн дол.
Найбільша кількість офіційно зареєстрованих емітентів електронних грошей у країнах ЄС в 2008 році була в Чехії (39 емітентів), Нідерландах (6 емітентів), Німеччині (5 емітентів) та Франції (5 емітентів). Серед інших європейських і азіатських країн найбільша кількість емітентів електронних грошей в 2008 році була у Великій Британії (83 емітента) та Японії (8 емітентів).

Грошово-кредитне регулювання обігу електронних грошей
Ефект від заміщення готівкових грошей електронними грошима залежить в значній мірі від інституціональної стратегії, якою керуються органи грошово-кредитного регулювання. Заміщення готівки електронними грошима здатне збільшити банківські резерви і спричинити зростання грошової маси. Якби комерційні банки мали намір використовувати додаткові резерви для розширення транзакційних депозитів, ймовірно, органи грошово-кредитного регулювання не залишилися б пасивними. Реакція інститутів грошово-кредитного регулювання на можливе збільшення M1 залежала би від обраної ними проміжної мети грошово-кредитної політики, оскільки на практиці вони володіють широким інструментарієм з компенсування будь-яких значних змін в обсязі грошової маси.
Таргетування грошової пропозиції. Керуючись у грошово-кредитній політиці проміжною метою щодо таргетування грошової пропозиції, центральні банки вживають такі заходи, що дозволяють контролювати пропозицію грошей. Можна запропонувати низку заходів з прямого регулювання і непрямого контролю, які центральні банки могли би вжити для запобігання розширення грошового агрегату M1 і, отже, в цілях контролю за грошовою пропозицією в умовах емісії електронних грошей.
Методами прямого регулювання є:
1) законодавче обмеження можливості створення електронних грошей приватними емітентами за допомогою ліцензування даного виду діяльності і регламентування порядку діяльності емітентів;
2) введення обов'язкових резервних вимог по відношенню до електронних грошей, таких самих як і по відношенню до банківських депозитів;
3) вимога щодо проведення розрахунків з державними компаніями та організаціями, в тому числі податковими органами, тільки грошима центрального банку;
4) скорочення надлишку ліквідності, створюваного заміною готівки грошей ЦБ електронними грошима, за допомогою здійснення операцій на відкритому ринку;
5) запровадження монополії на випуск електронних грошей та здійснення емісії електронних грошей в централізованому порядку.
Незважаючи на те, що певні законодавчі обмеження, зокрема про можливість емісії електронних грошей тільки кредитними інститутами, успішно застосовуються у більшості країн ЄС, більш жорсткі обмеження на випуск електронних грошей могли б вступити в протиріччя із здійснюваною в низці розвинених країн політикою дерегулювання та посилення ефективності фінансового сектора. Високі резервні вимоги по електронних грошах могли би зменшити небезпеку неконтрольованого збільшення агрегату M1. Разом з тим вони зробили випуск електронних грошей менш прибутковим і загальмували би їхній розвиток.
Підтримка грошової пропозиції на певному рівні шляхом грошових операцій на відкритому ринку могла б дати бажаний результат. Центральні банки можуть на постійній основі залучати «одноденні» депозити за однією ставкою і надавати «одноденні» кредити за іншою, більш високою ставкою. Прикладом заходів щодо підтримання грошової пропозиції є «канальна» система регулювання процентних ставок (channel system). Її головна відмінна риса – нарахування процентів за коштами на розрахункових рахунках комерційних банків у центральному банку. Дана система вже діє в тому чи іншому вигляді в Австралії, Канаді, Новій Зеландії та інших країнах. Однак подібні заходи, спрямовані на скорочення надлишкових резервів, могли б призвести до скорочення грошової бази. У зв'язку з цим існують побоювання, що заміщення готівкових грошей електронними могло би сильно знизити грошову базу, що несприятливо вплинуло б на здійснення грошової політики.
Центральні банки низки країн могли би почати самостійний випуск електронних грошей. Можливість випуску електронних грошей на централізованій основі розглядалася в різний час банками Японії, Фінляндії, Канади, Казначейством США, а також Грошово-кредитним управлінням Сінгапуру.
Однак існують серйозні побоювання, що центральні банки, які випускають електронні гроші, можуть обмежити конкуренцію і знизити спонукальні мотиви у інших емітентів з розробки нових видів електронних грошей.
Заходами непрямого контролю є:
- пруденційний нагляд. Центральні банки повинні включити емітентів електронних грошей до кола установ, що відповідають вимогам пруденційного нагляду (показники фінансової стійкості, правила управління ризиками тощо);
- комплексне правове регулювання, що включає в себе технічну безпеку, захист від кримінальних зловживань. Права та обов'язки учасників електронного грошового обігу (емітентів, торговців, клієнтів) мають бути чітко сформульовані і забезпечені юридичними санкціями;
- вимога звітності для грошової статистики. Емітенти електронних грошей повинні бути зобов'язані надавати центральним банкам статистичні дані, необхідні для розрахунку параметрів грошового регулювання;
- вимога конвертованості. Центральним банкам належить зобов'язати емітентів електронних грошей на першу вимогу клієнта здійснювати обмін електронних грошей на готівку за номіналом.
В цілому заходи щодо непрямого контролю можуть мати позитивні результати, але тільки якщо вони не приведуть до зниження зацікавленості емітентів електронних грошей у своїй діяльності. В іншому випадку емітенти будуть постійно знаходити шляхи для виходу з-під контролю центрального банку. Враховуючи той факт, що практично у всіх заходах, які можуть здійснювати ЦБ, є свої негативні сторони, найбільш ефективна регулююча політика повинна будуватися на комплексному використанні різних стабілізаційних заходів.
На даний момент найбільш ймовірно, що центральні банки будуть продовжувати залишатися пасивними і спостерігати за тим, чи займуть електронні гроші суттєву частку ринку роздрібних платежів, як це має місце в США та Канаді. У країнах ЄС, де центральні банки набагато активніше залучені до процесу розвитку нових засобів платежу, регулювання електронних грошей буде обмежуватися непрямими заходами – пруденційного нагляду, який здійснюється в рамках національних банківських законодавств, уніфікованих відповідно до вимог Директиви ЄС щодо електронних грошей. Звичайно, у міру зростання емісії електронних грошей центральні банки залишають за собою право вдатися до запровадження обов'язкових резервних вимог на електронні гроші для призупинення їх подальшого поширення.
Таргетування короткострокової процентної ставки. Останніми роками багато центральних банків все частіше в якості проміжної мети грошово-кредитної політики обирають таргетування короткострокової процентної ставки (облікової ставки). Прикладом такої політики є «канальна» система регулювання процентних ставок, що використовується в низці розвинених країн.
За таргетування процентної ставки мають місце два важливих наслідки. По-перше, резервні вимоги, навіть будучи обов'язковими, навряд чи жорстко зближують банки (в тому сенсі, що банки можуть майже завжди запозичувати більшу кількість коштів). По-друге, зміни в попиті на резерви ведуть до зміни в пропозиції резервів, залишаючи процентну ставку по резервах без змін. Як очікується, будь-яка зміна попиту на валюту може вести до відповідної зміни пропозиції валюти (або резервів) з незначним впливом на процентні ставки і реальну економіку. Це є головною причиною того, чому центральні банки обирають таргетування процентних ставок як першочергову мету.
За надходження готівки у банківську систему банки будуть обмінювати готівкові гроші на депозити в центральному банку. Таким чином, вони збільшать свої резерви вище бажаних обсягів. У цій ситуації є дві можливості: вони можуть купувати більше активів або у небанківських інститутів (надаючи більше позик), або у центрального банку (запозичуючи кошти у невеликому обсязі). Оскільки підвищений попит на активи на грошовому ринку та ринку капіталів, як правило, призводить до скорочення процентних ставок, останній варіант був би кращим. Поки центральний банк зберігає процентну ставку на короткострокові інструменти, комерційні банки будуть охоче купувати активи центрального банку. Банки будуть використовувати отриману готівку для зменшення своєї заборгованості перед центральним банком, і розширення грошової маси за рахунок банківського кредитування може бути обмеженим.
Беручи до уваги той факт, що використання електронних грошей може мати на увазі збільшення попиту на депозити, оскільки деяким емітентам електронних грошей необхідно буде мати такі тіньові рахунки, банківський бізнес стане більш прибутковим, і банки зможуть зменшити спред між ставками за наданими і запозиченими засобами. Таким чином, може спостерігатися розширення грошової пропозиції.

* За матеріалами cfin.ru.
1 Два фактори впливають на порядок регулювання електронних грошей: 1) чи є електронні гроші за принципом функціонування більш схожими на готівкові або депозитні гроші; 2) випускаються вони депозитними або недепозитними інститутами.
2 Незважаючи на те, що в даний час основними різновидами електронних грошей є багатоцільові передплачені картки (multi-purpose prepaid cards) і багатоцільові передплачені мережеві/програмні продукти (multi-purpose prepaid network/software products), аналіз буде зосереджений головним чином на першому різновиді електронних грошей внаслідок його більшої поширеності.
3 Сьогодні гроші центрального банку представлені в двох основних формах – банкнотах і депозитах (залишки коштів по рахунках у центральному банку). Банкноти є найбільш видимим символом втілення національної валюти і відіграють важливу роль у здійсненні роздрібних платежів. Аналіз буде зосереджений саме на цій формі грошей ЦБ.
4 Безпека електронних грошей є головним питанням для центральних банків в економічно розвинених країнах.
5 В даний час в розвинених країнах, за винятком Швеції, монети не є грошима ЦБ. Тим не менш монети мають ті самі особливості, що і банкноти (є законним і універсальним засобом платежу для здійснення платежів низької вартості), виступаючи в якості ще одного компонента готівки.
6 У США грошовий агрегат M1 («вузькі гроші») складається з готівкових грошей в обігу; дорожніх чеків та депозитів до запитання, включаючи засоби на NOW-рахунках (поточних рахунках з виплатою процентів і списанням за безготівковими розрахунками) і ATS-рахунках (поточних рахунках для електронних переказів). Подібна система статистичної звітності прийнята і в країнах ЄС, де агрегат M1 складається з готівкових грошей в обігу і поточних депозитів (транзакційних депозитів), включаючи безстрокові депозити та депозити до запитання.
7 Даний коефіцієнт прийнято розраховувати як відношення обсягу банкнот і монет, що перебувають в обігу, до обсягу транзакційних депозитів (c = C/D).


© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"