інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Реалії реформування світової фінансової системи*

Пол Волкер

Навряд чи хтось має сумніви в тому, що існуючі фінансові системи вкрай ненадійні і часто виходять з ладу. При цьому ціна уповільнення економічного зростання та значного безробіття є непомірно високою. Все це зумовлює необхідність їх реформування. Однак, якщо не вдасться досягти згоди щодо ключових питань, ефективність реформ у фінансовій сфері суттєво знизиться, а багато хто і зовсім відмовиться від них.

Вільне переміщення грошових коштів, вільні ринки, вільні люди – все ніби створено для того, щоб відмовитися від правил, ухилитися від податків. Це могло би бути прийнятним і навіть дієвим обмежувачем для надлишкових державних інтервенцій, але тільки в тому випадку, якщо прагнучи позбавитися надмірного регулювання ми приймемо необхідні етичні стандарти і правила обачності.
Найважливіше, мабуть, це послідовний узгоджений підхід щодо ліквідації наслідків неминучого краху «системно значущих» інститутів. Платники податків і уряди вже втомилися рятувати кредиторів, побоюючись, що їх банкрутство призведе до згубних наслідків, хоча насправді, такі рятувальні операції лише дозволяють компаніям без побоювань надалі ризикувати грошима.
З урахуванням цього, в США останнім часом замість існуючих процедур банкрутства почали застосовуватися нові, які вимагають дроблення компаній-банкрутів – шляхом продажу, злиття або ліквідації. Але такий підхід принесе позитивні результати, якщо його почнуть використовувати і в інших країнах світу, в першу чергу, у Великій Британії і ключових фінансових центрах. При цьому жорсткої ідентичності регулюючого законодавства не потрібно. Наприклад, США і Велика Британія можуть йти різними шляхами в тому, що стосується захисту комерційних банків від спекулятивної торгівлі, але основні завдання політики скрізь повинні бути однаковими, хоча, можливо, і менш жорсткими там, де банківський бізнес дотримується інших традицій, а торгівля має обмеження. У кожному разі, інші юрисдикції не повинні виступати проти обмежень, накладених владою в країні реєстрації компанії.
Реформа міжнародної валютної системи тісно пов'язана з цією проблемою. У декого може виникнути цілком слушне питання «А чи є у нас взагалі валютна система?» У порівнянні з Бреттон-Вудськими угодами і зрозумілою схемою золотого стандарту, ми зараз не маємо системи. Урядам ще не вдавалося послідовно застосовувати певні правила, а офіційно прийнятої і контрольованої міжнародної валюти не існує.
Звичайно, в сучасних умовах ідеальної, добре структурованої і дієвої валютної системи в сформованих умовах досягти важко: ринки і потоки капіталу виросли, стали неслухняними і вимагають постійної уваги. Світова економіка виросла – ринки, що розвиваються, почали стрімко зростати і процвітати – а система не стала більш організованою та впорядкованою.
Однак, ми часто забуваємо про те, що в основі фінансових криз 1990-х років лежить саме відсутність чіткої міжнародної валютної системи. Про те, яку роль цей сумний факт зіграв у кризі 2008 року, можна навіть не згадувати. Це відомо всім. Перш за все, в очі кидаються стійкі і, в певному сенсі такі, що доповнюють один одного, дисбаланси США та азійських країн.
З 2000 по 2007 роки сукупний дефіцит поточного рахунку в США досяг приблизно 5,5 трлн. доларів, при цьому валютні резерви в Китаї і Японії збільшилися приблизно на таку ж суму. Китай зрозумів, що йому вигідно підтримувати великий торговий профіцит за допомогою високої норми внутрішніх заощаджень та іноземних інвестицій, які допомагали йому рости й розвиватися в промисловому напрямку.
США ж, навпаки, зіткнувшись з повільним зростанням, були не проти екстремально високих рівнів споживання за рахунок скорочення приватних заощаджень і роздування бульбашки на ринку нерухомості, яка в один «прекрасний» момент лучнула і наробила багато шуму.
Практичний і очевидний висновок такий: якщо країна вирішує свої проблеми виключно доступними їй політичними інструментами, то її пріоритети, в кінцевому рахунку, призведуть до виникнення великих дисбалансів. Але рано чи пізно вони будуть скореговані – якщо не внутрішньою політикою або добре налагодженою міжнародною валютою системою, то фінансовою кризою.
Нещодавно ми теоретизували про те, що плаваючі валютні курси замінять процедури міжнародних коригувань. Але в реальності, багато країн прийшли до висновку, що їм не потрібні або не вигідні плаваючі курси валюти.
Необхідно визнати, що для участі у відкритій світовій економіці доведеться пожертвувати частиною власного економічного суверенітету. Або, іншими словами, від усіх країн потрібне бажання і готовність координувати свої грошово-кредитні політики. Для цього:
- потрібен більш дієвий контроль з боку Міжнародного валютного фонду та жорсткі зобов'язання з боку держав слідувати «встановленим практикам» і узгодженим нормам;
- необхідні прямі та відкриті рекомендації МВФ, Великої двадцятки та інших інститутів, після обов'язкових консультацій;
- потрібно проводити кваліфікацію або дискваліфікацію щодо використання кредитних ліній МВФ або інших кредитних організацій (наприклад, своп-ліній центральних банків);
- необхідно запровадити процентні або інші фінансові штрафи чи способи мотивації щодо встановлених правил.
Якщо підходи, засновані на помилках минулого, здаються не досить ефективними, можливо, варто розробити новий підхід, орієнтований на коливання валютних курсів. Для цього потрібно домовитися про певний «рівноважний» валютний курс з досить широким діапазоном, який дозволить валютам коливатися, а ринкам застосовувати свої дисциплінарні інструменти. Однак окремі країни все одно будуть орієнтуватися на інтервенції та економічну політику, що спрямована на захист рівноважного курсу, або ж, в крайніх випадках, міжнародні владні структури зможуть дозволити агресивну інтервенцію з боку торгових партнерів.
Відповідна резервна валюта і адекватна міжнародна ліквідність – ще одна проблема. Долар довгий час вважався найбільш оптимальним рішенням, однак відтепер все більше говорять про те, що США користуються незаслуженою перевагою. Але дефіцити платіжного рахунку завдають шкоди США і підривають конкурентоспроможність міжнародної економіки. А решта країн світу хочуть гнучкості, яку забезпечує валюта найсильнішої і найбільш стабільної економіки.
Обсяг резервної валюти має бути обмежений, але при цьому її має вистачати для задоволення великих і непередбачуваних потреб неспокійного фінансового світу. І, нарешті, необхідно підтримувати впевненість у її стабільності і доступності, що підкреслює доцільність використання для цього національної валюти, або, можливо, кількох національних валют.

* За матеріалами Project Syndicate.

© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"