інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Ризики та шахрайство на ринку форекс*

С. Пятенко

Спекулятивна діяльність на ринку форекс є надзвичайно ризикованою справою. При цьому вона має мало спільного з процесом реального інвестування коштів. Ключова теза гравців на ринку форекс: заробляти на валютних спекуляціях може кожен; за рахунок постійної зміни курсу валют можна отримувати дохід. Ці міфи старі як світ, але продовжують зачаровувати багатьох.

Міжнародний валютний ринок «форекс» (Foreign Exchange Market) утворився в 1971 році, коли США відмовилися підтримувати фіксований курс долара відносно золота. Почалася ера плаваючих курсів валют. Головними гравцями ринку стали найбільші банки з усього світу. Щоденний обсяг валютних операцій цих банків досягає мільярдів доларів. У ринку немає певного місця торгівлі, в ньому можна брати участь за допомогою телефону або працюючи через Інтернет. Щоденний оборот ринку становить 2-4 трлн. доларів. Мінімальний лот складає $100 тис. Форекс відразу привернув до себе велику кількість шахраїв. Перші з'явилися в 1970-х роках. Клієнтів заманювали, розписуючи їм фантастичні можливості на валютному ринку. Якщо оборот ринку форекс і швидкість зміни курсів на ньому були істотними перевагами, то розмір мінімального лота 100 тис. доларів відносився до недоліків. На цьому і будувалася тактика шахраїв. Клієнтові пропонувалося кредитне плече в співвідношенні 1:100. Поклавши одну тисячу доларів на депозит, клієнт отримував можливість здійснювати операції зі ста тисячами доларів.
За рахунок того, що курс валют постійно змінюється, можна отримувати дохід. Весь сенс торгівлі полягає в тому, щоб купити дешевше, а продати дорожче. Новачкам описувалися переваги форекса, де реально можна було провести будь-яку операцію. Далі клієнтові пропонувалося вибрати пару валют, між якими він хотів би здійснити операцію, і купити ту з них, яка буде зростати. Через деякий час, продавши позицію, що подорожчала, можна було зафіксувати прибуток. Кредитне плече надається під депозитну заставу. Якщо депозиту вже не вистачає на покриття можливого збитку від закриття позиції, настає ситуація margin call (вимога внести додаткову заставу). Тобто компанія, що забезпечує можливість торгівлі на ринку нічим не ризикує. Ризикує тільки клієнт.
Для прикладу розглянемо проведення клієнтом операцій в парі євро/долар. Зробивши операцію Buy (покупка) одного контракту за курсом 1 500 євро/долар, а через деякий час операцію Sell (продажу) контракту за курсом 1 505, клієнт заробляв при цьому 5 пунктів. За умови, що його гарантійний внесок становив всього 1 000 доларів, вважалося, що операцію він проводив зі 100 тис. доларів. Тобто його заробіток на цій операції становив не 5, а 500 доларів, або 50% на вкладені кошти. Звичайно, якщо клієнт не вгадував напряму руху ціни, він і втрачав не 5, а 500 доларів.
Для залучення клієнтів організатори придумали кредитне плече і можливість торгувати в реальному часі. Клієнту по максимуму розписувалися перспективи виграшу. Лише побіжно згадувалося про підвищений ризик, пов'язаний з тим самим кредитним плечем, обов'язково давали на підпис папери, що клієнт з ризиками ознайомлений, потім відкривалися двері в торговельний зал. Звичайно, клієнти думали, що брали участь у торгівлі на міжнародному ринку.
Але на практиці жодна подібна компанія не мала власного капіталу, достатнього для того, щоб проводити реальні операції з надання кредитів всім гравцям. По-перше, заявки клієнтів найчастіше просто перетиналися. По-друге, існував деякий час затримки, за який операція «виконувалася». По-третє, компанія офіційно оголошувала, що курс, відображений на моніторі, відрізняється від реального ринкового на кілька пунктів – різниця, яка і становила дохід організації. Очевидно, що про реальну ситуацію достовірно знали тільки організатори, гроші клієнтів ніколи не покидали компанію. А всі розрахунки залежали тільки від уміння швидко рахувати в потрібному напрямку.
У пострадянських країнах форекс з’явився у 90-х роках. Величезна кількість бажаючих отримати високі заробітки прагнули скористатися новою можливістю легко і просто розлучитися зі своїми грошима. При цьому торгівля на форексі отримала імідж інтелектуального заняття. Більшість клієнтів – люди небідні, які мають певні досягнення у житті.
Сьогодні азартні гравці можуть скористатися послугами офшорних дилінгових компаній. Всі операції проводяться через Інтернет. Обговорюючи надійність інвестування коштів, такі компанії не інформують своїх клієнтів про те, що людина, яка внесла свої гроші на рахунок дилінгової компанії і розпочала до проведення «операцій» на ринку, не виводить гроші далі рахунків цієї компанії. При повній комп'ютеризації все просто. Сотні гравців виставляють позиції один проти одного, внутрішня облікова система з великою швидкістю прораховує перерозподіл грошей своїх учасників, не забуваючи знімати з кожної операції по декілька пунктів. На реальному ринку проводяться одиничні операції.
Для виходу на реальний міжбанківський валютний ринок потрібно хоча б кілька сотень тисяч доларів, але навіть такий лот може нікого і не зацікавити. Спочатку оператори ринку форекс любили розписувати схему своєї роботи так: клієнт вносить невелику суму, вона доповнюється значним кредитом і отриманий капітал використовується у реальних операціях. Співвідношення між власними і позиковими коштами може досягати 1:199 (на кожен вкладений 1 долар «донараховується» 199 доларів). Але потім мінімальні суми для початку торгівлі знизилися до таких значень, що легенда стала виглядати безглуздою. Навіть з найширшим кредитним плечем символічні 100 доларів перетворяться в незначні для справжнього ринку форекс $20 тисяч. Дилінгові центри мають опосередковане відношення до реальної торгівлі, хоча і не акцентують на цьому увагу.
Практика форекса показує, що, як правило, декількох місяців високоризикової торгівлі достатньо для того, щоб гравець втратив внесену суму. Пропагандисти «форекса для народу» посилаються на стабільно успішний досвід якихось напівміфічних трейдерів. Але якщо успіх і буває, то лише випадково і рідко. Пояснимо на прикладі.
Брокер, який надав кредитне плече, не допустить, щоб людина програла хоч долар із його грошей. Як тільки по відкритій позиції людина втрачає 70-80% від внесених коштів, спрацьовує «маржин-колл». Тобто клієнту пропонується або внести додаткові кошти для відновлення забезпечення кредиту, або його позиція закривається з фіксацією збитку у розмірі 70-80% від особистих коштів. Кредитний важіль (плече) має два кінці, і, якщо він може збільшити дохід в 100 разів, так і збитки можуть збільшуватися 1:100. Отже, для «виносу» на margin call із загрозою втрати 70% коштів достатньо зміни вартості відкритої позиції всього на 0,7%! Очевидно, що подібні мікро-коливання ринку передбачити неможливо і ніякий технічний аналіз тут не допоможе.
Організатори торгів добре враховують і психологічні особливості клієнтів. Звичайна людина чітко розрізняє для себе дві події – отримання виграшу і програш усіх грошей. Якщо перше для неї – результат її зусиль або заслуга управляючого, то програш – суто випадкове явище. Тому люди, чіпляючись за останню надію, несуть гроші. Певний час клієнтам можуть показувати, що справи йдуть нормально, а потім – все по-новому. На форексі всі найцікавіші події починаються тільки тоді, коли у клієнта відбувається перший програш. Саме з цього моменту він «починає працювати по-справжньому». Виникає бажання відігратися і повернути назад всі свої втрачені гроші, тим більше, що можливість виграшу така реальна.
Освітній процес слугує додатковим доходом організаторів. Гравці на ринку форекс стверджують: для того, щоб торгувати на ринку, необхідно вчитися. Успіху гарантовано досягнуть ті, хто пройшов навчання на спеціальних курсах і прочитав кілька книг з інтригуючими назвами. Дилінгові центри сприяють освіті, яка нібито убезпечує від помилок. Очевидно, що багатоступінчасті навчальні курси та продаж літератури слугують для таких компаній додатковим і цілком суттєвим джерелом доходу.
Початкові знання для клієнтів такі компанії часто забезпечують безкоштовно або за символічні гроші. Але для вивчення технічного аналізу потрібні додатковий час та кошти. Вони пропонують скористатися послугам професійних експертів, навчальних програм, книг, які практично не відрізняються один від одного за змістом. Застосовувати ж щось інше, крім технічного аналізу для дослідження випадкових змін курсів валют на короткому часовому проміжку, просто неможливо. Але технічний аналіз базується на тому, що поведінка системи в минулому строго проектується на її майбутньому. У разі форекса це, звичайно ж, невірно. Зате за підсумками минулих торгів можна показувати будь-які залежності і співвідношення. І навчати, беручи за це вже цілком суттєві гроші.
Однак далеко не всі виявляють здібності до вивчення громіздкого математичного апарату. Для таких винайдено довірче управління на ринку форекс. Завдання – умовити клієнта, щоб він приніс, скажімо, 5 тисяч доларів і віддав в управління. Потім йому можуть показати папірці, складені на основі минулих графіків. З папірців випливало, що рахунок зріс удвічі. Радісний «клієнт», уявивши себе майбутнім мільярдером, несе ще грошей. Деякий час жертві показують райдужні липові звіти, а потім «відбувається щось на ринку», і клієнтові кажуть: «Сталося щось екстраординарне. Гроші, ні, не згоріли, вони зависли, у тебе margin call. Не хвилюйтеся, просто потрібно ще грошей принести. Головне – залишитися в грі, і все поправиться».
Більшість дилінгових центрів не відповідають за результати та наслідки валютних операцій. Вони лише гарантують клієнтам, що вони зможуть забрати залишки своїх грошей. До речі, питання зі сплатою податків також належить вирішувати їм самостійно. Багато форексних організацій часто проводять операції через «західних брокерів», які в реальності є їхніми офшорними компаніями.
Ринок форекс у західному світі знаходиться під жорстким контролем. У США, наприклад, той, хто надає послуги клієнтам на ринку форекс, зобов’язаний бути членом саморегульованої Національної ф’ючерсної асоціації (NFA). Як наслідок, це знизило кількість випадків шахрайства. У NFA є правило про «рекламу та маркетинг». На Заході прагнуть утруднити втягування нових клієнтів у цей бізнес. У пострадянських країнах практика державного регулювання цього ринку поки що розробляється.

* За матеріалами elitarium.ru.

© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"