інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
«Чорні діри» світової фінансової системи*

В. Катасонов

Найважливішим елементом сучасного механізму світової економіки є офшори. Під офшорами звичайно розуміють країни і території, що забезпечують конфіденційність фінансових, комерційних та інших операцій іноземних фізичних і юридичних осіб, зареєстрованих в цих країнах і територіях, а також надають фізичним та юридичним особам інших країн сприятливий податковий режим у вигляді низьких або навіть нульових ставок податків.

Універсального, єдиного списку офшорів немає. Кожна країна, кожна міжнародна організація, іноді кожне відомство в рамках однієї країни складає власний список офшорів, кількість яких на сьогодні вимірюється десятками: до 30% країн світу мають ті чи інші ознаки офшорів. Деякі країни не вважаються офшорами, тим не менше під їх юрисдикцією можуть знаходитися території (зони), що мають явні ознаки офшорів.
Перші «податкові гавані» виникли в США і Великій Британії. Зараз тільки в британській юрисдикції знаходиться 12 офшорів. У США є «внутрішні» офшори (штати Делавер та Вайомінг). На території Європейського Союзу знаходиться не менше 10 юрисдикцій з ознаками офшору, серед них Нідерланди, Монако, Мальта, Андорра, Люксембург, Ліхтенштейн, Кіпр, Ірландія.
Аналітики виділяють три групи офшорів: англо-саксонське «ядро» (острови Карибського басейну, Нормандські острови, Ірландія); країни Бенілюксу (Нідерланди, Люксембург, Швейцарія) та всі інші офшори – периферія, включаючи Кіпр.
Сьогодні у світовій економіці спостерігається утворення складних фінансових мереж. Деякі економічно розвинені країни типу Нідерландів та Великої Британії називають спаринг-офшорними юрисдикціями. Там реєструються компанії, які, в свою чергу, працюють у зв'язці з класичними офшорами. Такі компанії іноді ще називають компаніями-прокладками. Наприклад, у Нідерландах в 2006 році налічувалося близько 20 тис. так званих поштових компаній, що не мали комерційної присутності в країні. Бенефіціарами 43% з них були фірми з традиційних «податкових гаваней» – Нідерландських Антильських островів, Британських Віргінських островів (БВО), Кайманових островів, Кіпру, Швейцарії. Крім того, в країні було 12,5 тис. спеціальних фінансових компаній (Special Financial Institutions – SFI), через які, за даними Центрального банку Нідерландів, пройшли кошти, які за своїми обсягами у 8 разів перевищували ВВП країни. У середині 2000-х років в цій країні також налічувалося 42 тис. фінансових холдингів, 5,8 тис. з яких управлялися трастовими компаніями. Тим не менш майже всі офіційні міжнародні та національні інститути не вважають Нідерланди офшором.
Офшори – основні вузли, через які проходять фінансові та інвестиційні потоки світової економіки. Щорічний експорт капіталу з Нідерландів, Люксембургу та Ірландії складає 10-12 трлн дол., що перевищує експорт капіталу з США. А портфельні інвестиції з островів Карибського моря і Нормандії дорівнюють 1/5 портфельних інвестицій, що вивозяться з США.
Офшори є також центрами, з яких здійснюється управління підприємствами і компаніями багатьох країн світу. Нерідко офшори називають «чорними дірами» світової економіки. «Дірами» – тому, що в офшорні центри витікають величезні фінансові кошти, необхідні для розвитку країн, з яких ці кошти випливають. «Чорними» – тому, що вони абсолютно непрозорі, немає ніякої інформації про операції та фінансово-майновий стан офшорних компаній та їхніх бенефіціарів.

Картина світової офшорної економіки
Згідно з останнім звітом міжнародної дослідницької організації Tax Justice Network (TJN)¹, яка займається незалежними розслідуваннями в області ухилень від сплати податків, на банківських рахунках офшорних юрисдикцій знаходиться від 21 до 32 трлн дол. І це без урахування таких нефінансових активів, як яхти, маєтки, палаци, численні предмети розкоші та твори мистецтва. Ці суми дорівнюють, принаймні, десятій частини всього обсягу світового багатства, оціненого швейцарським банком Credit Suisse в 231 трлн дол. (станом на 2011 рік). Навіть ця мінімальна оцінка еквівалентна сумарному валовому внутрішньому продукту (ВВП) США та Японії. Судячи з усього, в оцінки грошових коштів в офшорах включаються лише суми, які надходять на банківські рахунки капіталів, але при цьому не враховуються доходи, які отримують власники офшорних рахунків у вигляді процентів або інших прибутків. Також слід зазначити, що оцінки, наведені в доповіді TJN, набагато перевищують всі попередні оцінки сукупних офшорних коштів, які робилися різними організаціями (жодна з них не перевищувала 10 трлн дол.).
Немає в доповіді TJN і оцінок сукупної вартості активів, які контролюються офшорними компаніями по всьому світі (перш за все, активи реального сектора економіки). Можливо, що величина таких активів не менша, ніж загальний обсяг грошових коштів на офшорних банківських рахунках.
Міжнародні фінансові аналітики припускають, що основне завдання звіту – підготовка громадської думки до чергової перевірки світових банкірів, на зразок тієї, що була організована фінансовими відомствами США і Великої Британії для швейцарських банків у 2011 році. Деякі експерти вважають, що TJN не настільки незалежна організація, як це здається на перший погляд. Вони звертають увагу на диференційований підхід TJN до різних офшорних юрисдикцій. Не залишилася непоміченою та обставина, що TJN разом з владою США, Великою Британією та деякими іншими західними країнами в останні роки особливо жорстко нападала на Швейцарію та Кайманові острови.
Вихідною інформацією для зроблених TJN оцінок були, перш за все, відкриті офіційні дані Банку міжнародних розрахунків (Цюріх), Міжнародного валютного фонду, національних центральних банків та казначейств. В якості додаткових джерел використовувалися дослідження провідних аудиторських фірм.
Ще до опублікування в доповіді Tax Justice Network повідомляла, що головним податковим притулком світу залишається Швейцарія, яка неохоче в порівнянні з іншими розвиненими країнами розкриває дані і притягає до відповідальності податкових ухильників. За Швейцарією в рейтингу фінансової непрозорості, складеному TJN, слідують Кайманові острови, Люксембург, Гонконг і США. Далі йдуть острів Джерсі, Японія, Німеччина і Бахрейн. Рейтинг TJN змінює уявлення про офшори як країни і території, що знаходяться за межами «цивілізованого світу» («золотого мільярда»). До списку офшорів потрапили майже всі основні економічно розвинені країни: США, Німеччина, Японія, Швейцарія, Велика Британія (остання фактично контролює острів Джерсі, який лише формально перебуває поза британською юрисдикцією).
Серед офшорів, що знаходяться на периферії світового господарства, виділяються Кайманові острови, Тринідад і Тобаго, інші острівні держави Карибського басейну. Ці країни непомітно перейшли до розряду вільних держав, незалежних від світової політики. Взяти, наприклад, Тринідад і Тобаго. Ніякої демократії тут немає. У цій острівній республіці досі не скасовано смертну кару і повсюдно застосовуються тілесні покарання. Тут наявні стабільно високі показники корупції у судовій сфері, діє заборона на гомосексуальні відносини, жінки позбавлені низки цивільних прав. Однак такі недемократичні дрібниці не стали перешкодою для того, щоб США оголосили острів «вільним». Уряд цих островів дозволив іноземним компаніям працювати на своїй території, для чого вніс деякі зміни в існуючий податковий кодекс. Влада островів отримує невелику плату за свою «гостинність»; таким чином, досягнуто необхідний баланс інтересів.

Клієнти офшорів і «послуги» світових банків
Зазначені в доповіді TJN грошові суми належать приблизно 10 мільйонам фізичних осіб, які володіють офшорними рахунками безпосередньо або за посередництвом юридичних осіб. У середньому виходить від 2 до 3 млн дол. в розрахунку на людину. 47% коштів належать безпосередньо фізичним особам, 53% – юридичним особам.
Майже половина з 21 трлн дол., за оцінками TJN, належить 92 тис. найбагатших людей (тобто близько 1% всіх фізичних осіб, що володіють коштами в офшорах). У середньому на одну людину в цій групі найбагатших осіб припадає понад 100 млн дол. США на офшорних банківських рахунках.
У розміщенні коштів в офшорних юрисдикціях фізичним особам надають сприяння та посередницькі послуги банки, фінансові компанії та консультанти. Переміщати тіньові гроші по світу фінансовій еліті допомагають офіційні структури, професійні помічники зі сфери приватного банківського обслуговування, юридичних, бухгалтерських та інвестиційних послуг. Для надання подібного роду «делікатних» послуг багато великих банків ще в кінці минулого століття створили підрозділи, що надають послуги, і які отримали назву private banking. Найбільшими банками в секторі послуг private banking вважаються швейцарські UBS, Credit Suisse і американський Goldman Sachs. Напевно, сьогодні немає жодного транснаціонального банку, який би не працював з офшорними клієнтами або не забезпечував своїх клієнтів офшорними послугами. На офшори, за деякими оцінками, припадає 14-17% транскордонних фінансових активів та зобов'язань усіх банківських установ світу.
TJN виділяє 50 провідних банків, що займаються офшорним бізнесом. За участю топ-50 в офшорах, за оцінками TJN, розміщено близько 12 трлн дол., тобто приблизно половина всіх офшорних грошових коштів. У 2005 році цей показник становив 5,4 трлн дол. Таким чином, за п'ять років він збільшився більш ніж у два рази. Перші два місця в списку топ-50 (станом на 2010 рік) посідали швейцарські банки UBS і Credit Suisse. Наступні три місця належали таким всесвітньо відомим європейським банкам, як HSBC, Deutsche Bank, BNP Paribas. Далі слідували банки Уолл-стріт: JPMorgan Chase, Bank of America, Morgan Stanley, Wells Fargo і Goldman Sachs. На банки, що входять до топ-10, припадало приблизно 6 трлн дол. коштів, розміщених на офшорних рахунках (тобто 50% від загальної суми топ-50).

Звідки надходять кошти в офшори?
Переміщення значної частини великих грошових коштів в офшори відбувається зі світових фінансових центрів – Нью-Йорка, Лондона, Цюріха, Гонконгу, Токіо. Особливо активно користуються офшорами країни англосаксонської економічної моделі, тобто США і Велика Британія. Зі 100 компаній Великої Британії з найбільшою капіталізацією, які включені до лістингу Лондонської фондової біржі, всього 2 не використовують послуги офшорів. Решта ж мають більше 8 000 дочірніх установ в офшорних юрисдикціях по всьому світі. Території Гернсі, Джерсі і острів Мен вже кілька століть є офшорними зонами Великої Британії. Американські транснаціональні компанії є найбільш активними (після англійських підприємств) користувачами послуг офшорів. Зі ста найбільших корпорацій Америки, акції яких обертаються на біржі, 83 корпорації мають дочірні компанії в офшорних зонах.
Кошти в офшори витікають також з країн, що експортують у великих обсягах сировину і готові вироби. В першу чергу з нафтовидобувних країн. За 1970-2010 роки, згідно з дослідженням TJN, було виведено (млрд дол.): з Кувейту – 496; із Саудівської Аравії – 308; із Нігерії – 306. Один зі світових лідерів використання офшорів – Росія: за 1990-2010 роки з цієї країни було виведено в офшори 798 млрд дол. За даними Центрального банку Російської Федерації у 2010 році чистий відтік приватного капіталу з Росії склав 34,4 млрд дол., у 2011 році – 80,5 млрд дол., а за 2012 рік він перевищив 100 млрд дол.

Проблеми, породжувані офшоризацією світової економіки
З 1970 по 2010 рік, за оцінками доповіді TJN, з економік, що розвиваються (всього 139 країн) витікло до офшорів від 7,3 до 9,3 трлн дол. (в середньому з розрахунку на рік виходить близько 200 млрд дол.). З урахуванням процентів та інших видів доходів реальна величина цих капіталів вже набагато перевищила 15 трлн дол. Якби ці гроші не були виведені в офшори, бідні країни вже могли б розплатитися за своїми зовнішніми боргами і серйозно прискорити свій розвиток. Якщо взяти неврахований офшорний капітал усіх країн, що розвиваються, які за традиційним розрахунками в кінці 2010 року мали сукупний зовнішній борг 4,1 трлн дол., то виявиться, що сальдо їхньої «заборгованості» складає близько 11 трлн дол., тобто, по суті, ці країни є чистими кредиторами, а не боржниками. Простіше кажучи, мешканці країн, що розвиваються (85% світового населення), могли б жити зовсім інакше, якби гроші залишалися всередині їхніх економік. Але, як наголошується в доповіді, виведені активи належать невеликій групі заможних людей, в той час як борги уряду лежать на плечах усіх громадян. Якби прихована сума в 21-32 трлн дол. приносила скромний дохід 3% річних і цей дохід оподатковувався за ставкою 30%, то офшорні активи дали б прибуток 190-280 млрд дол. в перший же рік. Це приблизно в два рази більше, ніж економічно розвинені держави (члени ОЕСР) виділяють на матеріальну допомогу і розвиток країнам, що знаходяться за межами зони проживання «золотого мільярда».
Посилення офшорного характеру світової економіки створює серйозні економічні та соціальні проблеми і, принаймні, три основні можна назвати одразу:
1. Низький рівень оподаткування в офшорних зонах підриває фіскальну базу країн, резиденти яких користуються послугами офшорів. Згідно із найбільш консервативними оцінками, бюджети всіх країн світу втрачають щороку не менше 3 трлн дол., які приховуються в офшорах.
2. Здійснення анонімних операцій – передумови для відмивання нелегального прибутку і фінансування світового тероризму через офшори. Офшори сприяють зростанню організованої економічної злочинності, особливо транскордонної.
3. У результаті слабкого регулювання фінансових операцій в офшорах підвищується ризик неконтрольованих потоків так званих гарячих грошей, що дестабілізує глобальну фінансову систему.

«Хрестовий похід» США проти офшорів
З 2000-х років у світі розпочалася боротьба з офшорами, коли уряди США і європейських країн раптом усвідомили, що втрачають значні суми податків. У США, за офіційними оцінками, бюджет щороку втрачає, принаймні, 100 млрд дол. через використання американськими платниками податків офшорних схем. Особливо велику енергію в боротьбі з офшорами розвинула адміністрація Барака Обами. Ще до того, як вибухнула фінансова криза, у США почалася підготовка законопроекту «Про запобігання зловживаннями податковими гаванями». Найбільш істотними в законопроекті стали наступні положення: 1) встановлення більш суворих вимог для платників податків США, що використовують офшорні юрисдикції; 2) надання Казначейству США повноважень щодо здійснення спеціальних заходів проти іноземних юрисдикцій і фінансових інститутів, що перешкоджають збору податків; 3) запровадження оподаткування офшорних трастів, які використовуються для придбання нерухомості, предметів мистецтва і ювелірних прикрас для резидентів США, і визнання осіб, які фактично одержують активи офшорних трастів, бенефіціарами; 4) збільшення штрафу для осіб, які використовують податкові притулки, до 150% від отриманих ними доходів від такої діяльності доходів.
Різке зростання державного боргу і дефіцитів федерального бюджету в США після входження країни у фінансову кризу змусило американську владу виступити з гучними заявами про свої плани «розібратися» з окремими офшорами. Під особливим прицілом опинилися Кайманові острови – улюблене місце американського капіталу. Свої дочірні фірми там мають такі гіганти американського і світового бізнесу, як Coca-Cola, Procter&Gamble, General Motors, Intel, FedEx, Sprint тощо. У фінансовому світі існує жарт: найвідомішою будівлею в світі фінансів є не Нью-Йоркська або Лондонська фондові біржі, а Агленд Хаус, скромний п'ятиповерховий офісний будинок на Великому Каймані, юридична адреса багатьох тисяч зареєстрованих на островах американських компаній.
Найбільш серйозним практичним кроком в боротьбі з офшорами слід назвати прийняття в США в травні 2010 року Закону про податкову дисципліну, що стосується використання зарубіжних рахунків. У лютому 2012 року з Францією, Італією, Німеччиною, Великою Британією та Іспанією було укладено Угоду зі спільного втілення даного законодавчого акту в життя. В рамках цієї угоди національні податкові служби мають право взаємно обмінюватися інформацією і надавати звітність. Але особливо виграють від цього закону США. Даний акт передбачає, що банки та фінансові інститути інших країн повинні стати добровільними агентами американської податкової служби. Вони повинні доповідати про підозрілі (з точки зору податкових інтересів США) рахунки і операції фізичних та юридичних осіб, які мають американське походження. Якщо банки та фінансові установи інших країн будуть помічені в небажанні «співпрацювати» з податковою службою США, то відносно таких інститутів США можуть застосовувати відповідні санкції. Не важко помітити, що під прикриттям боротьби з офшорами і податковими зловживаннями, США хочуть поставити під свій прямий (адміністративний) фінансовий контроль інші країни.

Нові фінансові схеми для використання офшорів
Відтепер для знеособлення власника активів треба використовувати не один офшор, а ланцюжок офшорів, серед яких є обов'язково територія, де реєструють компанії з номінальними директорами та власниками, а реальні власники не фігурують в жодному з документів. Останніх стали називати бенефіціарами (реальними вигодоодержувачами). Така схема, наприклад, використовується корумпованими чиновниками, лідерами організованих злочинних угруповань.
Сьогодні в різних офіційних документах та офіційних сайтах фігурують назви номінальних утримувачів акцій, у якості яких виступають найбільші світові банки, що надають послуги private banking. Однак номінальні утримувачі не розкривають, хто є дійсним власником акцій, – таку інформацію можна отримати тільки за запитом суду. Це зручна форма приховування власності для осіб, які не бажають «світитися». Наприклад, утримувачі 97% акцій ВАТ «ЛУКОЙЛ» – номінальні. Три чверті акцій знаходяться в номінальному утриманні у нідерландського ІНГ-банку. Фізичним особам офіційно належать 3% акцій, хоча вважається, що найбільший пакет акцій «Лукойлу» належить його головним менеджерам. Однак перевірити цю інформацію неможливо. Офіційними власниками 27% акцій державного «Газпрому» – також є номінальні утримувачі.
Фактично найбільші банки світу, юридичні фірми і навіть окремі фізичні особи взяли на себе функцію з приховування кінцевих акціонерів та бенефіціарів, яку раніше виконували офшорні юрисдикції. Тому результати перевірок західними державами офшорів як «інформаційно непрозорих зон» виявилися нікчемними.

Боротьба з офшорами як засіб переділу фінансовими групами сфер світового впливу
Є всі підстави стверджувати, що під прикриттям боротьби з офшорами, має місце переділ сфер впливу у світі глобальних фінансів. Найбільш яскравий приклад – тиск влади США і Великої Британії на Швейцарію. Під виглядом боротьби з офшорами відбувається процес знищення третього за значимістю міжнародного фінансового центру. У 2011 році Швейцарія змушена була укласти угоди зі Сполученими Штатами, Великою Британією і Францією, спрямовані на повне сприяння владі цих трьох країн у розкритті інформації про несплату податків їх громадянами, які є клієнтами швейцарських банків. В результаті почався масовий відтік капіталів зі Швейцарії. Куди? У контрольовані американськими і британськими банками Багамські острови і Британські Віргінські острови, що знаходяться під юрисдикцією Великої Британії (ці території формально незалежні, а реально є «заморськими територіями Великої Британії»). Частина капіталів перемістилася в надійні банки, що діють на території США і Великої Британії.
Однак це ще не все. Швейцарським банкам довелося розщедритися. В 2011 році Швейцарія офіційно виплатила Великій Британії понад 600 млн дол. прихованих податків її громадян, що зберігали свої капітали на депозитах банків Швейцарії. З січня 2012 року Міністерство юстиції США веде розслідування щодо 11 швейцарських банків, включаючи Wegelin, Credit Suisse і Julius Baer про сприяння їх в «несплаті податків американськими громадянами». Вже на початку 2012 року один з найстаріших банків Швейцарії Wegelin продав свій бізнес. Не виключено, що швейцарським банкам доведеться також вносити значні суми в казну США – в порядку компенсацій за не виплачені податки їх американськими клієнтами.
Під час останньої фінансової кризи до боротьби з офшорами підключилися всі основні країни Заходу і багато відомих політиків. Навіть папа римський Бенедикт XVI заявив, що позбавляє фінансові офшори свого благословення. В офіційному документі «Ради справедливості і свободи», оприлюдненого за підсумками Міжнародної конференції з фінансування розвитку в (2008 рік), зазначається, що офшори проводили нерозумну фінансову політику, яка в підсумку призвела до поточної фінансової кризи. Надаючи можливості для приховування податків, вони спровокували гігантський відтік капіталів, завдали величезної шкоди бідним країнам, і тому повинні бути заборонені.
Однак після завершення першої фази фінансової кризи антиофшорний запал Заходу пішов на спад. Реальна політика окремих країн Заходу щодо офшорів дуже суперечлива. З одного боку, вони заохочують збереження (і навіть розвиток) тих офшорних територій, які забезпечують приплив з усього світу капіталу на рахунки банків своїх країн. З іншого боку, вони роблять спроби запобігання відтоку капіталу в офшори зі своїх територій, що диктується міркуваннями фіскального характеру.
У 2010 році були внесені поправки в модельну конвенцію ОЕСР відносно податків, які посилили положення щодо розкриття інформації. За останні два роки було підписано понад 600 угод про обмін інформацією, які крім іншого різко обмежують банківську таємницю. Проте успіхи виявилися дуже скромними.
Заслуговує на увагу спосіб боротьби з приховуванням капіталів в офшорних зонах Європи, що практикується владою Німеччини, – придбання федеральними та земельними урядами нелегальних дисків з інформацією про рахунки у відповідних банках. Спосіб цей виявився досить дієвим, хоча і критикується багатьма державними діячами та політиками в Європі як не цілком етичний.
Ймовірно, що антиофшорне законодавство є необхідною, але не достатньою умовою боротьби з офшорами. Так, Італія має гарне законодавство в цій сфері, але залишається лідером за часткою «тіньової» економіки у ВВП, а також за розміром нелегального виведення капіталу серед країн Західної Європи. У той же час на території країн Північної Європи, де рівень оподаткування досить високий, використання «чорних» і «сірих» офшорних схем мінімальне. У Норвегії податок на прибуток від видобутку нафти і газу досягає 80%, але іноземні нафтові компанії все одно звертають свій погляд на цю країну завдяки практично повній відсутності корупції, державної підтримки великих проектів і чітким, незмінним та прозорим умовам ведення бізнесу.
В цілому боротьба проти офшорів націлена не на знищення цього інституту, а на те, щоб використовувати його для посилення позицій окремих учасників конкурентної боротьби. Офшори – один з наріжних каменів світової фінансової системи. Усунути їх означає зруйнувати всю конструкцію.

* За матеріалами warandpeace.ru.
¹ Tax Justice Network – організація, яка має репутацію затятого супротивника офшорних зон. Керівник дослідження TJN – колишній головний економіст консалтингової фірми McKinsey Джеймс Генрі.

© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"