інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Новації монетарного регулювання та розвиток реального сектора вітчизняної економіки

В. Лановий

Емісійне кредитування банків, заставний спосіб їх рефінансування, вилучення з обігу грошових коштів за допомогою їх обміну на депозитні сертифікати НБУ і підтримання завищеного значення обмінного курсу гривні, валютні експансії центрального банку на внутрішньому ринку, антидоларова політика – традиційні заходи, що використовуються в Україні протягом багатьох років для макроекономічного регулювання. Але ці інструменти монетарної політики не дають позитивного ефекту.

Негативне сальдо поточного рахунку платіжного балансу, що в 2012 році склало $14,4 млрд, вже перевищило рівень 2008 року ($12,8 млрд). Чистий відтік міжнародних кредитів банківського сектору за три роки досяг $8,8 млрд. Не було відновлено втрачену під час фінансової кризи 2008 року довіру людей до гривні, які й далі викуповували у банків готівкову іноземну валюту: сальдо її купівлі-продажу у 2010 році дорівнювало $5,6 млрд, 2011 році – $11,4 млрд, 2012 році – $8,8 млрд.
Інфляція, що була характерною для попередніх років, змінилася в 2012 році падінням внутрішнього попиту, наслідком якого стали скорочення вітчизняного виробництва, доходів суб'єктів економіки і зниження цін на товарних ринках. Була зменшена ліквідність банківської системи, що підштовхнуло процентні ставки на міжбанківському позиковому ринку до 40-50% річних і спричинило перебої в платежах та виплатах зарплат.
Номінальний приріст банківських кредитів підприємницької діяльності та домашнім господарствам був таким малим (у 2010 році – 1,3%, 2011 році – 9,4%, 2012 році – 1,3%), що в реальному обчисленні мав мінімальний вплив на економіку.
Використання застарілих адміністративно-маніпуляційних методів монетарного управління не перешкоджало деяким нововведенням. З них можна виділити п'ять, які мали найбільш негативні наслідки для фінансово-банківської системи України та економіки в цілому.
Першим визначальним нововведенням після 2009 року була колосальна централізація банківських кредитних потоків. Практично всі кредитні ресурси, отримані як природним шляхом – через приріст депозитів та міжбанківські кредити, так і штучним – в результаті емісійного рефінансування банків, спрямовуються на урядові потреби: фінансування дефіциту державного бюджету (який в 2010-2012 роках склав відповідно 64 млрд грн., 24 млрд грн. і 53 млрд грн.); погашення та обслуговування внутрішнього державного боргу (відповідно 30,7 млрд грн., 47,6 млрд грн. і 55,5 млрд грн.) і зовнішнього боргу ($1-3 млрд щорічно); кредитування державними банками централізованих замовлень і підрядних робіт (відповідно на 5,2 млрд грн., 19,8 млрд грн. і 14,4 млрд грн.); фінансування дефіцитів балансів державних корпорацій, насамперед НАК «Нафтогаз України», шляхом передачі їм держоблігацій (відповідно на 30,3 млрд грн., 11,0 млрд грн. і 7,0 млрд грн.). Тобто протягом зазначеного періоду щорічно в руках уряду та державних підприємств, які отримали ОВДП, акумулювалось 120-150 млрд грн. внутрішніх кредитних коштів. Ці суми перевершують весь приріст банківських кредитів у декілька разів – щорічні прирости позик в 2010-2012 роках склали відповідно 9,5 млрд грн., 69 млрд грн. і 13,3 млрд грн. Тобто централізовані позикові фінансові ресурси перевищували ринкові в 2-15 разів.
Гіперцентралізація грошово-кредитних ресурсів забезпечувала вузькі державно-бюрократичні пріоритети, наприклад, зведення інфраструктурних об'єктів або виконання програми підготовки до Євро-2012. Але при цьому залишилися без ресурсів підприємства приватного та інших секторів економіки. Замість горизонтального руху фінансів через грошові ринки здійснюється вертикальне адміністративне їх переміщення, як наслідок – залишаються лише крихти для приватного неолігархічного бізнесу.
Ця гіперцентралізація економіки – хомут на шиї країни, яка приречена на деградацію через відсутність грошей на розвиток, що призводить до консервації старих виробництв, неконкурентоспроможності і збитковості національного господарства. Немає нічого дивного в тому, що без потрібного фінансування вітчизняна економіка в 2012 році впала в рецесію.
Другий паралельний напрям фінансової політики, яку почав здійснювати уряд, – форсоване нарощування державного боргу, без якого централізація була б неможливою. У 2010-2012 роках уряд розмістив державних облігацій внутрішніх та зовнішніх позик відповідно на 125 млрд грн., 84 млрд грн. і 98 млрд грн., що в 5-10 разів більше, ніж у докризовий період. Особливо важкою ношею стала міжнародна складова боргу. Уряд захотів отримати і отримав необґрунтовано великі обсяги іноземних валютних запозичень: відповідно на $8,4 млрд, $6,2 млрд і $10,4 млрд. Усі вони короткострокові. Фактично ці запозичення використовували для фінансування дефіциту платіжного балансу країни. Без них останній залишився б непокритим.
Короткостроковість запозичень загострила проблему обслуговування і погашення зовнішнього боргу, обсяги якого росли неконтрольованими темпами. Вже зараз потреба у відповідних валютних ресурсах перевищує наявні запаси в державі. Після інтенсивного продажу інвалюти з резервів НБУ в 2012 році різко погіршився показник покриття ними зовнішнього державного боргу. Якщо в 2009 році він становив 263%, то на початку 2010 року – 158%, 2011 року – 155%, 2012 року – 132%, 2013 року – 94%. Отже, за чотири роки цей показник погіршився майже втричі.
Ще швидше погіршувався інший спеціальний показник валютної забезпеченості – процент покриття ліквідними резервами НБУ (готівковою та безготівковою вільно конвертованою валютою та монетарним золотом) короткострокових (менше року) міжнародних боргових зобов'язань уряду і довгострокових позик, повернення яких припадає на найближчі півроку. На початок 2013 року показник покриття ліквідними резервами зовнішніх боргових зобов'язань держави, розплатитися за якими необхідно в найближчий рік, дорівнює 114% (на кінець 2010 року – 387%, 2011 року – 203%). Тобто ліквідні резерви на 15%, або на $1,1 млрд, перевищують міжнародні боргові зобов'язання уряду, які наступають в першій половині цього року. Враховуючи, що крім погашення державних боргів потрібна валюта для задоволення додаткового попиту на долари на внутрішньому ринку (враховуючи досвід попередніх років, говоримо про $8-10 млрд щороку), ситуацію треба визнати критичною.
Наведені цифри свідчать про стрімке погіршення забезпечення валютними запасами боргових платежів уряду. Фактично країна опинилася на краю валютної стійкості – у надзвичайному, переддефолтному положенні. Така боргова політика не тільки знецінює гривню, але і створює загрозу для суверенітету держави.
Третій напрям – форсоване збільшення внутрішньої державної заборгованості, що завдає величезної шкоди економіці.

Як можна побачити на Рис. 1, серед джерел отримання банківських кредитних ресурсів з року в рік зменшувалася частка депозитів населення і підприємств – з 82,8 млрд грн. у 2010 році до 79,5 млрд грн. в 2012 році. Замість цього зростала частка іншого джерела – емісійних кредитів рефінансування Національного банку України та операцій прямого РЕПО. Між напрямами позикових вкладень банків у ці роки домінували операції з первинної купівлі держоблігацій і облігацій державних корпорацій, гарантованих урядом: у 2010 році – 101 млрд грн. (91% всіх наданих кредитів), 2011 році – 75 млрд грн. (52%) і 2012 році – 74 млрд грн. (85%). У 2011 році надходжень від розміщення облігацій почало не вистачати. Настав, зокрема, час погашення раніше отриманих позик. Додатковим способом стало пряме кредитування регулятором під гарантії держави банків, націоналізованих в 2008 році і адміністративно підпорядкованих уряду. У 2012 році ситуація значно погіршилася: отриманих урядом внутрішніх облігаційних запозичень (на 67 млрд грн.) було недостатньо для його фінансових планів (покриття дефіциту бюджету, погашення попередніх позик тощо). Приросту же господарських кредитів майже не було. Обсяги банківсько-кредитних ресурсів штучних джерел адміністративного походження значно перевищували позикові кошти з природних ринкових джерел. Головними трендами руху банківських коштів були: у 2008-2009 році адміністративне наповнення емісійними позиками НБУ потреб уряду і комерційних банків на майже 140 млрд грн.; у 2010-2011 роках відбувалося вилучення з обігу грошових коштів шляхом їх обміну на депозитні сертифікати НБУ на загальну суму відповідно 248 млрд грн. і 167 млрд грн.; в 2012 році влада повернулася до емісійного рефінансування банків – на 40,4 млрд грн., виданих на термін від декількох днів до року, і майже припинила випускати депозитні сертифікати (вимушена «стерилізація» зайвих грошей відбувалася в результаті продажу на міжбанку резервної валюти НБУ).
Четвертий напрямок фінансової політики – посилення обмеження обігу іноземної валюти на території України. Зокрема, було пролонговано заборону на валютні кредити населенню. Обов'язковою став продаж валютної виручки від експорту товарів і послуг. У той же час введено в обіг іноземні валютні облігації внутрішньої державної позики.
Зростання тіньового обороту валюти, що є закономірним в умовах заборон, не дозволяє владі отримати необхідні доларові ресурси з внутрішнього ринку. Для боротьби з тіньовим позабанківським обігом валюти в 2011 році були введені додаткові формальності при її роздрібному обміні на гривні в банківських установах (обмінні операції тільки за наявності паспорта). Ці обмеження вводяться для зменшення купівлі доларів іноземцями, щоб стримати вивезення твердої валюти з країни. Зазвичай таким чином діють лише ті країни, які адміністративно занижують курс іноземної валюти і в яких не функціонують ринкові системи. Це призводить до гальмування обігу платежів, а, отже, і зниження темпів обороту товарів і всієї активності в економіці, зменшення продуктивності роботи та обсягів послуг банків, зростання недовіри громадян до гривні.
В теперішній час здійснюються спроби посилити тиск на обіг валют. Про це свідчать, зокрема, ініціативи щодо запровадження податку на її готівковий обмін. Наслідком такої політики є погіршення платіжного балансу України, зменшення валютних ресурсів банківської системи та золотовалютних резервів НБУ (з $38,4 млрд у квітні 2011 року до $25,4 млрд на кінець грудня 2012 року).
І, нарешті, п'ятий ключовий напрямок монетарного регулювання – фінансова закритість і відмежування української економіки від європейської і світової. Зокрема, міжнародні валютні транзакції (перекази, інвестиції, кредити, платежі тощо) вимагають спеціального розгляду Національного банку і ліцензуються по кожній операції. Регулятор заборонив торгівлю цінними паперами на фондових ринках інших країн, що закриває для наших суб'єктів міжнародні інвестиційні центри. Без отримання спеціальних ліцензій НБУ на території України неможлива також банківська інвалютна діяльність. Фінансові корпорації, зареєстровані в якій-небудь країні Європейського Союзу, не вимагають реєстрації своїх філій в інших країнах континенту. Однак не в Україні. Тут потрібні і реєстрації, та ліцензії. Інше адміністративне стримування – власникам іноземної валюти-резидентам не дозволяють вивозити її більше певних обсягів. Переказ українцями, які працюють за кордоном, валюти у великих розмірах (більше $150 тис.) супроводжується правовою вимогою її обов'язкового обміну на гривню. Для ввезення готівкової валюти (якщо сума перевищує $50 тис.) потрібно отримати спеціальний дозвіл НБУ.
Існуюча система перешкод транснаціональному руху капіталів не є дієвою, вона може протидіяти формально незаконним транзакціям, але створює нездоланні бар'єри легальним міжнародним операціям. Така фінансова відчуженість України не дозволяє їй залучати іноземні капітали і інтегруватися в європейську і світову фінансові системи. На жаль, українська фінансово-грошова система залишається недосконалою, вона не модернізується і таким чином деструктивно впливає на розвиток реального сектору економіки.
© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"