інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Можливості та перспективи офшорного бізнесу

Д. Гетманцев

Останнім часом ряд провідних міжнародних організацій, зокрема ОЕСР, заявили про свої наміри посилити боротьбу з офшорними зонами. Не секрет, що механізм уникнення оподаткування з використанням таких зон досить розповсюджений не тільки в Україні, але й у всьому світі. Однак саме в країнах Східної Європи використання даного механізму оптимізації оподаткування є масовим. Цьому сприяють можливості, які надають офшорні юрисдикції зареєстрованим у них компаніям.

Мова йде про дві основні пільги: повне або істотне звільнення від податків на прибуток і капітал, а також повна конфіденційність інформації про власників і бізнес офшорної компанії. Ця інформація розкривається, як правило, тільки на запит суду відносно справ про карні злочини, та/або в рамках процедур щодо протидії відмиванню доходів, отриманих злочинним шляхом (не плутати з відхиленням від оподаткування).
Якщо додати до цього вкрай спрощений бухгалтерський облік, відсутність валютного контролю, можливість використання номінальних власників і директорів, відніміть заборону ведення бізнесу на території офшорної юрисдикції – і ви одержите повний набір переваг роботи з такими компаніями.
Звичайно, офшорна зона ("податковий рай", "податкова гавань") – не наш винахід. Уперше термін "offshore" (дослівний переклад – "поза берегом") з'явився в американській пресі наприкінці 50-х років минулого сторіччя. Мова йшла про фінансову структуру, що звільнилася від оподаткування шляхом розміщення свого офісу поза територією США. Ідея виявилася вдалою, і за підтримки великого бізнесу в усьому світі до кінця ХХ століття було створено понад 70 офшорних зон і юрисдикцій. Бурхливе зростання кількості податкових гаваней припадає на 90-і роки минулого сторіччя.
За даними Міжнародного валютного фонду, сукупні закордонні банківські депозити тільки семи офшорних центрів (Гонконг, Бахрейн, Панама, Сінгапур, Багамські, Кайманові, Нідерландські Антильські острови) склали в 1975 році 21,7% депозитів усіх розвинених країн світу, а в 1995-му – 28,3%. Практично всі великі американські і європейські банки мають дочірні структури в офшорних зонах. Сьогодні, за даними Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), світова система банківського офшора вкриває близько 11,5 трлн. доларів США.
На рівні міжнародних законодавчих актів відсутнє чітке визначення ознак офшорної зони – критеріїв, за якими та чи інша юрисдикція могла б одержати офіційний статус офшора.
Наприклад, відповідно до класифікації відомих міжнародних організацій FATF (Тhe fіnancіal actіon task force on money launderіng) і FSF (Fіnancіal stabіlіty forum), термін "офшорний фінансовий центр" застосовується до територій, що мають розвинутий ринок капіталів, ліберальний податковий і валютний режим й ігнорують рекомендації міжнародних фінансових установ про вдосконалення міжнародного регулювання й контролю за банківською й фінансово-валютною системами.
Переліки офшорних зон установлюються в національних законодавствах. В Україні розпорядженням Кабінету міністрів №77-р від 24.02.2003 р. до офшорних зон віднесено 37 територій. Стосовно операцій з компаніями-резидентами офшорних зон передбачені спеціальні правила, спрямовані на протидію відхиленню від оподаткування. Так, згідно п. 18.3 ст. 18 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", резиденти України, що здійснюють оплату вартості робіт (послуг) компаніям, розташованим в офшорних зонах, мають право віднести на свої валові витрати тільки 85% від суми такого перерахування, внаслідок чого будь-яке перерахування подібної компанії фактично обкладається податком у розмірі 15%.
Аналогічні правила передбачили і в інших країнах СНД. Так, в 2003 році президентом Білорусії було видано указ, що передбачає 15-відсотковий збір за перерахування коштів в офшорні юрисдикції. Згідно із законодавством Казахстану (ст. 130 Податкового кодексу) національній компанії, що має частку участі в офшорній компанії, з метою оподаткування привласнюється частка прибутку такої офшорної компанії.
Однак ці правила малоефективні, з огляду на досить суб'єктивний підхід до складання переліків офшорних зон. Крім того, специфіка країн Східної Європи полягає в тому, що для місцевих бізнесменів, основний капітал яких має здебільшого нелегальне походження, головною перевагою є не стільки податкові пільги, скільки захист банківської та комерційної таємниці, що не дозволяє розголошувати відомості про бізнес і власників офшорної компанії.
Саме тому заборону офшорних юрисдикцій найбільш істотно у найближчий час відчують на собі саме вітчизняні бізнесмени.
Адже основний акцент у боротьбі з офшорним бізнесом робиться на вимозі виконання країнами ст. 26 Модельного податкового кодексу ОЕСР, що передбачає обов'язки практично необмеженого обміну інформацією щодо адміністрування та/або примусового виконання національного податкового законодавства.
Саме тому такі країни Старої Європи, як Швейцарія, Австрія, Бельгія, Люксембург, потрапили в список "юрисдикцій, які прихильні погодженим міжнародним податковим стандартам, але не імплементували відповідні норми у своє законодавство" (так званий у ЗМІ "сірий список податкових гаваней"). Ліхтенштейн у зв'язку із цим визнаний взагалі податковим раєм (tax havens). Адже в законодавстві цих країн у тій або іншій формі є прямі норми, що забороняють розкривати банківську таємницю на запити інших країн по справах про відхилення від оподаткування.
На думку генерального секретаря ОЕСР Ангеля Гурріа, "закінчення зловживання мірами банківської таємниці, що полегшує відхилення від оподаткування, є частиною широкого руху з очищення однієї з найбільш суперечливих сторін глобалізованої економіки. Підтримка G20 зусиль, спрямованих на вдосконалення прозорості й обміну інформацією, підкреслює їхню важливість як для розвинутих, так і для країн, що розвиваються".
І це зрозуміло, адже саме ОЕСР є тією організацією, що займається питаннями протидії відхиленню від оподаткування шляхом розробки та впровадження універсальних норм і правил. А визначення офшорної зони, виходячи з відкритості інформації про оподаткування, і є ключем до істотного зменшення значення офшорних зон як механізму легальної мінімізації оподаткування.
Так, маючи повну інформацію про фактичних (не номінальних) власників офшорних компаній, держави Європи зможуть легко віднести для цілей оподаткування дохід зазначених компаній до доходу їхнього власника й не тільки оподаткувати, але й притягти до відповідальності за ухилення від оподаткування. Адже, відповідно до податкового законодавства переважної більшості країн, такі доходи необхідно декларувати. І тільки абсолютна банківська й комерційна таємниця податкових гаваней дає можливість бізнесменам істотно зменшувати свої податкові платежі.
Процес усунення офшорних зон відкрито лобіюється великими країнами - Німеччиною, Бразилією й Францією – і не зустрічає протидії з боку інших країн.
Однак повна ліквідація офшорних зон як механізму легальної оптимізації оподаткування навряд чи можлива. Надто багато зацікавлених у їхньому існуванні.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"