інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Вільям Петті про податки та збори

В Англії існує цікава приказка: «Хто такий економіст? Це той, у кого немає в кишені ні копійки, але він може давати іншим корисні поради, завдяки яким і вони залишаться без копійки». От яке ставлення до економістів у країні, що дала життя економічній науці!
І все-таки це дуже цікаве питання. Чи багато великих економістів жили безтурботно і були людьми не просто заможними, а з дуже великими статками? Історія, звичайно, дасть на це питання відповідь, яка може дещо збентежити після знайомства з англійською мудрістю: по-справжньому багаті економісти були... і усі вони – англійці!
Один з них – Вільям Петті (1623-1687), якого без перебільшення називають Колумбом економічної науки. Біографія Петті більше нагадує один з романів Дефо, ніж життєпис вченої людини. Син бідного торговця з приморського міста пішов у море шукати пригод, але незабаром зламав ногу і був висаджений на берег у Франції. Юний Петті ледь дошкандибав до першого містечка, у якому, нащастя, виявився коллеж єзуїтів, які доглянули його і навіть влаштували навчатися. Додому Петті повернувся вже лікарем, що пройшов навчання і практику в Парижі, і незабаром влаштувався в Оксфорд викладати медичні науки, а також математичні і навігаційні дисципліни – усьому цьому він вивчився у Франції. І бути б йому таким же професором, як Адаму Сміту чи Маршаллу, якби не жив у часи англійської революції! Поки Петті читав лекції з анатомії і геометрії, Олівер Кромвель, прославлений генерал революції, грізний лорд-протектор, який відправив на плаху короля Карла, водив полки на заколотну Ірландію. І тепер, коли ми трохи знайомі з непосидючим характером Петті, то анітрохи не здивуємося, знайшовши вчорашнього професора головним лікарем армії Кромвеля. Як Петті піднісся на таку висоту – невідомо, і якщо ми знаємо, що влаштуватися в єзуїтів йому допомогло віршоване прохання, яке юний Петті склав, напружуючи свої скромні пізнання в латині, то його призначення в армію для нас і досі таємниця. Однак не талант медика приніс йому багатство. Після розгрому, який англійці вчинили в Ірландії, Кромвель потрапив у складне становище. Армія нарікала, офіцери і солдати вимагали виплати грошей, а скарбниця була на межі банкрутства. І тоді у Кромвеля виникає блискуча думка: розрахуватися із солдатами ірландською землею! Але як це зробити, коли зовсім незрозуміло, яка площа Ірландії і де чиї землі розташовані! Скласти карту? Але як скласти якісну карту настільки величезної території в короткий термін, та ще коли землемірів убивають озлоблені ірландці?
У цій непростій ситуації свої послуги Кромвелю запропонував Вільям Петті! Адже він був не просто лікарем, але й досвідченим картографом, що навчався в моряків, єзуїтів, паризьких професорів (до Оксфорда він заробляв кресленням карт у військово-морському відомстві). І от, незабаром Петті підносить Кромвелю чудову карту острова. Задоволений Кромвель виплатив йому 9 тисяч фунтів! Цієї суми вже було достатньо для забезпеченого життя, але Петті зробив куди більш вигідне вкладення. Загальновідомо, що при продажі дорогих об'єктів треба знати, що, де і коли конкретно продається. Це і використовував Петті – хто краще від нього знав, де чия земля? Солдатам Кромвеля гроші були потрібні куди більше, ніж земля розореного острова, і незабаром Петті скупив пів-Ірландії. Потім уже, після смерті Кромвеля і відновлення монархії говорили, що Петті був, м'яко кажучи, не зовсім чистий у відношенні ірландської землі... але той не розгубився і відстояв свою честь у парламенті, членом якого він став. У 1661 р. 38-річний син сукнороба з Ромси став сером Вільямом Петті. Далі вже була політична економія: він описав, яким чином вимірюється вартість усього, що тільки виробляє людина; як краще встановлювати податки, щоб вони сприяли процвітанню держави; розробив «політичну арифметику» (так він називав статистичні інструменти економіки). Але на безчесні вчинки сер Вільям ніколи не йшов: звань і чинів собі не купував, і мовляв: «Я швидше згоден бути мідним фартингом, але маючим свою внутрішню цінність, ніж латунною напівкроною, як би красиво вона не була викарбувана і позолочена».
Знання хоча б основних ідей Вільяма Петті, англійського економіста необхідно кожному, хто хоче мати хоча б певне уявлення про економіку й основні імена в історії цієї науки. Щоб заповнити цю прогалину, ми пропонуємо увазі читача найбільш важливі витяги з головного твору Петті – "Трактату про податки і збори", виданого в 1662 р. Це невеликий (усього 80 сторінок) твір написаний спеціально для влади завойованої Ірландії і присвячений практичним питанням – насамперед, податкам, теорії яких учений присвятив чимало часу. Багато ідей, які висловлює Петті, корисно знати й у наш час.
Загальною причиною є, по-перше, небажання населення оплачувати податки, яке виникає від переконання, що дротиком і опором можна зовсім позбутися від їх сплати, і від підозри, що оподаткування занадто велике, або зібрані суми розкрадаються, неправильно витрачаються, нерівномірно стягуються і розподіляються. Усе це викликає зайві витрати при їх стягуванні і змушує владу вживати суворих заходів стосовно свого народу.
Іншою причиною, що робить податки більш важкими, є примус платити їх грошима у визначений час, а не товарами й у найбільш зручні сезони.
По-третє, неясність і сумніви відносно права обкладання податками.
По-четверте, недостатність грошей і безладдя в монетній справі.
По-п'яте, нечисленність населення, особливо землеробських робітників і ремісників.
По-шосте, незнання кількості, багатства і промислів жителів, що викликає зайві витрати повторного стягування і викликає занепокоєння додатковими оподаткуваннями, що вводяться заради виправлення помилок.

Залучити до роботи навіть ледарів
Коли всі безпомічні і немічні люди будуть, таким чином, забезпечені, а ледарі і злодії приборкані і покарані міністром юстиції, ми знайдемо в результаті постійні заняття для всіх інших нужденних людей, що, працюючи відповідно виданих для них правил, можуть вимагати достатньої кількості їжі й одягу. Їхні діти (якщо вони малі і немічні), як уже було сказано, теж забезпечуються іншим способом.
Але в чому повинна полягати ця робота? У тому, що було враховано у шостій статті державних витрат, а саме, щоб зробити всі шосейні дороги настільки широкими, міцними і рівними, щоб витрати і стомливість подорожей і перевезень завдяки цьому істотно зменшилися; у поглибленні і розчищенні річок і в перетворенні їх у судноплавні; у насадженні в придатних місцях корисних дерев; у зведенні мостів і гребель; у розробці рудників, каменоломень і кам'яновугільних копалень; у виплавленні заліза і т.д. Звичайно виникає питання: хто платитиме цим людям? Відповідь: кожний. Оскільки якщо в даній місцевості живе 1 000 осіб і 100 з них можуть виготовляти їжу й одяг для всієї тисячі; якщо наступні 200 виготовляють стільки товарів, скільки інші нації готові брати в обмін на свої товари чи на гроші; якщо наступні 400 зайняті створенням коштовностей, задоволень і зовнішнього блиску для усіх; якщо, нарешті, 200 осіб виконують обов'язки уряду, духівництва, юристів, лікарів, купців і крамарів, усього 900 осіб, то виникають питання: раз їжі вистачить також і для цих надкошторисних 100, то як вони одержать її? Чи будуть вони добувати собі необхідне злодійством або жебракуванням, чи вони доведуть себе самі до голодної смерті, не одержуючи нічого шляхом жебракування, чи будуть піймані в злодійстві і присуджені до страти іншим чином? Чи їх передадуть якій-небудь іншій країні, що згодна буде їх прийняти? Зрозуміло, що вони не повинні ні вмирати з голоду, ні бути повішені, ні бути віддані за кордон.

Про короткозорість платників податків
Населення вважає, що держава вимагає більше, ніж їй потрібно. Якби держава була впевнена, що вона вчасно одержить те, чого потребує, то вона заподіяла б собі велику шкоду, витягши гроші з рук своїх громадян, що за допомогою різних промислів збільшують їх, і приховавши у своїх власних скринях, де вони не тільки не приносять навіть їй самій ніякої користі, але й підлягають небезпеці, що їх роздарують чи безглуздо розтратять.
Найбільше дратує людей обкладання їх більш високим податком, ніж їхніх сусідів. Ці підозри в багатьох випадках невиправдані, часто це випадковість, що при наступному обкладанні може обернутися більш сприятливо. Якщо ж це зроблено навмисно, то все-таки не можна припускати, щоб це було наміром держави; скоріше це є результатом дій тимчасового розподілу податків.
Люди обурюються при думці, що зібрані гроші будуть розтрачені на гучні видовища, тріумфальні арки тощо. На це я відповідаю, що така витрата означає повернення цих грошей промисловим людям, що займаються виробництвом цих речей. Такі промисли хоч і здаються марними і непрактичними, однак їх працівники одразу передають отримані гроші людям, зайнятим у найбільш корисних галузях, а саме: броварникам, булочникам, кравцям, шевцям і т.д. Крім того, держава від цих видовищ і звеселянь має не більше задоволення, ніж одержують 100 тис. її пересічних громадян, які, незважаючи на своє обурення, не лінуються пройти багато миль, щоб мати можливість спостерігати ці видовища.
Люди часто нарікають на те, що король роздає зібрані з населення гроші своїм фаворитам. На це ми відповідаємо: те, що дається фаворитам, може в наступний момент чи при найближчому переміщенні потрапити в наші власні руки або в руки тих, кому ми бажаємо добра і кого ми вважаємо гідними цього.

Податок на везіння
Особи, які одержують титули, можуть передбачати, що вони на цій підставі будуть обкладені податком, як сказано вище (хоча, оскільки одна парламентська палата цілком, а інша переважно складаються з титулованих осіб, такий податок навряд чи буде введений), і тому вони немов погоджуються на податок, що накладається на них особисто.
При лотереї люди, як правило, також обкладають себе податком, хоча і сподіваючись одержати спеціальну вигоду. Лотерея, власне кажучи, є податком на нещасливих самовпевнених дурнів, людей, що вірять у своє щастя або повірили різним провісникам, які обіцяли їм, що вони будуть мати великий успіх приблизно під час і в місці розіграшу лотереї, що лежить, можливо, до південного заходу від того місця, де передвіщалася доля.
Однак оскільки у світі багато таких людей, то незручно, щоб будь-хто ошукував би кожного, хто захоче бути ошуканим; навпаки, правильно буде, якщо держава візьме під свою опіку цих дурнів, як це трапляється зі сновидами чи ідіотами, або якщо який-небудь фаворит запитає дозволу короля на використання у своїх вигодах цієї людської дурості.
Тому лотерея не повинна допускатися, якщо влада не установить частку, у якій люди будуть платити за свої помилки, і не подбають про те, щоб їх не обманювали так сильно і часто, як вони самі це допускають.
Ми познайомилися лише з деякими ідеями великого англійського економіста. Не варто забувати, що вони були висловлені майже чотири сторіччя тому і з цілком конкретних приводів. Але Петті на те і геній, що його ідеї завжди актуальні. Отже, і в наш час, слухаючи про суперечки з приводу податків чи безробіття, ви завжди зможете пригадати і висловити, що з цього приводу говорив славетний сер Вільям Петті.
кредит онлайн на карту срочно і без відказу 24/7   кредит без відмов   мфо   найновіші кредити онлайн
© 2003-2023  Українське агентство фінансового розвитку