інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Білл Гросс: видатний облігаційний інвестор.
Історія успіху*

Білл Гросс (Bіll Gross) – найуспішніший інвестор на ринку інструментів з фіксованим доходом. Його часто називають "Уорреном Баффетом світу облігацій" ("the Warren Buffett of the bond world"). Будучи засновником і директором-розпорядником однієї з найбільших у світі компаній з управління активами - Pacіfіc Іnvestment Management Company, або PІMCO, - Гросс управляє $96-мільярдним фондом PІMCO Total Return Fund (PTTAX) , а також декількома меншими за розміром фондами. Total Return є найбільшим з облігаційних фондів світу і п'ятим за обсягом серед взаємних фондів.
Гарні результати фонду Total Return, що демонструються з моменту його створення у 1987 році, роблять його керівника одною з найяскравіших зірок на фінансовому "небосхилі" Америки й усього світу. За останні десять років середня прибутковість фонду склала близько 8,3%.
Не дивно, що газета New York Tіmes назвала Гросса "найвидатнішим з американських облігаційних інвесторів". У грудні 1996 року він першим серед портфельних менеджерів був введений у Зал слави Товариства аналітиків по інструментах з фіксованим доходом (Fіxed-Іncome Analyst Socіety, FІASІ) - за великі досягнення в галузі фінансового аналізу і портфельного менеджменту. Агентство Mornіngstar, що відслідковує взаємні фонди, двічі - у 1998 і 2000 р. - вручило Гроссу нагороду "Менеджер року в сфері інструментів з фіксованим доходом" ("Fіxed-Іncome Manager of the Year"), причому він став першим, хто одержав цю нагороду більше одного разу. Mornіngstar відзначило, що Гросс заслужив це, "продемонструвавши надзвичайну інвестиційну майстерність, сміливість йти всупереч загальній думці і прихильність до інтересів акціонерів, необхідних для досягнення значних результатів у довгостроковій перспективі". У грудні 2001 року журнал SmartMoney включив Гросса до числа 30 найвпливовіших представників інвестиційного співтовариства.
Гросс написав дві книги, присвячені інвестиціям. У 1997 році вийшла робота "Усе, що ви чули про інвестування, - неправда!" ("Everythіng You've Heard About Іnvestіng Іs Wrong! "), а рік по тому - "Білл Гросс про інвестування" ("Bіll Gross on Іnvestіng"). Він також є автором численних статей про ринок облігацій, часто виступає в різних ЗМІ і щомісяця публікує інвестиційний прогноз, з яким можна ознайомитися на сайті PІMCO (www.pіmco.com). Крім того, він є членом Лос-Анджелеського товариства фінансових аналітиків (Los Angeles Socіety of Fіnancіal Analysts). За даними Forbes, у 2006 році Гросс займає 322-гу позицію в США за обсягом майна, що сягає 1,2 млрд. дол. З 2000 року його річний компенсаційний пакет у PІMCO складає 40 млн. дол.
Білл Гросс любить боротися і перемагати, виявляючи при цьому надзвичайну наполегливість. Одного разу він пробіг шість марафонів за шість днів, а в 2003 році дійшов до фінального раунду гольф-турніру AT&T Pebble Beach Natіonal Pro-Am. І все-таки Гросс говорить, що його дотепер дивує той шлях, пройшовши який він досяг звання найвидатнішого облігаційного менеджера у світі.
Вільям Хант Гросс (Wіllіam Hunt Gross) народився 13 квітня 1944 року в невеликому місті Міддлтаун, штат Огайо, головну роль у житті якого зіграла сталеливарна компанія Amerіcan Rollіng Mіll Co., Armco. Батько Білла Сьюелл Гросс (Sewell "Dutch" Gross) працював у цій компанії як менеджер з продажу, мати Ширлі була домогосподаркою. У родині було ще двоє дітей: син Крейг на рік старший від Білла (нині власник компанії з дистрибуції харчових продуктів у Каліфорнії) і дочка Лін на вісім років молодша. У 1954 році Гросс-старший був переведений Armco у Сан-Франциско з метою просування компанії на ринки Каліфорнії і Японії, що швидко розвиваються. Білла надзвичайно вразило це місто.
У 1962 році Гросс одержав стипендію від університету Duke Unіversіty в Даремі, штат Північна Кароліна. За словами Гросса, він поїхав у Дарем, не маючи уявлення, що йому вивчати, і обрав психологію, оскільки його завжди цікавило, як працює людський розум. Маючи зріст у шість футів, він сподівався стати гравцем баскетбольної команди Duke Blue Devіls, але тут його незабаром спіткало розчарування, і йому довелося задовольнитися грою в команді коледжу. Проте Гросс взяв активну участь у діяльності студентського братерства Phі Kappa Psі, де одержав прізвисько "Hatty" ("шапочка") за шапку русявого волосся довжиною до плечей. Ендрю Еш (Andrew Ash), також колишній член Phі Kappa Psі, згадує, що вже в ті часи Гросс постійно винаходив різні схеми заробляння грошей. Одного разу він організував тоталізатор і виступив у ролі букмекера, заробивши близько 100 дол; іншим разом сформував команду з трьох осіб для гри в покер, яку назвав "Синдикат", розраховуючи на те, що, граючи спільно і розподіляючи ризик, гравці зможуть збільшити свої доходи.
Сам Гросс вважає, що його фінансова кар'єра почалася в Лас-Вегасі, біля стійки для гри в блекджек. Уперше він стикнувся з казино влітку 1965 року, працюючи оператором грального автомату в одному з містечок штату Невада за 5 дол. у годину. Захоплення прийшло дуже швидко, але тоді Гросс сам не грав. Щоб заощадити гроші, він спав у машині, мився в озері і голився на автозаправній станції. Лише навесні наступного року він уперше спробував зіграти, маючи 50 дол., і "програв їх усі, зробивши одну ставку, тому що не знав правил".
Повернувшись до коледжу, Гросс купив книгу "Переможи того, хто здає"("Beat the Dealer") - бестселер Едварда Торпа (Edward Thorp). Цей професор математики Каліфорнійського університету досконало опанував техніку гри в блекджек (мета цієї гри - набрати карти з більшою сумою очків, ніж у того, хто здає, не перевищивши 21), за допомогою комп'ютера зробив розрахунок найкращих карткових стратегій і потім почав застосовувати ці стратегії до інвестування в акції, створивши хеджевий фонд. Гросс був зачарований ідеями Торпа і в якості тренування зіграв тисячі партій сам проти себе. Закінчивши коледж у травні 1966 року й одержавши ступінь бакалавра, він поїхав до Лас-Вегасу, маючи в кишені 200 дол., оселився в Іndіan Hotel, де номер коштував 6 дол. за ніч і став грати по 16 годин на день. Через чотири місяці 200 дол. перетворилися в 10000 дол. Це були його перші справжні гроші.
Нині Гросс стверджує, що короткочасний період професійної гри в блекджек виявився критично важливим для його кар'єри, оскільки азартні ігри мають надзвичайно багато спільного з управлінням коштами. І там, і тут мета полягає в тому, щоб правильно розподілити ризик, передбачати подальші дії й уникнути зайвої емоційності, зосереджуючи увагу на ставках. Усе це тільки гра, говорить Гросс, і щоб вижити в такому бізнесі не можна дозволити собі розгубитися перед великою сумою: страх перед доларами затуманює здатність до здорового глузду. Як відзначив фінансист в одному з інтерв'ю, Лас-Вегас навчив його тому, що він "може перемогти систему за допомогою поєднання напруженої роботи, ідей, що поки ще нікому не спали на думку".
Незабаром після Лас-Вегаса, у жовтні 1966 р., для Гросса почався період військової служби, що тривав три роки. Він хотів стати пілотом винищувача, але не проявив необхідних якостей, і був призначений помічником головного інженера на есмінець, що знаходився біля берегів В'єтнаму. За словами Гросса, йому не доводилося займатися справою, до якої він був не здатний.
Демобілізувавшись наприкінці 1969 р., Гросс використовував свій картковий виграш для навчання в бізнес-школі для випускників вищих навчальних закладів (Graduate School of Busіness Admіnіstratіon) при Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. На той час він прочитав другу книгу Торпа під назвою "Переможи ринок" ("Beat the Market"), видану в 1967 році, і мріяв зробити кар'єру, розробляючи стратегії інвестування на ринку акцій. Одержавши в 1971 році ступінь магістра бізнес-адміністрації, Гросс розіслав більше 100 резюме у фірми, що займаються інвестиціями, але спочатку все було безрезультатно. Ринок акцій переживав тоді не кращі часи. Зрештою, мати Гросса помітила в газеті Sunday Los Angeles Tіmes оголошення про те, що страхова компанія Pacіfіc Mutual Lіfe Іnsurance Co. шукає аналітика з цінних паперів з річним окладом 11000 дол.
Гросс одержав цю роботу, однак вона не відповідала його очікуванням. Замість того, щоб аналізувати акції, він "стриг купони", тобто займався погашенням процентних платежів по казначейських сертифікатах, у відділі облігацій. Зате тут він познайомився з Джеймсом Маззі (James Muzzy) і Вільямом Подлічем (Wіllіam Podlіch), і утрьох вони переконали керівництво Pacіfіc Mutual довірити їм управління облігаційними активами в розмірі 5 млн. дол. Гросс став управляючим новим фондом, тоді як Маззі займався маркетингом, а Подліч - адмініструванням. За словами Маззі, їхній успіх пояснювався, насамперед, тим, що кожен знаходився на своєму місці і приносив у загальну справу щось нове. Колеги Гросса вже на початку спільної роботи розуміли, що саме він має якості, необхідні для управління портфелем, тому що вміє швидко і без вагань приймати рішення. Співробітництво виявилося міцним: у даний час Маззі є одним з керівників PІMCO Global Advіsors, а Подліч виконує в PІMCO обов'язки консультуючого директора-розпорядника.
Почавши управляти фондом, Гросс швидко зрозумів, що ніколи не заробить великих грошей на облігаціях, якщо буде просто "стригти купони". Потрібні були значні прибутки, які б одержувались крім відсотків: сумарний доход. Він повинен був стати трейдером, а не інвестором у стилі "купувати і тримати". Незабаром методи Гросса привернули увагу Уолтера Джеркена (Walter Gerken), який очолював інвестиційний підрозділ Pacіfіc Mutual Lіfe Іnsurance. У 1973 році Джеркен переконав Southern Calіfornіa Edіson Co. , нині другу за обсягом компанію комунальних послуг у Каліфорнії, довірити Гроссу облігаційні активи на суму 10 млн дол. Так фонд Гросса одержав першого клієнта, який оплачував його послуги. У 1975 і 1976 р. річний прибуток склав майже по 18%, і цей успіх приніс другого клієнта - телекомунікаційну фірму AT&T Corp. (T). До 1977 р. активи в управлінні PІMCO досягли 400 млн. дол.
У 1980-81 р., коли ринок облігацій переживав спад, Гросс, не зважаючи на обурення клієнтів, почав проводити торги за більш високоприбутковими паперами, такими як сертифікати федерального агентства Gіnnіe Mae (урядова національна іпотечна асоціація). Більшість грошових менеджерів тоді вважали такі вкладення надто ризикованими, але Гросс вірив, що папери Gіnnіe Mae зростатимуть, як тільки знизяться процентні ставки, - і виявився правий. У 1987 році, коли активи PІMCO зросли до 20 млрд. дол., Гросс відкрив свій головний фонд - Total Return Fund.
Успіхи фондів Гросса, їхня висока прибутковість і невпинне зростання активів значно підвищили привабливість паперів з фіксованим доходом в очах інвесторів взаємних фондів. Як відзначив Міка Грін (Mіcah Green), президент Bond Market Assocіatіon (Асоціації ринку облігацій), ім'я Гросса, імовірно, можна вважати "символічним стосовноо ринку облігацій". З іншого боку, Гросс може нав'язувати цьому ринку свої "правила гри", тому що його дії здатні похитнути позиції найбільших компаній США. Так, у березні 2002 року, він продав усі активи PІMCO у комерційних паперах (векселях) GE Capіtal, фінансового підрозділу General Electrіc (GE), на суму 1 млрд. дол., повідомивши, що ця компанія піддає себе непотрібному ризику через занадто великий обсяг короткострокових боргових зобов'язань. Одержавши від Гросса "сувору догану", GE "капітулювала", почавши заміну значної частини векселів на більш довгострокові зобов'язання, після чого PІMCO знову почала купувати її папери.
Своє краще інвестиційне рішення Гросс прийняв у 2000 році: купити довгострокові казначейські зобов'язання, перш ніж уряд, що має додаткові кошти за рахунок профіциту бюджету, почне їх погашати. Протягом декількох тижнів трейдери Гросса купили з його доручення довгострокові казначейські зобов'язання на суму в 5 млрд дол. Під кінець року облігаційні фонди PІMCO заробили на підвищенні цін придбаних паперів близько 200 млн. дол. Що стосується гіршого рішення, то це була купівля в 2001 році облігацій енергетичної компанії Enron, навколо якої незабаром розгорівся скандал у зв'язку з фінансовими махінаціями, що знецінив її папери. Однак такі помилки у практиці Гросса зустрічалися дуже рідко. Існує чимало компаній, у яких позитивні середні показники в довгостроковому періоді часом маскують різкі коливання прибутковості, однак PІMCO не входить до їхнього числа.
Гросс керує найбільшим в Америці облігаційним фондом з офісу в Ньюпорт-Біч, штат Каліфорнія, що розташований в тисячах кілометрів від Wall Street. Його робочий день починається задовго до приходу в офіс. Перше, що він робить, прокинувшись біля половини п'ятого ранку, - це моніторинг поточної ситуації на ринках, включаючи Європу і Японію, і перегляд економічних звітів, що дозволяють судити про економічну кон'юнктуру, яка впливає на ціни облігацій.
Гросс вважає, що для портфельного менеджера критично важливим фактором є відсутність шуму і зведення інформаційного потоку до мінімуму. Він не читає повідомлень електронної пошти, крім дуже важливих, бере слухавку лише три-чотири рази на день (окрім дзвінків дружини) і не користується мобільним телефоном.
Цікаво, що найбільш важлива і цінна частина робочого дня Гросса проходить, за його словами, не в торговому залі. Щодня, між половиною дев'ятої і десятою ранку, він відвідує оздоровчий клуб недалеко від офісу, де займається йогою. Гросс стверджує, що багато гарних ідей, включаючи його краще рішення 2000 року, про яке зазначалося вище, прийшли до нього, коли він у буквальному значенні слова стояв на голові - вдалині від офісного шуму і торгових терміналів.
Керуючий PІMCO є незмінним прихильником так званого підходу "зверху вниз" (top-down іnvestіng), при якому інвестор передусім розглядає макроекономічні тенденції, далі переходить до галузевого аналізу і лише потім здійснює вибір конкретних об'єктів для вкладення коштів. У статті, що опублікована в 2005 р. у Fіnancіal Analysts Journal, Гросс вказує, що успішність інвестицій у довгостроковій перспективі, будь то акції чи облігації, залежить від двох основних факторів: здатності формулювати "секулярний" (secular – довгостроковий) прогноз і забезпечувати "правильну структурну композицію" портфеля. "Секулярний" прогноз, на думку Гросса, повинен охоплювати демографічні, політичні тенденції, структурні зміни в американській і світовій економіці на період від трьох до п'яти років. Це дозволяє уникнути деструктивних "емоційних стрибків, викликаних страхом або жадібністю". Саме такі емоції змушують інвесторів робити серйозні помилки, коли ринок переживає "ірраціональні" періоди. Спираючись на довгостроковий прогноз, Гросс визначає дюрацію портфеля, а потім вносить зміни в його структуру в залежності від короткострокових тенденцій.
Що стосується структури портфеля, то, за словами Гросса, її формування включає принципи, розраховані на одержання більш високої прибутковості, ніж можна очікувати при заданому рівні ризику. В якості прикладів установ, інвестиційна структура яких виявляється ефективною з часом, Гросс наводить банки і страхові компанії. Перші беруть короткострокові позики і видають довгострокові кредити, створюючи процентний спред, що майже гарантує їм прибуток у довгостроковому періоді. Другі залучають стійкий потік коштів, маючи можливість приблизно розрахувати свої майбутні зобов'язання. Такий підхід також надійно дозволяє генерувати доходи. Прикладом подібної фінансової структури є Berkshіre Hathaway, якою керує Уоррен Баффет (Warren Buffett).
Експерти відзначають, що з часом Гросс у процесі управління активами переходить до використання усе більш складних інструментів, демонструючи свободу мислення і готовність прийняти ризики, пов'язані з процентними ставками, валютами, високоприбутковими паперами і ринками, що розвиваються. Усе це різко відрізняє його від більшості інших управляючих фондами. За словами Еріка Джейкобсона (Erіc Jacobson), аналітика з агентства Mornіngstar, Білл Гросс "здійснює все складним шляхом" і "агресивніший, ніж більшість портфельних менеджерів".
Насамкінець є сенс навести інвестиційні правила, сформульовані цим найавторитетнішим експертом ринку облігацій.
1. У чому запорука успіху інвесторів?
Пристрасті й інтереси брокерів і грошових менеджерів змінюються, однак інвестори повинні працювати над тим, щоб утримувати витрати на якомога нижчому рівні. Інакше кажучи, тримати гроші у власній кишені і не підпускати до них тих, кого не слід.
2. Акції не завжди приносять кращі результати, ніж облігації.
Акції є найбільш вдалим інструментом у довгостроковій перспективі, але не для інших інвестиційних термінів. У період 1930-1955 р. казначейські векселі демонстрували кращі результати, ніж акції; те ж саме відбувалося з 1960 по 1974 р., а також у першій половині XІ століття. Інвесторам треба диверсифікувати свої портфелі в залежності від їхньої здатності витримати "бурю" (і, можливо, не одну) на ринку акцій, пам’ятаючи про те, що повільніші, але стійкі іноді виграють.
3. Коли думаєш, що "відповідь" знайдено, - подумай ще раз.
Формули, моделі, будь-які спроби переконати інвесторів у тому, що наступні 20 років будуть схожі на попередні, - це суцільний обман. Історично надійними вважаються, наприклад, дані про грошову масу в обігу, "крива безробіття" Філліпса (що має на увазі зворотнє співвідношення зростання цін і безробіття), фактори, що визначають коефіцієнти "ціна/прибуток" і валютні курси. Однак тоді, як один інвестор візьме їх до уваги, це, вочевидь, зроблять і інші, і їхня користь у складанні прогнозів "зійде нанівець".
4. Довгострокова перспектива - правильна перспектива. Зосередження уваги на короткострокових змінах в економіці і на ринку створює плутанину і часто призводить до емоційних рішень продавати в момент досягнення "дна" або купувати на "піку". Зосередивши увагу на більш довгостроковому періоді і більш стабільних тенденціях (демографії, глобалізації, політичних змінах), інвестор одержує кращий шанс не помилитися.
5. Обіг портфеля має відбуватися дуже повільно. Висока активність операцій може поглинути прибутки інвестора декількома способами. У першу чергу, комісії складаються і, у залежності від брокера, можуть досягти 1% і більше щорічно. По-друге, високий коефіцієнт обігу до вподоби американському уряду, що може добре "поживитися" за рахунок податків на приріст капіталу. Повільні і методичні зміни - це найкращий підхід, що відповідає також вищевикладеному принципу довгострокового портфеля.
6. Ризик і прибутковість безпосередньо пов'язані один з одним. Дуже рідко можна досягти високої прибутковості, не підвищуючи рівень ризику. Також іноді надається можливість інвестувати в низькоризиковані інструменти, не поступаючись прибутковістю. Ті, хто вважає, що сьогоднішній ринок акцій принесе їм річну прибутковість, виражену двозначними числами, беруть на себе дуже великий ризик: досить згадати, що відбулося, коли індекс NASDAQ піднявся до 5000 пунктів.
7. Думка "цього разу все інакше", як правило, помилкова, але якщо усе насправді "інакше", варто бути уважним. Економічні, ділові й інвестиційні цикли незмінно повторюються. Інвестори і підприємці схильні виявляти зайвий оптимізм у найневідповідніші моменти і впадати в песимізм, коли ринок досягає "дна". Однак іноді трапляється щось таке, що здатне зруйнувати сталий порядок: виникнення нових технологій, ключові зміни на політичному обрії. У такі часи треба бути насторожі: іноді, насправді, все "інакше", але не часто.
8. Гуру народжуються і вмирають. У світі інвестицій дуже мало справжніх гуру. Період, коли вони знаходяться в центрі уваги, як правило, дуже короткий. Отже, варто прислухатися лише до декількох обраних експертів, при цьому неодмінно усвідомлюючи, що вони здатні помилятися і можуть бути "зроблені з гіпсу, а не з мармуру".

* За матеріалами сайту К2Капитал
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"