інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Джек Богль – засновник індексних фондів та кумир інвесторів

      На сьогоднішній день сотні мільярдів доларів вкладені інвесторами в індексні фонди, що приносять стабільний доход і відрізняються низькими витратами. За чудову можливість отримувати прибуток із вкладеного капіталу, не докладаючи значних зусиль і не намагаючись “переграти" ринок, інвестори повинні дякувати одній людині – Джеку Боглю.
Богль заснував компанію Vanguard, що нині управляє другим за розміром активів сімейством взаємних фондів у світі, і в 1976 році представив на ринок перший індексний фонд акцій, фактично зробивши революційний прорив у галузі. Його ідея, яку він висвітлював ще в дипломній роботі під час навчання в Прінстоні, була проста як усе геніальне. Усвідомивши, що в довгостроковій перспективі більшість інвесторів, включаючи взаємні фонди, відстають від ринку, а комісії за транзакції і управління активами ще більш знижують доходи вкладників, Богль створив індексні фонди, що просто відслідковують ринок. Ці фонди не потребують ані дорогих фахівців з вибору акцій, ні високої оборотності портфеля і, отже, дозволяють інвестувати, не віддаючи значну частку доходів управляючим активами.
На думку самого Богля, його головним досягненням у житті стало “повернення взаємності у взаємні фонди". Звучить просто, але насправді це виявилося надзвичайно важким завданням, і, виконуючи його, Богль нажив чимало ворогів.
Саркастичне прізвисько “Святий Джек" і ворожість колег з фондового бізнесу Богль отримав за свої нескінченні тиради про відповідальність перед клієнтами і критику на адресу керуючих компаніями за їх непомірні, за його словами, комісійні. “Святим Джеком" Богля називають також за тон його виступів і коментарів, у яких він намагався здаватися більш чесним і шляхетним, ніж керівники інших фондів.
Для багатьох конкурентів Богль - вічне “більмо в оці", але це не дивно, з огляду на жорсткість його оцінок. Він заявляє, що менеджери узурпували владу у власників, а директорів взаємних фондів називає “нікчемними придатками".
Таких, як Богль, часто називають природженими лідерами, але сам він не вважає себе таким. За його словами, він «завжди був тільки рішучим, відповідальним, реалістичним хлопцем, якому, у силу якихось причин, була дана рідкісна можливість змінити спосіб інвестицій в Америці». Ще його відрізняла здатність не залишити поза увагою кінцеву мету, не втрачати оптимізму і ніколи не кидати початого на півшляху. Виступаючи в Уортонській школі бізнесу (Wharton School of Business) перед учасниками програми MBA для керівників, Богль заявив, що в його уявленні лідерство – це володіння ідеєю і здатність захопити нею інших, змусити розділити її. Воно є позитивною якістю, навіть чеснотою, і не ґрунтується на владі, страху чи фінансових стимулах. В остаточному підсумку, Богль став лідером, тому що такий був його життєвий вибір, і в нього вистачило волі, рішучості й енергії прямувати за ним.
Богль твердо переконаний у тому, що люди, які стоять на чолі великого бізнесу, “зобов'язані піклуватися про країну, а не тільки про себе", тому що тільки та ділова і фінансова система, що вселяє довіру, може забезпечити соціальний прогрес усередині країни і збереження лідерства Америки у світовому масштабі. Можна сказати, що вся діяльність цієї людини перейнята глибоким відчуттям виконуваної ним історичної місії. Він розповідав, що одного разу зібрав групу портфельних менеджерів на нараду, де йшлося про економічний цикл і здатність ринку до самокорекції, і один з менеджерів запитав: “Чому б нам просто не почекати, поки невидима рука Адама Сміта не подбає про все?" Глянувши на нього, Богль відповів: “Боже, хіба ви не знаєте, що ми і є невидима рука Адама Сміта?"
Здатність Богля втілювати в життя новаторські ідеї й удосконалювати навколишній світ криється у складі його характеру. Він завжди йшов до мети з непохитною впевненістю у своєму вмінні правильно оцінювати ситуацію і змінювати її так, як він вважає за необхідне. Він говорив: “Бог створив небагато людей, які володіють більшою рішучістю, ніж я". Характерною рисою Богля був надзвичайно сильний дух суперництва. Один з його колишніх помічників характеризував свого боса як «шаленого борця», чиї «бійцівські якості виявлялися в дебатах, у веденні переговорів, у сутичках один на один, у виступах у захист своїх переконань і в будь-яких інших справах, за які він брався, – від розгадування кросвордів до боїв на корті для сквоша».
Умінням боротися і досягати свого Джек Богль володів з дитинства, а можливо, уже в утробі матері. Існує теорія, що бійцівський темперамент часто формується в дітей-близнюків, а в Джека був брат-близнюк Девід. Брати з'явилися на світ 8 травня 1929 року. У цей час батьки хлопчиків були заможними і жили у власному будинку у фешенебельному районі містечка Верона, штат Нью-Джерсі. Але після обвалу фондового ринку в 1929 році Богль-батько був змушений продати будинок. Родина позбавилася свого невеликого статку, і, як тільки сини трохи підросли, їм довелося взятися за роботу. У 10-літньому віці Джек розносив пошту і підробляв у кафе-морозиво. Тим часом батько став багато пити, на початку 1940-х втратив роботу, а ще через кілька років розійшовся з матір'ю Джека і залишив родину. Пізніше Богль говорив, що тяжкі враження ранньої пори життя перетворили його у фінансового консерватора і викликали в ньому непереможне бажання досягти успіху, щоб відновити добре ім'я родини.
Через відсутність коштів Джек і його брат перші кілька років училися в державній школі, однак коли вони повинні були переходити в старші класи, матір віддала їх в Академію Блер (Blair Academy). Це була приватна чоловіча загальноосвітня школа, що мала за мету підготувати учнів до входження у вище суспільство Америки. Зрозуміло, родина Боглей не могла дозволити собі платити за навчання дітей у приватній школі. Проблему допоміг вирішити брат матері, що займався інвестиційно-банківським бізнесом і надав хлопчиками стипендії від фірми.
Джек домігся відмінних результатів як у науках, так і в спорті, закінчивши школу другим у своєму класі. І викладачі, і однокласники були впевнені в його майбутньому успіху. Він з почуттям подяки залишив Академію Блер у травні 1947 року, і через роки став найбільшим спонсором школи. З 1986 по 2001 р. Богль був головою її піклувальної ради.
Джек вступив до коледжу Прінстонського університету, де вибрав своєю спеціальністю економіку. Своє навчання він фінансував за рахунок стипендії та різних студентських підробітків.
В останній рік навчання в Прінстоні Богль повинен був написати дипломну роботу, темою якої обрав індустрію взаємних фондів. У той час ця сфера був невеликою і порівняно маловідомою. Однак Джека надзвичайно зацікавила стаття, опублікована у випуску журналу Fortune за грудень 1949 року, де стверджувалося, що вза¬ємні фонди мають величезний потенціал для розвитку. Джек зібрав і проаналізував безліч матеріалів і представив дипломну роботу обсягом у 123 сторінки, що заслужила найвищу оцінку А+. У ній були сформульовані основні принципи діяльності взаємних фондів, згодом використані автором при створенні Vanguard Group. Найважливішими з них були зведення до мінімуму коефіцієнта оборотності активів і величини операційних витрат, створення нових типів фондів, а також чесність і відкритість у спілкуванні з інвесторами.
У травні 1951 року Богль закінчив університет, одержав диплом з відзнакою (magna cum laude) з економіки, але не вважав свою освіту закінченою. Прагнення ще більше розширити свої професійні пізнання змусило його продовжити навчання у вищій школі. З 1952 по 1959 р. Джек вечорами і по вихідних відвідував заняття у Вечірній школі бізнесу і фінансів при університеті Пенсільванії.
Своє перше робоче місце після закінчення коледжу Джек Богль знайшов завдяки контактам, заради яких багато студентів обирають для навчання престижні університети. Менеджер його університетського обіднього клубу звернувся до випускника Прінстона Уолтера Моргана (Walter L. Morgan), який був засновником і головним виконавчим директором четвертого за розміром в США взаємного фонду Wellington Fund, і порекомендував йому Богля як співробітника. Морган доручив двом своїм менеджерам поговорити з Боглем. Вони були вражені розмовою і вмовили боса прочитати дипломну роботу молодого претендента. Морган прислухався до їх поради та прийшов у таке захоплення, що розпорядився зробити копії і роздати кожному з п'ятдесятьох співробітників Wellington.
Богль стверджував, що, створюючи Vanguard Group, він установлював новий метод корпоративного керування. За його словами, ідея Vanguard була революційною в тому, що це був єдиний по-справжньому “взаємний" фонд, і таким його робив відмінний від інших спосіб розподілу прибутку. Прибутки, що генерувалися всіма іншими взаємними фондами, надходили до керуючої компанії, а в Vanguard вони поверталися у фонди, що дозволяло знижувати витрати і збільшувати показник прибутковості фонду .
Новим важливим етапом у здобутті незалежності Vanguard від Wellington Management стало прийняте в 1977 році рішення про самостійне розміщення акцій серед інвесторів. У той час акції фондів розміщувалися за допомогою фондових брокерів, що стягували за свої послуги комісійну винагороду (так зване “навантаження").
Крім відмови від послуг компанії з управління інвестиціями і переходу до системи продажу акцій “без навантаження", важливим елементом стратегії низьких витрат Vanguard стала мінімізація витрат на рекламу і просування послуг фондів на ринку. До 1990 р. Vanguard стверджувала, що витрачає на ці потреби вдесятеро менше своїх найбільших конкурентів. Ощадливість компанії відобразилася в її коефіцієнті витрат, що у 1974 році складав 0,71% у порівнянні з 1,08% у середньому по галузі. До 1993 р. Vanguard вдалося знизити коефіцієнт витрат до 0,30%, тоді як средньогалузевий показник навіть трохи виріс, досягши 1,10%.
Богль також реалізував заявлені ще в дипломній роботі 1951 року ідеї щодо введення на ринок нових типів фондів. Серед трьох найбільш значних інновацій, здійснених з його ініціативи і під його керівництвом, варто назвати створення облігаційних фондів, фондів грошового ринку й індексних фондів акцій (а також індексного облігаційного фонду). Щоразу Богль змушений був діяти в умовах недовіри і витримувати численні критичні напади з боку професіоналів галузі. І в кожному випадку запропонований ним новий продукт займав стійкі позиції в структурі галузі взаємних фондів, стаючи її невід'ємною складовою. Особливо велике значення Богль надавав індексним фондам акцій. Він вважав, що далеко не всі портфельні менеджери здатні протягом тривалого часу досягати результатів, що перевищують средньоринкові, і, крім того, таких менеджерів практично неможливо розпізнати заздалегідь. Тому, стверджував Богль, інвесторам набагато вигідніше вкладати свої гроші у фонд, що просто прагне йти “у ногу" з ринком, відображаючи динаміку визначеного ринкового індексу. Індексний фонд має ще одну найважливішу перевагу, оскільки не вимагає активного управління портфелем і, отже, сплати високої винагороди інвестиційному управляючому.
Перший індексний фонд Vanguard, прив'язаний до індексу Standard & Рооr's 500, був представлений на ринок у 1976 р. У лютому 1996 р. він посідав друге місце серед взаємних фондів США за розміром активів і випереджав 85% усіх диверсифікованих фондів акцій за показником прибутковості в останні 15 років. Кірlіngеr's Personal Finance Magazine повідомляв у 1996 році, що тільки шість з активно керованих фондів самої Vanguard змогли в п'ятирічний строк показати більш високі результати, ніж фонд Vanguard Index 500.
До кінця 1995 року сімейство Vanguard пропонувало інвесторам 85 різних взаємних фондів, з яких 29 мали традиційні портфелі, якими управляли сторонні інвестиційні компанії, 37 інвестували у визначені категорії активів (інструменти грошового ринку, облігації), а 19 були індексними. Сукупні активи цих фондів складали майже $180 млрд. Роком пізніше кількість фондів зросла до 98, а активи досягли $237 млрд.
У період перебування на посаді головного виконавчого директора Vanguard Group Богль зумів втілити в життя і третій елемент своєї оригінальної концепції: чесне і відкрите спілкування з акціонерами фондів. Протягом багатьох років він став широко відомим завдяки своїм відвертим застереженням на адресу інвесторів, що містилися в річних звітах компанії, а також завдяки частій і різкій критиці рекламної політики в галузі. Головним об'єктом його критичних висловлень був звичай керуючих компаній розхвалювати результати минулих періодів з метою створити враження, що майбутні досягнення повинні бути настільки ж гарні. Як приклад абсолютної відкритості Богля у відношенні перспектив власної компанії варто навести цитату з його звертання до акціонерів у річному звіті за 1996 рік: «Ми підкреслюємо, що високі показники абсолютної прибутковості, продемонстровані нашими індексними фондами в 1996 році, не повинні розглядатися як символ майбутніх успіхів. Усі ці досягнення перевищували середні показники фондового ринку в довгостроковій історичній перспективі; такі винятково сильні результати не зберігаються назавжди». При цьому слід зазначити, що величезна зарозумілість Богля завдавала серйозної шкоди його відносинам з колегами. Він часто без необхідності налаштовував проти себе людей як рівних йому, так і тих, що стоять вище, а співробітників приводив у стан переляку та пригнічення.
Відносини Богля зі співробітниками являли собою своєрідну сукупність любові і стресу, у якій любов усе-таки, як правило, перемагала.
На думку колег, сильні сторони його характеру значно переважали грубуватість і жорсткість. Так, за словами одного з вищих менеджерів Vanguard, Богль як керівник міг бути «імпульсивним, мінливим, черствим і байдужим», міг змусити співрозмовника «почувати себе абсолютним бовдуром», - і попри все цей менеджер не помінявся б робочим місцем ні з ким іншим, тому що саме працюючи в Богля зміг «вивчити якнайкраще всі явні і сховані особливості галузі». Він також додавав, що Богль надзвичайно відданий своїм співробітникам і не скупиться на похвалу, коли хто-небудь з них демонструє гарну роботу.
До середини 1990-х рр. проблеми Богля зі здоров'ям серйозно загострилися, і в 1996 році Джек Богль, чиє життя багато років підтримував кардіостимулятор, переніс операцію з пересадки серця. На початку того ж року він залишив посаду головного виконавчого директора Vanguard, залишившись почесним головою ради директорів. Наприкінці 1999 року Богль залишив раду після невдалої спроби обійти правило, що передбачає обов'язковий вихід директорів Vanguard на пенсію у віці 70 років. З цього моменту почався третій етап кар'єри цієї невтомної людини: нині він є президентом аналітичної фірми Bogle Financial Markets Research Center, що входить у структуру Vanguard.
Богль і його дружина Верб проживають у штаті Пенсільванія, у містечку Брін-Мор, розташованому на захід від Філадельфії. У них шестеро дітей і дванадцять онуків. Цікаво, що син непохитного прихильника індексних фондів керує фондом. Утім, Богль не вважає це проблемою. На питання журналіста Time з цього приводу він відповів, що в 50-літньому періоді близько 4% усіх керуючих фондами досягають результатів, що перевищують середньоринкові. Тільки людина, яка погано знає його, здатна припустити, що він не вірить у можливість сина потрапити в ці 4%.
Богль є автором цілої низки книг, що користуються заслуженим інтересом у фінансовому світі. Перша книга, опублікована в 1993 році видавництвом Irwin Professional Publishing під заголовком «Богль про взаємні фонди: нові перспективи для розумного інвестора» (“Bogle on Mutual funds: New Perspectives for the Intelligent Investor"), одразу стала бестселлером.
У вересні 2005 року у світ вийшла п'ята книга Богля, що має назву «Битва за душу капіталізму» (“Battle for the Soul of Capitalism"). Про її зміст говорить фраза на обкладинці: «Як фінансова система розхитала соціальні ідеали, підірвала віру в ринки, обікрала інвесторів на трильйони і що з цим робити». Сторінки книги насправді нагадують бойовище: Богль повстає проти «патологічної мутації» від «капіталізму власників», при якому винагорода діставалася власникам капіталу, до «капіталізму менеджерів», чиї доходи зовсім вийшли з-під контролю.
Список відзнак і нагород, отриманих Боглем, занадто довгий, щоб наводити його цілком, однак не можна не назвати хоча б деякі з них. У 1996 році Богль став першим у рейтингу керуючих фондами журналу Fund Action. Роком пізніше видання «Лідерство у фінансових послугах» включило його до числа «фінансових лідерів XX століття». У 1998 він одержав приз за професійну досконалість від Асоціації інвестиційного менеджменту й аналітики (Association for Investment Management and Research) «за видатні досягнення, практичну майстерність і якості щирого лідера, що вселяють повагу до інвестиційної професії». У 1999 році журнал Fortune назвав його одним з чотирьох «гігантів XX століття» в інвестиційній індустрії, а Ваrrоn's помістив його ім'я в інвестиційний зал слави. Тоді ж Прінстонський університет присудив Боглю медаль Вудро Вільсона за «видатні досягнення в служінні нації». У 2004 році журнал Time назвав його «героєм і кумиром» у числі «100 найбільш могутніх і впливових людей світу». У тому ж році йому була присуджена довічна нагорода за досягнення (Lifetime Achievement Award) журналу Institutional Investor.
Інтереси Богля не обмежуються галуззю інвестицій. Він надзвичайно цікавиться історією, є членом Американського філософського товариства й Американської академії мистецтв і наук. Незважаючи на важке захворювання, Богль завжди вів фізично активний спосіб життя, любив прогулянки, захоплювався різними видами спорту, включаючи велосипед, вітрильний спорт і сквош.
В одному з недавніх інтерв'ю Богля запитали, чи збирається він тепер, коли його вік наближається до вісімдесятьох, жити більш спокійним життям. Богль відповів, що коли люди «зменшують обороти, вони починають старіти», і цей процес перетворюється в «пророцтво, що здійснюється». Він же усе ще повний енергії і впевнений, що йому, як і раніше, є що сказати світові.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"