інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Аферист, який збанкрутував королівський банк

      У 1990-і роки відбулося не так багато подій, що схвилювали світ настільки ж сильно, як крах британського банку Barings наприкінці лютого 1995 року. Найбільш вразило те, що банк, історія якого нараховувала 233 роки і якому довіряли свої гроші представники аристократії і королівської родини, збанкрутував в результаті спекуляцій однієї людини – 28-літнього трейдера Ніколаса Лісона (Nicholas Leeson). Його самовпевненість і пристрасть до ризику, а також жадібність його босів, які, захоплюючись неймовірними прибутками, крізь пальці дивилися на афери підлеглого, позбавили банк 850 млн. фунтів стерлінгів, одразу згубивши інвестиційну імперію, чия міцність здавалася непорушною.
Історія краху Barings надзвичайно повчальна, оскільки являє собою не тільки “квінтесенцію моралі" сучасних фінансових ринків, але й наочну картину того, до яких тяжких наслідків може призвести неефективне управління фінансовими ризиками. У 1996 році, перебуваючи у в'язниці за обвинуваченням у підробці й шахрайстві, Лісон випустив у світ автобіографічну книгу “Rogue Trader" (“Шахраюватий трейдер"), де докладно і відверто розповів про свої злочини. Не намагаючись зняти із себе провину, він підкреслив (і в цьому з ним були згодні дуже багато експертів), що вчинене ним стало можливим тільки в силу недосконалих методів аудиту й управління ризиками, що практикувалися в банку, не кажучи вже про потурання керівництва і колег. Етика поведінки в Barings, на думку Лісона, була проста: “нас усіх змушували робити прибутки, прибутки, усе більше прибутків..." Не випадково в рецензії на “Rogue Trader", надрукованій у фінансовому розділі газети “New York Times" вказувалося, що “це похмура книга, написана молодою людиною, надзвичайно зайнятою собою, але вона має бути прочитана всіма банківськими менеджерами й аудиторами".
Лісон став у банку висхідною зіркою, але амбіції завели його занадто далеко, і замість слави фінансового генія йому дісталася лише світова популярність великого, але дуже невдачливого шахрая. “На жаль, до самого дня своєї смерті я буду завжди відомий як шахраюватий трейдер, - сказав про себе одного разу Лісон. - Це титул, від якого мені нікуди не подітися; я ніколи не зумію цього змінити. Я примирився і просто живу з цим".
Початок життєвого шляху Ніка Лісона нагадує класичну казку на тему “із бруду в князі" - про бідного юнака, який раптово досяг вершин багатства і пошани. Він народився 25 лютого 1967 року в маленькому містечку Уотфорд, розташованому західніше Лондона, у небагатій родині робітників. Його батько Вільям (William) був штукатуром і хотів, щоб син став будівельним інженером. Проте, у середній школі Раrміtеr's School, де навчався Нік, викладачі вважали його математичні здібності дуже слабкими. Він провалився на випускному екзамені з математики і залишив школу, одержавши лише низку свідоцтв. У 1982 році Лісон влаштувався клерком у королівський банк Coutts, після чого працював на незначних посадах в інших банках, включаючи Morgan Stanley. У липні 1989 року він був прийнятий на роботу в Barings Bank - найстаріший з банків Великої Британії, що заснований у 1762 році і мав бездоганну репутацію. Серед його клієнтів була сама англійська королева.
Почавши службу простим клерком, Лісон справив сприятливе враження на керівництво. Незабаром він попросив про переведення у Південно-Східну Азію, отримав згоду і поїхав до Гонконга, де йому доручили вирішення особливих проблем, пов'язаних з обліком банківських операцій, на чолі групи з чотирьох співробітників. Потім він був переведений у Джакарту, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лізою, співробітницею місцевого підрозділу Barings Securities. Успіхи Лісона в Джакарті, де він протягом 10 місяців вирішив гору проблем у бек-офісі тамтешньої філії, були гідно оцінені, і в 1992 році він був призначений у сінгапурську філію Baring Securities на посаду управляючого операціями з деривативами на Сінгапурській міжнародній валютній біржі (Singapore International Monetary Exchange, SIMEX). Тут він не повинен був займатися трейдингом, однак незабаром, здавши відповідний іспит, став сам вести торги на SIMEX на чолі невеликої команди трейдерів. Крім цього, він де-факто очолив бек-офіс сінгапурської філії, в силу свого великого досвіду в цій сфері. Таким чином, керівництво Barings із самого початку зробило фатальну помилку, дозволивши Лісону поєднувати посади головного трейдера і керівника бек-офіса, що мають розділятися, тому що бек-офіс здійснює облік і незалежні перевірки результатів торгових операцій.
Лісон і його команда мали повноваження на ведення двох типів операцій: транзакцій з ф’ючерсами й опціонами з доручення клієнтів чи інших підрозділів Barings, а також арбітражу на різниці в цінах між ф’ючерсами на провідний японський індекс Nikkei 225, що торгуються на SIMEX і біржі в японському місті Осака. У теорії арбітражні операції вважаються безризиковими, на практиці це не так, однак у порівнянні з іншими стратегіями їм притаманний низький рівень ризику. Можливо, саме це сприяло тому, що топ-менеджери банку не були занадто стривожені конфліктом інтересів, що мають місце при вищеописаному поєднанні посад. Завдяки інтуїції Лісона, що дозволяла йому правильно прогнозувати майбутній напрямок Nikkei, Barings незабаром став одержувати із сінгапурської філії багатомільйонний прибуток. За підсумками 1993 року він заробив понад 10 млн. фунтів стерлінгів, що склало приблизно 10% від сукупного річного прибутку банку. Лондонські боси Лісона раділи, спостерігаючи, як у банк рікою течуть гроші, і цілком довірилися “чудо-трейдеру".
Здавалося, що Лісон і його дружина Ліза мають усе, чого тільки можна побажати: висока зарплата і бонуси, гарна квартира, уїк-енди в екзотичних місцях, вечірки і всілякі розваги. І, окрім того, подружжя, здавалося, було без тями закохане одне в одного. Проте, у вільний час Лісон звертав на себе увагу надмірною пристрастю до “зеленого змія", а часом і хуліганськими витівками. Одного разу він навіть провів ніч у витверезнику і був засуджений до грошового штрафу за аморальні дії, після того як у барі показав оточуючим свій голий зад.
Лісон, мабуть, здавався топ-менеджерам Barings абсолютно безгрішним. Керівництво Barings вважало здійснювані Лісоном операції безпечними, тим більше що сам він стверджував, що виконував накази клієнтів і вносив забезпечення на маржинальні рахунки з їхнього доручення. Компанія не знала, що він практично із самого початку своєї діяльності в якості трейдера вів неавторизовані торги і, що найнеприємніше, ці торги занадто часто були збитковими. Лісон використовував спеціальний “рахунок помилок" (Error Account) під номером 88888 (число, що вважається щасливим у китайської нумерології), на якому ховав свої втрати. Як згодом стверджував Лісон, спочатку цей рахунок був відкритий для того, щоб приховати помилку, зроблену недосвідченим членом його команди, що призвела до збитків у розмірі 20 тис. фунтів стерлінгів. Однак потім Лісон став використовувати рахунок 88888 для приховання своїх власних втрат, що зростали з неймовірною швидкістю.
Уже до кінця 1992 втрати, що приховувались на “щасливому" рахунку, перевищували 2 млн. фунтів стерлінгів, а до грудня 1994 року ця цифра склала 208 млн. фунтів стерлінгів. Лісон запитував і одержував від банку додаткові кошти для продовження торгів. Намагаючись викрутитися з безнадійної ситуації, він усе більше заплутувався. Його основна ставка була зроблена на те, що індекс Nikkei не впаде нижче 19000 пунктів. У той момент таке рішення здавалося розумним, оскільки японська економіка саме переживала процес відновлення після 30-місячної рецесії. Але зненацька все пішло шкереберть.
16 січня 1995 року Лісон здійснив операцію, що стала початком кінця як для нього самого, так і для усього банку Barings. Він продав стреддл (одночасний продаж опціонів “пута" і “колл" з однаковими цінами і термінами виконання з метою одержання прибутку в умовах “бічного" тренда), розраховуючи, що японський ринок до початку наступного робочого дня не перетерпить серйозних змін. Однак 17 січня 1995 року о 5:46 ранку землетрус силою в 7,2 бали за шкалою Ріхтера зруйнував значну частину японського міста Кобе і забрав життя приблизно 6,5 тисяч його жителів. Це був наймогутніший землетрус, що відбувся в Японії з 1923 року. В наслідок цього індекс Nikkei, що раніше слабко коливався, протягом тижня провалився на 7%. Втрати Лісона тільки в день землетрусу склали понад 55 млн. фунтів стерлінгів, а загальний розмір збитків перевищив 400 млн. фунтів стерлінгів.
Почуваючи, що земля горить у нього під ногами, Лісон намагався запобігти краху за допомогою усе більш і більш необачних і ризикованих угод. Він масово скуповував ф'ючерсні контракти на індекс Nikkei розраховуючи на підвищення їхньої ціни. Надії Лісона спиралися на те, що за спадом, викликаним землетрусом, піде відновлення ринку, і Nikkei знову стабілізується на рівні 19000 пунктів. Протягом трьох місяців Лісон купив більше 20 тис. ф’ючерсів даремно намагаючись тиснути на ринок. Він не хеджував позиції і не приймав ніяких інших запобіжних заходів, щоб захистити свій рідний банк від величезного ризику, якому той піддавався. Однак відновлення він так і не дочекався. Пізніше з'ясувалося, що скуповування ф’ючерсів стало причиною приблизно трьох чвертей збитків Barings.
Керівництво Лісона, стривожене запитами, що надходили від нього, на одержання додаткових коштів, у лютому 1995 року провело вибірковий аудит. У результаті розкрилися збитки, що досягають астрономічної суми в 827 млн. фунтів стерлінгів (приблизно $1,4 млрд. відповідно до тодішніх курсів валют), що практично вдвічі перевищувало власний капітал банку. Співробітникам, які проводили аудит, залишалося тільки повідомити вище керівництво Barings про те, що банк фактично розорений.
Лісон, зрозумівши, що скоро все розкриється, вирішив утекти. За два дні до свого 28-річчя він зник із Сінгапуру, залишивши на своєму робочому столі записку, де говорилося лише “Пробачте" (“I'm Sorry"). Трейдер здогадувався, що йому загрожує тюремне ув'язнення за шахрайство, і бажав потрапити у в'язницю Великої Британії, а не в Південно-Східної Азії, де ставились до злочинців значно жорсткіше.
Спочатку він поїхав із дружиною в Малайзію, де відзначив свій день народження на одному з фешенебельних курортів острова Борнео. Про скандал, що вибухнув, він дізнавався із засобів масової інформації. З Малайзії через Бруней подружжя попрямувало у Франкфурт-на-Майні. У цей час фотографії Лісона вже красувалися на перших шпальтах усіх газет, і він розшукувався міжнародною поліцією, ретельніше, ніж будь-який інший злочинець у світі. Коли він зареєструвався в аеропорті під власним ім'ям, прикривши обличчя бейсбольною кепкою, влада Німеччини була негайно попереджена. Не встигли Лісон і його дружина зійти з трапу літака, як їх вітали представники поліції.
Новина про арешт трейдера-афериста викликала підйом на світових ф'ючерсних ринках. Однак 233-річному банку Barings уже ніщо не могло допомогти. Інвестори, включаючи її величність королеву, втратили свої вкладення, близько 1200 співробітників – свої робочі місця. Сам банк був куплений голландським фінансово-страховим гігантом ING, що взяв на себе його зобов'язання за символічну суму в 1 фунт стерлінгів, і перестав існувати як окрема компанія.
Хто ж був винен у тому, що сталося? Лісон – без сумніву. Він визнав себе винним у тому, що фальсифікував документи і вводив в оману як банк, так і біржу SIMEX. Однак коли вляглося хвилювання, викликане крахом Barrings, пролунало знамените питання Уотергейтського процесу: що знав президент, і коли він це знав? Хоча протиправний характер вчинків Лісона не викликав сумніву, чи могли топ-менеджери банку нічого не знати з приводу його шахрайських витівок? Банк Англії у своєму звіті зробив висновок, що лихий спекулянт діяв самостійно, приховуючи від керівництва свої дії до того моменту, коли рятувати банк виявилося вже занадто пізно. Безсумнівним є той факт, що більшість представників “старої школи" у керівництві банку насправді ніколи не розбиралися і не намагалися цього зробити. З іншого боку, величезні прибутки від арбітражних операцій з ф’ючерсами означали для співробітників Barings великі премії за підсумками року, і тому їм не хотілося знати про те, відкіля беруться настільки високі цифри.
Barings не зумів цілком уникнути обвинувачень у своїй причетності до катастрофи. Як з'ясувалося, одна з доповідних записок внутрішнього характеру, датована 1993 роком і спрямована в штаб-квартиру банку в Лондоні, містила попередження про небезпеку, пов'язану з тим, що Лісону дозволено одночасно займатися трейдингом і управляти роботою бек-офісу. У повідомленні зазначалося: “Ми перебуваємо під загрозою створення системи, яка нас згубить". Однак керівництво не вжило жодних заходів. У січні 1995 року, буквально напередодні катастрофи, біржа SIMEX висловила свою стурбованість щодо діяльності Лісона, але й це попередження залишилося поза увагою. Банк все ж таки переказав своєму трейдеру $1 млрд. для продовження торгів. У звіті з приводу краху Barings, підготовленому сінгапурською владою, було висловлено недовіру до повідомлення керівництва Лісона, яке було змушено подати у відставку, про те, що воно не підозрювало про існування “рахунка помилок" 88888.
Але повернемося до Лісона, від якого вдача раптово відвернулася. Після арешту в Німеччині він протягом декількох місяців докладав зусиль, щоб уникнути екстрадиції в Сінгапур, але це йому не вдалося. У грудні 1995 року сінгапурський суд засудив його до шести з половиною років позбавлення волі з конфіскацією майна на користь кредиторів збанкрутілого банку. З урахуванням того, що Лісон майже дев'ять місяців знаходився в ув’язненні в Німеччині, очікуючи екстрадиції, відлік терміну вівся від 2 березня 1995 року. Лісон був визнаний винним по двох пунктах: введення в оману аудиторів банку й обман біржі SIMEX. Покарання виявилося не настільки суворим, як можна було очікувати, оскільки суд вирішив, що обвинувачуваний діяв ненавмисно. Сам трейдер стверджував, що ніколи не використовував неавторизовані торги для власної вигоди, хоча адвокати банку знайшли приблизно $35 млн. на різних рахунках, що мали відношення до Лісона.
Особисте життя Лісона, здавалося, відображало зльоти і падіння в його кар'єрі. Його дружина Ліза влаштувалася стюардесою, щоб мати можливість регулярно відвідувати чоловіка. Вона навіть допомагала йому писати книгу “Шахраюватий трейдер", опубліковану в 1996 році (до речі, гонорар за неї був повністю перерахований кредиторам Barings). На перший погляд, їхній шлюб витримав удар, нанесений розлукою і раптовим переходом від “красивого життя" до тяжкого становища. Але Ліза не змогла змиритися з одкровеннями чоловіка з приводу його зрад з гейшами. Втрата настільки відданої і люблячої дружини, що розлучилася з ним, а потім знову вийшла заміж - і знову за трейдера з лондонського Сіті - надзвичайно важко подіяла на Лісона, посиливши в ньому відчуття безнадійності. Згодом він згадував, що найжахливішим часом – навіть гірше ніж період, коли він боровся з раком, - були для нього сім місяців з березня по жовтень 1996 року, коли припинилися відвідування Лізи і висохнув потік листів, що раніше приходили практично щодня. Стосунки з Лізою були опорою Лісона в його тюремному житті – доти поки, за його словами, він раптом не перестав розуміти, що відбувається між ними. Зрештою Лісон написав дружині, запропонувавши розлучення, і через два тижні вона відповіла згодою.
Кілька місяців потому Ніку поставили страшний діагноз: рак товстої кишки. Саме ця хвороба згубила його матір, коли йому було усьго двадцять. До речі, у батька виявилася мієлома, діагностована вже після того, як занедужав син. Хвороба призвела до того, що з молодого марнотратника життя і завсідника вечірок, здатного поглинути величезну кількість спиртного, Лісон перетворився майже у власну тінь.
В'язниця в Сінгапурі не дуже сприяла стійкості імунної системи. Разом із двома іншими злочинцями Лісон протягом 23 годин на добу був заточений у маленькій камері. Його “товариші з нещастя" належали до банд, що суперничають, і, коли між ними виникали бійки, ухилитися було неможливо. Спати доводилося на голій бетонній підлозі. Сніданок був із трьох шматочків хліба, а інші трапези - з нескінченного одноманітного рису, приправленого шматочками курки чи овочами. Час, здавалося, не рухався; щоб якось скоротити його, Нік заривався в детективні романи або годинами міряв кроками камеру. Він також намагався займатися фізичними вправами, і в призначену для цього годину бігав навколо тюремного баскетбольного майданчика.
Перші ознаки хвороби Лісон помітив на початку 1998 року. Коли він стояв, у нього паморочилось в голові, і доводилося спиратися на стіну. Тюремний лікар, якому він розповів про свої відчуття, сказав, що він просто старіє – а йому тоді було тридцять! Потім Лісон провів місяць у камері-одиначці, де дуже схуд. За словами Ніка, вперше в житті він міг бачити м'язи свого живота і думав, що виглядає цілком здоровим. Аналіз крові виявив у нього анемію. Потім почалися болі в животі, які тюремний лікар прокоментував як дії препаратів заліза. Лісону потрібен був “міні-бунт", влаштовуючи який він ризикував знову потрапити в камеру-одиначку, перш ніж лікар визнав, що не може більше нічого зробити, і направив пацієнта в лікарню в Нью-Чанджі.
При всій безсумнівності фінансового таланту Лісона “послуги", які він зробив банківській сфері, навряд чи можуть надати йому честь. Але що дійсно заслуговує поваги, то це його надзвичайна витривалість. Боротьба з раком украй тяжка для людей, за якими ретельно доглядають і які оточені турботливою увагою родини і друзів. Лісон був позбавлений усього, прикутий до ліжка, він не мав навіть книг, а щоб добратися до туалетної кімнати, змушений був кликати охоронців, які не занадто квапилися йому допомогти.
Операція з видалення пухлини була проведена 11 серпня. Через 10 днів Лісон знову потрапив до камери і спав на бетонній підлозі. Особливо важко було сідати, оскільки з довгого розрізу на животі нещодавно були зняті 38 скоб, що скріплювали його, а м'язи живота були розсічені під час операції. На щастя для Лісона, хірург, який робив операцію був одним із кращих у Сінгапурі, а онколог навчався в Корнеллі і Нью-Йорку і, за повідомленнями джерел, лікував президента Сінгапуру Лі Куань Ю (Lee Kuan Yu). Лікарі сказали Лісону, що його шанси прожити ще п'ять років складають 60%, але стверджували, що хіміотерапія може збільшити цю цифру ще на 10%. Хіміотерапія продовжувалася шість місяців: через п'ять днів процедур було три тижні перепочинку. Лісона попередили, що його самопочуття може бути дуже поганим, однак він переніс весь курс досить добре, хоча і втратив велику частину волосся.
Улітку 1999 року змучений, але живий Лісон був випущений на волю за гарну поведінку і зміг повернутися у Велику Британію. Хоча повернення на батьківщину принесло усвідомлення того, що красиве життя минало, - не було ні будинку, ні роботи, майно було конфісковано - Лісон насолоджувався життям і волею. Він провів перший рік із друзями і рідними, одночасно продовжуючи лікування. У 2000 році Лісон взяв участь у марафоні, хоча лікарі не радили йому це робити. Але він мав намір зібрати кошти як для Colon Cancer Concern – провідної благодійної організації Великої Британії, що має за мету запобігання смертності від раку кишечника, - так і для медичного центру Linda Jackson MacMillan Centre у Міддлсексі, де лікується від мієломи його батько.
Продемонструвавши рідкісну наполегливість, Нік Лісон зумів також скористуватися власним унікальним життєвим і професійним досвідом. Він одержав пристойну суму за публікацію своєї книги вроздріб у газеті “Mail". Сюжет книги був потім перетворений у сценарій однойменного фільму (у перекладі “Аферист"), головні ролі в якому зіграли Еван Мак-Грегор (Ewan McGregor) і Ганна Фріл (Anna Friel). У 2001 році Лісон вступив до університету Міддлсекса, де одержав ступінь з психології. В даний час він присвячує велику частину часу проведенню в компаніях бесід на теми, пов'язані з управлінням ризиками, а також виступам на різних конференціях та офіційних обідах.
Напевно, мало хто у Великій Британії й Ірландії настільки відомий як доповідач. Лісон неодноразово виступав не тільки перед корпоративною, але й перед університетською аудиторією, включаючи Оксфорд, Трініті-колледж у Дубліні і коледж університету в Кірці, Ірландія. Його також багаторазово запрошували в інші країни, включаючи Голландію, Нову Зеландію, ПАР і ін. Відверта розповідь Лісона про його унікальний життєвий досвід інтригує слухачів, викликаючи в них цікавість, серйозний інтерес, а часом і відверте співчуття. Адже крах банку Barings і роль, зіграна в ньому Лісоном, залишаються однією з найбільш захоплюючих драм у сучасній фінансовій історії. За свої виступи колишній трейдер одержує багатотисячні гонорари. До речі, нещодавно втратила силу угода, по якій Лісон зобов'язаний був передавати частину своїх заробітків ліквідаторам Barings. Крім того, він усе ще торгує фінансовими інструментами, але тепер тільки за свій власний рахунок.
В особистому житті Лісона також відбулися щасливі зміни – у 2003 році він вдруге одружився на ірландці Леоні Тормей (Leona Tormay). Леона, косметолог за професією, уже мала двох дітей – Керсті (Kersty) восьми років і чотирирічного Алекса (Alex), але подружжя мріяло про спільну дитину. У 2004 році їхнї спроби увінчалися успіхом: у Ніка і Леони народився син. В даний час Лісон з родиною живе в селі Барна, розташованому поблизу столиці графства Галвей на заході Ірландії.
Рак, за переконанням Лісона, не повинен брати гору над людиною і контролювати його життя. Чим позитивніше людина налаштована, тим більше її шанси вижити. Він також радить іншим не приховувати стрес усередині себе, як він сам робив майже усе своє життя. Тепер він ділиться з Леоною і висловлює те, що в нього на душі. За словами Лісона, “у випадку з раком, як і з іншими проблемами, важко зрозуміти, наскільки високою пристосовністю володіють людські істоти", і це робить людину здатною боротися, за умови, що вона рішуче налаштована".
У червні 2005 року у світ вийшла друга книга Лісона під назвою “Назад від краю прірви: боротьба зі стресом" (“Back from Brink: Coping with Stress"). Книга продовжує історію автора там, де вона закінчується в “Шахраюватому трейдері" і, крім розповіді про його глибоко особисті переживання, містить докладний запис бесід з відомим психологом Іваном Тіррелом (Ivan Tyrrell). Включення цих бесід має на меті показати, як історія відродження Лісона, чиї духовне і фізичне здоров'я було підірвано могутнім і тривалим стресом, співвідноситься з проблемами, з якими стикається практично кожен, - стосунки в родині, борги, боротьба за успіх і статус, опір тяжкій хворобі.
Кожна глава книги містить автобіографічну частину, діалог між Лісоном і Тіррелом, а також ряд методик самодопомоги, включаючи списки питань і таблиці для самостійної роботи. Лісон пише, що його досвід, можливо, незвичайний, але він дозволяє по-справжньому глибоко зрозуміти, як стрес може вийти з-під контролю і заволодіти кожним з нас. Книга допоможе людям, які відчувають себе задавленими життєвими труднощами.
У квітні 2005 року Лісон прийняв пропозицію обійняти посаду комерційного директора ірландського футбольного клуба Galway United Football Club. У нього є робота, яка його влаштовує, і він веде щасливе життя. Після десяти років, як Barings знав краху, один із найвідоміших фінансових шахраїв у світі усе ще вчиться дивитися на себе і своє життя в іншому світлі. “Одне з найважливіших завдань у моєму нинішньому житті, - говорить він, - це зміна способу мислення, спроби знайти позитивний бік у подіях, що відбуваються. Іноді це дуже важко, але це можна зробити".
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"