інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Джон Ло про грошовий обіг та кредит

Джон Ло – шотландський економіст, який заробив величезний статок, став міністром фінансів у Франції, а пізніше спровокував гігантський фінансовий крах.

Він народився у 1672 р. у шотландській родині ювеліра. Джон Ло прожив цікаве, складне, наповнене пригодами життя та помер у 1729 р. Більш за все його цікавили економічні ідеї. Однак Ло не був теоретиком у широкому значенні. Його економічні інтереси майже не виходять за межі проблеми грошей і кредиту. Він висловив з цього приводу думки, які зіграли велику й дуже суперечливу роль в економічній науці. Звичайно, економічні погляди Ло треба розглядати разом з його практичною діяльністю, наслідки якої були величезні. Але і у цій діяльності, і у своїх наступних творах він лише здійснював і розвивав ґрунтовні ідеї, викладені у невеликій книзі «Гроші і торгівля». Ло стверджував, що джерелом економічного процвітання є достаток грошей у країні. Гроші повинні бути не металевими, а кредитними, створюватися банком відповідно до потреб господарства, інакше кажучи, паперовими: «Використання банків – кращий спосіб, який дотепер застосовувався для збільшення кількості грошей».
Система Ло доповнювалася ще двома принципами, значення яких важко переоцінити. По-перше, для банків він передбачав політику кредитної експансії, тобто надання позичок, що у багато разів перевищували запас металевих грошей у банку. По-друге, він вимагав, щоб банк був державним і проводив економічну політику держави. Це слід дещо пояснити, тим більше що подібні проблеми – в інших умовах та інших формах зберігають свою актуальність і тепер. Уявіть собі, що власники банку внесли в якості його капіталу 1 млн. фунтів стерлінгів золотом. Крім того, вони залучили вклади на 1 млн. Банк друкує на мільйон банкнот і видає ними позики. Звичайно, такий банк буде абсолютно надійний, тому що його золотий фонд повністю покриває внески й банкноти, які можуть бути в будь-який момент пред'явлені до сплати. Але, Ло запитує не без підстави, чи велика користь від такого банку? Відома користь, звичайно, буде: він полегшить розрахунки, збереже золото від втрати й стирання. Однак незрівнянно більшою буде користь, якщо банк випустить банкнот, скажімо, на 10 млн. і забезпечить ними господарство.
Такий банк буде діяти з відомим ризиком: що відбудеться, якщо власники банкнот пред'являть їх на 3 млн. до розміну? Банк припинить платежі. Але Ло вважає, що це виправданий і необхідний ризик. Більше того, він вважає, що, якщо банку доведеться на якийсь час припинити платежі, це теж не велике лихо. У нашому прикладі золотий запас банку становить лише 20% суми випущених банкнот і ще менше, якщо до банкнот додати вклади. Це так званий принцип часткового резерву, який лежить в основі всієї банківської справи. Завдяки цьому принципу банки мають змогу еластично розширювати позики й поповнювати обіг грошовими коштами. Кредит відіграє найважливішу роль у розвитку капіталістичного виробництва, і Ло був одним з перших, хто розглянув це. Але у такому принципі закладена небезпека для стійкості банківської системи. Банки схильні «зариватися», розширяти свої позики заради прибутків. Звідси й можливість їх краху, який може мати для економіки дуже важкі наслідки. Інша небезпека, або, скоріше, інший аспект цієї небезпеки, – експлуатація надзвичайних можливостей банків державою. Що станеться, якщо банку доведеться розширювати випуск своїх банкнот не для задоволення дійсних потреб господарства, а просто для покриття дефіциту у державному бюджеті? Слово «інфляція ще не було винайдено, але саме вона загрожувала й банку, і країні, у якій він би діяв. Ло бачив переваги кредиту, але не бачив або не хотів побачити його небезпеки. Це було головною практичною слабкістю його системи й в остаточному підсумку згубило її. Теоретичним недоліком поглядів Ло було те, що він наївно ототожнював кредит і гроші з капіталом. Він думав, що, розширюючи позики й випуск грошей, банк буде створювати капітал і тим самим збільшувати багатство й зайнятість. Однак ніякий кредит не може замінити наявні трудові й матеріальні ресурси, необхідні для розширення виробництва. Кредитні операції, які Ло передбачав у своїй першій книзі і які він у грандіозних масштабах здійснив через 10-15 років на практиці, надають його системі характер фінансового авантюризму. Відносячи Джона Ло до «головних провісників кредиту», Карл Маркс саркастично відзначав властивий таким особистостям «приємний характер змішування шахрая й пророка».

Втілення ідей Ло у Франції
Його час настав, коли у вересні 1715 р. помер Людовик XІV. Ло вже кілька років поволі пропонував свою ідею людині, яка мала шанси стати правителем країни при малолітньому спадкоємцеві престолу, – герцогові Філіпу Орлеанському, племінникові старого короля. Філіп повірив у шотландця. Коли він, відтіснивши інших претендентів на регентство, захопив владу, то негайно призвав до себе Ло. Треба було більше півроку, щоб подолати опір аристократичних радників регента й паризького парламенту, які боялися радикальних заходів, до того ж ще й не довіряли іноземцеві. Ло довелося відмовитися від ідеї державного банку й погодитися на приватний акціонерний банк. Втім, це був лише обхідний маневр: із самого початку банк був тісно пов'язаний з державою. Заснований у травні 1716 року Загальний банк у перші два роки своєї діяльності мав приголомшливий успіх. Наприкінці 1717 р. Ло заснував своє друге гігантське підприємство – Компанію Індій. Оскільки вона була спочатку створена для освоєння басейну річки Міссісіпі, що тоді належав Франції, сучасники найчастіше називали її Міссісіпською компанією. Зовні тут було мало нового: в Англії вже більше століття процвітала Ост-Індська компанія, подібне товариство було й у Голландії. Але компанія Ло відрізнялася від них. Це не було об'єднання вузької групи купців, що розподілили між собою паї. Акції Міссісіпської компанії призначалися для продажу порівняно широкому колу капіталістів і для активного обігу на біржі. Компанія була найтіснішим чином пов'язана з державою не тільки в тому розумінні, що вона одержала від держави величезні привілеї, монополію в багатьох галузях. У правлінні компанії поруч із незворушним шотландцем сидів сам Філіп Орлеанський, регент Франції. Компанія була зрощена із Загальним банком, який з початку 1719 р. перейшов у власність держави й став іменуватися Королівським банком. Банк давав капіталістам гроші для купівлі акцій компанії, проводив її фінансові справи. Усе управління обома установами було зосереджене у руках Ло.
Отже, другою «великою ідеєю» Ло була ідея централізації, асоціації капіталів. І тут шотландець знов-таки виступив пророком, випередивши свій час років на сто – сто п'ятдесят. Лише в середині XІX ст. у Західній Європі й Америці почалося бурхливе зростання акціонерних товариств. У цей час вони охопили майже все народне господарство у розвинутих капіталістичних країнах, у тому числі особливо все велике виробництво. Мати великі підприємства не під силу одному або навіть декільком капіталістам, які б багаті вони не були. Для цього необхідно об'єднати капітали багатьох власників. Зрозуміло, дрібні акціонери тільки дають гроші й ніякого впливу на хід справи не справляють. Реально управляє верхівка, яку у Міссісіпській компанії представляли Ло та деякі його сподвижники. Неминучим супутником акціонерної справи є ажіотаж і спекуляція при купівлі-продажу акцій. Система Ло породила цей ажіотаж у небачених доти розмірах. Хоча компанія виплачувала досить скромні дивіденди, її акції з весни 1719 р. піднялися вгору, як повітряна куля. Тільки цього й чекав Ло.
Спритно управляючи ринком, він почав здійснювати нові випуски акцій, продаючи їх за усе більш високим цінам. Попит на акції перевищував їхній випуск, і при оголошенні підписки біля дверей компанії вдень і вночі стояли тисячні черги. І це незважаючи на те, що вже у вересні 1719 р. компанія продавала свої акції номіналом в 500 ліврів по 5 тис. ліврів. Люди впливові й знатні не стояли у черзі, а осаджували самого Ло та інших директорів, вимагаючи підписки. Адже акцію, яка коштувала за випускною ціною 5 тис. ліврів, можна було на наступний день продати на біржі за 7 або 8 тис.! 5 січня 1720 р. Ло офіційно став генеральним директором фінансів.

Крах системи Джона Ло
Цей порядок не міг бути довготривалим. Ло не хотів цього бачити, але його численні вороги й недоброзичливці й просто далекоглядні спекулянти – ті вже бачили. Вони, зрозуміло, поспішали позбутися і від акцій, і від банкнот. Ло відповів на це підтримкою твердого курсу акцій і обмеженням розміну банкнот на метал. Однак, через те, що для підтримки акцій були потрібні гроші, Ло друкував їх усе більше й більше. Численні розпорядження, які він видавав у ці місяці, вказують на ознаки розгубленості. Ло опинився у безвиході, система гинула... До осені 1720 р. банкноти, що перетворилися в інфляційні паперові гроші, коштували не більше чверті своєї загальної вартості у сріблі. Ціни всіх товарів істотно підвищилися. У Парижі не вистачало продовольства, посилювалося народне обурення. З листопада банкноти перестали бути законним платіжним засобом. Почалася ліквідація системи. На цих останніх рубежах Ло продовжував вести завзяту боротьбу. У липні він ледь урятувався від розлченої юрби, що вимагала обміну знецінених папірців на повноцінні гроші, і з труднощами знайшов порятунок у палаці регента.
У Парижі ходило безліч жартів, у яких знущалися з Ло, а заодно й над регентом. Герцог Бурбон, що нажив, за чутками, 25 млн. ліврів на спекуляціях з акціями, ще й вчасно вклав їх у матеріальні цінності, запевняв Ло, що тепер йому не загрожує небезпека: парижани не вбивають тих, над ким сміються. Але Ло мав підставу думати по-іншому й не з'являвся на вулиці без надійної охорони, хоча міністерського чину його вже позбавили. Паризький парламент, який завжди був в опозиції до Ло, вимагав судити його та повісити. Наближені до герцога особи пропонували принаймні сховати його у Бастилії. Філіп став розуміти, що краще вислати свого улюбленця, щоб якось заспокоїти народ. Його останньою милістю був дозвіл Ло залишити Францію. У середині грудня 1720 р. Джон Ло із сином, залишивши у Парижі дружину, доньку й брата, таємно виїхав у Брюссель. Усе його майно було незабаром конфісковане й використане для задоволення вимог кредиторів.

Теорія Ло й подальший розвиток економіки
У середині минулого століття ідеї Ло, його Загальний банк та Міссісіпська компанія ніби воскресли у підприємстві спритних фінансистів – братів Перейра – паризькому акціонерному банку Credіt Mobіlіer. Наполеон ІІІ відіграв у становленні цього спекулятивного інституту ту ж роль заступника й експлуататора, що й регент Філіп – щодо установ, заснованих Ло. Запитуючи, які кошти використовує цей банк, щоб збільшувати свої операції і підпорядкувати увесь промисловий розвиток Франції біржовій грі, Маркс відповідав: «Ті ж самі, які використовував Ло», – і далі роз'ясняв цю подібність докладніше. Credіt Mobіlіer лопнув незадовго до франко-пруської війни, але він зіграв чималу історичну роль, поклавши початок новій ері банківської справи – створенню спекулятивних банків, тісно пов'язаних із промисловістю, а надалі – й з державою.
З розвитком великих акціонерних товариств, що захопили пануючі позиції в цілих галузях промисловості, із зростанням гігантських банків і їх злиттям із промисловими монополіями на межі XІX і XX століть утворився фінансовий капітал. Але це, так би мовити, «конструктивний» розвиток. Що ж говорити про ексцеси? У яке порівняння йде міссісіпська авантюра Ло із грандіозною аферою, що розпочалася наприкінці XІX ст. у Франції групою ділків, які зібрали гроші 800 тис. акціонерів для будівництва Панамського каналу й розкрали їх? Слово «панама» (велике обдурювання) стало настільки ж загальним, як слово «міссісіпі» у дні Ло. У яке порівняння йде крах системи Ло, скажімо, із крахом нью-йоркської біржі у 1929 р. або інфляція Ло з «гіперінфляціями» XX ст., коли гроші (у Німеччині у 20-х роках, у Греції у 40-х роках) знецінювалися у мільйони і мільярди разів? А якби ми стали перераховувати країни, у яких мали й мають місце інфляції з падінням вартості грошей «тільки» у десятки й сотні разів, то список зайняв би, ймовірно, цілу сторінку.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"