інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Що треба знати про смарт-картку*

Смарт-карткою (від англ. smart – розумний) звичайно називають платіжну пластикову картку з вбудованою інтегральною мікросхемою – чіпом. Чіп-модулі містять мікроконтролер, постійну пам'ять та пам'ять з можливістю перезапису. Це дозволяє зберігати на картці достатньо великий обсяг інформації та, що ще більш важливо, при необхідності її змінювати.

У результаті перерахованих функціональних переваг рівень безпеки у смарт-карток є значно вищим. Чіпову картку нині практично не можна підробити. Крім того, смарт-картка дозволяє здійснювати перевірку клієнта без відправлення запиту фінансової установи, а в деяких випадках і здійснювати транзакцію набагато швидше (немає необхідності чекати відповіді з банку). Чіп на картці не піддається дії магнітних полів, не боїться вологи, легких подряпин, і в такий спосіб є більш надійним.
Суттєвою перевагою таких карток є високий рівень захисту даних клієнта та його грошових коштів на рахунку.
Умови перевірки PІN-коду для таких карток суттєво відрізняються від процедури перевірки PІN-коду карток з магнітною смугою. Крім того, чіп має більший криптозахист у порівнянні з магнітною смугою, його складніше виготовляти. Усі ці фактори значно ускладнюють підробку подібних карток, роблячи їхнє виробництво у кустарних умовах економічно невигідним і майже неможливим.
Транзакція за допомогою звичайної картки з магнітною смугою використовує завжди однакові ідентифікуючі дані, які передаються в банк. Тому їх можна перехопити й виготовити підроблену карту. Чіпова картка працює по-іншому: кожна транзакція підтверджується сформованим спеціально для неї кодом, і для наступної транзакції потрібен новий код. Тому використовувати дані вже минулих транзакцій безглуздо, а зробити дублікат чіпа практично неможливо.
Як результат – нині в усьому світі поки не зафіксовано жодного випадку шахрайства з смарт-картками.
Сьогодні в Україні реально діє близько 34 млн. пластикових карт. З них порядку двох мільйонів припадає на одноемітентні системи, 2,7 млн. – картки Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП). Інші – карти Vіsa і Mastercard. З 29 млн. активних карт міжнародних платіжних систем усього близько мільйона реально діючих платіжних чіпових карток стандарту EMV (скорочено від Europay, Mastercard, Vіsa) – спільно розробленого стандарту для чіпових карток.
При цьому чисто чіпові картки міжнародних платіжних систем Mastercard або Vіsa не випускає жоден вітчизняний банк. Поки емітується лише комбінований пластик – на ньому розміщена й магнітна смуга, і мікропроцесор. Переходити тільки на чіп банки не наважуються через відсутність повноцінної інфраструктури по прийманню таких карт. Власник чипової картки сьогодні цілком може не скористатися нею в магазині або банкоматі, тому що там просто не встановлено необхідне технічне обладнання. Щоб запобігати таким ситуаціям, банки й випускають комбіновані карти. Їхніх власників можуть обслуговувати або по чіпу, або по магнітній смузі. В останньому випадку власники комбінованого пластику піддаються тим же ризикам, що й власники звичайних магнітних карт.
Запаяний у карту мікропроцесор – це, по суті, мікрокомп'ютер. Відповідно, на нього можна встановлювати різні програми, які саме – залежить від фантазії маркетологів фінансової установи і його технічних можливостей.
Чіпові технології дозволяють надавати власникам карт низку сервісів, таких як бонусні схеми, грошові і товарні гаманці, програми лояльності. Причому реалізувати можна не тільки програму банку-емітента, але й інших організацій (наприклад, програми лояльності авіаперевізників, операторів мобільного зв'язку, мереж супермаркетів і тощо).
Однак принципова перевага чіпових карток полягає у їхньому кращому захисті від шахраїв. Саме тому міжнародні платіжні системи в рамках боротьби із шахраями остаточно ухвалили рішення щодо переходу з магнітних карт на чіпові ще у 2005 році. Формально пластик з магнітною смугою може використовуватися паралельно з чіповими картками досить довгий період. Однак уже в 2005 році в країнах Західної Європи були введені нові правила безпеки при здійсненні операцій з картами.
Зокрема, набуло чинності правило про «перенесення відповідальності» (Lіabіlіty Shіft) – тепер за всі втрати від шахрайських транзакцій відповідає та сторона (емітент або еквайєр), яка не завершила переходу на чіп. У результаті власники багатьох магазинів і ресторанів у Західній Європі, побоюючись шахраїв, відмовилися обслуговувати власників традиційних магнітних карт, що й підштовхнуло банкірів вкласти значні кошти й швидко перейти на нові картки з чіпом.
Процес переходу зайняв у європейських фінансових установ три роки. При цьому відбувалася не тільки заміна карт, але й повне переустаткування банкоматних і термінальних мереж. Українські ж банки весь цей час лише придивляли-ся до нових технологій, не відчуваючи достатніх стимулів для їхнього розвитку. Вітчизняні банкіри продов-жували емітувати картки з магнітною смугою, обмежуючись, втім, окремими пробними проектами, в основному по випуску комбінованих (зі смугою й чіпом) пластикових карток.
У результаті час був безповоротно втрачений, а криза, що розпочалася у 2007 році, лише загострила ситуацію. Шахраї, яких витісняють з європейських країн, змушені були звернути свою увагу на менш технологічні банківські ринки й, насамперед, на Україну, де склалася унікальна ситуація: величезна кількість випущеного пластику на фоні підвищеної уразливості як самих карток, так і мереж передачі даних.
За даними Національного банку України, кількість шахрайських операцій з використанням традиційних платіжних карток, випущених українськими банками, у 2009 році підвищилася у порівнянні з 2008 роком у 6,5 разів – до 39,3 тис. випадків.

* За матеріалами Веб-сайту news.finance.ua

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"