інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Едвін Лефевр. "Спогади біржового спекулянта" *

Щоб зробити висновки зі всіх своїх помилок, потрібно багато часу. Говорять, що все на світі має дві сторони. Але у біржі тільки одна сторона. Це не сторона «биків» і не сторона «ведмедів», це мистецтво влучати в ціль. Щоб зрозуміти та всією душею прийняти це загальне правило, потрібно більше сил і часу, ніж на оволодіння здебільшого технічних прийомів спекулятивної гри на біржі.

Я чув про людей, які задля розваги проводять уявні операції на біржі і за допомогою уявних доларів стверджуються у власній уявній правоті. Іноді в цій примарній грі вони стають мільйонерами царства снів. У сні легко бути зухвалим. Це схоже на старий анекдот про чоловіка, якому наступного дня випала дуель.
Секундант запитав його: «Ти добре стріляєш?» – «Пристойно, – відповів дуелянт і скромно додав: – Я влучаю в склянку з двадцяти кроків». – «Прекрасно, – відповів секундант, на якого це твердження не зробило належного враження, – але ти зможеш влучити в склянку вина, якщо ця склянка буде цілити заряджений пістолет прямо у твоє серце?"
Мені завжди здавалося необхідним доводити свою правоту власними грошима. Досвід поразок навчив мене тому, що нападати варто, тільки тоді, якщо впевнений, що не доведеться відступити. Але якщо я не можу рухатися вперед, виходить, я просто не можу рухатися. Я не хочу цим сказати, що, якщо чоловік помилився, він не повинен намагатися скоротити свої втрати. Він повинен їх усіляко обмежувати. Але це не повинно стати джерелом нерішучості. Протягом усього життя я робив помилки, але, втрачаючи гроші, я набирався досвіду і засвоїв безліч найцінніших заборон. Кілька разів я бував розорений ущент, але жодного разу поразка не була остаточною. Інакше я б зараз тут не був. Я завжди знав, що потрібно зробити ще одну спробу й що вдруге я не повторю ту саму помилку.
Якщо чоловік має намір стати переможцем у цій грі, він повинен вірити в себе й у свій розум. От чому я не вірю в поради та підказки. Якщо я купив акції за порадою Сміта, то й продавати ці акції я повинен за його порадою. Я потрапляю в залежність від нього. А що, як він буде у відпустці, саме коли прийде час продавати? Ні, добродії, нікому не вдасться на підказках заробити дійсно великі гроші. Я на досвіді знаю, що ніхто не може дати мені пораду або низку порад, які принесуть мені більше грошей, ніж моє власне розуміння. Мені треба було приблизно п'ять років, щоб навчитися грати досить розумно, щоб робити великі гроші у випадках, коли я виявлявся правий.
У моєму житті було менше цікавого, ніж можна було б уявити. Я маю на увазі, що процес навчання мистецтву спекулятивної гри виглядає не настільки вже драматичним і захоплюючим. Кілька разів я втрачав усе, що мав, і це завжди дуже неприємно, але я втрачав тільки гроші, і робив це точно так само, як будь-який інший на Уолл-Стріт. Спекуляція – це важка й виснажлива справа, і спекулянт повинен займатися цією роботою щохвилини свого життя, інакше він дуже швидко свою роботу втратить.
Коли я повернувся до Фуллертону, моє завдання було дуже простим: навчитися бачити спекуляцію під іншим кутом. Але я не знав, що в цій грі багато такого, чому я просто не міг навчитися в напівлегальних брокерських конторах. Там я думав, що виграю на ривку, тоді як насправді я обігравав тільки контору. Але при цьому я опанував дуже цінне вміння читати стрічку, зміцнив і розвив пам'ять. І те й інше далося мені дуже легко. Саме це забезпечило мені перші успіхи, а зовсім не мізки й не знання, адже в мене не було ніякої інтелектуальної підготовки, а моє незнання було просто грандіозним. Сама гра навчила мене грі. І при цьому вона не була поблажливою.
Пам'ятаю свій перший день у Нью-Йорку. Я згадую про те, як ігорні будинки, відмовивши мені в праві займатися своєю справою в них, штовхнули мене на пошуки нормального брокерського будинку. Один із хлопчиків у конторі, у якій я вперше почав працювати, працював на братів Хардинг, які були членами Нью-йоркської фондової біржі. Я приїхав у це місто ранком і ще до години дня відкрив у фірмі рахунок і був готовий розпочати торгівлю.
Неможливо пояснити, наскільки природним було для мене робити тут те саме, чим я займався раніше в ігорних будинках, де я ставив на коливання котирувань та відловлював незначні, але гарантовані зміни цін. Ніхто не спробував налаштувати мене правильно або показати мені важливі особливості нової справи. Якби хто-небудь сказав мені, що тут мій метод не спрацює, я однаково випробував би його, тому що тільки одна річ може довести мою неправоту – це втрата грошей. І моя правота зводиться тільки до одного – робити гроші. Це і є спекуляція.
Це були дивовижні дні, і ринок був дуже активним. А це завжди піднімає настрій у наших братів. Я відразу відчув себе як вдома. Передімною була давня подруга – дошка котирувань, і говорила вона мовою, яку я засвоїв, коли мені ще не було п'ятнадцяти. Тут був хлопець, який робив ту ж саму роботу, що і я у своїй першій конторі. Тут були клієнти – точно такі, як скрізь, – і вони дивилися на дошку або стояли поруч із біржовим телеграфом, викликаючи ціни та обговорюючи ринкові новини. Вся механіка виглядала точно як та, до якої я звик. Цим повітрям я дихав з тих пір, як виграв на акціях «Барлінгтон» мої перші гроші – 3,12 долари. Той самий біржовий телеграф і точно такі ж гравці, а виходить, і така ж гра. І не потрібно забувати, мені було тільки двадцять два. Я, схоже, думав, що знаю гру від А до Я. А чому ж мені було так не думати?
Я спостерігав за дошкою й бачив щось привабливе. Ціни рухалися так, як потрібно. Я купив сотню по 84. Менше ніж через півгодини я їх продав по 85. Потім я побачив ще щось симпатичне й зробив точно так само: за дуже короткий час отримав три чверті пункту. Це був непоганий початок, чи не так?
Ну, і в результаті мого першого дня як клієнт шановного брокерського будинку, взявши участь у торгах тільки дві години, я пропустив через свої руки одинадцять сотень акцій. Я купував і продавав. А чистий підсумок операцій звівся до того, що я втратив одинадцять сотень доларів. Іншими словами, після першої спроби половину всього, що я мав, було втрачено. А при цьому деякі угоди були для мене прибутковими. Але чистий результат дня – мінус тисяча сто доларів.
Мене це не тривожило, тому що мені здавалося, що я все робив правильно. Всі мої рухи були розважливі й розумні, і, якби я працював у конторі «Космополітен», пішов би не з пустими руками. Втрачені мною одинадцять сотень доларів ясною мовою говорили мені, що машина працює не так, як треба. Але поки машиніст все робить як слід, непокоїтися немає сенсу. У двадцять два неуцтво не є корінним недоліком.
Через кілька днів я сказав собі: «Я не можу торгувати в такий спосіб. Біржовий телеграф не допомагає, як слід!» Але того разу я не став з’ясовувати суть справи й залишив усе, як було. Так воно і йшло, погані дні перемежовувалися гарними, і нарешті я програвся повністю. Я поїхав до Фуллертона та умовив його позичити мені п'ять сотень доларів. А потім я повернувся із Сент-Луїса та привіз гроші, які я зняв там з брокерських крамничок, а їх я завжди міг обіграти.
Тепер я грав обережніше, і за якийсь час справи мої пішли краще. Коли в мене з’явилися гроші, життя стало веселіше. Я завів друзів, і ми добре розважалися. Адже мені ще не було двадцяти трьох; я був у Нью-Йорку один, і гаманець був набитий легкими грошима, а в душі була тверда впевненість, що я вже почав розуміти нову для мене гру.
Я почав враховувати, що мої накази будуть на біржі виконані з відомою затримкою, і діяв тепер більш обережно. Але я усе ще був на повідку у біржового телеграфа, іншими словами, я як і раніше нехтував загальними правилами гри; а поки це було так, я був не в змозі виявити, що ж не так з моєю грою.
В 1901 році ми в'їхали у великий бум, і я заробив цілу купу грошей (мається на увазі – для недосвідченого підлітка. Хто пам'ятає ці часи? Країна процвітала, як ніколи. Мало того, що почалася епоха об'єднання компаній і створення усіляких трестів, яких світ ще не знав, але ще й публіка запала на акції як скажена. У попередню епоху достатку, як я чув, на Уолл-Стріт вихвалялися тим, що за день із рук у руки переходили двісті п'ятдесят тисяч акцій, тобто по двадцять п'ять мільйонів доларів! Але в 1901 році в нас за день продавали по три мільйони акцій! Усі робили гроші. Місто заполонила дика орда мільйонерів, які смітили грошима, як п'яні моряки. Єдина гра, що здатна була їх захопити, це була біржа. Ми обслуговували низку найбагатших і ризикових гравців, яких коли-небудь бачила Нью-Йоркська біржа: Джона У.Гейтса, знаменитого приказкою «ставлю мільйон», і його друзів Джона А. Дрейка, Лойала Сміта та інших, а також банду Рейда, Лідса та Моора, які продали частину своїх сталевих акцій, а на виручені гроші купили на відкритому ринку акції знаменитої системи «Рок-Айленд». У нас бували Шваб, Фрік і Фіппс та безліч інших, які просто губилися в цьому натовпі, але мали б славу великих гравців у будь-яку іншу епоху. Такі люди могли купити й продати увесь ринок цілком. Кін зробив ринок для акцій «ЮС стіл». Брокер продав сто тисяч акцій за кілька хвилин. Неймовірний час! І тоді траплялися надзвичайні виграші. І не було податків на доход від продажу акцій! І ніхто не передбачав судний день попереду.
Природно, незабаром з'явилася безліч похмурих пророцтв, і старі біржовики стверджували, що всі – крім них самих – втратили здоровий глузд. Але всі інші, крім них, робили гроші. Я, звичайно, розумів, що підйом не може тривати вічно і що коли-небудь обірветься це божевільне скуповування ЛС, будь-якого мотлоху, і мене захопив ведмежий азарт. Але щоразу, коли я продавав, я втрачав гроші, і, якби не діяв з надзвичайною швидкістю, я б втрачав набагато більше. Я ловив удачу, але грав дуже обережно – робив гроші при покупці й частину їх втрачав на продажах без покриття. У результаті я не так вже і нажився на цьому бумі, незважаючи на те, що звик торгувати майже з дитинства.
У мене на руках були єдині акції, і це були акції Північної Тихоокеанської залізниці. Мені дуже згодилося вміння читати стрічку. Я був упевнений, що більшість акцій кимось куплені і вийшли з гри, але курс поводився так, ніби мав намір зростати й далі. Зараз усі знають, що і звичайні, і привілейовані акції цієї залізниці були скуплені компанією Куна, Леба та Гаррімана. Ну а в мене на руках була тисяча звичайних акцій Північної Тихоокеанської, і я тримав їх всупереч порадам усіх в нашій конторі. Коли вони добралися до 110, мій прибуток становив уже тридцять пунктів, і я взяв ці гроші. У результаті мій рахунок у брокерів склав майже п'ятдесят тисяч доларів, і в мене вперше з’явилося стільки грошей. Не дуже погано для хлопця, що усього кілька місяців назад залишився майже без штанів.
Деякі ще пам'ятають, що група Гаррімана повідомила Моргана й Хілла про своє бажання бути представленими в управлінні трестом, що складався з трьох залізниць – Барлінгтонської, Великої Північної та Північної Тихоокеанської. Люди Моргана спочатку веліли Кіну купити п'ятдесят тисяч акцій ПТ, щоб зберегти контроль за собою. Мені довелося чути, що Кін велів Роберту Бекону замовити покупку ста п'ятдесяти тисяч акцій, і банкір так і зробив. Як би то не було, Кін послав на біржу Едді Нортона, одного зі своїх брокерів, і той купив сто тисяч акцій ПТ. За цим пішов інший наказ, мені здається, ще на п'ятдесят тисяч акцій, а потім трапився знаменитий корнер [Корнер (corner) – скупка якого-небудь товару з метою встановити контроль над його ціною.]. Після закриття торгів 8 травня 1901 року увесь світ знав, що розгорнулася війна фінансових гігантів. Ніколи в історії ще не було зіткнення таких гігантських капіталів. Гарріман проти Моргана, непереборна сила проти непохитної твердині.
І я там був ранком 9 травня, маючи майже п'ятдесят тисяч доларів готівкою і ніяких акцій. Як я вже говорив, я був налаштований дуже по-ведмежому, і от, нарешті, був мій шанс. Я знав, що буде потім – дивовижне зламування й падіння курсу, а потім божественні операції. Потім буде швидке відновлення котирувань і величезні прибутки – для тих, хто зуміє підключитися до руху. Щоб обчислити все це, не потрібно було наймати Шерлока Холмса. На нас насувалася можливість зустріти прихід буму і його розквіт, щоб зробити не тільки великі, але й надійні гроші.
Усе трапилося, як я й передбачав. Я був скажено правий, і я втратив усе до цента! Мене повністю обчистило щось зовсім незвичайне. Якщо в житті не буде несподіваного, різниця між людьми зникне й життя втратить свою цікавість. Гра виродиться в просту арифметику – скласти й відняти. Ми станемо расою рахівників, наділених тупим і старанним розумом. Тільки спроби вгадати майбутнє сприяють розвитку розуму. Спробуйте просто уявити, наскільки важко вгадати правильно.
Ринок, як я й очікував, досить серйозно кипів. Розмах угод був ненормально великим, а коливання цін – небувалими. Я віддав низку наказів про продаж без покриття. Коли я побачив початкові ціни, то був просто вражений – падіння курсів було дивовижним. Мої брокери працювали як слід. Вони були сумлінні й знали свою справу не гірше інших; але до того моменту, коли вони виконували мої накази, акції встигали впасти ще на двадцять пунктів. Біржовий телеграф не встигав за ринком; через дивовижну гонитву угод новини відставали від ринку. Коли я зрозумів, що акції, які я наказав продати, коли стрічка стверджувала, що їхня ціна становить, скажімо, 100, досталися мені рівно по 80, тобто втративши вже тридцять або сорок пунктів щодо ціни закриття попереднього дня, я зрозумів, що це та сама ціна, по якій я недавно ще збирався їх купувати, а тепер виставляю на продаж без покриття. Навряд чи ринок збирався пробити земну кулю й добратися до Китаю. Тому я вирішив почати гру на підвищення.
Мої брокери купували. Не за тим курсом, що я вибрав, але за цінами фондового ринку на момент, коли брокер торговельного залу одержував мої накази. Вони платили в середньому на п'ятнадцять пунктів більше, ніж я розраховував. Втратити тридцять п'ять пунктів за один день – цього ніхто не витримає.
Мене підвело те, що біржовий телеграф так сильно відставав від ринку. Я звик ставитися до його стрічки як до своєї кращої подружки, оскільки мої ставки завжди орієнтувалися на те, що вона мені розповідала. Але цього разу вона мене перехитрила. Мене загубив розрив між надрукованою ціною й дійсною. У цьому крилися і мої попередні невдачі; я завжди програвав по одній і тій самій причині. Зараз я чітко розумію, що вміти читати стрічку ще недостатньо для виграшу – незалежно від того, як брокери виконують твої розпорядження, що я можу тільки дивуватися, як я міг не бачити причину своїх невдач і способу їх позбутися.
Але мало того, що я так нічого й не зрозумів. Я зробив гірше – продовжував торгувати, не дбаючи про точність виконання моїх наказів. Адже я від природи не можу грати мало. Якщо ринок відкриває шанси, я повинен їх використати до кінця. Адже я увесь час намагаюся обіграти весь ринок, а не якусь певну ціну. Коли я вирішую, що потрібно продавати, – продаю. Коли я думаю, що акції підуть вгору, – купую. Мене врятувала ця прихильність загальному правилу спекуляції. Якби я продовжував грати на коливаннях цін, виходить, я б просто зумів неефективно пристосувати мій старий метод гри до умов класної брокерської контори. Я б так ніколи й не зумів зрозуміти, що ж таке спекуляція, і продовжував би експлуатувати свій старий і дуже вузький досвід.
Як би я не намагався так установлювати ціни в наказах брокерові, щоб урахувати відставання цін на стрічці від цін у торговельному залі біржі, завжди з'ясовувалося, що ринок уже обігнав мене. Це траплялося так часто, що я припинив ці спроби. Я просто не можу пояснити, чому мені знадобилося стільки років, щоб зрозуміти: замість того, щоб намагатися вгадати найближчі котирування, мені варто грати на перспективу.
Після цієї жалюгідної невдачі 9 травня я продовжував грати, використовуючи модифікований, але усе ще збитковий метод. Якби я час від часу не вигравав, то, напевно, швидше опанував би премудрості ринку. Але заробляв я достатньо і жив досить розкішно. Мені подобалося розважатися із друзями. У те літо я, як і сотні інших процвітаючих біржовиків, жив на узбережжі поруч із Джерсі. Поки що моїх виграшів не вистачало, щоб покрити і програші, і витрати на життя.
Я продовжував грати по-старому зовсім не з ослиної впертості. Просто я був не в змозі зрозуміти причину всіх труднощів, а тому й не було ніякої надії її усунути. Я так докладно про це розповідаю, щоб показати, через що мені довелося пройти, перш ніж я потрапив туди, де можна дійсно робити гроші. Для великої гри потрібний був потужний швидкострільний карабін, а я був озброєний стареньким малокаліберним револьвером.
На початку осені я не тільки в черговий раз залишився без копійки, але до того ж так втомився від постійних невдач, що вирішив залишити Нью-Йорк і спробувати удачу де-небудь ще. Я займався торгівлею з чотирнадцяти років. У п'ятнадцять я заробив першу тисячу доларів, а у двадцять один – перші десять тисяч. Ці десять тисяч я багато разів вигравав і знову втрачав. У Нью-Йорку я робив тисячі й знову їх втрачав. Я добрався до п'ятдесяти тисяч, а через два дні позбувся усіх грошей. Я не знав ніякої іншої справи і ніякої іншої гри. І після стількох років я виявився в тому ж становищі, у якому починав. Ні, набагато гірше. У мене з'явилися дорогі звички, і я полюбив стиль життя, для якого було потрібно багато грошей. Втім, це мене тривожило куди менше, ніж те, що я увесь час виявляюся неправий.

Спекулятивна гра не зводиться винятково до математики або до набору правил, хоча головні закони цієї гри відрізняються неабиякою жорсткістю. Це те, що я називаю поведінкою акцій, тобто рух курсу, який дозволяє судити, чи буде він змінюватися відповідно до закономірностей, які спостерігалися в минулому. Якщо курс поводиться не так, як повинен, краще ці акції не чіпати. Адже якщо ти не можеш знати, у чому там справа, то й не вгадаєш, у якому напрямку курс буде змінюватися. Немає діагнозу – немає й прогнозів. Немає прогнозу – немає й прибутку.

Це дуже стара ідея, згідно з якою потрібно стежити за поведінкою курсу та вивчати його поведінку в минулому. Коли я вперше опинився в Нью-Йорку, в одній брокерській конторі був Француз, що полюбляв говорити про свої графіки. Спочатку я вирішив, що це якийсь юродивий, якого фірма тримає просто з жалю. Потім я зрозумів, що він надзвичайно переконливий і цікавий співрозмовник. Він говорив, що в цьому світі не бреше, тому що просто не в змозі, тільки одна річ, і це – математика. За допомогою своїх кривих він міг передбачати рухи ринку. До того ж, він міг і аналізувати їх, і міг, наприклад, пояснити, чому Кін повівся правильно, коли здув курс привілейованих акцій компанії «Атчінсон», і чому він пізніше виявився не правий в історії з пулом на акції Південно-тихоокеанської залізниці. Час від часу хто-небудь із професійних біржовиків намагався використовувати систему Француза, але потім усі вони поверталися до власних ненаукових методів заробляти на хліб з маслом. Вони говорили потім, що їхня система «влучив або схибив» обходиться дешевше. Я чув розповідь Француза про те, як Кін зізнався йому, що його графіки вірні на сто відсотків, але цей метод не дає можливості швидко діяти на активному ринку.
Тоді тут була одна контора, у якій креслили графіки щоденних змін курсу. Можна було одним поглядом схопити, як змінювався курс в останні місяці. Порівнюючи криві для окремих акцій із кривою для ринку в цілому, клієнти могли оцінити, чи дійсно акції, які їм ненауково порадили купити, можуть піти в зростання. Люди використовували ці графіки як додаткову підказку. Сьогодні графіки руху курсів можна знайти в багатьох брокерських домах. Їх готують професійні статистики, причому не тільки для акцій, але й для сировинних товарів.
Я б сказав, що графіки можуть допомогти тим, хто їх уміє читати або, точніше, хто вміє їх засвоювати. Але середнім читачем графіків звичайно заволодіває ідея, що ці піки й провали, основні лінії рухів і вторинні зміни курсів, по суті, і визначають усю спекулятивну гру. Якщо він доведе цю свою ідею до логічної межі, він приречений на руйнування. Так, я чув про одну надзвичайно обдаровану людину, у минулому партнера одного з відомих і шанованих брокерськихконтор, яка одержала гарну математичний освіту. Вона закінчила знаменитий інженерний інститут. Ця людина розробила графіки, засновані на ретельному і детальному вивченні динаміки цін на багатьох ринках – акцій, облігацій, бавовни, пшениці, грошей тощо. Вона зібрала дані за багато років, обчислила коефіцієнти кореляції й розмах сезонних коливань – словом, усе. Вона роками використовувала свої графіки в ході торгів на біржі. Насправді вона просто використовувала результати деяких дуже розумно розрахованих усереднень. Мені говорили, що вона вигравала завжди, поки світова війна не зім'яла все й не зробила всі минулі спостереження пошуками. Я чув, що вона та її послідовники втратили мільйони, перш ніж змирилися з поразкою. Але навіть світова війна не може перешкодити ринку акцій бути бичачим, коли є відповідні умови, і бути ведмежим за іншої конфігурації подій. Щоб знати, як робити гроші, чоловікові досить уміти вірно оцінювати умови.
Я не маю на увазі зовсім збитися зі шляху, як у цьому випадку, але, коли я згадую свої перші роки на Уолл-Стріт, мені в голову приходило щось подібне. Зараз я знаю те, чого не знав тоді, і я думаю про помилки, причиною яких було неуцтво, і це ті самі помилки, які середній спекулянт робить рік за роком.
Після того, як я повернувся до Нью-Йорку, щоб втретє спробувати обіграти ринок, я торгував дуже активно. Я не розраховував на такі ж успіхи, як в ігорних домах, але сподівався, що через деякий час я зможу досягти багато більшого, оскільки зможу крутити набагато більші пакети акцій. Як я тепер розумію, моєю головною проблемою було те, що я не бачив життєво важливої різниці між азартною грою на біржі та спекуляцією. Проте, оскільки в мене вже був семирічний досвід вивчення стрічки й певна природна схильність до гри, мої гроші приносили дуже високий відсоток, хоча, звичайно, справжнім багатством це не назвеш. Я, як і колись, вигравав і програвав, але в цілому був у виграші. Чим більше я заробляв, тим більше витрачав. Так поводяться більшість чоловіків. Ні, не тільки ті, на кого валяться легкі гроші, але будь-яка людина, якщо тільки вона не раб накопичувального інстинкту. У деяких людей, подібно до старожила Рассела Сейджа, інстинкти заробляти та накопичувати розвинені однаково сильно, так що цілком природно, що вмирають вони надзвичайно багатими.
Щодня з десяти до трьох мене займала винятково гра – як обіграти ринок, але після трьох – гра мого власного життя. Не зрозумійте мене невірно. Я ніколи не допускав, щоб розваги заважали справі. Якщо я програвав, то лише тому, що був не правий, а не тому, що страждав від наслідків надмірностей або розпусти. Я ніколи не дозволяв собі, щоб ранкове похмілля могло стати перешкодою в грі. Я просто не маю права на ті речі, які можуть підточити мою фізичну бадьорість і ясність свідомості. Навіть у своєму нинішньому становищі я лягаю спати звичайно не пізніше десяти. У молодості я ніколи не засиджувався в компаніях допізна, оскільки недосипання заважає мені займатися справою. У середньому я завжди досить пристойно вигравав, так що мені ніколи не спадало на думку заощаджувати на радощах життя. А ринок завжди був радий забезпечити мене всім потрібним. У мені розвилася впевненість у собі, властива чоловікам, які здатні забезпечити собі хліб з маслом.
Перше, що я змінив у своєму підході до гри, – це тимчасові рамки. Я не міг чекати, поки рух курсу дозріє й стане визначеним, щоб потім, як я завжди робив в ігорних домах, зрубати свої один-два пункти. Якщо, працюючи в конторі Фуллертона, я хотів піймати рух цін, потрібно було починати набагато раніше. Іншими словами, мені довелося вивчати тенденції, що формуються, щоб передбачити рух акцій. Це звучить як жахлива банальність, але слід зрозуміти, що я маю на увазі. Найважливішим для мене була ця зміна в моєму ставленні до гри. Помалу я зрозумів найважливішу різницю між часом, щоб ставити на коливання цін, і тим, щоб передбачити закономірні підйоми й падіння курсів, а це і є різниця між азартною біржовою грою та біржовою спекуляцією.
Я почав вивчати рухи ринку не тільки за останню годину, але за набагато більш тривалий час, а цьому мене не міг би навчити найбільший ігорний дім у світі. У мене виник інтерес до читання звітів і до аналізу прибутку залізниць, до фінансової і торговельної статистики. Моя пристрасть до гри, зрозуміло, нікуди не зникла, і за мною збереглося прізвище – Молодий Хват, але при цьому мені сподобалося займатися аналізом ринку. Для мене ніколи не були нудними і стомлюючими будь-які заняття, якщо тільки вони допомагали мені торгувати більш розумно. Щоб вирішити проблему, її потрібно спочатку сформулювати. Якщо я вважаю, що знайшов рішення, його потрібно перевірити у справі, щоб переконатися у своїй правоті. Я знаю тільки один спосіб перевірки – на власних грошах.
Сьогодні, оглядаючись назад, моє просування вперед здається дуже повільним, але думаю, що воно й не могло бути більш швидким, тому що в цілому я увесь час вигравав. Якби я програвав частіше, це могло б примусити мене до більш старанного вивчення ринків. І тоді б я рідше робив помилки. Але я не впевнений, що це було б так уже добре – програвати. Адже тоді в мене не було б грошей, щоб перевіряти нові підходи до спекуляції.
Згадуючи свої виграші в конторі Фуллертона, я виявив, що, хоча я найчастіше був правий у розумінні ринку на сто відсотків – я маю на увазі діагноз умов і загальних тенденцій, – я одержував від своєї правоти менше грошей, ніж вона, так сказати, заслуговувала. Але чому?
Досвід неповних перемог не менш повчальний, ніж досвід поразок.
Коли, наприклад, приходив час ринку биків, я діяв по-бичачому із самого початку, і свою думку я стверджував, купуючи акції. Відбувався, як я й передбачав, підйом ринку. Поки що все йшло добре. Але що я робив крім цього? Я діяв за порадою заслужених старців і приборкував свою молоду поривчастість. Я налаштував себе на те, що слід зберігати розважливість і відіграти обережно, консервативно. Кожний знає, що це таке: потрібно вилучити прибуток і відкупити свої акції, коли почнеться відкат униз. Саме це я й робив, вірніше, намагався робити, тому що часто траплялося так, що я вилучав прибуток і чекав відкату, а він усе не наступав. І я спостерігав за тим, як мої акції злітають ще на десять пунктів, а я сидів, надійно сховавши у своєму консервативному гаманці прибуток від чотирьох пунктів. Говорять, що, вилучаючи прибуток, ніколи не станеш жебраком. Ні, не станеш. Але, одержуючи прибуток на чотири пункти в період ринку биків, багатим теж не станеш.
Я мав тільки дві тисячі доларів там, де міг би зробити двадцять тисяч. Ось результат моєї прихильності до консервативної обережності. Приблизно в той самий час, коли я виявив, як мало я маю через це, я зрозумів ще дещо. Я зрозумів, що аматори, непрофесійні гравці, різняться між собою обсягом досвіду.
Новачки не знають нічого, і це знає кожний, у тому числі й вони самі. Той, хто пробився в другий клас, думає про себе, що він багато чого знає, і тому інші думають про нього так само. Це вже досвідчений аматор, який вивчив – ні, не ринок, але тільки різні думки про ринок, висловлені аматорами ще більш високого рівня. Аматор другого рівня знає, як уникати деяких помилок, через які програють зовсім зелені новачки. Саме ці напіваматори, а не стовідсоткові дуби, дають основний і постійний дохід комісійним домам. Такий звичайно втримується на плаву в середньому три-чотири роки, що тоді як початківці звичайно витримують на Уолл-Стріт один сезон або від трьох до тридцяти тижнів. Саме напіваматор обожнює цитувати знамениті біржові приказки й міркувати про правила гри. Він знає все, чого не слід робити, тобто всі мудрі правила, сформульовані старожилами біржі. Але він не знає головного – не можна бути аматором!
Напіваматор вважає, що у нього вже прорізалися зуби мудрості, тому що він любить купувати при зниженні курсу. Він шукає такі ситуації. Він міряє свої угоди по числу пунктів від вершини, на якій він продав. На великому ринку биків незрілий аматор, зовсім неосвічений у правилах і прецедентах, купує наосліп, тому що й надії його сліпі. Він заробляє купу грошей, але одного разу потужне зниження одним махом обдирає його дочиста. Обережний аматор робить саме те, що робив і я, уявляючи, що відіграю інтелігентно – за оцінкою інших «розумних». Я знав, що мені потрібно змінити колишні методи, освоєні мною в ігорних домах, і мені здавалося, що кожна зміна вирішує частину моїх проблем, особливо якщо вони одержували високу оцінку з боку досвідчених дилетантів.
Більшість клієнтів, будемо називати їх саме так, зовсім однакові. Рідко хто з них може чесно сказати, що Уолл-Стріт не винна їм грошей. У конторі Фуллертона завжди юрбилися люди. Усіх рівнів! Був серед них один, не схожий на інші. По-перше, він був набагато старше. До того ж він ніколи не давав порад, якщо його не запитували, і ніколи не хвастав своїми виграшами. Він був чудовий тим, що разюче вмів слухати інших. Він, здається, не дуже цікавився думкою інших, тобто він ніколи не розпитував, хто що чув або знає. Але якщо хто-небудь давав йому пораду, він завжди дуже чемно дякував. Якщо порада виявлялася діловою, він вважав за потрібне ще раз подякувати. Але якщо все йшло навпаки, він ніколи не скаржився, так що ніхто не знав – послухався він поради або пропустив повз вуха. Ходили легенди, що старий гравець дуже багатий і здатний вигнути курс так, що будь здоровий. При цьому він приносив конторі не дуже багато комісійних, принаймні цього ніхто не бачив. Його ім'я було Партридж, але позаочі всі називали його Індиком, тому що він був дуже товстий і, коли, нагнувши голову вперед, крокував конторою, його жирне підборіддя звисало прямо на груди.
Усі клієнти відчували схильність до того, щоб ними керували й направляли, так щоб у випадку невдачі було кого звинувачувати, і вони часто шукали старого Партриджа, щоб переказати йому, що саме порадив їм який-небудь друг друга інсайдера з приводу визначених акцій. Вони розповідали про те, чого не стали робити за цією порадою, у надії, що він скаже їм, що ж слід робити. Але незалежно від того, у чому полягала порада – купувати або продавати, відповідь вони завжди одержували однакову.
Розповівши про все, що заганяє його в глухий кут, клієнт нарешті запитував: «На вашу думку, що мені слід робити?»
Старий Індик злегка схиляв голову до плеча, задумливо дивився на клієнта, обдаровуючи його посмішкою, і нарешті дуже переконливо говорив: «Ну, ви ж повинні розуміти, це ж ринок биків!»
Я дуже часто чув, як він це говорив; «Ну, ви ж повинні розуміти, це ж ринок биків!» – як якби вручав вам безцінний талісман, упакований у страховий поліс на мільйон доларів. Природно, що я зовсім не розумів, що ж він має на увазі.
Одного разу хтось на ім’я Елмер Харвуд влетів до офісу, виписав наказ і вручив його клеркові. Потім він помчався туди, де містер Партридж чемно слухав розповідь Джона Фаннінга про те, як він одного разу випадково підслухав розпорядження, віддане Кіном одному зі своїх клерків, і як Джон зробив нікчемні три пункти на ста акціях, а потім ці акції в три дні злетіли ще на двадцять чотири пункти, але Джон свою сотню вже збув з рук. Цю сумну історію Джон розповідав йому вже принаймні в четвертий раз, але старий Індик посміхався йому з такою дружелюбністю, начебто чув її вперше.
Отут до них добрався Елмер і, навіть не вибачившись перед Джоном Фаннінгом, випалив Індикові:
- Містер Партридж, я тільки що продав свої «Клімакс моторс». Мої люди сказали, що ринок готовий до зниження й що я швидко викуплю їх дуже дешево. Так що краще й вам зробити так само. Тобто якщо вони усе ще у вас на руках.
Елмер з очікуванням дивився на того, кому він і дав першу пораду купувати. Дилетант, що обожнює давати непрошені поради, схильний вважати, що у відповідь він одержує право на тіло й душу облагодіяного ним, навіть не знаючи, яка вийшла із усього цього користь.
Так, містер Харвуд, вони усе ще в мене. Зрозуміло! – з почуттям вдячності вимовив Індик. Елмер був такий люб'язний, що не забув про старого шкарбуна.
- Ну, а тепер час вилучити прибуток і вкласти його знову при зниженні, – продовжив Елмер з виразом, начебто він пропонував зробити внесок у банк. Не замічаючи ознак ентузіазму в особі облагодіяного ним Індика, він продовжував: - Я тільки що продав усе до єдиної акції!
Судячи з голосу та інтонацій, можна було вважати, що мова щонайменше про десять тисяч акцій.
Але містер Партридж засмучено кивнув і жалібно вимовив:
- Ні! Ні! Цього я зробити не можу!
- Чому? - випалив Елмер.
- Я просто не можу так зробити! – була відповідь. Містер Партридж був схвильований.
- Хіба не я дав вам пораду купити їх?
- Зрозуміло, ви, містер Харвуд, і я дуже вдячний вам. Насправді вдячний, сер. Але...
- Зачекайте! Дайте мені сказати! А хіба за десять днів ці акції не піднялися на десять пунктів? Хіба ні?
- Піднялися, і я дуже вам зобов'язаний, милий юнак. Але я не можу навіть подумати про те, щоб зараз продати ці акції.
- Не можете навіть подумати? - Схоже, що Елмер почав сумніватися в собі самому. Ця звичайна історія. Як правило, ті, хто полюбляють давати непрошені поради обожнюють їх одержувати.
- Ні, не можу.
- Так чому ж? – Елмер присунувся до нього впритул.
- Як, але це ж ринок биків! – Індик вимовив це так, начебто він дав детальне й вичерпне пояснення.
- Це вірно. – Елмер був розчарований і виглядав розсердженим. – Я знаю не гірше вашого, що зараз ринок биків. Але краще б вам скинути ці свої акції й знову купити їх на зниженні. Вам це буде вигідно.
- Дорогий мій, - старий Партридж явно був сильно засмучений, – дорогий мій, якщо я зараз продам ці акції, я втрачу позицію, і що ж тоді мені робити?
Елмер Харвуд сплеснув руками, покачав головою й направився до мене в пошуках співчуття.
- Ти зміг би його вмовити? – запитав він театральним шепотом. - Я тебе питаю!
Я не відповів. Тоді він продовжив:
- Я дав йому наведення на «Клімакс». Він купив п'ятсот акцій. Він одержав прибутку на сім пунктів, і я раджу йому скинути їх і купити знову на зниженні, яке уже повинне було початися. І що ж я чую у відповідь? Він говорить, що якщо продасть, то залишиться без роботи! Що ти про це думаєш?
- Вибачте, містер Харвуд, я не говорив, що втрачу роботу, – устряв старий Індик. – Я сказав, що втрачу позицію. Якби вам було стільки ж, скільки мені, і ви пройшли б через таку ж кількість бумів і панік, як і я, ви б знали, що ніхто на світі не може ризикувати втратою позиції, навіть Дж.Д.Рокфеллер. Я сподіваюся, що зниження наступить й що ви, сер, зможете викупити свій пакет акцій із чималою знижкою. Але я особисто можу вести торгівлю тільки з урахуванням власного багаторічного досвіду. Я дорого заплатив за нього й не хотів би повторити все це знову. Але я почуваю себе зобов'язаним перед вами, як якби ці гроші вже лежали в банку. Але ви ж розумієте, це ринок биків. – И він ввічливо вийшов з кімнати, залишивши Елмера в крайньому здивуванні.
Слова старого містера Партриджа не мали для мене ніякого змісту доти, доки я не почав міркувати про свою нездатність одержувати від ринку стільки, скільки заслуговували моя правота й розуміння. Чим більше я розмірковував, тим ясніше бачив, як правий був цей старий спекулянт. У молодості він явно страждав від тих самих недоліків і добре знав власні слабкості. Він просто не дозволяв собі піддатися спокусі, якій, як він знав з досвіду, важко противитися, але яка завжди обходилася йому занадто дорого. Те ж саме було й із мною.
Думаю, що я зробив дуже великий крок уперед у своїй освіті, коли нарешті усвідомив, що містер Партридж, говорячи іншим клієнтам: «Ви ж розумієте, це ж ринок биків!», насправді мав на увазі, що великі гроші роблять не на коливаннях курсу від ділових акцій, а на великих рухах ринку, що головне не читання стрічки, а оцінка ринку і його тенденцій у цілому.
І тут я хотів би сказати одну річ. Я провів на Уолл-Стріт багато років, наживав і втрачав мільйони доларів і хочу тут сказати, що великі гроші прийшли мене не тому, що я був таким розумним. Уся справа була в моїй стійкості. Це зрозуміло? Я завжди тримався до кінця. Зовсім не жарт розуміти, що відбувається на ринку. На ринку биків завжди повно тих, хто раніше багатьох почав здувати ціни, а на ринку ведмедів завжди багато таких, хто першим почав грати на зниження. Я знав багатьох, хто завжди правильно вгадував переломи ринку й починав купувати або продавати акції в найпотрібніший момент, коли рівень цін обіцяє найвищий прибуток. І їхні результати завжди були такими ж, як у мене, – це знання не приносило їм справжніх грошей. Рідко зустрінеш чоловіка, який здатний розуміти ситуацію й при цьому бути стійким у своїй правоті. Мені це знання далося важче за все. Але біржовий спекулянт може робити великі гроші тільки після того, як він це зрозумів. Можна сказати, що буквально після того, як біржовик навчився торгувати, мільйони приходять до нього легше, ніж приходили сотні, коли він цього не розумів.
Причина в тому, що людина може бачити все прямо й чітко, але раптом її охоплять сумніви або вона втратить терпіння, коли ринок раптом зупинить рух в обчисленому напрямку. Ось чому на Уолл-Стріт так багато чоловіків, які далеко не належать до дилетантів або навіть до третього класу аматорів, але однаково втрачають гроші. Це не ринок їх обіграє. Це вони обіграють самі себе, тому в них є мізки, але не вистачає стійкості й витримки. Старий Індик був дуже правий. У нього була не тільки мужність мати свій погляд на речі, але й розумне терпіння, що дозволяло йому зберігати стійкість.
Для мене вбивчим було те, що я не звертав уваги на великі рухи ринку, а увесь час намагався вмонтуватися у хвилю. Ніхто не може ловити всі коливання. На ринку биків гра полягає в тому, щоб купити й тримати, поки не зрозумієш, що час биків іде до кінця. Для цього потрібно вивчати загальні умови ринку, а не вислухувати поради або вивчати особливі фактори, що діють на окремі акції. Потім потрібно скинути всі акції, і скинути їх остаточно! Потім слід чекати, поки не побачиш – або, якщо завгодно, поки не вирішиш, що побачив, р – поворот ринку, тобто початок обігу загальних умов. Для цього потрібно використовувати свої мізки та здатність розуміти. Для того, хто цього не вміє, мої поради такий же ідіотизм, як рекомендація – купуй дешево і продавай дорого.
Одна з найкорисніших речей, якої може навчитися будь-хто, така: потрібно відмовитися від спроб схопити останню восьму – або першу [Мається на увазі 6/8 пункту, що віднімається із ціни при продажу (або купівлі) неповного лота, тобто менше шістдесяти штук.]. Це дві найдорожчі восьмушки у світі. У сукупності вони обійшлися біржовикам у такі мільйони, що їх вистачило б на будівництво бетонної автостради через увесь континент.
Вивчаючи заднім числом мої ігри в конторі Фуллертона, коли я почав здійснювати торгівлю вже не так нерозумно, я помітив ще, що мої перші дії рідко бували збитковими. Природно, що це підштовхувало мене до нарощування ставок. Це давало мені віру в правильність свого бачення ситуації, і тільки вже потім я дозволяв собі бути збитим зі шляху чужими порадами або часом навіть власним нетерпінням. У цій грі жоден чоловік не може далеко піти без віри у власну правоту. Ось і все, чому я навчився. Потрібно вивчати загальні умови, займати позицію та стояти на ній. Я вмію чекати, не проявляючи занепокоєння. Я можу зіштовхнутися з невдачею й не здригнутися, тому що знаю, що це тимчасово. Був випадок, коли я виставив на продаж без покриття лінію в сто тисяч акцій і побачив наближення великого підйому курсів. Я розрахував, і розрахував вірно, що цей підйом, який мені представлявся неминучим – і навіть корисним, – зріже мій паперовий прибуток [Паперовий, тобто нереалізований, прибуток по наявних цінних паперах. Паперові прибутки стають реалізованими, коли акції продають (тобто вилучають прибуток).] на мільйон доларів. Проте я не поміняв позицію й спокійно дивився, як зникла половина мого паперового прибутку, але жодного разу навіть не подумав про можливість закрити позицію та взяти участь у грі на підвищення. Я знав, що якщо зроблю так, то можу втратити позицію, а із цим і певну надію на великий прибуток. Великі гроші робить для нас великий стрибок курсу.
Усьому цьому я вчився так повільно тому, що вчився на власних помилках, і часом я просто не помічав помилок, але набагато частіше мені не вдавалося точно встановити природу помилки. При цьому жилося мені просто чудово і я був дуже молодий, так що я все надолужував в інших напрямках. Велику частину виграшів мені як і раніше приносило вміння читати стрічку, тому що в той час ринок був просто створений, щоб його розробляли за моїм методом. Мої програші були не настільки частими й не викликали такого ж роздратування, як на початку мого життя в Нью-Йорку. Тут немає чим особливо пишатися, якщо згадати, що менше ніж за два роки я тричі програвся дочиста. Але програш, як я вже говорив, дуже корисний для підвищення освітнього рівня.
Я не занадто швидко нарощував суму грошей у грі, тому що жив відповідно до становища. Я не відмовляв собі в безлічі речей, які подобаються чоловікам мого віку й смаку. Я мав автомобіль і не бачив ніякого смислу в економії витрат, якщо уже гроші на них мені давав ринок. Біржовий апарат, як і має бути, замовкав тільки на неділі та свята. Щораз, коли я знаходив причину програшу або виявляв причину того, що я зробив помилку, я додавав до свого списку активів нову заборону – так робити не можна! А кращим способом капіталізації цих активів, природно, була відмова від економії на особистих витратах. У мене траплялися чарівні пригоди, бували й не настільки приємні, але якщо я буду детально про все це розповідати, то не закінчу ніколи. Насправді єдине, що я згадую без особливих зусиль, – це ситуації, які мене навчили чомусь корисному для моєї торгівлі, які збільшували моє розуміння гри – і самого себе!
Одного разу я продавав без покриття три з половиною тисячі цукрових акцій, і мене охопило передчуття, що відбудеться щось не те і потрібно закривати торгівлю. Це почуття відвідувало мене досить часто. Як правило, я піддавався йому. Але часом я не зважав на передчуття та говорив собі, що було б просто дурістю змінювати свою позицію через сліпий імпульс. Я пояснював ці настрої розладом нервів, причиною якого могли бути занадто багато сигар, недосипання, хвора печінка або щось подібне. Однак щоразу, коли траплялося вмовити себе й не слухати внутрішній голос, потім доводилося шкодувати про це. Можу пригадати дюжину випадків, коли я відчував тривогу та небезпеку й не продавав, а наступного ранку приходив у контору та дізнавався, що ринок активний або навіть зростає, і тоді я говорив собі, як нерозумно було б піддатися сліпому імпульсу та продати. Але вже наступного дня ринок починав падати. Десь щось зірвалося, і якби я не був настільки розумний та логічний, то міг би заробити, а не втратити. Причини були явно не фізіологічні, а психологічні.
Хочу розповісти одну таку історію, тому що це мало наслідки. Я приїхав на відпочинок до Атлантик-сіті навесні 1906 року разом із приятелем, який також був клієнтом братів Хардинг. Я думав тільки про відпочинок, і ринок мене не цікавив. Я завжди міг залишити торгівлю заради розваг, якщо тільки, звичайно, мова не йшла про винятково активний ринок, що зачіпає мої інтереси. Наскільки я пам’ятаю, тоді був ринок биків. Загальні перспективи для бізнесу були сприятливі, і біржа злегка загальмувала, хоча настрій ринку був бойовим і все вказувало на зростання цін.
Одного разу, поснідавши, ми переглянули ранкові нью-йоркські газети та, знудившись дивитися, як чайки підхоплюють на мілководді мідій, щоб потім із висоти двадцяти футів скинути їх на ущільнений вологий пісок і здобути з розбитих раковин свій сніданок, вирішили прогулятися набережною. Там це було єдиною розвагою зранку. Було ще неспекотно, ми повільно йшли, насолоджуючись солонуватим повітрям. Брати Хардинг тримали на набережній відділення, і ми туди щоранку заходили, щоб довідатися про суть справ. Це була просто данина звичці, тому що ніяких справ на ринку в мене не було.
Того разу ми виявили, що ринок став дуже активним і сильним. Мій приятель мав на брокерському рахунку невеликий пакет акцій, куплених ним на кілька пунктів дешевше, а тому був налаштований по-бичачому. Він розповідав мені, як добре тримати акції, очікуючи сильного зростання цін. Я слухав його та для ввічливості піддакував. Я розглядав дошку котирувань і відзначав зміни, – курс майже всіх акцій ішов вгору, – поки не дійшов до Тихоокеанської залізної дороги. У мене виникло почуття, що ці акції слід продавати. Пояснити я нічого не можу. Просто виникло таке відчуття. Я спробував зрозуміти, чому повинен цим займатися, і не знайшов ніяких причин для того, щоб виставити ці акції на продаж без покриття.
Я вп’явся на останню ціну Тихоокеанської залізної дороги та швидко перестав бачити і саму дошку, і що-небудь інше.
Мене наповнювало єдине бажання – негайно виставити на продаж ці акції, і я не міг зрозуміти, чому повинен цим зайнятися.
Мабуть, я в цей момент якось дивно виглядав, оскільки мій приятель, який стояв поруч, раптово торкнув мене за плече й запитав:
- Агов, у чому справа?
- Не розумію, – відповів я.
- Засинаєш на ходу? – запитав він.
- Ні, не засинаю. Маю намір продати ці акції. – Дотримуючись натхнення, я завжди отримував прибуток.
Я підійшов до столу, на якому лежали бланки брокерських наказів. Приятель ішов за мною. Я виписав вимогу продати на ринку тисячу акцій Тихоокеанської дороги та простягнув бланк управляючому. Він із посмішкою поглядав на мене, поки я писав і подавав йому бланк. Але, прочитавши його, він перестав посміхатися й запитав: «Вважаєте, це розумно?» Я підтвердив поглядом, що зі мною все гаразд, і він передав наказ операторові.

* Продовження книги Едвіна Лефевра (попередні публікації у № 9 та № 10 ФРУ за 2010 рік). Публікується зі скороченнями.
- Що ти задумав робити? – запитав мій приятель.
- Я їх продаю!
- Продаєш що? – він був здивований. Якщо він на боці биків, як же я виявився серед ведмедів? Щось було не так.
- Тисячу акцій Тихоокеанської, – відповів я.
- Чому? – його здивування наростало.
Відповісти я не зміг і просто знизав плечима. Але він, мабуть, вирішив, що мені хтось нашепотів, тому що взяв мене за руку та вивів у хол, де нас не могли бачити і чути ні інші клієнти, ні клерки.
- Ти що-небудь чув? – зашепотів він прямо.
Він був дуже схвильований. Акції Тихоокеанської залізниці були серед його улюблених, і він, враховуючи прибутки та перспективи компанії, ставив на їхнє зростання. Але при цьому він був готовий поїсти й ведмежих новин.
- Нічого! – відповів я.
- Насправді нічого? – Він не міг приховати своєї недовіри.
- Просто ні єдиного слівця.
- Тоді якого біса ти їх продаєш?
- Поняття не маю, – відповів я, і це була свята правда.
- Ох, Ларі, досить приховувати, – попросив він.
Він знав, що зазвичай я веду гру дуже раціонально та розраховую все. А тут я раптом на бичачому ринку продав тисячу акцій Тихоокеанської. Він думав, що повинні бути переконливі причини, щоб продати такий великий пакет на фоні сильного ринку.
- Справді не знаю, – повторив я. – Просто відчув, щось повинне відбутися.
- Що має відбутися?
- Не знаю. Я дійсно нічого такого не чув. Знаю тільки, що хочу продати ці акції. І мабуть, продам ще тисячу.
Я повернувся в контору та віддав наказ про продаж ще однієї тисячі цих акцій. Якщо я був правий, продавши першу тисячу, то просто гріх було б цим обмежитися.
- А що може відбутися? – продовжував наполягати мій приятель, який ніяк не міг змиритися з тим, що не розуміє моїх дій. Якби я сказав йому, що, за чутками, ці акції повинні піти вниз, він би їх відразу продав, навіть не запитавши, хто є джерелом або чому раптом униз. – Так що має відбутися? – не заспокоювався він.
- Мільйон речей може трапитися. Я сам точно не знаю, що.
У мене немає ніяких причин, і я не вмію передбачати долю, – відповідав я.
- Тоді ти божевільний, – зробив він висновок, – повний безумець! Продаєш таку кількість акцій і сам не знаєш, чому. Ти насправді не знаєш, чому ти їх продаєш?
- Я насправді не знаю, чому вирішив їх продати, – я починав утомлюватися від суперечок. – Знаю тільки, що на мене найшло якесь натхнення. Просто захотів продати й продав. – Отут занепокоєння стало настільки сильним, що я швидко повернувся й продав ще одну тисячу.
Для мого приятеля це було вже занадто. Він міцно схопив мене за руку й сказав:
- Слухай, давай-но йти звідси, поки ти не продав усю дорогу.
Але я вже продав достатньо, щоб угамувати тривогу, що охопила мене, так що охоче пішов за ним, навіть не дочекавшись звіту про виконання наказу. Якби в мене були вагомі причини так зробити, це була досить велика для мене лінія – три тисячі акцій, а, не маючи жодних підстав, та ще на фоні дуже сильного ринку, що не виявляв ні найменших ознак спаду, це був більш ніж достатній ризик. Підтримував мене тільки спогад, що в минулі рази, коли мені так само хотілося продати і я стримався, то потім про це жалкував: я розповідав приятелям про свої натхнення, і мені було сказано, що це зовсім не дурниця, а робота підсвідомості, мого творчого розуму. Цей таємний розум підштовхує художників робити витвори мистецтва, і вони потім самі не знають, як до цього додумалися. Може бути, у мене в голові застрягла маса всілякого дріб’язку, і коли його накопилося багато, спрацював кумулятивний ефект. Може бути, зацикленість мого приятеля на своїй бичачій грі збудила в мені дух мені дух протиріччя, і тут під руку потрапила Тихоокеанська дорога, яку тоді всі посилено розхвалювали. Не знаю, звідки й чому приходять ці передчуття або осяяння. Знаю тільки, що вийшов з контори братів Хардинг в Атлантик-сіті, продавши на зростаючому ринку без покриття три тисячі акцій Тихоокеанської залізної дороги, і заспокоївся.
Мені було цікаво, яку ціну вони взяли за останні дві тисячі акцій, і після ланчу ми повернулися в контору. Там мене зустріла радісна картина: ринок у цілому залишався сильним, а мої акції пішли у зростання.
- Твоя пісенька вже скінчена, – вигукнув мій приятель. Було видно, який він радий, що не продав своїх акцій.
Наступного дня ринок ще трохи зріс, і мій приятель, не замовкаючи, радів своїм успіхам. Але я був впевнений у своїй правоті, а в таких випадках я ніколи не втрачаю глузду. Навіщо? У цей же день ближче до вечора акції Тихоокеанської дороги перестали зростати, а перед закриттям торгів вони почали падати. Ціна дуже швидко впала нижче від тієї, за якою я продав свої три тисячі. Я остаточно впевнився у своїй правоті, таким чином, я вирішив продати ще дві тисячі акцій.
Ось такі справи: продав із натхнення п’ять тисяч акцій Тихоокеанської дороги. З тією маржею, яка була в мене на рахунку, я б не зміг продати більше через контору Хардинга. Відпустка зламалася. Для мене це була занадто велика лінія без покриття, тому тієї ж ночі я повернувся до Нью-Йорку. Мені потрібно було з’ясувати, що ж, усе-таки, трапилося, і тому я вирішив повернутися до себе. Там я на всілякий випадок зможу діяти швидко.
Наступного дня прийшли звістки про землетрус у Сан-Франциско. Там було справжнє нещастя. Але при відкритті ринку акції понизилися тільки на кілька пунктів. Бичачі сили продовжували працювати, а публіка сама по собі нездатна реагувати на новини. Таке можна спостерігати всюди. Якщо, наприклад, для загального зростання котирувань є солідна підстава, то незалежно від того, маніпулюють бики ринком, як стверджують газетярі, чи ні, але певного сорту новини не можуть вплинути на ринок так само, як на атмосферу ринку ведмедів. Усе залежить від спрямованості уваги. У цьому випадку біржа не оцінила масштаб катастрофи тільки тому, що не хо-тіла. У той же день, ще до закриття торгів, котирування повернулися до колишнього рівня.
У мене були виставлені на продаж п’ять тисяч акцій. Грім уже гримнув, але мої акції встояли. Моя інтуїція виявилася просто першокласною, але мій банківський рахунок не поповнився, навіть на папері. Мій приятель, який в Атлантик-сіті був присутній, коли на мене надійшло натхнення продати акції Тихоокеанської дороги, був одночасно радий і засмучений.
Він казав мені:
- Старий, це було першокласне прозріння. Але бачиш, коли таланти й гроші одночасно грають за биків, немає резону пручатися. Вони однаково виграють.
- Дай тільки часу, – заперечив я.
Я мав на увазі ціни. Я не збирався закривати операцію, тому що знав: збиток від землетрусу страшний, і моя залізниця повинна була постраждати чи не сильніше за все. Сказати правду, повна глухота біржі до цього нещастя доводила мене до сказу.
- А що ти хочеш робити? – запитав я – Вкласти в залізничні акції ті мільйони доларів, які ком панії втратили від землетрусу? А після того, як вони усунуть збиток, звідки візьметься прибуток для виплати дивідендів? Головне, що ти вкажеш, – це що руйнування не настільки великі, як говорять. Але хіба це причина, щоб купувати акції пошкоджених доріг? Відповідай-но мені!
На все це він зміг відповісти тільки наступне:
- Так, звучить серйозно. Але я тобі говорю, ринок з тобою не згодний. Стрічка не бреше, правда ж?
- Її правда іноді запізнюється, – заперечив я.
- А знаєш історію? Хтось говорив із Джімом Фіском за кілька днів до «чорної п’ятниці» і навів десять причин того, чому золото повинно впасти в ціні, причому назавжди. При цьому він так розійшовся, що наприкінці заявив Фіску, що має намір продати кілька мільйонів. А Джім Фіск глянув на нього та й говорить: «Повний вперед! Продавай без покриття та запроси мене на свій похорон».
- Що ж, – сказав я, – якби цей тип дійсно виставив їх без покриття, він би дістав скажений прибуток! Тобі б самому краще все-таки продати свої залізничні.
- Тільки не я! Я з тих, хто воліє не плювати проти вітру та не пливти проти течії.
Наступного дня, коли в пресі з’явилися подробиці катастрофи, ринок почав здавати позиції, але усе ще повільніше. Добре розуміючи, що ніщо на світі не може встояти проти сильного землетрусу, я подвоїв ставку та продав ще п’ять тисяч акцій. До цього моменту більшість уже зрозуміла, що відбулося, і мої брокери були на моїй стороні. Ні в їхніх, ні в моїх діях не було жодної нерозсудливості. Наступного дня ринок, нарешті, почав реагувати належним чином. Почав ся справжній обвал. І природно, я не упустив свого шансу. Я ще раз подвоїв і продав ще десять тисяч акцій. Такий був єдиний можливий спосіб гри.
Я не думав ні про що, крім того, що я правий – правий на сто відсотків, і що успіх звалився на мене з неба. Тепер мені залишалося тільки скористатися ним. Я продав іще. Чи думав я на той момент, що, виставивши на продаж без покриття таку величезну лінію, я ризикую й що стрибок курсу може «з’їсти» не тільки паперовий прибуток, але й вкладені гроші? Я навіть не можу сказати, чи замислювався про це, але якщо й замислювався, то практично не взяв до уваги цієї можливості. Це не було нерозсудливістю. Я насправді грав обережно, консервативно. Немає у світі сил, які могли б усунути наслідки землетрусу, чи не так? Адже компанія не в змозі за ніч відновити зруйновані будівлі, та ще й безкоштовно, не витрачаючи грошей? Навіть усі гроші світу не допомогли б миттєво усунути наслідки катастрофи, адже так?
Я не ставив гроші наосліп. Я не був сп’янілий від успіху або думки, що вся країна може упасти слідом за майже стертим із карти Фриско. Ні, звичайно! Я не очікував загальної паніки. Уже наступного дня я закрив угоду. Я заробив двісті п’ятдесят тисяч доларів. Тоді це був мій найбільший виграш із самого початку участі у спекуляціях. Усе було зроблено за кілька днів. Біржа не звертала уваги на землетрус перші кілька днів. Вони будуть розповідати, що причина в тому, що перші повідомлення були не настільки тривожними, але я думаю, що справа в іншому. Публіці потрібен був час, щоб змінити своє розуміння ринку акцій. Навіть професійні біржо вики відреагували здебільшого із затримкою й без розуміння.
У мене немає для цього ніякого пояснення, ні життєвого, ні наукового. Я всього лише розповідаю про те, що й чому я робив і що із цього вийшло. Мене набагато менше займала загадка мого натхнення, ніж те, що вона принесла мені чверть мільйона доларів. Це означало, що, коли прийде час, я зможу оперувати набагато могутнішими лініями акцій.
Того літа я виїхав на води до Саратогу. Передбачалося, що це буде відпочинок, але я все-таки придивлявся до ринку. Насамперед, я не так вже втомився. Усі мої знайомі були так чи інакше пов’язані з ринком. Про нього ми, природно, і говорили. Я зауважив, що є важлива різниця між розмовами про торгівлю та участю в торгівлі. Траплялися співрозмовники, які нагадували фейлетонних клерків, котрі вихваляються, що вчора різко поговорили зі своїм господарем, як з підлою та незначною особистістю.
У Саратозі у братів Хардинг було відділення – тут відпочивали багато їхніх клієнтів. Але головною ідеєю, я вважаю, була реклама. Відділення на курорті – це першокласна реклама. Я до них регулярно заходив і проводив час серед таких самих, як я. Управляючим був відмінний хлопець із нью-йоркської контори, який був зайнятий підтримкою та налагодженням контактів із відпочиваючими біржовиками, а за можливості був радий взяти участь у бізнесі. Місце було просто створене для поширення чуток про ймовірних чемпіонів – на перегонах, на біржі тощо. У конторі Хардингів знали, що я не приймаю нічиїх порад, тому управляючий ніколи не намагався мені довірчо шепнути на вухо про новини, отримані з нью-йоркського офісу. Він просто передавав мені телеграми зі словами: «Ось що вони мені надсилають» або щось подібне.
Я, звичайно, спостерігав за ринком. Для мене дивитися на котирувальну дошку й розшифровувати її сигнали – це те саме. Я помітив, що моя приятелька, Тихоокеанська залізниця, схоже, приготувалася зростати в ціні. Ціни на її акції були високі, але їхній рух виглядав так, начебто їх хтось окупає. Я спостерігав за ними кілька днів і усе більше переконувався, що їх скуповує хтось дуже небоязкий, хто має в розпорядженні не тільки великі гроші, але й обізнаний, що до чого. Він накопичував акції дуже розумно.
Як тільки я остаточно впевнився в цьому, я, природно, також почав їх купувати, приблизно по 160. Він продовжував свою справу, і я купував і купував – порціями по п’ятсот акцій. Чим більше купував, тим більше зростав курс, але без усяких ривків, так що я почував себе дуже впевнено. Я не бачив перешкод до їхнього подальшого росту; стрічка про це нічого не говорила.
Зненацька до мене підійшов управляючий і сказав, що з Нью-Йорка його по телеграфу запитують – у них був прямий зв’язок з Нью-Йорком, – чи немає мене поблизу, а коли відповіли, що я тут, прийшла відповідь: «Затримайте його в офісі. З ним хоче говорити містер Хардинг».
Я сказав, що, зрозуміло, затримаюся, і купив ще п’ятсот акцій Тихоокеанської залізниці. Я зовсім не уявляв, про що хоче зі мною говорити Хардинг.
Навряд чи про справи. Моєї маржі з надлишком вистачало на купівлю того, що я зараз скуповував. Дуже швидко мене розшукав управляючий та попросив пройти до міжміського телефону.
Взявши слухавку, я почув: «Ларі, коли почали надходити твої накази на покупку акцій залізниці, у мене ледве серце не стало. Заради Бога, не будь дурнем. Позбудься їх! Прямо зараз. Вони можуть упасти в будь-яку хвилину. Я свій обов’язок виконав. Бувай здоровий!» – І він повісив слухавку.
Ед Хардинг був великим розумником, надзвичайно добре інформованим, і, до того ж, справжнім другом, безкорисливим і відданим. Ще важливішим було те, що, як я знав, він займав становище, яке дозволяло знати багато про що. При покупці залізничних акцій я спирався тільки на свій багаторічний досвід вивчення стрічки: я побачив у рухах котирувань певні симптоми, які зазвичай передують суттєвому росту курсу. Не знаю, що зі мною трапилося, але думаю, я вирішив, що вичитав на стрічці ознаки того, що хтось скуповує акції, просто тому, що розумні маніпуляції інсайдерів змусили стрічку розповідати цю брехливу історію. Може бути, на мене справила враження турбота Еда Хардинга, який намагався запобігти тому, що вважав моєю колосальною помилкою. Не могло бути ніяких сумнівів ні в його розумі, ні в сумлінності мотивів. Загалом, я не можу сказати, що підштовхнуло мене послухатися його поради, але я так і зробив.
Я продав усі свої акції Тихоокеанської дороги. Звичайно, якщо було дурістю ставити на їхнє зростання, то було б настільки ж нерозумно не ставити на їхнє зниження. Так що, продавши куплені без покриття, я продав без покриття чотири тисячі акцій. Більшу їхню частину я виставив за ціною 162.
Наступного дня директори Тихоокеанської компанії оголосили про виплату десятивідсоткових дивідендів. Спочатку ніхто на біржі не міг цьому повірити. Це було занадто схоже на запеклі витівки загнаних у кут гравців. Усі газетярі накинулися на директорів компанії. Але поки мудреці з Уолл-Стрит пасивно розмірковували, ринок скипів.
Акції пішли нарозхват, і в результаті ціна на них ще підскочила. Деякі заробили на цьому величезні гроші, і пізніше я чув про досить нерозумного фахівця, який помилково заробив триста п’ятдесят тисяч доларів. На наступному тижні він уже продав своє місце на біржі й став сільським джентльменом.
Зрозуміло, що тієї ж миті, коли я почув про безприкладні десятивідсоткові дивіденди, я усвідомив, що одержав по заслузі, послухавшись не власного досвіду, а поради збоку.
Я знехтував власною переконаністю, а послухав приятеля тільки тому, що той був безкорисливий і, звичайно, знав, що робить. Як тільки ці акції пішли вгору, я зрозумів, що зараз грати на їхнє зниження нерозумно. Усі мої гроші лежали у вигляді маржі на рахунку в конторі Хардинга, і це було нормально. Пригнічувало мене те, що стрічку я прочитав правильно, але потім, як дурень, дозволив пораді Еда Хардинга збити себе. Але на розпач не було часу, та й смислу в цьому занятті не було ніякого; що зроблено, те зроблено. Тому я розпорядився позбутися акцій, виставлених на продаж без покриття. Коли я наказав закрити цю операцію, акції на ринку йшли по 165, і при цій ціні я вже втрачав три пункти. Але брокери зуміли закрити угоду тільки по 172 та 174. Коли я одержав брокерський звіт, з’ясувалося, що дружнє та доброзичливе втручання Хардинга обійшлося мені в сорок тисяч доларів. Невелика плата за нестачу віри у власну правоту! Це був дешевий урок.
Я ні про що не турбувався, тому що стрічка стверджувала, що ціни будуть зростати й надалі. Це був незвичайний стрибок цін, та й рішення Ради директорів було безпрецедентним, але цього разу я робив те, що вважав розумним. Як тільки я дав наказ на покупку чотирьох тисяч акцій, щоб закрити продаж без покриття, я вирішив одержати вигоду від подальшого росту, а стрічка говорила саме про це. Тому я купив ще чотири тисячі акцій і тримав їх до наступного ранку. Потім я вийшов із гри. Я не тільки повернув загублені сорок тисяч, але ще й заробив п’ятнадцять. Якби Ед Хардинг не спробував урятувати мої гроші, я б отримав фантастичний прибуток. Щоправда, він зробив мені більшу послугу, оскільки саме цей урок завершив мою освіту як біржового спекулянта.
Як кажуть, людей сторонніх слухай, а свій розум май. Головним було те, що я знайшов віру в себе й здатність зовсім відмовитися від колишніх методів торгівлі.
Ця історія у Саратозі була моєю останньою ставкою на вдачу, останньою азартною грою. Після цього випадку я почав думати не про рух окремих акцій, а про загальні умови ринку. У важкому ремеслі спекуляції я сам себе поставив на більш високий щабель майстерності.
Опинитися там було нелегко, і, бачить Бог, у мене на це пішло багато часу.

* Продовження. Початок у № 9, 10 та 11 Фінансового ринку України за 2010 р.

Я ніколи не приховував своїх намірів - грати по-бичачому чи по-ведмежому. Але я ніколи не даю порад, купувати чи продавати певні акції. На ринку ведмедів усі акції йдуть вниз, а на ринку биків - угору. Це не означає, звичайно, що якщо ринок ведмедів став результатом війни, то акції виробників зброї не йдуть вгору. Я кажу в найширшому сенсі. Але пересічна людина не хоче знати, який сьогодні ринок - ведмедів або биків. Вона хоче, щоб їй сказали, які саме акції купувати або продавати. Вона хоче вигравати, не ризикуючи. Вона не хоче працювати. Вона не хоче навіть думати. Навіть рахувати гроші, які вона підбирає під ногами, для неї тягар.
Я ж був не настільки лінивий, але мені було легше думати про окремі акції, а не про ринок в цілому, і про рух цін на окремі акції, а не про загальний рух курсів. Це потрібно було змінити, і я це змінив.
Для людей нелегко зрозуміти основи біржової торгівлі. Я частенько казав, що найприємніший вид торгівлі - це купувати акції на зростаючому ринку. Але справа не стільки в тому, щоб купити якомога дешевше, а на піку ціни приступити до продажу без покриття, а в тому, що і купувати, і продавати потрібно вчасно. Коли я дію по-ведмежому і продаю акції, ціна кожного наступного продажу має бути нижчою, ніж попередня. Я повинен купувати в міру зростання ціни. Я не купую, коли курс падає. Я це роблю при зростаючому курсі.
Уявімо собі, наприклад, що я купую будь-які акції. Ось я купив дві тисячі акцій по 110. Якщо після цього ціна зросте до 111, значить, принаймні тимчасово, я маю рацію, тому що курс зріс на один пункт; це мій прибуток. Оскільки я правий, я йду і купую ще дві тисячі акцій. Якщо ринок усе ще зростає, я купую третій пакет у дві тисячі акцій. Ціна, скажімо, дійшла до 114. Я думаю, що на даний момент з мене досить. Тепер у мене є база для роботи. Я купив без покриття шість тисяч акцій за середньою ціною 111 3/4, і ці акції тепер коштують 114. Зараз я не буду купувати знову. Я вичікую і придивляюсь. Я вирахував, що на якомусь етапі підйому має статися відкат. Я хочу побачити, як ринок на це відреагує. Може бути, вони відкотяться до рівня, на якому я купив свій третій пакет. Скажімо, ціна ще трохи підніметься, потім впаде до 112 3/4 а потім знову піде вгору. Що ж, коли ціна знову зросте до 113 3/4, я віддаю наказ про купівлю ще чотирьох тисяч акцій - за ринковим курсом, зрозуміло. Ну, якщо я отримую ці чотири тисячі по 113 3/4, я знаю, що щось тут не так, і даю перевірний наказ, тобто я продаю тисячу акцій, щоб подивитися на реакцію ринку. Але припустимо, що, віддавши наказ на купівлю чотирьох тисяч акцій, коли ціна була 113 3/4, я отримую дві тисячі по 114, п'ятсот по 114 1/2, а решту – в міру зростання курсу, так що за останні п'ятсот я викладаю 115 1/2. Тепер я впевнений у своїй правоті. Саме те, як я купив ці чотири тисячі акцій, і є для мене знаком того, що я правильно купив саме ці акції і саме в потрібний момент, бо я ж працюю виходячи з припущення, що загальні умови оцінив абсолютно точно і що має місце ринок биків. Я ніколи не прагнув до того, щоб купувати акції занадто легко або дуже дешево.
Я завжди намагаюся купувати ефективно - у згоді з загальним рухом ринку. Що стосується продажу, то зрозуміло, що неможливо нічого продати, поки хто-небудь не захоче купити акції.
Якщо ви працюєте з широким розмахом, все це доводиться постійно тримати в голові. Ти вивчаєш умови, плануєш операції і дієш. Ти закручуєш справу і отримуєш великий прибуток - на папері. Але ти не можеш продати акції в будь-який момент. Не доводиться чекати, що ринок проковтне лінію в п'ятдесят тисяч акцій з такою ж легкістю, як сотню.
Доводиться чекати, поки не виникне ринку саме для цих акцій. Потім приходить момент, коли тобі здається, що необхідна купівельна спроможність наявності. Коли з'являється така можливість, її треба використовувати. Як правило, її необхідно чекати. Продавати доводиться не коли хочеш, а коли можеш. Щоб зловити цей момент, треба чекати і випробовувати ринок. Зовсім не важко визначити, коли він здатний поглинути все, що ти йому даєш. Але починати рух потрібно з малих обсягів, і так доти, поки не буде повної впевненості, що є потрібні умови.
Потрібно зрозуміти, що курс ніколи не буває занадто високим, аби почати купувати, і занадто низьким, аби почати продавати.
Але після першого кроку приступати до другого можна, тільки переконавшись, що перший приніс прибуток.
Потрібно чекати і спостерігати. Ось коли потрібно вміти читати стрічку - щоб вибрати підходящий момент для початку операції. Багато що залежить від того, щоб почати вчасно.
У мене пішли роки на те, щоб зрозуміти, наскільки це важливо. Причому витрачав я не тільки час. На це розуміння я витратив сотні тисяч доларів.
Не варто розуміти мене так, що я наполегливо рекомендую всім займатися будівництвом пірамід. Цим можна займатися, і це приносить великі гроші, яких не можна заробити ніяким іншим способом. Але я ж хотів сказати наступне.
Нехай хто-небудь купує тільки п'ять сотень акцій. Я кажу, що не потрібно їх купувати усі відразу, якщо, звичайно, людина займається спекуляцією. Якщо ж хтось просто грає в азартну гру, то моя єдина порада йому - залиш цю справу!
Нехай він купив першу сотню і побачив, що він на цьому втрачає. Навіщо продовжувати і купувати далі? Потрібно відразу побачити, що ти не правий, принаймні, тимчасово.
Випадок із акціями Тихоокеанської залізниці, що стався влітку 1906 року, допоміг мені стати набагато незалежнішим від чуток і порад, тобто від думок, нахилів і підозр інших, якими дружніми або здатними вони б не були. Не марнославство, але хід справ довів мені, що я читаю стрічку точніше від більшості інших. До того ж, я був краще підготовлений, ніж інші, тому що я був практично позбавлений забобонів у сенсі методів спекуляції. Ринок ведмедів був для мене не менш цікавим і корисним, ніж ринок биків. Мій особистий забобон полягає тільки в тому, що я ненавиджу власні помилки.
Навіть будучи зовсім молодим хлопцем, я завжди робив самостійні висновки з того, що відбувалося. Для мене це єдиний спосіб що-небудь зрозуміти. Я не здатний приймати чужі висновки. Адже йдеться завжди про мої власні факти, чи не так? Якщо я у щось вірю, можете бути впевнені, що це мій особистий вибір. Коли я купую без покриття, це означає, що я витлумачив ситуацію як сприятливу для биків. Але завжди навкруги багато таких, причому користуються репутацією людей розумних, які ведуть себе як бики тільки тому, що у них є акції. Я не допускаю того, щоб моя власність або мої мрії, якщо завгодно, впливали на моє розуміння. Ось чому я люблю повторювати, що ніколи не сперечаюся зі стрічкою. Ображатися на ринок через те, що він несподівано або навіть всупереч усякій логіці пішов не туди, куди очікувалося, – це все одно що, підчепивши пневмонію, ображатися на свої легені.
Я почав розуміти, що великі гроші приходять тільки з великими рухами ринку. Що б не стало початковим поштовхом до великої зміни курсів, можна не сумніватися, що продовження хвилі залежить не від штучних маніпуляцій з боку груп фінансистів і спекулянтів, а від загальних умов. Спроби протистояти таким змінам безглузді. Хвиля змін просто повинна докотитися до рівня, якого вимагають рушійні сили.
Я аналізував ситуацію, яка склалася в 1906 році, і вирішив, що найбільш тривожними є перспективи ринку грошей. Значна частина багатств в навколишньому світі була зруйнована. Рано чи пізно кожен опиниться у скрутному становищі, і допомоги чекати не буде звідки. Я очікував труднощів не таких, які виникають, коли будинок за десять тисяч доларів обмінюють на вагон зі скаковими кіньми ціною у вісім тисяч. Мала місце ситуація, коли будинок повністю згорів, а коні загинули у залізничній аварії. У ході англо-бурської війни з димом гармат розтанули великі гроші, і ці мільйони, витрачені на оснащення солдатів у Південній Африці, означали, що на допомогу від британських інвесторів більше чекати не доводиться. До того ж, землетрус і пожежа у Сан-Франциско та інші катастрофи торкнулися кожного – промисловців, фермерів, комерсантів, робітників і мільйонерів. На залізницю чекав серйозний удар. За моїми підрахунками, ніщо в світі не могло запобігти важкому удару. Але в такій ситуації розумним є тільки одне – продавати акції!
Я вже говорив, що, за моїми спостереженнями, після того, як я вибираю напрям гри, мої перші угоди бувають прибутковими. Ну і тепер, коли я вирішив продавати, я взявся за справу як слід. Оскільки не було сумнівів, що ми входимо в епоху ринку ведмедів, я був впевнений, що здобуду абсолютно грандіозні гроші.
Спочатку ринок відішов. Потім повернувся. Потім на деякий час затих і почав поступово зростати. Мої паперові прибутки розтанули, а паперові збитки зростали. У певний момент все виглядало так, що не залишиться жодного ведмедя, щоб сповістити світ про сьогодення ринку ведмедів. Я зрозумів, що мені не вистояти. Я закрив свої позиції, і зробив це вчасно. Якби я цього не зробив, то мені не було б за що купити поштову листівку. Я втратив майже все, крім надії відігратися.
Я зробив помилку. Але у чому? Був ринок ведмедів, і я грав по-ведмежому. Це було розумно. Я продавав без покриття. Так і слід було робити. Але я продав їх зарано. І за це довелося платити. Моя позиція була розумна, але моя гра - ні.
Ці обставини вибили з мене самовпевненість; точніше, я став менш безтурботним, тому що, природно, усвідомлював, що я на межі повного провалу. Тепер я міг тільки уважно спостерігати за подіями, і краще б я зайнявся цим трохи раніше. Просто при наступній спробі мені потрібно було грати напевно. Якщо б людина не робила помилок, вона за місяць могла б виграти весь світ. Але якщо вона не здобуває користі зі своїх помилок, вона просто не гідна виграшу.
Що ж, одним прекрасним ранком я прийшов до своїх брокерів і знову відчував запал і самовпевненість. Цього разу не могло бути ніяких сумнівів. На фінансових сторінках усіх щоденних газет я побачив оголошення, яке запевнило мене в тому, що чекати більше нічого і треба робити великі ставки. Це було оголошення про новий випуск акцій Північної Тихоокеанської і Великої Північної залізниць. Для зручності покупців пропонувалося оплачувати акції у розстрочку. Це було дещо нове для Уолл-стріт. Це був зловісний знак.
Роками незмінним бичачим знаком привілейованих акцій Великої Північної було оголошення, що має відбутися поділ ще однієї дині і що при цьому щасливі акціонери отримають право на викуп за номіналом нових акцій цієї чудової дороги. Ці права були цінною річчю, оскільки ринкова ціна акцій завжди була істотно вищою від номіналу. Але тепер стан ринку грошей в країні був таким, що найпотужніші банки не мали впевненості, що акціонери знайдуть гроші на викуп акцій. А привілейовані акції Великої Північної йшли на ринку приблизно по 330!
Через кілька днів залізниця «Святого Павла» дуже скромно зробила заяву про випуск власних цінних паперів; зараз вже не пам'ятаю - акцій або векселів. Але це й не важливо. Важливим було те, що був зазначений день платежу більш ранній, ніж про це оголосили Велика Північна і Північна Тихоокеанська дороги, хоча їхні оголошення були опубліковані раніше. Все було настільки зрозумілим, як якщо б вони прокричали у мегафон, що велика стара залізниця «Святого Павла» намагається перехопити у двох інших доріг ті невеликі гроші, які вони намагаються зібрати на Уолл-стріт. Банкіри, які фінансували дорогу «Святого Павла», явно боялися, що доларів на всі три дороги не вистачить, а сказати кому-небудь: «Тільки після вас, мій дорогий!» вони не могли. Якщо вже зараз грошей настільки не вистачає, а банкіри знають напевно, про це можна і не думати, що ж буде далі? Залізниці відчайдушно потребували грошей. І грошей на ринку не було. Якою є відповідь?
Продавати їх! Не зволікаючи ні секунди! Цього тижня публіка, яка спостерігала за біржею, мало що бачила. Але в цього року навчені оператори фондового ринку бачили багато чого. У цьому й була різниця.
Для мене це означало кінець сумнівам і коливанням. Я налаштувався на негайні рішучі дії. Я почав продавати не тільки привілейовані акції Великої Північної приблизно по 330, але й інші акції. Помилки, які дорого мені коштували, пішли мені на користь, і на цей раз я вів кампанію більш інтелігентно.
Моя репутація і мій кредит були відновлені миттєво. У цьому вся принадність того, щоб у брокерській конторі влучити в ціль, і неважливо – випадково чи ні. На цей раз я був гарантовано і безперечно правий, і не тому, що в мене було передчуття або я правильно прочитав стрічку. Ні, я був правий у міру аналізу умов, які впливають на фондовий ринок у цілому. Мені не треба було думати. Я передбачив неминуче. Для цієї операції мені не потрібно було ніякої мужності. Попереду я бачив тільки ще нижчі ціни і повинен був діяти відповідно. А що б іще я міг робити?
Всі акції стали надзвичайно млявими і дрейфували вниз. Потім виник якийсь сплеск котирувань, і мене з усіх боків попереджали, що нижня точка спаду пройдена. Великі хлопці, що знали про силу ведмежих настроїв, вирішили видавити грошенята з ведмедів. Вони розраховували зняти з нас, песимістів, кілька мільйонів доларів. Прийнято говорити, що великі хлопці безжальні. Я досі вдячний їм за пораду. Я навіть не став сперечатися, щоб вони не подумали, що я не оцінив попередження.
Мій приятель, який був зі мною в Атлантік-Сіті, був вражений до оніміння. Він ще міг зрозуміти передчуття, за яким виник землетрус. Він не міг у це не вірити тому, що, підкоряючись сліпому імпульсу продавати акції Тихоокеанської, я заробив чверть мільйона доларів. Він навіть стверджував, що це Провидіння загадковим чином напоумило мене продавати акції, коли він сам робив ставки на їхнє зростання. І він міг зрозуміти мою другу історію з цими акціями в Саратозі, тому що він міг зрозуміти будь-які операції з одним випуском акцій, за якими могли підказати, куди вони напевно рушать - вгору або вниз. Але прогноз, що всі акції неминуче рушать вниз, був понад його розуміння. Яка ж користь може бути від такої ради?
Як джентльмен може на підставі такої поради зрозуміти, що робити?
Я нагадав йому улюблену приказку старого Партриджа: «Ну, ти ж розумієш, це ринок биків», який явно вважав, що розумній людині такиої підказки достатньо. Так, по суті, він був абсолютно правий. Було дуже цікаво спостерігати, як люди, які зазнали колосальних збитків від падіння курсу на п'ятнадцять-двадцять пунктів і які все ще уникали продажів, були раді підйому котирувань на три-чотири пункти і були впевнені, що нижня межа спаду вже пройдена і попереду – підйом.
Якось тими днями цей мій приятель прийшов і спитав:
- Кращої причини на світі не буває.
- І що за причина?
- Робити гроші. Котирування торкнулися дна, і все, що впало, тепер полізе вгору. Хіба не так?
- Звичайно, так, - погодився я. - Спершу вони ляжуть на дно, а потім вже підуть вгору, але це відбудеться не сьогодні. Вони ще кілька днів побудуть серед мерців. Цим трупам ще не час.
Злети котирувань робилися все більш слабкими й нікчемними. Я працював як тільки міг. Кожного разу, як я продавав ще кілька тисяч привілейованих акцій Великої Північної, ціна падала ще на кілька пунктів. Я відчував слабкість і в інших місцях і штовхав ринок донизу, де тільки міг. Всі акції приносили врожай, за одним вражаючим винятком, яким була компанія «Рідінг».
Весь ринок котився донизу, як на санчатах, і тільки «Рідінг» стояла, як скеля Гібралтар. Говорили, що її акції контролюються злагодженою групою інсайдерів. І поведінка акцій свідчила, що так воно і є. Варто було подивитися на їхні котирування, і мені робилося зрозумілим, що виставити їх на продаж було б чистим самогубством. Багато людей навколо були тепер налаштовані так само рішуче грати на пониження всього підряд, як і я. Але варто було згадати про гру проти «Рідінг», і вам відповідали знущальним сміхом. Сам я виставив на продаж невеликий пакет цих акцій і не змінював позицію. Втім, я не робив спроб особливо натискати, а вишукував вразливі точки і бив туди. Стрічка допомагала мені робити легкі гроші на інших акціях.
Я багато чув про групу інвесторів, які володіють акціями компанії «Рідінг». По-перше, як мені розповідали, вони володіли безліччю дешевих акцій, так що в середньому рівень їх цін був нижчим за ринковий. До того ж, головні фігури цієї групи були пов'язані дружніми відносинами з банками, у яких брали гроші для підтримки компанії. Поки ціна стояла твердо, банкіри були надійними і вірними друзями. Паперовий прибуток одного з членів групи становив близько трьох мільйонів. Так що невелике падіння котирувань не могло принести ніяких неприємностей.
Не дивно, що всі зусилля ведмедів не могли навіть похитнути ці акції. Кожного разу, коли спекулянти бачили котирування цих акцій, вони починали облизуватися і для перевірки ставили одну-дві тисячі акцій на продаж.
Жодної акції продати не вдавалося, доводилося покривати угоду і шукати легких грошей в іншому місці. Я ж кожного разу, як бачив їх котирування, продавав ще небагато – просто щоб довести собі, що я вірний новим принципам торгівлі і не роблю ставки тільки на фаворитів.
У колишні часи стійкість акцій «Рідінг» могла б мене збити з пантелику. Стрічка продовжувала стверджувати: «Залиш їх у спокої!» Але мій розум стверджував інше. Я передбачав загальний обвал котирувань, і не могло бути ніяких винятків, яка б група за цим не стояла.
Я завжди грав поодинці. Так я почав ще в гральних закладах, так і продовжував потім. Так працює мій розум. Я повинен слідувати власному розумінню, тільки й усього. Але мушу сказати, що, коли ринок рушив так, як я передбачав, я вперше в житті відчув, що в мене є союзники, причому найбільш сильні і надійні, які тільки бувають, – базові умови ринку. І вони допомагали мені з усієї сили. Часом вони, мабуть, злегка зволікали з подачею резервів, але поки я не втрачав терпіння, вони були абсолютно надійні. Мою силу складали не вміння розуміти стрічку і не інтуїція. На мене працювала незаперечна логіка подій.
Головним було правильно бачити ситуацію і діяти відповідно. Загальні умови, мої справжні союзники, говорили: «Всі вниз!» - А «Рідінг» нехтувала командою. Це було образливо! Мене почала дратувати непохитність цих акцій, які стояли, наче за повного штилю. При русі вниз вони повинні були принести найбільший прибуток, тому що вони ще й не починали падати, а група підтримки володіла безліччю акцій, і вони не зможуть їх утримати, коли брак грошей ще посилиться. Одного прекрасного
дня дружньо налаштовані банкіри поведуть себе, як зовсім бездушна і ворожа публіка. Акції повинні впасти разом з усіма. Якщо цього не трапиться, значить, моя теорія неправильна, значить, факти були неправильна, значить, логіка була неправильна!
Я вирішив, що ціна тримається через те, що публіка з Уолл-стріт боїться їх продавати. Одного разу я дав двом різним брокерам наказ одночасно продати по чотири тисячі цих акцій.
Варто було б подивитися на ці захищені груповою підтримкою акції, до яких навіть торкнутися вважалося чистим самогубством; коли по них вдарили два конкуруючі накази на продаж, вони просто звалилися донизу головою. Я продав ще кілька тисяч. Я почав продавати при ціні 111. За кілька хвилин вона впала до 92.
Після цього почалося дивне час, і в лютому 1907 року я вийшов із гри. Привілейовані акції Великої Північної впали на шістдесят чи сімдесят пунктів, та й всі інші акції впали пропорційно. Я добре заробив, а вийшов із гри тому, що порахував - крах завершений. Я очікував, що почнеться помірний підйом, але в мене не було енергії, щоб почати гру на підвищення. Я не збирався цілком відмовлятися від своєї позиції. Ринок ще якийсь час буде непридатний для моєї гри. Перші десять тисяч доларів, які я заробив у гральних закладах, я втратив тому, що торгував щодня, не звертаючи уваги на умови ринку. Таких помилок я двічі не повторюю. До того ж, не варто забувати, що буквально напередодні я зазнав аварії, тому що занадто рано розгледів ознаки падіння ринку і почав продавати занадто рано. Тепер я вилучав прибуток із гри, щоб не ризикувати власною правотою. Я не хотів, щоб черговий злет котирувань знову все у мене відібрав. Я вирішив, що вистачить проявляти стійкість, і поїхав до Флориди. Я люблю риболовити і потребував відпочинку. Флорида була прекрасним місцем для того й іншого. До того ж, Палм-Біч мав прямий телеграфний зв'язок з Уолл-стріт.

* "Спогади біржового спекулянта" уперше були видані в 1923 році й дотепер залишаються однією з найпопулярніших книг в галузі фінансової літератури. Книга Едвіна Лефевра являє собою беллетризовану біографію Джессі Лівермора, одного з найбільших спекулянтів в історії людства. Зображення ринків і психології інвестування збагатило життя декількох поколінь інвесторів. Це дотепер найвідоміша книга про біржі й біржову гру. Вона розповідає про психологію юрби й перегони ринкового попиту так, ніби мова йшла про паніку на валютному або якому-небудь іншому фінансовому ринку, що трапилася минулого тижня. Редакція бюлетеня «Фінансовий ринок України» розпочинає друкувати уривки з книги для своїх читачів. Продовження цієї надзвичайно цікавої та корисної книги у наступних випусках щомісячника.
© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"