інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Фінансові вправи корифеїв науки, літератури та мистецтва

С.Мануков

20 тис. англійських фунтів, або 2,7 млн. дол. за нинішнім курсом втратив внаслідок банкрутства британської Компанії південних морів фізик Ісаак Ньютон. Більш вдалим інвестором виявився композитор Георг Гендель, який жив у той же час в Англії. Він пристойно заробляв, продаючи свої твори. Вкладення Марка Твена іноді виявлялися прибутковими, а іноді він втрачав майже все. Не менш знаменитий письменник Жюль Верн, попрацювавши в молодості брокером на біржі, після цього ніколи до біржових операцій не повертався. Таким чином, історія показує, що наявність таланта в сфері науки й мистецтва не заважає займатися інвестиціями, але й успіху їх не гарантує.

Ораторія фінансів
Георга Фрідріха Генделя називали Пан Опера. Крім 42 опер, він написав 29 ораторій, більше 120 кантат, тріо й дуетів, а також величезну кількість творів камерної музики, од і серенад, не кажучи вже про 16 концертів для органа. Його ораторія «Месія» зі знаменитим хором «Аллілуйя», на прем’єрі якої вражений англійський король Георг ІІ схопився на ноги, – один із найпопулярніших творів хоральної музики.
Проте Гендель відомий досягненнями й у фінансових справах. Після себе він залишив 20 тис. фунтів стерлінгів (еквівалент нинішніх $ 2,7 млн.). Професор економіки Гарвардського університету Фредерик Шерер стверджує, що Георг Гендель входить до списку найбільш успішних у фінансовому відношенні композиторів XVІІІ-XІX століть (разом із такими фігурами, як, наприклад, Нікколо Паганіні, Джузеппе Верді, Йоганнес Брамс, він поступається Джоаккіно Россіні, багатство якого оцінюється в нинішні 9 млн. дол.).
Звичайно, професії музиканта та фінансиста дуже різні, однак у Георга Генделя була деяка професійна підготовка, що допомагала йому при укладанні договорів. Його батько хотів, щоб він став юристом. Георг був слухняним сином і в 1702 році вступив на юридичний факультет університету в рідному Галлі, незважаючи на те що батька вже п’ять років не було в живих. І тільки після закінчення навчання знайшов місце органіста в місцевому соборі, став професійним музикантом і композитором. Багатство він собі нажив після того, як у 1712 році остаточно переїхав до Англії.
Георг Гендель був одним з перших музикантів, для кого стипендії при дворі перестали бути головним джерелом доходу. Гендель не тільки писав музику, але й ставив свої твори на сцені. Він був і композитором, і лібретистом, і імпресаріо.
До кінця XVІІІ-початку XІX століття робота при дворі вважалася у музикантів і композиторів найпрестижнішою. Така робота добре оплачувалася, забезпечувалася житлом та їжею, але була досить нестабільною: музикантів, диригентів, концертмейстерів часто звільняли без попередження. Та й платню нерідко видавали із затримками, а сама вона значно поступалася заро-біткам співаків. Наприклад, на початку XVІІІ століття кон цертмейстер при Саксонському дворі одержував 1200 талерів у рік і був тим дуже задоволений. При цьому італійським співакам платили від 3,5 тис. до 10 тис. талерів.
Вимоги до придворних музикантів ставилися високі. «Життя при дворі нелегке й неспокійне, – писав наприкінці XVІІ століття Йоган Біір, композитор з Вайсенфельса, резиденції герцогів Саксен-Вайсенфельських, – сьогодні – тут, а завтра – в іншому місці. Ніхто не звертає уваги, день за вікном або ніч. Сьогодні треба виступати в церкві, завтра – на вечері, а післязавтра – у театрі».
Перша ж опера, написана Генделем в Англії, – «Рінальдо» – мала величезний успіх, але великого доходу не принесла: 200 ф. ст. гонорару плюс 500-600 ф. ст. від бенефісу, однак чималу частину прибутку «з’їли» костюми, декорації, зарплата співаків і музикантів. Розбагатіти на операх не виходило. Але Гендель знайшов вихід: потрібно писати не опери, а ораторії, які давали набагато більше прибутку, тому що для них не були потрібні костюми з декораціями. Ще більше вдавалося заощадити на співаках. Ораторії, як правило, виконувалися відносно недорогим хором, у який Гендель брав місцевих співаків. Він швидко оцінив переваги ораторій і після «Месії» (1741) не написав жодної опери. Нова стратегія дозволила йому вийти з-під опіки аристократії й покладатися на власний талант і глядачів.
Вкладаючи гроші в музику, Георг Гендель, звичайно, дуже ризикував і навіть двічі ставав банкрутом. Треба сказати, що крім шанувальників в Англії, у нього було чимало заздрісників. Вони наймали людей, що зривали афіші перед прем’єрами, влаштовували в дні прем’єр бали й банкети.
Проте головним винуватцем першого банкрутства був сам Гендель, точніше його здоров’я. 12 квітня 1737 року Георга розбив параліч, оніміла права половина тіла. За його відсутності театр, яким він керував із партнером, збанкрутував і закрився. Однак лікування виявилося успішним, і у жовтні до Лондону повернувся колишній Георг Гендель. Він сів за роботу й швидко видав дві опери. Йому загрожувала боргова в’язниця, але шанувальники організували концерт-бенефіс, що дозволив розрахуватися з нагальними боргами.
Гендель був ідеальним бізнесменом з погляду ділової етики. Після другого банкрутства в 1745 році, як і після першого, він повністю розрахувався із кредиторами. Двох банкрутств, звичайно, забагато, щоб говорити про ідеальну бізнес-модель, але слід мати на увазі, що, навіть будучи банкрутом, Георг Гендель не залишався без шматка хліба, тому що до останніх днів життя регулярно одержував королівські стипендії на загальну суму 600 ф. ст. на рік.
У 1713 році королева Анна подарувала Генделю річну стипендію в 200 ф. ст. за «Утрехтський te Deum», твір для чотириголосного хору та оркестру. У лютому 1723 року його призначили на посаду автора музики для каплиці його величності, яка не вимагала особливих зусиль, але, що також приносила 200 фунтів на рік. У тому ж році Георг став ще й учителем музики принцес. Ця необтяжлива робота також давала йому 200 ф. ст. на рік.
Крім того, Георг Гендель одержував певний час платню директора оркестру Королів-ської академії музики, заснованої групою аристократів-аматорів оперного мистецтва. Опери замовляли трьом найбільшим композиторам того часу – Георгу Генделю, Атіліо Аріості та Джованні Бонончіні. Гендель непогано заробляв і як автор: з 461 твору, поставленого академією, 235 (у тому числі 30 опер) були написані ним.
Розбагатівши, Гендель переїхав у просторий будинок на Брук-Стріт, де прожив більше 30 років і де зараз знаходиться його музей, а також захопився колекціонуванням картин та малюнків. У його колекції були роботи Рембрандта, Рейсдала, Ватто, Пуссена, Брейгеля, Караччі. Славився Гендель і щедрістю: він був одним із організаторів Фонду допомоги старим музикантам та їхнім родинам, а також головним спонсором однієї з лондонських лікарень.
Говорячи про фінансові справи Генделя, необхідно згадати інвестиції, що були одним із важливих джерел його доходів. Зі збережених в архівах Банку Англії документів випливає, що особливо активно композитор торгував акціями Компанії південних морів. У Європі південними морями тоді називали води навколо Південної Америки. Керівництво компанії розповсюджувало чутки про тамтешні багатства, обіцяло акціонерам золоті гори, і вартість її акцій стрімко зростала: 128 ф. ст. у січні 1720 року, 175 ф. ст. у лютому, 330 ф. ст. у березні, 550 ф. ст. у травні. Акції купували всі, у тому числі титуловані особи, що допомагало залучати до лав акціонерів нових членів. Англійці, щоб купити папери «Південних морів», нерідко продавали все, що мали, і влазили у великі борги. У перші дні червня 1720 року за акції давали вже 890 ф. ст., а до початку серпня їх вартість перевищила 1000 ф. ст. Але після піка – 1050 ф. ст. – відбувся обвал. Протягом трьох вересневих тижнів ціна акцій Компанії південних морів упала до 124 ф. ст. Тисячі акціонерів розорилися.
Георг Гендель вклав у ці папери 500 ф. ст. ще в 1716 році й продовжував купувати їх і далі. У якийсь момент між 1717 і 1719 роком він позбувся їх. Крах Компанії південних морів відбив у багатьох бажання грати на біржі, але Гендель продовжував операції з цінними паперами до самої смерті. Щоправда, після найбільшого банкрутства в англійській історії він все-таки став дотримуватися більш консервативної стратегії та надавав перевагу облігаціям.
У результаті банкрутства Компанії південних морів разом із тисячами простих англійців розорилося чимало знаменитостей, сер Ісаак Ньютон у тому числі. Він вклав велику суму грошей в папери «Південних морів» і в першій половині 1720 року навіть вигідно їх продав, заробивши 7 тис. ф. ст. Однак потім піддався ажіотажу, знову купив акції й у підсумку втратив порядку 20 тис. ф. ст. Після краху компанії Ньютон вимовив знамениті слова про те, що може обчислити рух небесних тіл, але не ступінь божевілля натовпу. Ісаак Ньютон, до речі, наполіг, щоб акції «Південних морів» придбало й Королівське товариство, яке він очолював більше 20 років. Після банкрутства Ньютон хотів компенсувати йому втрати зі своєї кишені, але пропозиція була відкинута.

Ефект жовтня
Семюель Ленгхорн Клеменс, більш відомий під псевдонімом Марк Твен, не мав ніякої підготовки для ведення фінансових справ, навіть юридичної освіти, як у Генделя. Але це не заважало знаменитому письменникові бути невтомним бізнесменом та інвестором. Чимало біографів вважають навіть, що бізнес у нього був на першому місці.
Марк Твен обожнював техніку та винаходи, але як справжнього бізнесмена його цікавив не стільки сам технічний прогрес, скільки гроші, які приносили винаходи. На рахунку самого письменника три патенти. У 1871 році він запатентував пристрій, що не давав впасти штаням; через рік – альбом зі шматочками липкої стрічки на сторінках для наклеювання вирізок і у 1885-му – інтелектуальну настільну гру, що допомагає запам’ятовувати дати історичних подій. Найбільш вдалим у комерційному відношенні виявився альбом для вирізок: він приніс десятки тисяч доларів.
Марк Твен довго дружив із Ніколой Теслой і багато часу проводив у його лабораторії, зустрічався з Томасом Эдісоном. Захоплюючись технікою, він не пропускав жодного важливого винаходу та купував усі новинки: фонограф, друкарську машинку тощо. Звичайно, не зміг пройти Твен і повз винахід Джеймса Пейджа.
У ті часи тексти книг і газет набирали у друкарнях вручну. Складальна машина Пейджа значно прискорювала цей процес: спочатку – учетверо, а її остаточний варіант – у 12 разів. Марк Твен був знайомий із труднощами складача не з чуток, до того ж Пейдж обіцяв мільйонні прибутки. Після першої ж зустрічі з винахідником у 1880 році письменник купив на $ 2 тис. акції компанії Farnham Typesetter, де працював Джеймс Пейдж, а через якийсь час, побачивши прототип у дії, ще на $ 3 тис. Він був впевнений в успіху й вважав ці $ 5 тис. найбільш вигідним вкладенням грошей у своєму житті.
«Усі інші надзвичайні винаходи людського розуму здаються пересічними дрібничками в порівнянні з цим величним дивом механіки, – з наснагою відзначав він у листі братові Оріону. – Всякі телефони, телеграфи, паровози, швейні машини, лічильники Беббіджа, веретена Жаккарда, прядильні машини Аркрайта, – усе це простенькі іграшки,справжня дрібниця! Складач Пейджа йде далеко попереду іншої процесії людських винаходів».
Звичайно, Твен прекрасно розумів, який потенціал має складальна машина, але не врахував кількох нюансів. Джеймс Пейдж був перфекціоністом і постійно вдосконалював свій апарат, що складався з 18 тис. деталей і вузлів. А для цього, звичайно, були потрібні все нові фінансові вливання. Тим часом у апарата з’явився конкурент – лінотип Мергенталлера, який, хоча й поступався йому низкою технічних характеристик (наприклад, працював на 60 % повільніше), був значно дешевшим, надійнішим та простішим у використанні та догляді.
У 1885 році Пейдж попросив у Твена, який на той час став головним спонсором його винаходу, $ 30 тис. на чергові вдосконалення. Через два роки гроші скінчилися, а Джеймс Пейдж усе ще не був готовий до запуску своєї машини у виробництво. Тим часом конкурент-лінотип уже успішно працював в New York Trіbune. Пейдж знову попросив грошей. Напевно, на той час у Марка Твена вже з’явилися сумніви в раціональності своїх інвестицій, однак, боячись все втратити у випадку виходу зі справи, він вкладав у нього по $ 3-4 тис. щомісяця. До 1888 року загальна сума вкладень Твена досягла $80 тис., а Пейдж лише повторював знову й знову, що через кілька тижнів буде готовий до випробувань.
5 січня 1889 року складальна машина нарешті запрацювала, але швидко зламалася. Через рік подивитися на неї в роботі приїхали потенційні інвестори. Сенатор-мільйонер з Невади Дж.П. Джоунс був готовий вкласти в дітище Пейджа $ 100 тис., але, на жаль, у найважливіший момент машина вийшла з ладу знову. Розчаровані інвестори поїхали. Марк Твен ще рік давав на апарат Пейджа по $ 4 тис. на місяць і тільки у 1891-му році перестав кидати гроші в цю бездонну яму.
Джеймс Пейдж помер у притулку для бідняків, а Твен опинився на межі банкрутства. За 11 років він витратив на складальну машину Пейджа $ 150 тис. ($ 4 млн. у нинішньому еквіваленті). Багато до-слідників, до речі, вважають, що гордість змусила письменника применшити збитки. Так, А. Пейн, головний біограф Твена, вважав, що мова йде про $ 190 тис., а відомий письменник і критик Вільям Хауеллс стверджував, що Марк Твен втратив майже третину мільйона доларів.
Марк Твен закрив будинок у Хартфорді й спочатку виїхав із родиною в Європу, а потім відправився у світове турне з лекціями. Воно виявилося напрочуд успішним, що дозволило йому до січня 1898 року повністю розрахуватися із кредиторами, чого він, до речі, оголосивши себе банкрутом, не був зобов’язаний робити.
Один із двох прототипів складальної машини Пейджа розміром 2х1х3,5 м і вагою 3,5 т зберігся й уже півстоліття стоїть в підвалі будинку Марка Твена у Хартфорді, де зараз розташований його музей. Більше 100 років її жодного разу не розбирали – з побоювань, що потім не вдасться зібрати її знову.
Крім складальної машини Пейджа, Марка Твена сильно підвело видавництво Charles L.Webster & Company (Чарльз Уебстер був чоловіком його племінниці й директором видавництва), яке він відкрив у 1884 році і яке збанкрутувало через десять років. Перша ж випущена Твеном книга – «Пригоди Гекльберрі Фіна» – мала великий успіх. Ще більше грошей принесли мемуари колишнього президента США генерала Улісса Гранта. Марк Твен умовив Гранта видати мемуари у нього, пообіцявши 70 % прибутку. У результаті генерал Грант заробив більше $ 8 млн. у ниніш-ньому еквіваленті. Твен теж не залишився без прибутку, він одержав близько $ 4 млн. У банкрутстві видавництва Марк Твен також повинен був звинувачувати себе. Цілком зрозуміло, що американці обожнюють біографічну літературу, він видав біографію папи Лева XІІІ, але не зумів продати й 200 екземплярів.
Невдача зі складальною машиною Пейджа змусила Марка Твена критично глянути на операції із цінними паперами. Він дійшов висновку: від таких операцій слід утримуватися у двох випадках: якщо у вас немає коштів і якщо вони у вас є. «Жовтень є одним із найнебезпечніших місяців для гри на біржі, – вказує він в «Роззяві Вільсоні. – Але є й інші небезпечні місяці: липень, січень, вересень, квітень, листопад, травень, березень, червень, грудень, серпень і лютий».
Фінансисти поставилися до жарту великого сатирика серйозно й навіть зробили з нього фінансовий термін. Згідно з ефектом Марка Твена, жовтень – не найбільш вдалий місяць для спекуляцій з акціями. Можна нагадати, що саме в жовтні відбулися обвали на біржах в 1929, 1987 і 2008 роках.

Фантастичні зміни
Гендель і Твен у фінансових справах були, можна сказати, дилетантами – на відміну від французького письменника-фантаста Жюля Верна, який пропрацював більше п’яти років брокером на Паризькій біржі. Піти на біржу його змусив нестаток. Батько Жюля, П’єр, відомий адвокат з Нанта, був впевнений, що він займеться сімейним бізнесом. Верн-молодший одержав у Парижі юридичну освіту, але повертатися в рідний Нант і працювати в адвокатській конторі батька не квапився. Юнак мріяв про кар’єру письменника. Грошей таке ремесло не приносило, і йому доводилося жити на 75 франків, які щомісяця надсилав батько.
«Доля мене прикувала до Парижа, – писав Жюль Верн у відповідь на чергову вимогу батька повернутися в Нант. – Згодом я зможу стати гарним літератором, але ніколи не зроблюся ніким, окрім поганого адвоката... Єдина кар’єра, яка мене захоплює й до якої я прагну, – література». Після довгих суперечок П’єр Верн погодився з вибором сина, але припинив допомагати грошима: «Якщо у тебе своя доля, то повинні бути й власні прибутки».
Жюль Верн виявився в непростому становищі. Доходи від літератури були невеликими, до того ж він вирішив одружитися, його обраницю звали Онорина де Віан. Ідею піти на біржу підкинув майбутній шурин, брат Онорини, який працював біржовим брокером. Одержати місце брокера на біржі було, звичайно, нереально, воно коштувало 2 млн. франків. Тому Жюль вирішив скористатися однією з працюючих на біржі контор. Щоб стати пайовиком такої контори, було потрібно «усього лише» 50 тис. франків. Він звернувся за допомогою до батька. П’єр Верн був багатим і у даному випадку синові не відмовив.
Пройшовши фінансовий лікнеп у конторі паризького промисловця Жиблона, Жюль Верн у перших числах грудня 1856 року почав працювати в біржовій конторі Фернана Эгглі. Щоб виділити час для літератури, Жуль вставав о п’ятій годині ранку, о десятій годині він уже був на біржі. Настільки ранній підйом, який Верн зробив правилом на все життя, був, за його словами, єдиним плюсом роботи на біржі. Єдиним, окрім грошей, звичайно. Біографи Верна стверджують, що він дуже непогано заробляв, торгуючи цінними паперами.
Фінансовий період у житті великого фантаста тривав до осені 1862 року, коли він закінчив свій перший науково-фантастичний роман «П’ять тижнів на повітряній кулі». Досвідчений видавець Етсель відразу побачив у новому жанрі великий потенціал і запропонував Верну вигідний контракт: за 20 тис. франків у рік він повинен був щорічно протягом 20 років писати два однотомні романи або один двотомний.
Від кількості нулів у Жуля, який ще не забув про 75-франковий пенсіон, перехопило подих. До того ж, це був зручний привід піти з біржі. Того ж дня Жюль Верн оголосив метру Егглі про своє рішення. Друзям-брокерам він повідомив: «Я написав роман нового жанру, що задовольняє мене. Якщо він буде мати успіх, то стане золотою жилою. Тоді я буду писати невтомно, поки ви будете сплачувати готівкою папери напере додні їхнього зниження й продавати напередодні підвищення. Я йду з біржі».

Біржові трилери
У тому, що життя часом копіює мистецтво, відомий американський актор Майкл Дуглас переконався на власному досвіді. Більше 20 років тому його герой з фільму «Уолл-Стріт» фінансист Гордон Гекко вимовив фразу, що стала знаменитою: «Жадібність – це добре» (автором якої, до речі, є біржовий брокер Іван Боскі). Однак у реальному житті Дугласу, так само як і його героєві, справедливість цих слів довести не вдалося.
Майкл Дуглас не приховує, що хотів би більше заробити на біржі. Можливо, йому б це вдалося, але він разом із мільйонами інших інвесторів став жертвою кризи 2008 року. Так само, як і Гордону Гекко, Дугласу було по душі ризикувати, спекулюючи акціями. На щастя, Дуглас зумів вчасно зупинитися. Минулої осені він пішов з фондового ринку, втративши від 35 до 40 % багатства, яке до кризи оцінювалося в $ 230 млн. Криза вже минула, але актор, сильно обпікшись одного разу, не має наміру повертатися. «Наприкінці минулого року я все забрав, – заявив він журналістам, – пішов і вирішив більше на біржі ніколи не грати».
А от американська письменниця, автор трилерів Мері Хіггінс Кларк, загадала мільйонам шанувальників чергову загадку, придбавши місце на Чиказькій біржі опціонів (CBOE), найбільшому профільному майданчику в Америці. Це трапилося майже одночасно з виходом її чергової книги – «Тінь твоєї посмішки».
Навіщо процвітаючій авторці, яка продала 80 млн. книг, ризикувати сумою майже в $ 3 млн.?
Місіс Кларк із 1996 року одружена з Джоном Конхіні, який був виконавчим директором Merrіll Lynch Futures Іnc. З ним її познайомила Петті, дочка від попереднього шлюбу, яка працює брокером на Нью-йорк-ській товарній біржі (NYMEX). Здавалося б, усе зрозуміло: Мері Хіггінс Кларк діяла за порадою рідних. Однак вона не раз говорила журналістам, що, купуючи та продаючи цінні папери, слухає рекомендації не чоловіка з дочкою, а тільки своїх фінансових радників.
80-літня королева трилера, яка підписала в 2000 році з видавництвом Sіmon & Schuster рекордний контракт – $ 64 млн. за чотири романи, – грає на біржі давно, а зараз, на старості років, здійснила давню мрію – стала повноправним членом великої біржі. Не випадково одне з 930 місць на CBOE місіс Кларк купила того ж дня (11 березня), коли було оголошено, що Чиказька біржа вже влітку почне продавати акції всім бажаючим. За місце вона одержить 60 тис. акцій нової компанії за ціною $ 49,17 за акцію. До речі, усього CBOE випускає 68 млн. акцій і розраховує одержати по ІPO $ 300 млн.
«Місіс Кларк – блискуча письменниця та відмінний інвестор, – упевнений Річард Боярин, голова NYMEX в 2006 році, коли Нью-йоркська біржа почала торгувати своїми акціями (у перший же день їх вартість виросла на 125 %). – Упевнений, вона не пошкодує про своє рішення».
© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"