інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Можливості та особливості інвестування коштів на вітчизняному фінансовому ринку

І. Шпак

Громадяни України мають накопичення, розмір яких, за різними оцінками, складає не менше $80 млрд. Тільки третина цих коштів розміщена на депозитах у банківських установах. Переважна частина грошових накопичень населення перебуває в готівковій формі. Це можна пояснити як низькою фінансовою культурою українців, так і особливостями інвестиційних можливостей, що існують у країні.

Депозити. Обсяг коштів населення в банках на 1 січня 2011 року, за даними НБУ, становив 271,7 мільярда гривень. В Україні діяльність 179 банків охоплює 96% фінансового сектора країни. Гроші до банків українці несуть, і довіра до системи зростає, але відсоткові ставки за депозитами стрімко падають і вже не встигають за інфляцією.

Нерухомість. Навіть нині вона переоцінена. Потребує значних сум, які перевищують середній розмір депозиту в десяток разів.

Дрібна нерухомість на зразок гаражів і торговельних точок дуже ризикована з точки зору оформлення права власності. Загалом, операції з нерухомістю в Україні – суцільний великий ризик. Навіть якщо власник правильно оформить документи на нерухомість, її можуть елементарно відібрати рейдери.

Цінні папери. В Україні активізувалися біржі, де в режимі онлайн кожен може відчути себе Джорджем Соросом. Обсяг торгів 2010 року зріс учетверо, порівняно з 2009 роком, - до 16,4 мільярда доларів, а 2011 року, за прогнозами Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку, може зрости ще на 30%. Проте і тут є підводні камені.

По-перше, треба мати серйозну фахову підготовку.

По-друге, біржі досі не є джерелом інвестиційного капіталу для реального сектора й залежать від кількох потужних гравців, які керують котируваннями в ручному режимі.

По-третє, вітчизняні біржі дуже чутливі до спекулятивного капіталу. Більшість акцій перебуває поза біржовим обігом, а багато перспективних емітентів воліють працювати поза українськими фондовими майданчиками.

Інститути спільного інвестування – ІСІ. Вони можуть розглядатися як альтернатива особистій грі на біржі. Однак незважаючи на загальне зростання індексу акцій у 2010 році (приблизно на 70%: ПФТС – на 70,2%, Українська біржа – на 67,9%), ІСІ показали дохідність нижчу, ніж депозити, – всього 8,4%.

Проблема, за словами фахівців, полягає в ірраціональній поведінці вкладників, які під впливом пережитої фінансової кризи при мінімальному прибутку виходять з фондів.

До того ж, фонди часто тримають частину коштів у депозитах, а не в цінних паперах, а чистих «індексних» фондів в Україні немає – такими є особливості вітчизняного спільного інвестування.

Forex. Про валютні спекуляції годі й говорити: в українських реаліях це на 100% «лохотрон». За наявності міцної психіки можна відвідати безкоштовні курси з роботи на цьому ринку, що буде корисно для розуміння в тому числі торгівлі на класичних біржах, де торгують цінними паперами або товарними групами.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) і страхові компанії. На тлі анонсованої пенсійної реформи громадяни починають цікавитися недержавними пенсійними фондами.

Восени 2010 року НПФ налічували 484,3 тисячі вкладників. Компанії завзято звітують про прибутковість, мовляв, у кризовий 2008 рік заробили 18 мільйонів гривень, а у 2009 році – 149 мільйонів гривень. Призначення НПФ – збереження коштів вкладників від інфляції. Проте якими б жорсткими не були закони, що регулюють їхню роботу, НПФ – це своєрідний спекулянт та біржовий гравець, і фінансові кризи б’ють по них не менше. Пенсійні фонди США впродовж 2007-2008 років втратили 2 трильйони доларів і є потенційними банкротами.

Якщо до цього додати реалії фінансового ринку України, відсутність прямого доступу до коштів та коротку історію існування українських НПФ, стане зрозуміло, чи варто вкладати у них кошти. У страхових компаній ризики майже ті ж самі.

Кредитні спілки. За дев’ять місяців 2010 року на депозитних рахунках кредитних спілок було зосереджено 2,1 мільярда гривень. Гроші там тримали 86,1 тисячі осіб.

Покликані обслуговувати невеликі фінансові потреби громадян, які не цікаві банкам, кредитні спілки, на жаль, стали синонімом слова «обман». Деякі урядовці взагалі пропонують ліквідувати ці установи як клас.

Банківські метали. Золото, за оцінками більшості фахівців, переоцінене і є новою ринковою бульбашкою. Втім, в умовах тотальних війн держав на зниження національних валют, золото є гарантією довгострокового збереження капіталу.

Однак в Україні банки, які продають благородні метали, встановлюють таку грабіжницьку маржу, що купувати золото для спекулятивного перепродажу немає сенсу. Хіба що зберігати його більше трьох-чотирьох років. Проте тримати зливки вдома небезпечно, у банках же за їхнє зберігання треба платити.

Які шанси забрати свої цінності з українського банку в умовах тотальної кризи, коли долари перетворюються на сміття, а очманілі громадяни штурмують супермаркети з гречкою? Подейкували, що під час кризи 1998 року в московських банках зникали цінності з їх сейфів.

Валюта. Ця інвестиційна пропозиція виглядає як знущання. І долар, і євро падають у прірву, обганяючи один одного. З ними летить у прірву і гривня. І нехай «стабільність» обмінного курсу не вводить нікого в оману, адже ціни на продукти харчування є найбільш красномовними.

Можливо, варто придивитися до китайського юаня. Китай, що володіє золотовалютними резервами, які перевищують $1 трлн., тримає США «за горло» та активно скуповує боргові зобов’язання єврозони. В Україні юані купує і продає лише один банк, а депозитів у цій валюті жодна з фінансових установ України, на жаль, не пропонує. Це майже всі інвестиційні можливості українця, крім банальних, проте надійних варіантів на зразок освіти, здоров’я та дітей. Проте більшість українців, 49%, як свідчать результати опитування, зберігає кошти у готівці, а 30% купує споживчі товари.

При цьому ще співвідношення кредитних боргів домогосподарств до ВВП сягає 30%, що помітно перевищує ці показники у Польщі, Росії, Румунії та Білорусії. Серед фінансових проблем, що найбільше цікавлять українців, перше місце посідає питання споживчого кредитування – 29%, а не інвестиції – 10%.

На депозитах і під матрацами гроші швидко знецінюються, люди бідніють і тонуть у споживчих та іпотечних позиках. Економіка держави не отримує інвестицій, робочі місця не створюються, нова продукція не виробляється. Ринок заповнює імпорт, а в бюджетних витратах загрозливо збільшується частка державного боргу.

Хто в цьому більше винен – населення, яке не довіряє гроші приватній, теоретично контрольованій державою фінансовій системі, чи держава, яка не створила прозорих, надійних та справедливих умов для внутрішніх інвестицій, - невідомо.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"