інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Джозеф Стігліц – дослідник інформаційної економіки і страхового бізнесу та критик Світового банку



Лауреат Нобелівської премії з економіки 2001 року Джозеф Стігліц народився у 1943 році у м.Гері, штат Індіана (США). З 1960 по 1963 роки навчався у Амхерст­коледжі. Потім продовжив своє навчання у Массачусетському технологічному інституті, у 23 роки отримав ступінь доктора філософії, що є певною мірою рекордом, який поки що нікому не вдалося перевершити, та залишився в ньому викладати. У по­ дальшому Дж.Стігліц переходив з одного навчального закладу до іншого, не затримуючись в жодному надовго. З 1974 по 1988 рік він викладав в університетах Кембриджу, Йєля, Стенфорда, Оксфорда, у Принстонському університеті, а сьогодні є професором економіки, фінансів і міжнародних відносин Колумбійського університету. Крім того, він є дійсним членом Національної Академії наук США, Американської Академії наук та мистецтв та Економетричного товариства. Дж. Стігліц є одним із засновників інформаційної економіки – нового напрямку економічної науки. У кінці 90­х років ХХ століття вчений був активним критиком ліберального ринку, який, на його думку, не може забезпечити всім однаковий доступ до інформації і, отже, ставить учасників ринку у нерівні умови. Саме за фундаментальний вклад (спільно з Дж.Акерлофом та М.Спенсом) у формування концепції сучасної економіки інформації Дж.Стігліцу була присуджена Нобелівська премія. Наукові інтереси економіста є широкими та різноманітними, проте у центрі його уваги завжди залишалася роль неповної та дорогої інформації у конкурентному ринковому процесі. У низці новаторських статей, написаних у співавторстві із С.Дж.Гроссманом та зібраних у книзі «Інформація та конкурентна цінова система» (1976), він показав, що традиційне судження, згідно з яким економічні агенти добре інформовані про альтернативні можливості, є хибним. Якщо взяти до уваги цю реальність, то не тільки не можна стверджувати, що досконала конкуренція обов’язково приведе до економічного добробуту, але не можна говорити й про те, що досконала конкуренція обов’язково призведе до рівноваги попиту і пропозиції, а те, що є справедливим для досконалої конкуренції, ще більше є справедливим для монополістичної конкуренції та олігополії. У 1997­2000 роках Дж.Стігліц обіймав посаду першого віце­президента і одночасно був головним економістом Міжнародного банку реконструкції і розвитку (Світовий банк). 1 лютого 2000 року вчений пішов у відставку, публічно звинувативши цей банк і Міжнародний валютний фонд (МВФ) у проведенні недоцільної політики у країнах, що розвиваються. Зокрема, Дж.Стігліц різко засуджував політику МВФ і Світового банку, що пропагувала рецепти шокової терапії і повної лібералізації економік постсоціалістичних держав. Нобелівський комітет у своєму прес­релізі з присудження премії зазначив, що ідеї Джозефа Стігліца змінили спосіб мислення економістів про те, як діє ринок. Своїми дослідженнями Дж.Стігліц показав, що існуючі теоретичні моделі неадекватно описують ринки з асемитричною інформацією. Вони намагаються пояснити зусилля учасників ринку в тому напрямку, у якому вони реально не здійснюються. Основним науковими працями Дж.Стігліца є «Капітал, заробітна плата та структурне безробіття» (1969), «Деякі по­ дальші результати вимірювання нерівності» (1973, разом із М.Ротшильдом), «Рівновага на ринках продуктів з недосконалою інформацією» (1979) та “Економіка державного сектора” (1997).

Про асиметричну інформацію та фінансові ринки*

Найбільш фундаментальною причиною того, що ринки з недосконалою інформацією відрізняються від ринків із досконалою, є те, що вони передають інформацію, і учасники ринку знають це, що, у свою чергу, впливає на їхню поведінку.

Так, рішення фірми надати гарантію є не просто свідченням того, що фірма здатна краще за інших покрити ризик виробничого браку, а є передачею інформації про впевненість фірми у якості своєї продукції. Коли клієнт купує страховий поліс з великою франшизою, він робить це не тому, що схильний до ризику, а тому, що тим самим він передає страховій компанії інформацію про готовність прийняти ризик, оскільки вважає ймовірність нещасного випадку незначною. Фірма може не висувати працівника на вагому посаду, оскільки таке призначення є вказівкою на те, що він – хороший працівник, а це, в свою чергу, робить більш ймовірним переманювання такого працівника фірмою­конкурентом.

Навіть якщо їй це вдасться, то теперішній роботодавець змушений буде платити йому більш високу заробітну плату.

Нами було встановлено, що деякі ринки можуть бути вузькими або взагалі бути відсутніми. Одним зі стандартних припущень старої парадигми було існування повного набору ринків – включаючи ринки капіталу та ринки ризиків. Відсутність будь­яких конкретних ринків має серйозні наслідки для функціонування інших ринків. Той факт, що наймані працівники та фірми не можуть купити страховку від багатьох видів ризиків, з якими вони зіштовхуються, впливає на ринки праці та капіталу, що приводить, наприклад, до укладання трудових договорів, де роботодавець забезпечує часткову страховку. Але структура цих більш складних і, тим не менш, недосконалих та неповних контрактів впливає на ефективність та загальне функціонування економіки.

Таким чином, інформаційна економіка підірвала базові принципи економічної науки, що тривалий час були непорушними, водночас вона дозволила дати пояснення багатьом явищам, що раніше залишалися непоясненими.

Суттєвою рисою децентралізованої ринкової економіки є те, що різні люди знають різні речі, і в цьому сенсі економісти вже давно розмірковують над проблемою ринків з інформаційними асиметріями. Деякі з цих інформаційних асиметрій є іманентними, так, наприклад, кожен індивідуум знає себе краще, ніж будь­хто інший. Інші асиметрії виникають природним чином протягом економічних процесів. Теперішній роботодавець знає про свого працівника більше, ніж потенційні роботодавці; фірма може отримувати у процесі взаємодії зі своїм постачальником набагато більше інформації, ніж інші фірми; власник автомобіля, звичайно, краще знає недоліки своєї машини, ніж інші люди, – та, зокрема, чи збирається він підкинути покупцю старий мотлох. Виникнення таких інформаційних асиметрій є неминучим, але, в той же час, їхні масштаби та наслідки залежать від структуризації ринків, а розуміння того, що вони можуть виникнути, впливає на ринкову поведінку.

Подолання інформаційної асиметрії

У простих моделях, де індивідууми знають свою професійну придатність, або клієнти страхових компаній обізнані з рівнем свого ризику, або позичальники – з імовірністю повернення позики, здавалося б, проглядається простий спосіб вирішення проблеми інформаційної асиметрії: нехай кожен розкриє свої справжні характеристики. Але проблема виникла з того очевидного факту, що у індивідуумів необов’язково є стимули, що змушують їх говорити правду.

Більшу частину інформації про своїх працівників фірми (банки – про своїх позичальників, страхові компанії – про страхувальників) отримують шляхом спостережень за їхньою поведінкою. Це загальновідомо у реальному житті, але не враховується при побудові економічних моделей.

Недосконалість інформації стосується також того, над чим люди працюють. Працівник може працювати більш старанно, позичальник може йти на більший ризик, а страхувальник може бути більш обережним. Роботодавець хотів би знати, наскільки старанно його працівник виконує роботу, – якщо б він знав, то відобразив би це у специфікації контракту; позикодавець хотів би знати, яких дій вживатиме позичальник, – якщо б йому це вдалося, він відповідним чином би склав контракт. Так само, як і в моделі несприятливого відбору, продавець страхового полісу може намагатися подолати проблеми інформаційної асиметрії, здійснюючи моніторинг дій застрахованого. Але екзаменаційна перевірка, та моніторинг пов’язані з витратами, і хоча таким чином можна отримати деяку кількість інформації, рівень інформаційної недосконалості залишається, як правило, дуже високим. У моделі несприятливого відбору продавець страхового поліса розуміє, що на середню ризикованість заявників на страхування впливають умови страхового контракту та що можна знизити вплив і на рівень ризику, що приймається страхувальником. На ризик позичальника здійснює вплив запропонована процентна ставка.

На практиці існує значний набір дій, завдяки яким відбувається передача інформації. Наприклад, страхова компанія хоче залучити здорових клієнтів. Вона може для цього розмістити свій офіс на п’ятому поверсі будинку, куди потрібно підніматися пішки, і дозволити собі це можуть люди тільки зі здоровим серцем. Готовність або здатність піднятися на п’ятий поверх передають інформацію. Якщо придивитися до проблеми більш уважно, то компанія може розуміти, що те, як їй варто розмістити офіс, аби залучити тільки здорових клієнтів, залежить від двох факторів: від страхової премії, що стягується, та поверху розміщення. Або компанія може включати до полісу вільний доступ до клубу здоров'я, але при цьому призначати більш високу страхову премію. Ті, хто цінують членство у клубі здоров'я – оскільки вони будуть користуватися послугами клубу, – будуть готові заплатити більш високу премію. Але при цьому з більшою ймовірністю можна припустити, що здоров'я цих людей є кращим.

Існує безліч інших дій, що передають інформацію. Якість гарантії, що пропонується фірмою, може передавати інформацію про якість її продукції; тільки фірми, впевнені у надійності своєї продукції, готові запропонувати справжню гарантію. Гарантія бажана не тому, що вона знижує ризик, а тому, що вона передає інформацію. Кількість років навчання передає інформацію про здібності індивідуума.

Величина некомпенсованого обсягу втрат (франшиза), яку вибирає індивідуум при покупці страхового поліса, може передавати інформацію про його точку зору на ймовірність страхового випадку та масштаб втрат, які він у зв'язку із цим очікує. Зазвичай ті, для кого ймовірність страхового випадку є меншою, більш схильні погоджуватися на більший розмір некомпенсованих втрат.

Готовність підприємця тримати значну частку капіталу фірми у своїх руках (або утримуватися від випуску в продаж значної частки акцій фірми) передає інформацію про його впевненість у результативності фірми на перспективу. Той факт, що ці дії можуть передавати інформацію, впливає на поведінку учасників ринку. У деяких випадках ці дії спрямовані на те, щоб обмежувати розкриття інформації.

Крім того, дії повинні бути побудовані так, щоб вони передавали інформацію способами, які викликають довіру та можуть змінити думки. Та обставина, що клієнти ставляться до фірми, яка надає гарантію, як до фірми, чия продукція є кращою, і тому готові платити більш високу ціну, може вплинути на гарантію, що надається фірмою. Знаючи, що продаж належних підприємцю акцій своєї фірми передасть негативний сигнал щодо його поглядів на перспективи фірми, він може зберегти у себе більше акцій фірми. він буде менше, ніж зробив би це в іншому випадку, диверсифікувати свій портфель (і, відповідно, діятиме більш обережно, уникаючи підвищеного ризику).

Звідси випливає простий висновок: деякі індивідууми хочуть передавати інформацію, інші не хочуть, щоб інформація передавалася (або тому, що ця інформація може змінити в гіршу сторону думку про них, або тому, що передача інформації перешкодить їм привласнювати який­небудь вид ренти). У кожному разі дії, спрямовані на передачу інформації, змушують людей змінювати свою поведінку та сприяють зміні способів функціонування ринків. От чому інформаційна недосконалість справляє такий сильний вплив.

З визнання факту, що дії передають інформацію, випливає два висновки. По­перше, при прийнятті рішень про те, що робити, індивідууми повинні виходити не тільки зі своїх бажань (як це прийнято в традиційній економіці), але й із того, як їхні дії впливатимуть на думки інших індивідуумів. Якщо я обираю проходження більш тривалого курсу навчання, то, можливо, інші люди будуть думати, що в мене кращі здібності. Тому я приймаю рішення продовжувати навчатися, і воно засноване не на тому, що мені подобається викладання предмета, а на тому, що я надаю важливого значення думці інших про мої здібності. І це означає, що нам потрібно повністю переосмислити процес прийняття рішень на фірмах і в домашніх господарствах.

По­друге, індивідууми одержують стимули, що спонукають їх до «неправди»: професійно менш придатні видають себе за більш придатних. Аналогічно, якщо люди починають розуміти, що на п'ятий поверх за страховим полісом піднімаються здоровіші люди, то деякі особи, навіть будучи не дуже здоровими, можуть піднятися туди просто для того, щоб обдурити страхову компанію. Якщо людина починає розуміти, що більш тривала освіта говорить про значні здібності іншої людини, то вона може продовжити освіту, навіть не володіючи потрібними здібностями, просто для того, щоб обманути роботодавців.

Виходячи із зазначеного, потрібно досліджувати способи, якими передається інформація в стані рівноваги. Якщо більш здатні та професійно придатні, менш ризикові, більш кредитоспроможні у своїх спостережуваних діях якось відрізняються (мають інші переваги) від тих, хто менш здатний і придатний, більш підданий ризикам, менш кредитоспроможний, то чи не можна розробити набір альтернатив, який допоможе людям з різними характеристиками ідентифікувати себе шляхом певного самовідбору. Одна із причин, чому люди, які володіють більш високими якостями, поводяться інакше, полягає в тому, що вони знають, що вони більше вміють, менш схильні до ризику та більш кредитоспроможні, що є інформаційною асиметрією. Але це тільки одна з основ самовідбору.

Той конкретний механізм, який ми досліджували за допомогою нашої моделі страхової компанії, показує, як працюють механізми самовідбору. Люди, які знають, що вони менш вразливі до нещасних випадків, проявляють більшу готовність до придбання полісів з великою франшизою, і, таким чином, страхова компанія, пропонуючи два види полісів, один – з високою премією та без франшизи, а інший – з низькою премією та великою франшизою, може виокремити високоризикових клієнтів від низькоризикових. Побудувати систему виборів, що здійснює такого роду сепарацію, не дуже важко.

Інформаційні асиметрії можуть бути пов'язані з відсутністю ринків або їх недосконалістю. Це допомагає пояснити, чому ринки кредиту, праці або акцій функціонують недосконало. Той факт, що ринки з недосконалою інформацією функціонують по-іншому – і менш ефективно, – ніж ринки з досконалою інформацією, – сам по собі не повинен бути приводом для критики, що відкидає ринкові механізми. Зрештою, інформація пов'язана з витратами, і якщо взяти до уваги інформаційні витрати, ринки, мабуть, функціонують цілком ефективно. Наші дослідження показали, що це твердження є неправильним. Ми встановили, що в умовах, коли деякі ринки відсутні або недосконалі, ринкова рівновага може бути обмежено неефективною за Парето, тобто з урахуванням відсутності деякого ринку в стані такої рівноваги кожний учасник міг би покращити своє становище. Більш того, оскільки інформаційні асиметрії сприяють посиленню ринкових позицій окремих учасників, а досконала конкуренція необхідна для ефективності ринкового механізму, не дивно, що ринки з інформаційними асиметріями та з іншими інформаційними недосконалостями досить далекі від того, щоб бути ефективними.

Якщо це так, то не є несподіваним той факт, що ринки можуть і не забезпечувати адекватних стимулів, що спонукають до придбання та поширення інформації, і провали ринку, пов'язані з недосконалою інформацією, набагато більш серйозні. Інтуїтивно це зрозуміло в найпростішому випадку моделей морального ризику. У цих моделях страхова премія пов'язана із середнім ризиком, а отже, і із середнім рівнем обережності, а страхувальники розглядаються індивідуумами із приблизно однотипною поведінкою. Проблема морального ризику виникає у зв'язку з неспостережуваністю рівня обережності. Кожний індивідуум нехтує впливом, якого завдають його дії на розмір страхової премії, але коли всі вони знижують рівень обережності, премія зростає. Необережність поведінки кожного окремо створює ефект негативної екстернальності для всіх інших.

Сутність висновків полягає у виявленні того, що ефекти, подібні до екстерналій, виникають щоразу, коли інформація недосконала, та ринковий механізм неповний – а це буває завжди, і як наслідок, ринки ніколи не забезпечують обмеженої ефективності за Парето. Тобто провали ринкового механізму є всепроникаючими.

У той час як теоретично усе більше з'ясовувалося, що ринки з недосконалою інформацією неефективні, висувалися й аргументи проти втручання держави в ринок. З одним з них ми вже мали справу: держава також піддана інформаційним недосконалостям. Однак наш аналіз показав, що стимули та обмеження, з якими пов'язана діяльність держави, відмінні від тих, які діють у приватному секторі. Тому навіть коли держава натрапляє на ті ж самі інформаційні обмеження, що й приватний сектор, втручання держави може підвищити добробут.

Теорія фінансування корпорацій

Згідно зі старою теорією, що допускала існування досконалої інформації, було все одно, залучає фірма капітал через позики або за допомогою збільшення власного капіталу. Це було центральним твердженням теореми Модільяні­Міллера. Однак зауважимо, що готовність фірми зберігати у себе (або продавати) акції передає інформацію, і тому аж ніяк не байдуже, яким шляхом фірма збільшує робочий капітал. Фірми широко використовують для фінансування позикові кошти, і банкрутства в результаті нездатності погасити заставні зобов'язання відіграють суттєву роль. Як внаслідок витрат, пов'язаних з банкрутствами, так і внаслідок обмежень, прийнятих у схемі стимулювання менеджменту, фірми схильні до дій з підвищеним ризиком, розглядаючи ризик як щось більше, ніж просто кореляцію з діловим циклом.

Більше того, в умовах раціонування кредиту (або можливості введення раціонування кредиту) значення набуває не тільки ринкова вартість її активів, але й структура останніх, включаючи їхню ліквідність. Хоча існує багато висновків з теорії несхильності до ризику фірм, що зіштовхуються з раціонуванням кредиту.

У традиційній неокласичній теорії інвестицій існує уявлення, що інвестиції залежать від реальної процентної ставки та від припущень фірми щодо свого очікуваного доходу. Потік готівки фірми або її чиста вартість не мають значення. Результати найбільш ранніх економетричних досліджень Ку і Мейєра (1957) показали, що це неправильно. Ці змінні є ключовими, особливо для дрібного та середнього бізнесу.

Теорія грошей

Особливо важливим аспектом нашого перегляду макроекономіки є економіка грошового обігу. Традиційно вважається, що процентна ставка встановлюється на рівні, що врівноважує попит та пропозицію грошей, причому гроші в основному потрібні для обслуговування транзакцій, а процентна ставка являє собою витрати невикористаних можливостей застосування грошей. У сучасній економіці, однак, для більшості транзакцій вимагаються (та використовуються) не гроші, а кредити, і більшість транзакцій являють собою обмін активами і тому не мають прямого зв’язку з ВВП. Більш того, сьогодні більша частина грошей приносить процент, причому різниця між процентними ставками, наприклад, за депозитними рахунками грошового ринку та казначейськими зобов’язаннями мало співвідноситься із грошовокредитною політикою та пов’язана винятково з транзакційними витратами. Те, що дійсно має значення, так це доступність кредиту, що у свою чергу пов’язано із висновком банків та інших фінансових інститутів про кредитоспроможність позичальника. Іншими словами, інформація складає серцевину грошового ринку. Банки, подібно до інших фірм, не схильні до ризику: їхні можливості та готовність нести ризики, що пов’язані з наданням кредитів, залежать від чистої вартості їхніх активів.

Внаслідок раціонування акцій шокові впливи на їхню чисту вартість не можуть бути миттєво усунуті, і в такий спосіб теорія пояснює, чому ці шокові впливи мають настільки серйозні макроекономічні наслідки. Теорія показує, що не тільки традиційні інститути кредитно­грошової політики (такі, як вимога щодо резервів), але й інструменти поточного регулювання (такі, як вимога достатності власного капіталу, скорегована на рівень ризику) можуть бути використані для впливу на пропозицію кредиту, процентні ставки й ризиковий портфель банку. Аналіз також показує, як надлишкова опора на вимоги достатності капіталу може виявитися контрпродуктивною.

Теорія дозволяє зробити важливі висновки щодо політики. Вона забезпечує нову основу для пояснення «пастки ліквідності», показуючи, чому в серйозних економічних спадах кредитногрошова політика може виявитися порівняно малоефективною. Вона переносить увагу зі ставки по федеральних фондах, або обсягу грошової маси, на параметри, що мають більш пряме відношення до економічної активності, – рівень кредиту і процентні ставки, призначувані банками фірмам (пояснюючи при цьому динаміку розриву між цими ставками та ставками по федеральних фондах). Теорія передбачає, що область ефективності кредитногрошової політики обмежена навіть в умовах доларизації.

Ми проаналізували також роль кредитних взаємозв'язків. Багато фірм користуються кредитом інших фірм і, в той же час, самі надають кредити третім фірмам (порушуючи наказ Полонія «не позичай сам і не надавай позику іншим». Інформація в економіці розсіяна, і цим пояснюється така поведінка фірм, що має серйозні наслідки. У результаті такого загального взаємозв'язку шоковий вплив на одну фірму передається іншим, і, якщо шок досить сильний, виникає можливість каскадних банкрутств.

Зростання та розвиток

Значення ринків капіталу для економічного росту визнається вже давно. Без ринків капіталу фірмам довелося б покладатися на нерозподілений прибуток. Але спосіб, яким фірми залучають капітал, дуже важливий з погляду зростання. Зокрема, «раціонування акцій», що відіграє особливо важливу роль у країнах, що розвиваються, де інформаційні проблеми ще гостріші, придушує готовність фірми інвестувати й брати на себе ризик і тим самим сповільнює зростання. Зміни в економічній політиці, що забезпечують фірмам здатність нести більший тягар ризику (наприклад, шляхом зменшення амплітуди макроекономічних коливань або розширення власного капіталу фірм за допомогою зниження процентних ставок, у результаті якого зростають прибутки), підвищують темпи економічного зростання. Навпаки, заходи економічної політики, пов'язані із втручанням МВФ, що піднімають процентні ставки до дуже високих рівнів, пригнічують готовність до використання позичкових коштів, змушуючи фірми переносити центр ваги фінансування на нерозподілений прибуток.



*Матеріали виступу Дж.Стігліца при одержанні Нобелівської премії з економіки 8 грудня 2001 року у скороченому вигляді.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"