інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Як стають мільярдерами в Індії

Н.Бокарєва

Індійському мільярдерові Гаутаму Адані належить індонезійське вугільне підприємство, вантажний корабель, побудований в Кореї, індійська електростанція та приватний порт Мундра. Він також володіє активами добувних компаній та одним з найбільших портів в Австралії, має власну залізничну гілку. Його бізнес-план – робити все можливе, не покладаючись на занедбану інфраструктуру індійської держави.

Сьогодні Г. Адані – один з найбагатших людей в Індії зі статком 10 млрд. доларів. У глобальному списку мільярдерів Forbes він займає 81-й рядок, у своїй країні він шостий. У 1980-і роки він працював у сфері зовнішньої торгівлі, коли експортно-імпортні операції контролювалися за допомогою високих тарифів та жорсткого режиму ліцензування. В 1990-ті роки, після того як Індія стала на шлях економічних реформ, Г. Адані став розвивати свій бізнес та налагоджувати контакти з впливовими політиками, у тому числі зі штату Гуджарат.

Успіх Г. Адані демонструє загальну тенденцію в Індії до розширення ролі приватного сектора в тих сферах, які колись контролювала держава. До них відносяться зв’язок, аеропорти, банки та інфраструктура. Це становить різкий контраст із Китаєм, де величезні державні підприємства домінують у стратегічних галузях.

Сучасну Індію часто порівнюють з США періоду «позолоченого століття» (епоха швидкого зростання економіки та населення США після громадянської війни і реконструкції Півдня в кінці XIX століття). В Індії сьогодні 55 мільярдерів, сукупний власний капітал яких – 250 млрд. доларів – еквівалентний приблизно шостій частині ВВП.

З одного боку , вони досягають результату там, де найчастіше терпить невдачу держава. Але з іншого боку, зростання їх багатства стало можливим деякою мірою завдяки зв’язкам з впливовими політиками, які допомагають отримати необхідні дозволи, права на землевідведення, та вирішити інші складні питання. Через це і звучать звинувачення в клановому капіталізмі.

Вибудовуючи свій бізнес, Г. Адані неодноразово упирався в стіну бюрократії. В 2009 році він звернувся за державним дозволом на будівництво в штаті Махараштра електростанції і на відкриття вугільного розрізу, який йому так і не дозволили розробляти через екологічні обмеження.

Г. Адані планував створити найбільшу в Індії електростанцію, але не міг отримати доступ до ресурсів на внутрішньому ринку (до речі, за запасами вугілля Індія займає п’яте місце в світі). Ще дві заявки на права видобування загрузли в бюрократичних проблеми після того, як к багатьох районах країни була введена заборона на розробки корисних копалин.

Головною перевагою Г. Адані став порт Мундра. Він десять років збирав ділянки землі в особливу економічну зону і перетворив провінційне містечко в найбільший індійський приватний порт, який тепер стане для Індії воротами в світ.

Він придбав права на розробку корисних копалин в Індонезії, купив два вантажних судна (і розмістив замовлення ще на два), почав геологорозвідувальні заходи в Австралії, де в цьому році купив шахту і вугільний порт Еббот Пойнт. Таким чином, Адані став закордонним вугільним королем, у той час як його клопотання щодо здійснення проектів в Індії загрузли в міністерській боротьбі за сфери впливу .

Своїми силами йому довелося вирішувати і логістичні проблеми. Індійські залізниці – це величезна державна бюрократична структура з одними з найвищих вантажних тарифів, незважаючи на те, що потяги ходять повільно і перевозять невеликі партії. Г . Адані прийшов до того, що ефективніше та іноді навіть швидше транспортувати вугілля на 4 000 миль по морю, ніж на 1 000 миль по залізниці. Крім того, індонезійське вугілля більш якісне порівняно з індійським.

Всього за кілька років Г. Адані створив вертикально інтегрований ланцюг поставок. Свого часу так само вчинив Генрі Форд, який придбав бразильські каучукові плантації, щоб забезпечувати свої автозаводи в США. За межами Індії така схема організації бізнесу зустрічається рідко: великі компанії переважно концентруються на тих сферах, в яких вони компетентні, а інші етапи виробництва передають на аутсорсинг. Але в Індії підхід Г. Форда виявляється самим швидким та потенційно успішним. В останні роки Індія стала найбільшим споживачем індонезійського вугілля.

«Adani Group» зараз займається будівництвом та проектуванням семи електростанцій, найбільша з яких – у Мундрі. Коли потрібно було з’єднати порт з мережею індійських залізниць, Г. Адані вирішив, що найшвидшим рішенням завдання буде просто побудувати власну залізничну гілку . Так в Індії з’явився перша приватна ділянка залізниці. Рух на ній настільки інтенсивний, що тепер планується будівництво другої лінії.

Індійські мільярдери контролюють значно більшу частку національного добробуту, ніж заможні власники в країнах з потужною економікою, таких як Німеччина, Велика Британія та Японія. Серед індійських мільярдерів зі списку Forbes більшість заробили капітал на земельних угодах, сировині або державних контрактах та ліцензіях, тобто в тих сферах, де потрібна підтримка влади та політиків. І через цей зв’язок ділових та політичних кіл виникають постійні суперечки про те, що зростання індійського приватного капіталу є наслідком не економічного підйому, а клановості.

Але є і більш оптимістична точка зору . За словами експертів, індійська економіка сьогодні набагато більш відкрита та конкурентоспроможна, якщо врахувати, що з 30 найбільших компаній, що торгували на індійській фондовій біржі в 1991 році, на початку періоду економічних реформ, сьогодні в котирувальному списку залишилися лише десять. Така «плинність» свідчить швидше про жорстку конкуренцію, ніж про зміцнення позицій олігархії.

Сам Г. Адані каже, що його кар’єру багато в чому визначав збіг обставин. Його посередницька робота в зовнішній торгівлі в 1980-ті роки в результаті підвела до думки про придбання порту Мундра. Наявність власного порту та умови особливої економічної зони послужили відправною точкою для розширення бізнесу в електроенергетиці. Вугільні проблеми країни та поганий стан транспортної інфраструктури підштовхнули його до пошуку альтернатив за кордоном.

Всі ці роки Г. Адані користувався перевагами, отримуючи державні дозволи на свої проекти. Крім того, він купив прибережні ділянки землі в уряду штату Гуджарат за дуже низькими цінами. За однією з угод ціна склала всього 540 дол. за акр. Завершивши будівництво інфраструктури, Г. Адані продав землю з великим прибутком корпораціям, які працюють в рамках особливої економічної зони. Одну із ділянок купила державна нафтова корпорація по 54 тис. дол. за акр. Таким чином можна вважати, що багатим Г. Адані став завдяки державі.

Як би там не було, в Мундрі Адані створює свій власний світ. Він організовує житлове будівництво для співробітників, були відкриті приватні школи та лікарня. Є приватний аеропорт. І хоча Мундра розташована досить далеко від великих міст, тисячі працівників хочуть переїхати туди, тому що для них компанія на кшталт «Adani Group» — це майбутнє.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"