інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Дж.М.Кейнс про справедливість, ринкову ціну та норму процента*

Р.Скидельскі

На думку Дж.М.Кейнса, справедливість – це засіб, який забезпечує доброчесне життя. При цьому він не намагався виводити теорію справедливості з гіпотези суспільного договору. Дж.М.Кейнс сприймав справедливість як інструмент і розумів її як чесний соціальний устрій.

Різні його зауваження на цю тему стосувалися прав та зобов’язань різноманітних класів суспільства, а також обов’язків держави. Тому економічні погляди Кейнса будувалися на двох сюжетах. Перший з них стосується його ідеї «справедливої ціни».

Ціни встановлюються на ринку незалежно від розуміння справедливості (у будь-якому її аспекті – «законності» або «чесності»). Однак стосовно обміну ідея справедливості стара як світ – і у свідомості людей живе досі, як показав нещодавній вибух суспільного обурення непомірно високими зарплатами, преміями та пенсійними виплатами вищим керівникам банків та корпорацій.

Ставлення суспільства до цієї проблеми не настільки примітивне, як часом здається. Сама по собі велика винагорода не викликає ворожості – не виникає протестів проти величезних гонорарів зіркам шоу-бізнесу або спорту. Не обурюють нікого й величезні гроші, які приносить удача: кожний може зіграти в лотерею або тоталізатор – і виграти. Невдоволення народу в основному спрямоване проти заходів, що сприймаються як «винагорода за шкоду суспільству»: бонуси банкірам, чия діяльність призвела до банкрутства багатьох кредитних установ, або топ-менеджерам, чиї схеми «реструктуризації» компаній передбачають скорочення великої кількості працівників. Таким чином, народ хоче бачити зв’язок між винагородою та користю. Люди стурбовані – сьогодні не менше, ніж у часи Кейнса, – і відносним розміром зарплат, що фіксує становище класів у суспільній ієрархії.

Що Кейнс розумів під «справедливою» економічною системою? Він поділяв класичний погляд на справедливість – у тому розумінні, що винагорода повинна відповідати трудовому внеску або досягненню – разом з відомим висновком в дусі Аристотеля: «Немає нічого гіршого, ніж ставитися однаково до неоднакових». Саме тому Кейнс не був прихильником егалітаризму. Справедливість – це питання не стільки рівності, скільки неупередженої оцінки, а справедливі ціни – це такі ціни, за допомогою яких точно оцінюються таланти та зусилля. Кейнс був прихильником меритократії. Було б «вкрай несправедливо та нерозумно робити вигляд, ніби ми проти кожного, хто більш успішний, талановитіший, більш енергійний та працьовитий, ніж людина із середніми можливостями... Я не хочу зрівнювати людей; я хочу заохочувати будь-яку виняткову заповзятливість, сміливість та характер». Ніщо в цих поглядах не виділяє Кейнса з когорти класичних лібералів його покоління. Проте, хоча він і думав, що «є відомі соціальні та психологічні виправдання значної нерівності доходів і багатств», він не уявляв тоді, щоб «гра велася за такими високими ставками, як сьогодні». Як і слід було сподіватися, Кейнс віддавав перевагу податкам на спадщину на противагу прибутковим податкам. Після Великої депресії він став приділяти більше уваги перерозподілу доходів, але не внаслідок симпатій до соціалізму, а як можливому способу зменшити схильність до заощадження.

У сьогоднішній економіці знань встановити зв’язок між зусиллям і винагородою стало набагато важче. Деякі експерти проводять відмінність між трудовою діяльністю, що вимагає зусиль (тобто матеріальним виробництвом), і віртуальними операціями (такими, як торгівля деривативами), за допомогою яких показники компаній швидко збільшуються. Останній вид діяльності вони називають масштабованим, таким, що припускає примноження багатства без докладання значних зусиль, на відміну від першого – немасштабованого. Сучасна економіка стає більш масштабованою – розриваючи зв’язок між зусиллям і винагородою, що призводить до непередбачуваних результатів.

Ідея Кейнса про справедливу ціну ґрунтувалася на здатності суспільства вимірювати трудові зусилля обсягом вироблених товарів, а не грошей. Не можна досягти справедливого суспільства, яким його бачив Кейнс, якщо основна мета економічної діяльності – робити гроші.

Кейнс дотримувався двох принципів, які майже зникли з економічної теорії в наші дні.

По-перше, він вважав за необхідне утримувати норму процента на низькому рівні, що означало кінець «посиленого тиску капіталістів, які мають можливість експлуатувати обумовлену нестачею цінність капіталу». Процент у нинішніх умовах зовсім не є винагородою за певну дійсно понесену жертву, так само як і земельна рента. Власник капіталу може одержати процент, оскільки капітал є рідкісним ресурсом, так само як і власник землі може одержати ренту тому, що кількість землі обмежена. Але якщо рідкість землі може обумовлюватися притаманними тільки землі властивостями, то для рідкісності капіталу таких причин немає.

По мірі того як капітал стає більш доступним, норма процента починає природно падати, однак для утримання її на низькому рівні Кейнс передбачав використовувати ще й економічну політику. Він вважав встановлену ринковими силами норму процента однією з найбільш «несправедливих цін» в економічній системі і навіть засуджував її, називаючи середньовічним поняттям «лихварство». Кейнс вважав, що властива ліквідності премія внаслідок комбінації об’єктивної невизначеності майбутнього та психологічної схильності до заощадження (тобто жадібності) дозволяє позикодавцю вимагати за розставання зі своїми грошима таку винагороду, яка перевищує його внесок у виробництво товарів.

В одному з листів Кейнс назвав «лихварством» «вилучення у позичальника коштів, що перевищують дійсну ціну тієї жертви, яку позикодавець приносить [розлучаючись зі своїми грошима]. Він пише: «Це може відбуватися тільки... через слабку договірну позицію позичальника або його крайнє зубожіння... Мені важливо підкреслити саме цю сторону питання, оскільки тут проглядаються прямі аналоги з тим, що стверджує моя теорія переваги ліквідності». Отже, спади в економіці – плата за гріх, але не за гріх марнотратства, як вчили економісти-класики, а за гріх лихварства. Пропонуючи дотримуватися політики збереження «дешевих грошей», Кейнс виступав за застосовування середньовічних законів проти лихварства, тільки на сучасний лад.

Зі сказаного вище зрозуміло, що Кейнс був би не проти політики «дешевих грошей», яку здійснював Алан Грінспен та уряди багатьох розвинутих країн в умовах сучасної економічної кризи, але він би різко виступив проти величезних бюджетних дефіцитів, що супроводжують цю політику, і проти зростання матеріальної нерівності, що посилює позиції супротивників підвищення податків. Щодо сучасного англійського та американського капіталізму Кейнс, ймовірно, зауважив би, що «гра могла б відбуватися за менших ставок».

По-друге, слід пам’ятати, що Кейнс ототожнював справедливість зі стабільними цінами, а несправедливість – з коливаннями їхнього рівня. Він вважав, що хороша поведінка передбачає як свою моральну оцінку, так і урахування ймовірних наслідків. Однак від людей не можна вимагати точної оцінки наслідків економічної діяльності, якщо цінність піддається постійним коливанням. «Безробіття, нестабільні умови життя працівників, розчарування, несподівана втрата заощаджень, раптове збагачення деяких (спекулянтів і гендлярів) – усе це викликане, значною мірою, нестабільністю критерію цінності». Кейнса лякали «витрати, зумовлені високим ризиком».

Коливання цін, негативно впливаючи на розподіл життєвих благ між класами, отруювали їхні взаємини. Кейнс вважав несправедливими «довільні» зміни рівня багатства та доходів, викликані коливаннями ділової кон’юнктури, яких можна було б уникнути. Ці зрушення не були пов’язані з витраченими трудовими зусиллями і не могли бути попереджені за допомогою звичайних запобіжних заходів.

Ідея Кейнса про те, що справжнім питанням, яке хвилювало ті або інші групи працівників, було погіршення їхнього відносного становища, стала цінним внеском у трактування проблеми заробітної плати в його «Загальній теорії». Справедливість залежала від передбачуваності трудових контрактів. Кейнс вважав, що необхідною умовою для існування справедливих відносних цін є загальний стабільний ціновий рівень.

Усе сказане суперечить сучасним економічним поглядам. Послідовники неокласичної теорії стверджують, що безробіття виникає лише тоді, коли працівники піддаються «грошовій ілюзії». За наявності раціональних очікувань наступив би швидкий перегляд та переукладання контрактів і не було б вимушеного безробіття. Неокейнсіанці пояснюють неможливість перегляду контрактів занадто великими витратами, а безробіття – повільним пристосуванням цін і зарплат до чергових шоків. Кейнс навпаки дотримувався іншої думки: зовсім гнучкі зарплати і ціни небажані, навіть якщо б і були можливі, оскільки «обов’язкові номінальні умови контрактів є тонким способом поводження зі справжньою невизначеністю відносно майбутніх подій». Він сказав би, що зарплати і ціни були б більш гнучкими, якби за допомогою політики вдалося забезпечити повну зайнятість, оскільки невизначеність у цьому випадку стала б значно меншою.



*Продовження публікації матеріалів книги Роберта Скидельскі «Дж.М.Кейнс. Возвращение мастера», М., Юнайтед Пресс, 2011 (у скороченому викладі)

© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"