інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Довірче управління на фондовому ринку та шахрайство

Довірче управління являє собою діяльність із розпорядження активами довірителя, яке довірчий управляючий здійснює на користь останнього. За управління активами управляючий отримує винагороду. Чистий прибуток, що виникає в результаті успішного управління після вирахування всіх витрат, є власністю довірителя.

Об’єктом довірчого управління може бути будь-який актив: грошовий ресурс, цінні папери, нерухомість тощо. Однак кінцевим результатом управління повинен бути позитивний фінансовий ефект. Для його досягнення власнику активів може не вистачати відповідної кваліфікації або у нього просто може не бути вільного часу на оперативне управління фінансами і майном, тому він доручає його здійснення довірчому управляючому.
Розрізняють наступні основні напрямки довірчого управління:
- довірче управління капіталом (акціями, облігаціями, грошовим ресурсом тощо);
- довірче управління пайовими фондами (ПІФ);
- довірче управління банківськими фондами (ФБУ);
- довірче управління на ринку форекс;
- довірче управління майном;
- довірче управління нерухомістю;
- довірче управління власністю.
Найбільшого поширення набуло довірче управління цінними паперами. У цьому випадку клієнт інвестує свої гроші на ринку цінних паперів через довірчого управляючого, який при купівлі акцій керується узгодженою інвестиційною декларацією. Така програма інвестування містить розподіл вкладень довірителя за типами активів і конкретними видами цінних паперів.
Колективні форми довірчого управління представлені сьогодні у вигляді пайових інвестиційних фондів (ПІФ) і фондів банківського управління (ФБУ).
На сьогоднішній день головна проблема довірчого управління пов’язана з відсутністю довіри до фінансових структур, які таку послугу надають. Мова йде про компанії з управління активами (КУА) та підрозділи банків з VIP-обслуговування заможних клієнтів та фондів банківського управління. Складність полягає в тому, що діяльність довірчого управляючого важко проконтролювати. Суттєвим ризиком є також відсутність реальних важелів впливу на фінансистів з боку клієнта «з вулиці». Відомі випадки, коли бізнесменів «пускали по світу» («кидали на гроші») власні компанії з управління активами.

Поширені зловживання довірчих управляючих
Які зловживання з боку КУА можливі при довірчому управлінні?
1. Штучне заниження прибутковості управління. Після маніпуляцій з активами прибутковість клієнтського портфеля знижується. Результат від декількох збиткових угод осідає на потрібних компаніях-«прокладках». В інших випадках на клієнта скидають неякісні активи. Так КУА позбувається від власних прорахунків у фінансовому управлінні.
2. Штучне завищення прибутковості управління. На початковому етапі співпраці клієнту демонструють гарні показники прибутковості, стимулюючи його «додати» більше коштів. Іноді це робиться з метою отримання додаткової комісії за «високі результати».
3. Маніпуляції з вартістю акцій. Для цього підбираються низьколіквідні акції з великим спредом, у межах якого проводяться маніпулятивні угоди. Можлива також аналогічна схема, але з використанням коштів клієнтів: а) «розкручується» вартість (потенціал зростання) низьколіквідних акцій, після чого папери перепродаються клієнтам значно дорожче; б) для цінової «розкрутки» використовуються кошти клієнтів.
4. Конфлікт інтересів між управителем та андеррайтером. Коли КУА виступає організатором розміщення цінних паперів, її головна мета – продати акції якомога дорожче. В той же час завдання КУА як довірчого управляючого – купити цінні папери для клієнта якомога дешевше.
5. Конфлікт інтересів між управителем і брокером. Якщо КУА надає брокерські послуги, їй вигідно, щоб клієнт здійснював операції якомога частіше, оскільки від цього залежить розмір брокерської винагороди. В результаті при довірчому управлінні часто відбуваються абсолютно необґрунтовані угоди. В той же час завдання КУА як довірчого управляючого – мінімізувати витрати клієнта і здійснювати операції за можливістю рідше.
6. Маніпуляції з мінімальною гарантованою прибутковістю. У цьому випадку у КУА з’являються портфелі «різного сорту» і спокуса компенсувати збитки за портфелями з гарантованою прибутковістю за рахунок портфелів без неї.
7. Вільне трактування результатів управління капіталом. Нечітко визначена міра ризику дозволяє управляючому вільно рухатися по полю ризику і прибутковості при обґрунтуванні результатів своєї роботи. Він може зв’язати а) низьку прибутковість з високою надійністю, б) високу прибутковість з мінімальним ризиком. Насправді це може виявитися або результатом поганої роботи управляючого, або високими ризиками, які ніс клієнт і про це не знав.
8. «Ефект храповика» при виплаті винагород. Винагороди управляючого зазвичай включають фіксований процент від обсягу клієнтського портфеля та/або процент від фінансового результату. «Ефект храповика» виникає у другій частині виплат. При зростанні портфеля стягується винагорода. При падінні винагорода не стягується. Портфель починає рости – знову стягується винагорода. Так може тривати нескінченно. Портфель клієнта залишається на початковому рівні, але він сплачує комісію за неіснуючий результат.

* За матеріалами fin-eco.ru
© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"