інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Саморегулювання на фінансовому ринку: реалії та перспективи*

О. Кий
Президент ПАРД


Щодо Стратегії розвитку фінансового сектора до 2015 року, хотілося б відзначити, що спроба комплексно поглянути на розвиток усіх фінансових ринків в одному документі повинна бути цілком підтримана, а сам документ, безумовно, вимагає більш тривалого публічного обговорення з метою його можливого доопрацювання.

Із загальних міркувань виникає побажання: позначити проміжні точки, задля контролю того, що виконується в контексті Стратегії, а що - ні.
Що стосується розділу, пов'язаного з ринком цінних паперів, варто врахувати, що у минулому держава більш лояльно ставилась до одного з учасників цього ринку - Центрального депозитарію. Зараз із тим же рівнем лояльності вона починає ставитися до іншого учасника.
У такій ситуації для подальшого розвитку ринку не може бути стабільності, тобто послідовності дій, що були б логічні і зрозумілі всім його учасникам. Суміжні ринки показують, що ситуація, яка склалася в нас, не нова. На сьогодні ми бачимо російський приклад, коли існують два великих (фактично центральних) депозитарії – Державна клірингова компанія (ДКК) і Національний депозитарний центр (НДЦ) - і ця система працює досить ефективно. Маємо Європейський приклад - це "Євроклір" і "Клірстрім".
Відносно цього, можливо, у тому розділі, що стосується ринку цінних паперів, варто було б ще раз розглянути ситуацію з центрально утворюючим органом облікової системи, який називають Центральним депозитарієм. Сьогодні в нас фактично існують дві юридичні особи, що мають свої позиції на ринку і своїх акціонерів. Тому можливо не варто їх "примусово" об’єднувати, тим більше таким складним шляхом, як прийняття нової редакції Закону "Про національну депозитарну систему".
Що стосується саморегулювання, (більше 10 років працюю в саморегулівній організації ПАРД (Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв) то моє ставлення до СРО з часом змінювалося (у 1996 р., 2000 р., 2008 р - були істотно істотно різні уявлення). А на сьогодні в Україні, власне кажучи, немає жодної саморегулівної організації. Наявність свідоцтва на стіні (які є в деяких організацій, у т.ч. ПАРД) зовсім не означає, що організація власне кажучи є саморегулівною, що вона наділена функціями контролю й успішно здійснює та контролює своїх учасників.
ПАРД перебуває у своєрідному "прикордонному" стані. Очевидно, ця ситуація характерна і для всіх інших СРО, що (принаймні) знаходяться на фондовому ринку.
З одного боку, СРО фінансуються винятково за рахунок членських внесків учасників ринку. Тому припустити, що ці учасники платитимуть гроші за додатковий контроль над ними, за те, що їх додатково карають, і одержувати від цього задоволення - необачно. У більшості випадків (за дуже рідкісним винятком) реакція на такі відносини негативна.
З іншого боку, держава (у даному випадку - в особі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) ставиться до СРО як до опонента, тобто, представника ринку - лобіста відповідного бізнесу. З цього приводу була думка регулятора, що такі відносини на користь ринку і він від них тільки виграє.
Візьму на себе сміливість заявити, що ринок ніколи і нічого для себе не виграє, якщо буде займатися самобичуванням. Крім того, державі серйозно треба подивитися на інститут саморегулювання. Фактично, це продовження "руки регулятора", але з особливим статусом, що йому може бути наданий.
У світовій практиці існує досить багато моделей саморегулювання. Особисто мені імпонує французька модель. У ній є так звана Рада ринку. Є фактично СРО, що здійснює свої функції дещо інакше, ніж прийнято в Україні. У нас вищим органом є загальні збори СРО. Вони приймають всі документи (зміни в статутах, положення, стандарти і правила, кодекси, розмір членських внесків тощо). І є Наглядова рада, що контролює діяльність асоціації між загальними зборами, а повноважень у цього органа небагато (значно менше, ніж у загальних зборів). У таких умовах оперативно впливати на ситуацію, що склалася на ринку досить складно.
На відміну від нашої моделі, французька має свої "виграшні" особливості. Загальні збори в них теж є, але в них усього дві функції: створення і ліквідація об'єднання відповідних професійних учасників ринку. Є Рада ринку, що паритетно (50 % на 50%) складається з представників державного регулятора і представників власне ринку.
Ця Рада - саме той "демпфер", що згладжує всі проблемні моменти і виробляє компромісні рішення між цілями і завданнями державного регулювання - з одного боку, та цілями і завданнями, які ставлять перед собою конкретні учасники ринку (бізнес). Так виникають і здійснюються практичні рішення, що влаштовують обидві сторони (бізнес і держава). Швидше за все, саме тому, більшість жителів Франції навіть не знають про те, хто такі реєстратори, хто в них виконує функцію центрального депозитарію і т.п.
Ініціатором повноцінного саморегулювання в Україні повинна стати держава. Якщо вона не вважатиме за потрібне і не оцінить можливості, що при цьому виникають і в неї самої, то, швидше за все, СРО як інститут усе-таки буде існувати (як лобістська організація - інститут, зрозумілий в Україні), або нам усім - і фінансовому бізнесу, і державі доведеться в остаточному підсумку від цього інституту свідомо відмовитися.
У цьому контексті на сьогодні існує проект і чинне положення ДКЦПФР, де СРО передаються (нібито) певні регуляторні функції. Але спроба передати ці функції більш, ніж одній організації, на тому самому ринку - абсурд. Такі спроби вже були, але брати участь у їх реалізації ПАРД відмовилась ще 2 роки тому через те, що не може бути повноцінного регулювання частиною ринку. Це все одно, що існуватимуть дві комісії з цінних паперів. Учасники ринку завжди будуть обирати для себе більш лояльний орган.
Тому, щоб створювати в діючі СРО, треба дотриматися низки принципів, зокрема:
- ініціатива держави;
- одна СРО за певним видом діяльності (те що закладено в Закон "Про цінні папери і фондовий ринок" - норма, що набере чинності в травні 2009 року);
- зміна системи управління СРО - за участю державних органів в управлінні.
Проблему варто було б не обмежувати рамками фондового ринку, а продумати долю СРО у всіх галузях (секторах) національного фінансового ринку, залучити більш широке коло осіб до обговорення проблеми, а конструктивні рішення, отримані в ході обговорень, відобразити у більш ретельній редакції Стратегії розвитку фінансового сектора до 2015 року.

* Матеріали виступу на VI фінансовому форумі «Державне регулювання на фінансовому ринку України», м. Одеса, 4-6 вересня 2008 р.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"