інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Інноваційні технології в розрахунково-кліринговій діяльності на ринку цінних паперів

А.Головко
Заступник Голови правління Національного депозитарію України


Інфраструктура сучасних ринків фінансових інструментів – цінних паперів, інструментів грошового ринку та деривативів на фінансові базові активи – передбачає обов’язкову наявність механізму клірингу та розрахунків за здійсненими між контрагентами правочинами.
Вибір конкретного механізму клірингу та розрахунків для тієї або іншої системи торгівлі цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами завжди відбувається після того, як визначені системи і встановлені процедури контролю за ризиками, що виникають у зв’язку зі здійсненням правочинів. Управління ризиками на ринках фінансових інструментів здійснюється через ф’ючерсні та опціонні договори (контракти) на основний базовий актив, що є у обігу на цих ринках – емісійні цінні папери та/або інші фінансові інструменти.
На деяких національних ринках запроваджена, поряд з центральним депозитарієм, і успішно функціонує відносно нова інституція, що має назву «центральний контрагент». Появу зазначеної інституції зумовив успішний розвиток систем взаємозаліку в режимі «новейшн» (novation).
Кліринг як механізм, що передує розрахункам на організованих ринках емісійних цінних паперів, застосовується досить давно. Однією з перших новацій на цих ринках стало наділення функцією клірингової установи центральних депозитаріїв цінних паперів (Central Securities Depository - CSD). Саме CSD на більшості світових ринків є інституціями, що провадять урегулювання правочинів з емісійними цінними паперами, зокрема, розрахунки (Settlement).
Сучасні CSD є універсальними установами інфраструктури і тому поєднують у собі функції «паперового» клірингу і розрахунків та грошового. В наш час розірвати це технологічно неможливо, та й немає сенсу збільшувати транзакційні витрати. Відтак, зустрічаючи у науковій літературі чи спеціальних виданнях термін «клірингова установа», можна не сумніватися, що насправді мова йде про CSD або про інфраструктурну новацію – згадуваного вище центрального контрагента, який взаємодіє з біржами та CSD.
Технології здійснення клірингу на ринках цінних паперів і на ринках похідних фінансових інструментів є настільки різними, що ці послуги варто відокремити одна від одної. CSD (якщо він є кліринговою установою) здійснює двосторонній або багатосторонній взаємозалік в залежності від вживаної в даній торговельній системі схеми. Вирішення проблеми централізованого клірингу та розрахунків на «касових» ринках цінних паперів (загальновживаний термін – спот-ринки) в Україні здійснюється за допомогою реалізації заходів, передбачених Державною програмою розвитку Національної депозитарної системи. Розбудова центрального контрагента як окремої інституції програмою не передбачена.
Застосування на етапі клірингу механізму багатостороннього взаємозаліку з обчисленням чистих позицій учасників угод йменується в спеціальній літературі «неттінгом» (netting). Рекомендаціями Федерації Євроазіатських фондових бірж неттінг визначається як «узгоджений взаємозалік зобов’язань учасників біржової торгівлі, в тому числі узгодження торгових зобов’язань через розрахунки за наказом про поставку цінних паперів або переказ коштів на основі так званої «чистої позиції».
На світових ринках застосовується два типи багатостороннього взаємозаліку, які відрізняються один від одного тим, яким чином передбачається врегулювати розраховану на етапі клірингу позицію.
При одному методі багатостороннього взаємозаліку після обчислення позицій усіх учасників клірингу провадиться визначення пар учасників «кредитор-боржник». Таким чином, це зводить до мінімуму число платежів (поставок цінних паперів) від боржника до кредитора. Сторонами в остаточних діях по врегулюванню позицій є ті ж самі особи, що були учасниками правочину. При цьому набір пар «кредитор-боржник» від одного циклу клірингу до другого може змінюватися. Даний метод є прийнятним у тих торговельних систем, де коло учасників достатньо вузьке, а учасники мають приблизно однакове фінансове становище, рівень кредитоспроможності і платоспроможності.
При іншому методі стороною у врегулюванні позицій учасників торгівлі виступає клірингова установа. При цьому врегулювання позиції кожного учасника здійснюється «проти» клірингової установи – вона виступає єдиним кредитором для усіх боржників і єдиним боржником стосовно всіх кредиторів. Урегулювання позицій усіх боржників провадиться шляхом платежу (поставки) на користь клірингової установи, а врегулювання позицій усіх кредиторів провадиться шляхом одержання коштів (цінних паперів) від цієї клірингової установи. Врегулювання позиції учасників торгівлі проти клірингової установи, а не проти один одного, а саме повна зміна сторін на етапі виконання в порівнянні з етапом укладання договорів (біржових контрактів) і є зазначеним вище методом «новейшн».
Для певного типу правочинів «новейшн» зручніше неттінга, тому що у кожного учасника на етапі виконання правочину виявляється тільки один контрагент – клірингова установа, на користь котрої треба перерахувати суму заборгованості, або від котрої треба одержати суму належних коштів (або цінних паперів).
Саме метод «новейшн» покладений в основу функціонування спеціалізованих клірингових установ - центральних контрагентів. Це пояснюється його відносною простотою, зручністю і незалежністю від числа учасників, а також можливістю створення надійних систем контролю за ризиками, що виникають.
Центральний контрагент (Central Counterparty - CCP) – юридична особа, яка «постає» між контрагентами правочину з цінними паперами, перетворюючись на покупця для кожного продавця і на продавця для кожного покупця. Вона виконує розрахунки щодо цінних паперів і коштів між двома початковими сторонами правочину, анулюючи в подальшому двосторонні зобов’язаннями між двома початковими сторонами.
Необхідність впровадження в ринкову практику функцій, притаманних ССР, викликана слабкою концентрацією в Україні торгівлі в організованому сегменті ринків цінних паперів та інших фінансових інструментів (усього 6% від усіх укладених правочинів). Переважна більшість правочинів з цінними паперами здійснюється поза біржею, а ринок деривативів (зокрема, опціонів) в Україні стихійно формується як позабіржовий. Це може призвести до високих ризиків інфраструктури – неплатежів, відсутності поставки фінансового інструменту покупцеві в обумовлені терміни, суттєвих помилок при нарахуванні маржі чи просто шахрайських дій.
ССР не підміняє собою, а доповнює функції центрального депозитарію, гарантуючи невпинність процесу транзакції. Тому, після вирішення проблеми створення передбаченого Державною програмою розвитку Національної депозитарної системи центрального депозитарію цінних паперів в Україні обов’язково постане питання про утворення ССР як окремої юридичної особи чи дочірньої структури центрального депозитарію та/або біржі.
Зазвичай на організованих ринках ССР діє щодо тих правочинів, на виконання яких у цей спосіб погодилися учасники цих ринків. Розрахунки за правочинами щодо цінних паперів, що не призначені для клірингу за участю ССР, як і раніше виконуються в режимі двостороннього або багатостороннього взаємозаліку. Послуги щодо цього продовжують надавати CSD або клірингові палати бірж (там, де вони ще збереглися і не ліквідовані) у тісній взаємодії з CSD, що обслуговує біржу.
На відміну від CSD, функцією ССР не є гарантія поставки цінних паперів покупцеві, а грошей – продавцю. Головна функція ССР – усунення так званого ризику контрагента. Ризик контрагента – ризик, який полягає у тому, що контрагент може не врегулювати борги для повного розрахунку в будь-який час. Може трапитися, що учасник не зможе відповісти за своїми фінансовими зобов’язаннями перед центральним депозитарієм та, можливо, перед іншими кредиторами. Коли функції ССР виконує центральний депозитарій, то в разі дефолту може статися ліквідація центрального депозитарію як юридичної особи, а розрахунки за усіма значними правочинами буде поставлено під сумнів. Цей ризик діє настільки глибоко, наскільки є прямою участь в процесі урегулювання правочинів центрального депозитарію.
Усунення ризику контрагента ССР проводить завдяки жорстким вимогам до платіжної маржі, системам надання позик цінними паперами і штрафам за невиконання поставки, які додатково стимулюють учасників ринків до виконання своїх зобов’язань. Якщо на спот-ринку ССР не є обов’язковим елементом інфраструктури, то при строкових договорах (ф’ючерси, опціони) його роль зростає і стає вирішальною для встановлення рівноваги ринку. При торгівлі деривативами бізнес-відносини між продавцем і покупцем можуть підтримуватися тривалий час після того, як здійснений розрахунок за договором. Зобов’язання тривають до моменту завершення строкового договору (дати «зрілості»). ССР забезпечує виконання майбутніх зобов’язань/прав сторін правочину, в той час як на спот-ринку бізнес-відносини між сторонами припиняються разом із розрахунками за правочином з цінними паперами на дату розрахунків.
На європейських ринках відбувається стрімка централізація процесів клірингу та розрахунків. Чимало європейських бірж уже мають ССР або прямують до його створення. Як дочірні структури ССР утворені і деякими CSD.
Наприкінці 90-х років, ССР був впроваджений на ринку акцій Euronext, який на той час був групою певних національних ринків. Лондонська фондова біржа разом з Лондонським кліринговим домом впровадили ССР на ринку акцій у 2001 р. Німецька торговельна платформа Deutsche Borse разом з Eurex Clearing впровадили ССР у 2003 р. Загалом впровадження ССР сприяло зростанню ліквідності, зменшенню спредів та зниженню цін. Успішно функціонує ССР, який заснований Віденською біржею (під назвою ССР.А).
На даний момент в Європейському Союзі функціонує дев’ять ССР, зокрема, в Італії, Угорщині, Австрії, Швеції та Великобританії. П’ять із них – Німеччина, Франція, Італія, Швеція та Великобританія – уже задіяні у чотирьох схемах зв’язків взаємоучасті у транскордонній торгівлі.
Ефект від впровадження ССР на ринках фінансових інструментах має дві сторони. З одного боку, центральні контрагенти, які диверсифікують свою діяльність по різнопланових активах, мають можливість краще управляти своїми ризиками, аніж ССР, які провадять кліринг щодо одного інструменту. З іншого боку, учасники ринку отримують переваги, так як в значно меншій мірі піддаються кредитному ризику контрагента. Отже, тенденція до створення «мульти-інструментального» ССР (з точки зору фінансової стабільності) в Європі є позитивною. Разом з тим ССР, які диверсифікують свою діяльність по різнопланових активах, зменшують вимоги до рівня забезпечення для своїх учасників (за допомогою компенсації маржі, що стосується різних видів діяльності), що подекуди призводить до недооцінки ризику та неадекватного забезпечення, тобто виникає загроза створення додаткових та невідомих раніше ризиків.
Хоча діючі ССР і виникли внаслідок впровадження взаємозаліку «новейшн», ті з них, які обслуговують системи біржової торгівлі, застосовують також і неттінг. Якщо біржове співтовариство (чи CSD, що обслуговує біржу) наважилось на утворення ССР як окремої юридичної особи, то цим установам доручається обслуговування транзакцій як на спот-ринку, так і на ринку деривативів, базовим активом яких є цінні папери (фінансові інструменти), що торгуються на «касовому» відділенні біржі.
Функціонування ССР для біржових деривативів ґрунтується на застосуванні двох правових процесів: 1) «новейшн» - заміна початкового контракту між двома контрагентами на два компенсуючі (offsetting) контракти між контрагентами та, відповідно, самим ССР; 2) неттінг – можливість компенсувати багаторазові контракти між контрагентом та ССР таким чином, що відкритість ризику обмежена сумою, яка «неттінгується». Домовленості по «новейшн» та неттінгу встановлюються у першочерговому порядку ССР та погоджуються членами біржі, які його використовують.
Використанню ССР як клірингової установи для біржової торгівлі емісійними цінними паперами (спот-ринок і форвардні договори) сприяло впровадження електронних реєстраційних журналів (order books) для квитування договорів з учинених правочинів. Анонімність електронних реєстраційних журналів ускладнила управління ризиками для учасників ринку, унеможлививши управління ризиком контрагента (counterparty risk) через вибір самого контрагента. Відтак послуги ССР стали необхідними для клірингу та розрахунків з анонімних правочинів: оскільки учасник ринку виступає контрагентом стосовно ССР, то ризик контрагента суттєво знижується. Таким чином, анонімність правочину зберігається протягом усього клірингово-розрахункового процесу.
ССР є доволі «гнучкими» інституціями, механізми діяльності яких залежать від правил та конфігурації ринку (ринків), які вони обслуговують.
Зокрема, на деяких ринках (наприклад, Eurex Clearing AG), ССР не заміняє сторони укладеного правочину. Замість того, ССР є стороною для будь-якого договору (контракту) укладеного на біржі, здійснюючи відкриту пропозицію кліринговим членам. В подальшому два контракти відразу укладають, як тільки сторони погодили деталі правочину під час процесу квитування. Відкрита пропозиція має обов’язковий статус для того, щоб контракт між кожним учасником торгівлі та ССР вважався укладеним, а учасник не мав права відмовитися від контракту. У системі відкритої пропозиції немає двосторонніх контрактів між учасниками, тому між ними не виникає ніяких зобов’язань. У випадку, коли ССР не може стати стороною контракту з кожним торговельним партнером, то контракту як такого не виникає зовсім. Якщо з якихось причин процес «новейшн» не визнається судом, то початковий двосторонній контракт відновлюється, що відкриває можливість для взаємного кредитного ризику, ставлячи під сумнів спроможність ефективно управляти ризиком в зв’язку з ускладненням контролю за рівнем власного капіталу кожної сторони.
Створюючи ССР, треба усвідомлювати, що це (як і CSD) – природна монополія, яка пропонує необхідні послуги на ринку фінансових інструментів відповідно до правил конкуренції. Проте ці послуги є обов’язковими для біржових ф’ючерсів та інших строкових контрактів, або добровільними для позабіржової торгівлі. Тому ССР є об’єктом антимонопольного законодавства стосовно прозорості цін та платежів, а також правил доступу до його послуг, у якому може бути відмовлено на підставах кредитного, ліквідного, кастодіального, валютного чи юридичного ризиків. Зазначені критерії відбору контрактів для клірингу є умовою їхньої придатності для реєстрації у ССР.
Як уже зазначалося вище, ССР виникли на ринках, де укладалися строкові контракти (форварди, ф’ючерси, опціони) на базовий актив, що був предметом торгівлі на спот-ринках. Тому перші ССР обслуговували виключно системи біржової торгівлі. Але динаміка розвитку цього виду фінансової послуги призвела до застосування ССР для гарантування виконання правочинів на позабіржових ринках деривативів.
Остання обставина має вирішальне значення для України, в якій стихійно формується ринок позабіржових деривативів (в першу чергу – опціонів на товарні і фінансові активи). Ринки, що бурхливо формуються, мають бути убезпечені від системного ризику. Ключове питання щодо впровадження позабіржових деривативів в Україні полягає в тому, наскільки ефективними є процедури управління ризиками у клірингу біржових інструментів на спот-ринку. Лише тоді вони покажуть таку ж ефективність у клірингу щодо інструментів, які не є стандартизованими. Кліринг щодо позабіржових деривативів містить в собі набагато менше можливостей для взаємокомпенсації транзакцій, тому, як наслідок, в разі дефолту значний обсяг транзакцій/позицій потрібно буде терміново закривати, що є складним та трудомістким процесом.
З одного боку, умовою нормального функціонування ССР є висока ліквідність ринків, а з іншого – ССР сприяє зростанню ліквідності, водночас гарантуючи виконання позабіржових транзакцій з деривативами. Позабіржові деривативи є надто спеціалізованими, щоб забезпечити необхідні обсяги, які виправдовували б централізований кліринг. Проте, коли ринок певного інструменту досягає «зрілості», це супроводжується впровадженням стандартизованих форм контрактів та процедур торгів (наприклад, стосовно свопів на процентну ставку – interest rate swaps), а кліринг позабіржових деривативів за допомогою ССР стає цілком виправданим.
Розбудова повнофункціонального ССР, що централізовано обслуговуватиме усі українські ринки фінансових інструментів, можлива лише в разі консолідації біржової та депозитарної систем і концентрації попиту і пропозиції в межах єдиної в країні торговельної платформи. Причому успішне функціонування ССР обумовлене обов’язковістю універсалізації системи біржової торгівлі фінансовими інструментами, а саме формування в межах однієї платформи трьох режимів торгівлі – спот-ринок, форвардний ринок і ринок деривативів (ф’ючерсів та опціонів) на базові активи, що є предметом обігу на спот-ринку. Лише після цього ССР може стати вирішальним компонентом торговельної платформи, оскільки візьме на себе функцію центральної зустрічної сторони для позабіржових правочинів ринкових учасників зазначеної платформи, об’єднуючи біржовий та позабіржовий торговельні процеси в єдину систему гарантованого виконання вчинених правочинів.
Важливим аспектом впровадження на завершальному етапі модернізації інфраструктури українських ринків капіталу такої інституції, як ССР, передбачає також певне реформування системи державного регулювання процесів випуску та обігу усіх різновидів фінансових інструментів. Наприклад, у США централізований кліринг щодо позабіржових деривативів регулюється нарівні з тими деривативами, що торгуються на біржі. Такий режим регулювання лише обговорюється у Європі, де позабіржові деривативи залишаються не регульованими, тож різниця між біржовим та позабіржовим деривативом не відображена у різних регуляторних актах. Але відмінність між біржовими та позабіржовими деривативами повинна бути внормована регулятором з точки зору нагляду за різними ринковими структурами, ступенями транспарентності та важливості з системної точки зору.
Державною програмою розвитку Національної депозитарної системи передбачене створення центральної розрахунково-клірингової палати (ЦРКП), спеціалізованої здебільшого на обслуговуванні біржової торгівлі ф’ючерсами та опціонами (незалежно від базового активу, якими можуть бути не тільки фінансові, а й товарні активи). Завданням ЦРКП, окрім обслуговування організованих ринків, є забезпечення двостороннього позабіржового клірингу за зареєстрованими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку специфікаціями на похідні фінансові інструменти учасників позабіржових транзакцій. В залежності від конфігурації ринкової інфраструктури, яка складеться внаслідок еволюції національних ринків та виконання державних програм, необхідно буде трансформувати ЦРКП у ССР або забезпечити паралельне функціонування ЦРКП і окремо утвореного ССР (наприклад, біржами, об’єднаними у торговельну платформу з різними ступенями інтеграції).
Міжнародний досвід свідчить, що ринки з двостороннім позабіржовим клірингом довели свою успішність, а їх зростання за останні 15 років перевищило обсяги на біржах, де кліринг забезпечувався ССР. Але перевагою центрального контрагента є те, що він надає необхідну інституційну структуру для управління кредитним ризиком, створює технологічну можливість для «поглинання» втрат та формує стимули для колективного моніторингу членів ССР. Тому ССР структурно більш придатний для мінімізації та «поглинання» системного ризику, аніж ринки з двостороннім клірингом. Ринки деривативів, кліринг щодо яких провадиться ССР, забезпечені більшою ліквідністю для торговців.
Ефективне використання механізму виконання зобов’язань учасників правочинів з деривативами поза біржею має бути на законодавчому та на нормативно-правовому рівні внормоване таким чином, щоб забезпечити для регулятора можливість пруденційного нагляду за порядком (регламентом) виконання транзакцій. Щодо цього бажано використати міжнародний досвід зі встановлення вимог до позабіржової торгівлі, зокрема рекомендації впливової організації ISDA, які імплементуються нині в регуляторну практику країн-членів Європейського Союзу.
Зокрема, на європейському і деяких ринках Південно-Східної Азії регламентований певний життєвий цикл правочину щодо позабіржового деривативу, яким передбачено, що угода з купівлі такого деривативу минає декілька етапів обробки - з моменту, коли дві сторони домовились про правочин, до моменту, коли транзакцію підтверджено. Зазвичай перед тим, як правочин виконається між двома сторонами, сторони встановлюють параметри своєї торгівельної діяльності за допомогою двостороннього базового договору (master agreement) та іншої допоміжної документації (наприклад, «договору про забезпечення»). Далі учасники торгівлі проводять кредитний огляд контрагента до моменту вчинення правочину, формують кредитні лінії та встановлюють торговельні ліміти.
Виконання правочину «стартує», якщо дві сторони (контрагенти) домовляться про транзакцію. У торгівлі позабіржовим деривативом це традиційно відбувається за допомогою телефону - напряму між ними або через брокера. Віднедавна електронні торговельні системи стали доступними для торгівлі контрагентів для деяких стандартизованих позабіржових деривативів. Як тільки правочин здійснений, сторони повинні зафіксувати (capture) деталі транзакції у своїх внутрішніх системах для післяторговельної обробки та процедур з управління ризиками. Фіксація транзакції може бути «ручною», тобто замовлення з транзакції передаються середній ланці (middle office) для обробки, або автоматизованою, коли торговець вводить інформацію безпосередньо у «передню» (front office) торговельну систему і деталі транзакції «рухаються» до нижніх систем з обмеженим «ручним» втручанням чи без нього. Дані про правочин, що надходять через електронні системи третіх сторін, переміщаються у внутрішні системи торговців за допомогою файлової передачі або через прямий канал зв’язку з електронною системою.
Перед тим, як дві сторони правочину остаточно підтвердять певні умови транзакції (trade confirmation), вони можуть здійснити додатковий крок з перевірки ключових економічних деталей цього правочину, який отримав назву «економічне підтвердження» (economic affirmation) або «перевірка правочину» (trade verification). Існує два типи операційних процесів, які дозволяють провести остаточну реєстрацію транзакції, погодженої двома сторонами через підтвердження (confirmation), яке може бути складене у паперовому або в електронному вигляді.
Перша модель передбачає, що одна з сторін надсилає деталі правочину іншій стороні, яка підтверджує інформацію та остаточно погоджує правочин. Друга модель використовує процес квитування (trade matching), де обидві сторони надають документальні записи правочину одна одній. Коли обидві сторони погодилися, що деталі збігаються, то наслідком є узгоджений договір.
Характерним для українського ринку грошових інструментів є, наприклад, поступове поширення похідних фінансових інструментів, призначених для хеджування кредитних ризиків. Вже на даному етапі розвитку українського ринку позабіржових деривативів бажано врахувати досвід функціонування аналогічних ринків в європейських країнах. Функціонують міждилерські ринки кредитних деривативів, на яких дилер, що страхує кредит (credit protection), зазвичай складає лист-підтвердження та надсилає його до контрагента для перегляду та погодження.
На відміну від цього, на ринку свопів по процентних ставках частіше використовується модель квитування правочинів, де обидва дилери готують підтвердження (confіrmation). Далі ці два підтвердження квитуються («метчингуються») контрагентами для остаточного погодження. Більшість дилерів мають внутрішні системи, що сприяють створенню та передачі підтверджень, але інколи «ручне» втручання є потрібним в залежності від складності транзакції. Сервіс–провайдери відтепер пропонують електронні платформи для генерування та завершення процесу підтвердження для багатьох різновидів позабіржових деривативів.
Базовий актив транзакції з позабіржового деривативу в Європі є довгостроковим, тож ці транзакції тягнуть за собою необхідність вчинення періодичних дій (наприклад, періодичних платежів) та одноразових операцій. З цього випливає, що ефективне управління повинно здійснюватися протягом усього терміну «життя» правочину. Системи з управління забезпеченням по правочинах з деривативами розробляються і пропонуються в основному спеціалізованими провайдерами для ефективного та безпечного управління операційним комплексним процесом. Відтак, в Україні повинні бути встановлені певні регуляторні вимоги до функціонування таких провайдерів і до якості (надійності, безпечності) надаваних ними послуг.
Надзвичайно важливою функцією клірингових систем для позабіржових ринків деривативів є так зване портфельне регулювання (Portfolio reconciliation) – підтвердження існування всіх нереалізованих договорів та співставлення їх економічних умов. Розбіжності у визначенні розміру грошових зобов’язань за правочинами (collateral) чи не виконані платежі можуть стати приводом до звірки портфелю між контрагентами.
Автоматизований процес звірки деталей усіх або деяких нереалізованих транзакцій провадиться через процедури тестування завдяки програмному продукту, який ґрунтується на інтернет-технологіях. Зокрема, доволі вживаним є продукт, що являє собою послугу зі звірки портфелю, а також забезпечення багаторівневого скасування нереалізованих договорів чи таких, за якими стався дефолт. З різних причин контрагенти можуть шукати шляхи для скасування правочину перед строком завершення (maturity) транзакції. Такі скасування (trade terminations) звичайно відбуваються у двосторонньому форматі, але послуги з розірвання правочинів дозволяють системне скасування щоразу не менш ніж 100 договорів для різних груп контрагентів.
Кліринг по позабіржових деривативах повинен передбачати створення центральної інформаційної бази даних за правочинами (trade information warehouse), яка використовується як архів для записів про кожен з підтверджених договорів по позабіржових деривативах. Інформацію, яка потрібна для обробки платежів та інших післяторговельних подій по повному життєвому циклу договору, можна отримувати з системи централізованого обліку записів за усіма договорами (правочинами). В разі використання усіма учасниками ринку однакових облікових записів (trade records) за договорами для післяторговельних операцій, можливість виникнення операційних проблем значно знижується. Користувачі автоматизованих систем отримують можливість підключитися до потоку інформації в реальному часі та користуватися усією базою даних. Встановлення певного регуляторного режиму для функціонування сервіс-провайдерів та систем клірингу і розрахунків за правочинами щодо позабіржових деривативів (зокрема, передбаченої Державною програмою розвитку Національної депозитарної системи ЦРКП) створить підґрунтя для появи повнофункціонального ССР. Україна має включитися в загальноєвропейський процес консолідації клірингово-розрахункових систем.
Зазначений процес консолідації справляє позитивний вплив на фінансову стабільність, оскільки функціонуючі ССР отримують можливість диверсифікувати ризики. Консолідація позитивно впливає на ефективність післяторгівельної інфраструктури через «ефект мережі» (network effect) та шляхом підвищення операційної сумісності (interoperability). Ця операційна сумісність між ССР у формі каналу взаємозв’язку (link) вважається сьогодні прийнятною формою консолідації.
У листопаді 2006 три основні асоціації з інфраструктури ринку у Європейському Союзі – Федерація Європейських Бірж (Federation of European Securities Exchanges - FESE), Європейська Асоціація Центральних Контрагентів і Клірингових Домів (European Association of Central Counterparty Clearing Houses – EACH) та Європейська Асоціація Центральних Депозитаріїв (European Central Securities Depositories Association – ECSDA) – підписали Меморандум про Співпрацю для клірингу та розрахунків. Меморандум окреслює заходи, що мають на меті закріпити свободу вибору сервіс-провайдерів на кожному з рівнів транзакційного ланцюга (торгівля, кліринг та розрахунки) для учасників ринку, а також на практиці позбутися поняття транскордонної транзакції між країнами-членами ЄС. Ця свобода вибору має бути забезпечена за допомогою заходів з відкритого доступу, операційної сумісності та сукупності послуг, які мають надавати ССР у ЄС. Європейські ССР будуть змушені встановлювати більшу кількість вертикальних зв’язків з провайдерами торговельних та розрахункових послуг, а також більшу кількість горизонтальних зв’язків між собою.
Впровадження ССР в українську практику післяторговельного обслуговування ринків фінансових інструментів є інновацією, яка надасть переваги Україні і призведе в недалекому майбутньому до можливої прямої участі українських учасників в мережах глобальних ринків капіталу (global marketplaces). Центральний контрагент, що вчасно і на належному технічному рівні створений і діє в загальнонаціональному масштабі, дозволить українським учасникам ринку взаємодіяти з учасниками аналогічних іноземних установ (Cross-Participation). Опосередковано це вплине на конкурентоздатність і надійність українських ринків, сприятиме інтеграції України в світові системи торгівлі фінансовими інструментами.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"