інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Інститути спільного інвестування: досвід Росії та України

А. Шпанко
Аналітик Української асоціації інвестиційного бізнесу

Одними із головних учасників фінансового ринку в розвинутих країнах виступають інститути спільного інвестування. Маючи більш ніж 150-літню історію функціонування, інвестиційні фонди складають серйозну конкуренцію банкам за вільні кошти громадян. Зокрема, у США вкладниками інвестфондів є 80 млн громадян (або кожне друге домогосподарство). Популярні інвестфонди і в Західній Європі — в єврозоні обсяг активів фондів сягає 46,3% ВВП, а інвесторами є кожна третя сім’я. Країни Східної Європи стрімко наздоганяють західні країни. В Угорщині та Словаччині активи інвестфондів перевищили 5% ВВП. Однак в Україні кількість учасників ІСІ, згідно соціологічного дослідження, складає близько 0,37% населення.
Звісно, буде нелогічним порівнювати 150-літній досвід діяльності ІСІ в розвинутих країнах з результатами діяльності вітчизняних інвестиційних фондів, практика функціонування яких не перевищує і 15 років. Проте країни на пострадянському просторі мали рівні можливості для розвитку даного сегменту фінансового ринку. Тому порівняння досвіду діяльності вітчизняних ІСІ з російськими дозволить визначити об’єктивний рівень розвитку галузі колективного інвестування в Україні.
Аналіз розпочнемо з дослідження досвіду діяльності російських ІСІ.
Перша законодавча згадка про пайові інвестиційні фонди (ПІФ) в Росії датується квітнем 1995 року, а саме в Указі Президента РФ №416 від 26.04.1995 «Про заходи по забезпеченню інтересів інвесторів». Цим Указом був даний формальний старт для підготовки законодавчої бази індустрії пайових фондів у Росії. 1 вересня 1995 року Федеральна комісія видає Указ №9 «Програма розвитку пайових інвестиційних фондів». А 17 квітня 1996 року ця ж Комісія ліцензує перші три управляючі компанії. Наступним етапом в розвитку законодавчої бази регулювання ринку ІСІ було підписання Федерального Закону Російської Федерації «Про інвестиційні фонди» N 156-ФЗ від 29 листопада 2001 року.
На початку створення російських ІСІ основними учасниками були представники обмеженої групи осіб з досить значними доходами, однак з 2002 року учасниками фондів стають прості громадяни, які почали розглядати відкриті ПІФи як альтернативу банківським депозитам. Така активність населення, підігріта позитивною динамікою зростання фондового ринку Росії, привела до того, що загальна кількість зареєстрованих ПІФів за період з 01.01.2001 по 01.07.2006 р. виросла більш ніж в 17 разів (з 28 до 481 пайових фондів). Схожими в цілому темпами збільшилась і кількість управляючих компаній на ринку: в 6,3 рази до 262 станом на 01.07.06 р. (42 - на кінець 2001 р.). Крім показників інституційної структури, підтвердженням активного розвитку ринку ПІФів також є кратне зростання вартості чистих активів фондів (ВЧА). Всього за період з 2001 по 01.07.2006 р. загальна ВЧА ПІФів виросла більш ніж в 70 разів. Така активність розвитку російського ринку колективного інвестування дозволила інституційним інвесторам закумулювати кошти в розмірі близько 12 млрд. дол.США. Динаміка розвитку ринку ІСІ представлена на рис. 1.

Відносно України, то початком розвитку вітчизняних ІСІ можна вважати 28 березня 1994 року - дату підписання Указу Президента України "Про інвестиційні фонди та компанії". Однак перші інвестиційні фонди суттєво відрізнялись від класичних інститутів спільного інвестування, і більшість з них були створені для виконання функцій агентів сертифікатної приватизації, що призводило до викривлення основних цілей діяльності ІСІ, зменшувало їх роль в розвитку фондового ринку України, і до кінця ХХ століття вони не мали перспектив для подальшого розвитку. Тому початком створення повноцінних вітчизняних ІСІ, які відповідають міжнародним стандартам діяльності інституційних інвесторів, вважається дата підписання Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" № 2299-ІІІ, який набрав чинності 15 березня 2001 року. Аналогічно до досвіду Росії український ринок спільного інвестування також мав активний старт: за період з 01.01.03 по 01.07.06р. кількість інвестиційних фондів зросла в 63 рази (з 6 до 383 ІСІ), кількість КУА – в 39 рази (див. рис. 2). У вартісному виразі активність не менша: лише за півтора року активи фондів зросли в 5,4 рази, досягнувши розміру близько 10,5 млрд.грн. (див. рис. 3).
Отже, як видно з представлених даних, ринок спільного інвестування як в нашій країні, так і в північних сусідів має подібні риси. Але з метою визначення рівня розвитку вітчизняної галузі колективного інвестування необхідно провести порівняння аналогічних показників діяльності вітчизняних та російських ІСІ.


За результатами порівняння зробимо наступні висновки.
По-перше, існують відмінності в класифікації інвестиційних фондів та вимогах до їх створення (див. табл. 1).
Так, українське законодавство встановлює жорсткіші вимоги до функціонування ІСІ, що з одного боку виступає позитивом, оскільки надійніше захищає інвестора, а з іншого - зменшує можливості як інвестора, так і компанії з управління активами диференціювати напрямки та стратегії інвестування.
По-друге, обсяги активів російських ІСІ набагато перевищують показники вітчизняних фондів: станом на 01.01.2006 р. ВЧА російських ІСІ в 8,5 разів перевищували об’єми українського ринку. Однак якщо порівнювати значення питомої ваги ВЧА в структурі ВВП кожної країни, а також за іншими параметрами, то ситуація не така катастрофічна. Як видно з таблиці 2, ВВП Російської Федерації в 9,3 рази перевищує об’єм вітчизняного ВВП за 2005 рік. Подібний розрив мають і обсяги депозитів населення. Відносно вартості ВЧА, то вітчизняний ринок має менший розрив, ніж по вищевказаних показниках, що дозволило зайняти українському ринку ІСІ 1,17% в структурі ВВП за 2005 рік, на відміну від Росії, де аналогічний показник складає 1,08%.
Отже, спираючись на дані цифри, можна стверджувати, що, навіть розпочавши розвиватись із запізненням, український ринок ІСІ досяг вищих результатів розвитку, ніж галузь колективного інвестування в Росії. (див. табл. 2).
Але є одне суттєве зауваження: світовий досвід показує, що основним учасником ринку колективного інвестування є населення. Проаналізувавши діяльність українських та російських ІСІ за цим параметром, отримуємо такі результати.


Недовготривалий досвід функціонування інститутів спільного інвестування як в Росії, так і в Україні не дозволяє останнім залучити населення до участі у фондах в таких кількостях, як в розвинутих країнах (див. рис. 4).
Проте з першого погляду видно, що Росія має кращі результати за цим параметром, ніж Україна: 2,5% населення проти 0,37%. Глибший аналіз показує, що в структурі вартості чистих активів російських ІСІ частка ВЧА, що належить фізичним особам, складає не менше 70%, що майже не відрізняється від світової практики. В свою чергу в Україні населення володіє 0,99% вартості чистих активів всього ринку ІСІ (рис. 5) і 27,1% ВЧА у фондах, які можуть працювати з населенням, станом на 01.01.06р. (див. рис. 5).
Причин такому становищу є декілька:
По-перше, основна причина низького значення питомої ваги ВЧА, що належить фізичним особам, в структурі ВЧА українських інвестиційних фондів полягає в тому, що в українському законодавстві в поняття інституту спільного інвестування були включені як класичні інституційні інвестори, так і особливий вид інвестиційних фондів – венчурних, які в світовій практиці не включаються до складу ІСІ. Умови створення та функціонування венчурних фондів в Україні на даний момент є привабливими для підприємницького середовища, оскільки дозволяють здійснювати ризикові проекти (яких в Україні є велика кількість), одночасно отримуючи податкові пільги на період інвестування. Згідно національного законодавства, участь населення у венчурних фондах заборонена. Тому саме наявність венчурних фондів, як складової ринку ІСІ, призвело до такої низької питомої ваги населення у структурі учасників вітчизняних ІСІ (91% в структурі ВЧА належить венчурним фондам). Таким чином, якщо відкинути результати діяльності венчурних ІСІ, то розвиток ринку колективного інвестування в Україні суттєво поступається російському ринку ІСІ.

* за результатами соціологічного дослідження
** на основі даних інформаційно - аналітичного агентства «УралБизнесКонсалтинг»
*** за інформацією Національної ліги управляючих (Росія)


По-друге, навіть в невенчурних ІСІ питома вага ВЧА, що належить населенню, складає лише 13,5% від загальної вартості чистих активів невенчурних фондів. Як було сказано вище, в Росії цей показник становить близько 70%. У вартісних показниках – це 500-кратне перевищення участі населення в російських ІСІ в порівнянні з результатами вітчизняного ринку ІСІ, і це при тому, що населення Росії кількісно лише в три рази більше українського населення. Причини наступні: триваліший досвід функціонування російських ІСІ, що дозволило останнім сформувати більшу інформаційну базу про діяльність ІСІ та на практиці показати переваги участі в ІСІ. По-друге, як відомо з світової практики, основним учасником ІСІ є середній клас. На жаль, в Україні цей показник коливається біля 10% населення у структурі вітчизняного суспільства. В Росії цей показник вищий – понад 15% населення на кінець 2004 року. Тобто, в Росії є набагато більше потенційних учасників ІСІ, ніж в Україні, які також мають вищі фінансові можливості, що випливає з порівняння розміру ВВП на душу населення, показник якого в Росії втричі більший, ніж в Україні. Тому стає зрозумілим, чому українське суспільство менш активно приймає участь в ІСІ, ніж російське населення.
Отже, підсумовуючи проведене дослідження, можна зробити висновок, що в цілому вітчизняний ринок інститутів спільного інвестування має високі темпи розвитку, які по деяких показниках перевищують результати діяльності більш досвідчених російських ІСІ. Однак, на жаль, необхідно констатувати той факт, що на даний момент українські ІСІ сильно поступаються російським колегам в питаннях співпраці з населенням, які спромоглись «вийти в маси», сформувавши високу зацікавленість у громадян до участі у фондах. Проте змінити ситуацію самостійно вітчизняні ІСІ неспроможні, оскільки, як було сказано вище, існує ряд незалежних від фондів факторів успішного розвитку галузі спільного інвестування, вирішення яких можливо лише спільними діями всіх учасників національної економіки та українського суспільства. Тому основна роль діючих ІСІ – ефективно співпрацювати з існуючими учасниками та об’єктивно інформувати населення про результати діяльності ІСІ. І якщо Україна прагне жити за європейськими стандартами, їй не оминути становлення сильного гравця на фінансовому ринку країни в особі інститутів спільного інвестування. Однак швидкість становлення цього гравця залежить від бажання українського суспільства жити за європейськими стандартами та від компетентності суб’єктів ринку спільного інвестування і їх спроможності продемонструвати переваги ІСІ в порівнянні з іншими напрямками інвестування заощаджень населення.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"