інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Діяльність інститутів спільного інвестування у нових законодавчих умовах

Є.Григоренко
Генеральний директор Української асоціації інвестиційного бізнесу

В Україні відчувається реальний інтерес суспільства до спільного інвестування. Передусім, слід звернути увагу на високу зацікавленість самого бізнесу у використанні інститутів та недержавних пенсійних фондів в якості інструмента досягнення своїх цілей, будь-то схемні проекти чи бажання заробити на публічному ринку спільних інвестицій.
Завдяки цьому високі темпи створення КУА, ІСІ, НПФ майже не знижуються, незважаючи на пасивність населення, проблеми наповнення інститутів надійними активами, незадовільний стан з регуляцією фондового ринку, низьку корпоративну культуру тощо.
Вже сьогодні кількість інвестиційних і пенсійних фондів та компаній з управління активами можна порівняти з їхньою чисельністю в країнах з більш розвинутою економікою, де значно раніше почалися процеси спільного інвестування. Причому, за прогнозом УАІБ висока динаміка зростання нових КУА, ІСІ, НПФ збережеться ще як мінімум декілька років. Проте, якщо взяти лише кількісний бік, не звертаючи уваги на ефективність діяльності та розвиток агентської мережі, створені ІСІ в кількісному плані могли б забезпечити потреби, як української економіки, що розвивається, так і наших домогосподарств. І це підтверджує не тільки загальна динаміка розвитку ІСІ, але й її деталізація в розрізі окремих видів і типів фондів (див. рис.1).
Порівнюючи ситуацію в Україні і Росії, де інститути спільного інвестування мають історію вдвічі більшу за українську, слід зазначити, що в Росії за останні 10 років створено 444 фонди, а в Україні за неповні 3 роки - 328. Водночас валовий внутрішній продукт Росії перевищує ВВП України майже в 10 разів. Тобто за кількістю інститутів спільного інвестування в розрахунку на одиницю ВВП ми вже обігнали Росію.
З іншого боку активи, накопичені в ІСІ та НПФ, хоча й зростають досить високими темпами, однак на це треба дивитися без зайвого оптимізму, з огляду на практично нульову базу з якої пішло це зростання, а також порівнюючи частку активів ІСІ та НПФ в обсязі усього фінансового ринку.
Активи ІСІ нині складають близько 2,5% цього ринку, а в НПФ вони взагалі на рівні 0,02%.
Частка інститутів, де можуть брати участь фізичні особи складає тільки 12% (діючі ІСІ), а частка активів, що належать фізичним особам 12% чи 48 млн. грн. (заощадження в банках у 16 тис. раз більше). 91% зростання забезпечує так зване схемне інвестування через венчурні фонди.
Дещо втішити може той факт, що питома вага вартості чистих активів ІСІ України стосовно її ВВП перевищує аналогічний показник у Росії (див. табл. 1).
Однак у таких країнах, як, наприклад, Словаччина та Угорщина, ці показники є вищими у п'ять і більше разів.
Тому не слід особливо захоплюватися більш ніж триразовим зростанням вартості активів ІСІ України за останній рік, з огляду на базу, з якою визначаються ці темпи.
Щодо часу роботи ІСІ на ринку слід зазначити, що з 328 внесених до реєстру фондів повний рік відпрацювали і вийшли на встановлені нормативи лише 165 чи кожен другий. Із загальної зареєстрованої емісії в сумі близько 28 млрд. грн. на ці фонди припадає тільки 15,1 млрд. грн. Фактично ж їм удалося розмістити емісію лише на 2,1 млрд. грн. Сумарна вартість їхніх активів на початок 2006 року склала 6,1 млрд. грн. Причому це враховує і публічні емісії і приватні розміщення венчурів.
Із 165 фондів 135 чи 82% є венчурними, причому з особливостями, характерними для України, тобто орієнтованими, насамперед, не на інвестування в хай-тек технології, а на реалізацію схемних проектів, такими, що виключають можливість участі в них фізичних осіб, які мають значні коливання в прибутковості від 20-30% збитків до декількох тисяч відсотків прибутковості.
Превалювання непублічних венчурних фондів відображається і на структурі активів ІСІ. Значними в них є частки афільованого бізнесу і дебіторська заборгованість.
Поширеним явищем для багатьох, особливо венчурних, фондів стала наявність у їхніх портфелях так званих «сміттєвих» акцій, причому часто значно переоцінених. Так зокрема, аналіз річних звітів виявив в активах фондів акції 25 емітентів, випуски яких анульовано Комісією з цінних паперів на суму понад 13 млн. грн.
Установлено також 193 випадки перебування в портфелях фондів акцій, ціна яких у різних портфелях на ту саму дату істотно відрізнялася.
Водночас варто звернути увагу, що всі вони в момент придбання котирувалися на наших біржах, придбавалися через ліцензованих торговців.
Позитивним моментом нинішнього етапу спільного інвестування в конкуренції з іншими системами фінансового ринку в частині залучення інвестицій є більш високий рівень прибутковості. За 2005 рік вона була на рівні 60% і коливалася від 62% (венчурні) до 19% (інтервальні).
Слід зазначити, що сумарну прибутковість ІСІ можна порівняти з цим показником у банках, тоді як банківські активи у 40 разів перевищують активи ІСІ, а власний капітал є у 6 разів більшим (див. табл. 1).
Є приклади прибутковості публічних фондів. Нещодавно закрився фонд "Синергія" компанії Кінто. Прибутковість склала близько 100% у рік. За 3 роки зросли вклади на 1 гривню майже в 7 разів.
Значна її частина припадає на венчурні фонди і забезпечується переважно за рахунок схемних операцій. Це можна побачити на табл. 3, з якої видно, що 13 венчурних фондів мали прибутковість у 2005 році, що перевищує 200%. (Див. табл. 2.).
Аналіз витрат, зроблений УАІБ за підсумками річного звіту також є приводом для роздумів.


Так витрати КУА, пов'язані з організацією роботи ІСІ, поки що вкрай незначні - менше 1% вартості активів. При цьому найбільша їхня частка припадає на закриті диверсифіковані фонди, а найменша - на венчурні фонди.
З огляду на те, що початковий етап становлення інститутів, залучення інвестицій є завжди досить витратним, це означає, що основна підготовча робота, пов'язана з ґрунтовною підготовкою кадрів, придбанням програмних продуктів, устаткуванням офісів у більшості інститутів ще попереду.
Зокрема, сьогодні в країні на одну КУА приходиться 4 сертифіковані фахівці, підготовлених на короткострокових курсах, а 2 роки тому їх було 14. В інститутах взагалі майже не готують фахівців для КУА.

Особливості становлення недержавних пенсійних фондів
Динаміка їхнього розвитку показана на рис. 1 Отже, бачимо, що в кількісному плані їх створено не так вже й мало. Особливо якщо врахувати поки ще слабкий попит на їхні послуги з боку населення і роботодавців. І тут високі темпи створення нових фондів неадекватні наповненню їхніми активами у зв'язку зі слабким інтересом з боку роботодавців і населення. Ситуація, як і з ІСІ. Подальший розвиток недержавних пенсійних фондів визначається вже не стільки появою нових інститутів, скільки формуванням ринку цих послуг, збільшенням до них інтересу з боку потенційних вкладників.
Багато фондів розмістили отримані від вкладників гроші на депозитах і не забезпечили поки що належної диверсифікованості портфелів. З огляду на те, що терміни, відведені на це, ще не минули, це не порушення, але регулятори й Асоціація повинні зосередити увагу на моніторингу процесів, пов'язаних з подальшою часткою грошей, що перераховуються фондам.
З безлічі проблем, що виникають сьогодні перед НПФ та ІСІ основною (якщо не вважати венчурні фонди) є формування стійкої довіри населення і суспільства в цілому до їхньої роботи.
Ситуація, що склалася, формує одне з основних завдань і для держави, і для ринку: об'єднаними зусиллями забезпечити інформованість населення про можливості ІСІ, НПФ, принципи їхньої діяльності, надійності їхньої роботи. Важливо при цьому озброїти населення інструментарієм, що дозволяє самостійно зробити вибір на користь того чи іншого інституту.
У частині венчурного інвестування треба бути готовими довести державі і суспільству їхню позитивну роль, коли масштаби фінансових потоків, що проходять повз них, з відкладеним до закриття фондів терміном (у середньому 15 років), платежі податку на прибуток стануть відчутними для бюджету і суспільства.
Серед інших досить важливих проблем без вирішення яких неможливо забезпечити стійку динаміку розвитку спільного інвестування в країні, на наш погляд, є:
1) Вдосконалення законодавчої і нормативної бази, що забезпечує, з одного боку, усунення виявлених у процесі практичної роботи недоліків прийнятих законів і підзаконних актів, з іншого - усунення білих плям у законодавчому полі. Стосовно перших треба назвати проект змін у Закон про ІСІ, а також змін у податкове законодавство, що зрівнює права вкладників ІСІ із вкладниками банків, які усувають плутанину в розмірі оподатковування у випадку одержання доходу з відчуженням і без відчуження інвестиційних паперів.
Ще один Закон "Про зміни в національній депозитарній системі", покликаний створити в країні надійну систему обліку прав власності, що виключає перевищення судами своїх повноважень, дає можливість клірингових розрахунків, прискорює створення центрального депозитарію, захищеного від суб'єктивізму, як з боку держави, так і окремих учасників ринку, що функціонує за ринковими принципами, виключає його використання в політичних цілях. Схема, що пропонується окремими представниками держави і розглядає в якості основи центрального депозитарію Нацдепозитарію не безперечна.
Якщо говорити про нові закони, що формують інвестиційне середовище, то до них, насамперед, варто віднести закон "Про акціонерні товариства".
Він покликаний, по-перше, забезпечити чітке розмежування між публічними і непублічними компаніями. По-друге, забезпечити захист міноритарних інвесторів в особі недержавних пенсійних фондів, ІСІ, страхових компаній на значно вищому, ніж сьогодні рівні. По-третє, чітко регламентувати механізми злиттів, поглинань емітентів цінних паперів без обмеження інтересів міноритарних їхніх власників. Гострота цього питання проявилась нещодавно на прикладі Запоріжсталі, Азов-сталі. Про це говоритимемо далі.
Закон "Про систему рейтингування", в основі якого мають бути покладені принцип добровільності рейтингування, недопущення монополізації цього ринку послуг, широкі права учасників ринку вибирати собі партнерів.
Важлива роль належить цьому Закону не тільки в побудові національної моделі, але й у виправленні вже допущених помилок, коригування раніше затвердженої Урядом і не підтримуваної ринком Концепції рейтингування.
Треба розуміти, що примусова система рейтингування разом з прихованим монополізмом, створює фактично додатковий податок на ринок без підвищення рівня захисту інвестора.
2). Розвиток спільного інвестування залежить від стану фондового ринку. Найважливішою умовою тут стають заходи для розширення організованого ринку, частка якого вже багато років не перевищує 4%. А це неможливо без кардинального поліпшення роботи фондових бірж, їхнього збільшення, переходу на міжнародні стандарти, посилення контролю за ним з боку регулятора.
Тільки у такий спосіб можна обійти факти різної ціни продажу в один і той самий час на них одного й того самого цінного паперу, інших маніпуляцій з цінами, а також на котирування вже неіснуючих цінних паперів. Приклад котирувань цінних паперів на біржах, емісії яких скасовані Комісією.
3) Значний резерв у розвитку спільного інвестування знаходиться в сфері приватизаційних процесів (див. табл.3).
Яскраво виражені тенденції до скорочення частки приватизаційних паперів, що реалізуються на організованих ринках, мають розбіжності з деклараціями. Треба швидше ламати цю негативну тенденцію. Для цього сьогодні є і законодавчі можливості, з огляду на те, що Нова програма приватизації поки що не прийнята. Є всі шанси, якщо добре попрацювати саме через нову програму приватизації, змінити сформовані тенденції розподілу продажів через стратегічних інвесторів і фондовий ринок, що дозволить збагатити останній привабливими фінансовими інструментами. Не треба підтримувати прожекти на зразок виведення за 2-3 місяці цінних паперів державних емітентів на Лондонську біржу.
Кажучи в цілому про проблему фінансових інструментів, вважаємо, що вона знаходиться не в площині дефіциту фінансових інструментів, а в якісному поліпшенні цих інструментів.
У сфері пенсійного забезпечення очевидно, що суспільство ще повернеться до теми, що піднімається окремими страховими компаніями, які незадоволені місцем і роллю, відведеними їм у національній моделі пенсійного забезпечення.
Важливо зрушити з мертвої точки запуск другого (накопичувального) рівня пенсійного забезпечення. Є реальна небезпека, що держава знову виявиться не готовою до її запуску в запланований термін. А фахівці знають - чим довше відкладати, тим важче вже з погляду економіки буде це зробити.
Також непокоїть бажання Мінфіну вирішити бюджетні проблеми за рахунок коштів НПФ шляхом розширення частки державних цінних паперів у портфелях НПФ, ставки яких нижче інфляції.
У Казахстані вже це проходили, одержавши негативну прибутковість НПФ. Навіщо ж повторювати чужі помилки?
Підводячи підсумки, зазначимо: в Україні в цілому сформована інфраструктура спільного інвестування. Є достатній інвестиційний потенціал, зосереджений у населення і суб'єктів господарювання. Тільки заощадження населення складають понад 80 млрд.грн. Завдання полягає в тому, щоб швидше повернути інвесторів обличчям до наших інститутів. Успішне вирішення цієї проблеми полягає в обов'язковому об'єднанні зусиль держави, насамперед її регуляторів, і ринку, та що не менш важливо, забезпеченні надійної роботи самих інститутів.

© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"