інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Інвестиційні фонди: технології діяльності та поради інвесторам

О.Хмиз
к.е.н.

Мета статті — показати специфіку роботи інвестиційних фондів, їхню розмаїтість і можливості індивідуальних інвесторів збільшити прибутковість їхніх інвестицій за допомогою інвестиційних фондів.
Як відомо, сучасна економіка характеризується безупинним створенням і перерозподілом доходів між її учасниками. Щодня урядові і неурядові інститути, компанії (фірми) і приватні особи виконують свої функції й утворюють попит та пропозицію фінансових засобів. Наявність вільних грошових фондів припускає їхнє вкладення у дві основні форми інвестування — боргові цінні папери (наприклад, облігації) чи паї (частки) капіталу компанії (наприклад, акції). Розподіл коштів здійснюється через фінансову систему — сукупність посередників і ринків, що забезпечують перехід коштів від кредиторів до кредитоотримувачів (позичальників) у випадках залучення позикового капіталу, і від інвесторів до корпорацій, коли метою купівлі є акції.
Функціонування цієї системи обумовлюється одночасним існуванням надлишку грошових фондів в одних учасників і нестачі в інших. Учасники попиту та пропозиції входять до складу таких основних груп:
- уряд і пов'язані з ним інститути;
- місцеві органи влади;
- компанії з різних секторів економіки;
- приватні особи (домашні господарства).
Зв'язок між учасниками фінансової системи здійснюється двома основними групами інститутів:
1) фінансовими інститутами для прямого контакту (Direct Financial Institutions);
2) фінансовими посередниками (Financial Intermеdiaries).
Фінансові інститути для прямого контакту
Організації цього типу мають за мету здійснення контактів між сторонами, що потребують і пропонують грошові ресурси. Ті, хто потребує фінансові засоби, емітує і пропонує на ринку цінні папери з метою залучення інвестицій фізичних осіб та інституціональних інвесторів, які мають нагромадження або тимчасово вільні кошти. Залежно від виду цінних паперів їхні емітенти приймають на себе такі зобов'язання:
- виплачувати належні відсотки і викуповувати папери за номінальною вартістю при настанні дати погашення;
- виплачувати дивіденди по акціях, що знаходяться в обігу, (звичайних і привілейованих).
Безпосередні контакти між сторонами здійснюються:
- брокерами (Securities Brokers) і дилерами цінних паперів (Securities Dealers);
- інвестиційними банками (Investment Bankers).
Брокери виконують доручення клієнтів купити-продати цінні папери. З цією метою вони зв'язуються зі своїми колегами, які потребують або пропонують цінні папери того ж виду й емітента, прагнучи здійснити отримане доручення за можливо меншою вартістю продажу, коли купують цінні папери, і за найвищою вартістю купівлі, коли продають. За зроблену послугу вони одержують комісійну винагороду, що представляє відсоток від вартості здійсненої угоди.
Дилери здійснюють безупинно купівлю-продаж певних видів цінних паперів за свій рахунок і на свій ризик. Вони виконують роль маркет-мейкерів (Market Makers), повідомляючи власну ціну купівлі (Bid Price) і ціну продажу (Ask Price). Їхній прибуток — різниця (спрэд) між ними (Bid-Ask Spread).
Інвестиційні банки спеціалізуються в наданні компетентної допомоги емітентам цінних паперів від підготовки емісії до публічного розміщення інструментів. Контакти між ними й емітентами починаються з консультацій щодо виду і форми цінних паперів, які будуть емітовані, і закінчуються купівлею цілої емісії чи її частини. Інвестиційний банк приймає ризик подальшої реалізації і дістає прибуток від різниці цін, заплачених при купівлі цінних паперів у їхнього емітента, і вартості їхнього наступного продажу. Завдяки цим інститутам емітенти мають у своєму розпорядженні можливість разового одержання всієї суми, не цікавлячись темпами реалізації цінних паперів.
Фінансові посередники
Індивідуальні інвестори не мають у своєму розпорядженні значних засобів чи просто побоюються грати на ринку цінних паперів. Щоб забезпечити свої засоби і максимізувати прибуток вони звертаються до фінансових посередників і придбавають акції, що емітуються різними інвестиційними компаніями, що також називаються інвестиційними фондами (Investment Funds).
Існують два основних види інвестиційних фондів:
- відкриті фонди (Open-End Funds), що називаються також взаємними фондами (Mutual Funds);
- закриті фонди (Closed-End Funds), що називаються також публічними фондами (Publicy Traded Funds).
Фонди з відкритим доступом здійснюють угоди безпосередньо з інвесторами і завжди готові продати або купити свої паї за поточною вартістю чистих активів, тобто в будь-який час інвестор може купити або продати паї взаємного фонду. Коли інвестори купують або продають паї, з'являються грошові потоки від або до взаємного фонду.
Фонди із закритим доступом мають певну кількість емітованих паїв, які інвестори купують або продають на відкритому ринку як акції. Оскільки ринкова вартість зростає і знижується в залежності від попиту та пропозиції, ціни паїв цих фондів будуть з премією (у більшості випадків) або зі знижкою від вартості їхніх чистих активів.
Якщо інвестор бажає, щоб ринкова ціна кожного паю відображала прямо вартість чистих активів фондового портфеля, фонд із відкритим доступом кращий, ніж фонд із закритим доступом.
Відкриті (взаємні) фонди
Взаємний фонд — це інвестиційна компанія, що організована консультаційною фірмою і пропонує акціонерами фонду специфічні інвестиційні об'єкти. Коли хтось купує паї фонду, він стає його власником. Оптимальний розмір фонду із звичайними акціями складає від 50 млн до 1 млрд дол. Є кілька винятків з цього правила. Дві провідні компанії — «Веллінгтон» («Wellington») і «Фіделіті» («Fidelity»), наприклад, з великим успіхом управляють своїми величезними портфелями. Однак великими фондами керувати значно складніше.
Ці інвестиційні компанії акумулюють засоби великих груп осіб, що ставлять загальні інвестиційні цілі і мають спільні фінансові інтереси. Набрані засоби використовуються для купівлі цінних паперів, що й формують портфель компанії. Вид і кількість цінних паперів визначаються спеціально призначеною особою, яка називається менеджером портфеля (Portfolio Manager) або інвестиційним радником (Investment Adviser). Від її рішення залежать усі зміни складу портфеля: купівля, продаж, заміна одного виду цінних паперів іншим тощо.
Для керування компанією акціонери вибирають раду директорів, що займається роботою і складанням портфеля фонду. Консультаційна фірма, що організує компанію, вибирає інвестиційного радника і керуючого операціями. За цю послугу вона одержує річну таксу (від 0,5 до 1% чистих активів), що змінюється в залежності від розміру фонду.
Часто вважається, що інвестиційна консультаційна фірма — власник фонду. Насправді власниками є акціонери компанії, і вони можуть голосувати про наймання іншого інвестиційного консультанта, якщо робота фонду незадовільна.
Усі взаємні фонди регулюються (у США — Комісією з цінних паперів і бірж). Проспекти, що описують фонд, його інвестиційні об'єкти і ризик, мають бути надані кожному потенційному інвестору. Взаємні фонди особливо важливі для інвесторів, що бажають більшої розмаїтості своїх портфелів і швидкого одержання прибутку. Більшість консультаційних фірм управляють декількома взаємними фондами, і кожен фонд із цієї родини має різні інвестиційні об'єкти. Часто тільки одним телефонним дзвінком інвестор може перемістити свої гроші з одного фонду в інший, котрий виконує іншу інвестиційну програму або переслідує нову інвестиційну стратегію.
Як і для окремих видів цінних паперів, менеджмент — важливий елемент діяльності і для взаємних фондів. Тому перш ніж інвестувати, спочатку необхідно вивчити роботу фонду за останні 5—10 років і порівняти її з роботою інших фондів. Необхідно мати на увазі, у які найбільші галузі інвестує фонд, як рухаються активи фонду, який відсоток готівки, які поточні доповіді менеждерів у пресі та інші показники.
Крім такси за продаж інвестори взаємних фондів платять деякі спеціалізовані такси за маркетинг і за ризик несприятливих змін кон'юнктури ринку (іноді їх називають «12b-1 плани»). Витрати «12b-1» зазвичай складають 0,5% активів фонду.
Як було відзначено раніше, взаємні фонди готові в будь-який момент викупити або продати свої паї за номінальною вартістю (NAV — Net Asset Value). Якщо фонд відомий і популярний, котирування його паїв можуть бути відкриті у фінансових розділах великих газет. Вартість кожного паю залежить від вартості цінних паперів у портфелі.
Фонд емітує і випускає в обіг свої акції, що й пропонуються громадськості. За кожною з них стоїть частина капіталу, що міститься в портфелі фонду. На відміну від акцій компаній, кількість яких строго визначена, кількість акцій, що емітуються відкритими інвестиційними фондами, необмежена. Після первинної емісії фонд періодично випускає акції з метою задоволення попиту інвесторів, одночасно купуючи акції, що знаходяться в обігу. Це — ознака, відповідно до якої фонди цього типу класифікуються як відкриті.
Купівля і продаж акцій на вторинному ринку не здійснюється. Інвестори можуть придбати акції інвестиційної компанії, вибравши один з таких способів:
- у спеціалізованого відділу фонду (In-House Selesperson);
- у спеціально призначеного посередника (Sales Agent).
Ціни акцій, що емітуються інвестиційним фондом, відповідають змінам курсів цінних паперів, що входять у його портфель, і в такий спосіб побічно відображають їхній рух. Кожного робочого дня фахівці інвестиційних компаній декілька разів переобчислюють ціни акцій відповідно до змін курсів цінних паперів портфеля. По закінченні робочого дня здійснюється підсумкова оцінка загальної вартості портфеля з використанням цін на момент закриття біржі (Closing Prices) для різних цінних паперів, що входять у портфель. З отриманої валової суми віднімаються витрати (комісійні, збори, витрати з управління тощо) і формується чиста вартість фонду. Вона поділяється на загальну кількість його акцій в обігу, і виходить чиста вартість (Net Asset Value — NAV) кожної акції. Це і є ціна, за якою фонд викуповує пропоновані акції. Чиста вартість акції обчислюється в такий спосіб:
Відкриті фонди пропонують свої акції інвесторам за ціною для громадськості (Public Offering Price — РОР). Вона може дорівнювати чистій вартості акції (Equal to NAV) або перевищувати її (Higher Than NAV). В залежності від цього критерію розрізняють фонди:
- відкриті фонди з надбавкою — навантажений (Load Funds);
- відкриті фонди без надбавки — ненавантажений (Unload Funds, No-Load Funds).
Коли інвестор купує навантажений фонд, збір із продажу («вантаж» — Load) негайно виводиться з інвестування для компенсації витрат продавця, який продає паї фонду. У ненавантаженому фонді пай купується від інвестиційної компанії, й інвестор не платить таксу. Обидва види фонду виконують однакові фінансові операції.
Фонди з надбавкою (Load Funds)
Акції цих фондів пропонуються громадськості спеціальними посередниками, найчастіше — брокерськими фірмами. У ціну продажу акцій включено відсоток (Load), що стягується для покриття витрат продавця. Розмір надбавки складає 7,5—8,5%. У США існує ліміт у розмірі 8,5%, якого не можна перевищити. За його виконанням стежить комісія з цінних паперів і бірж.
Наприклад, якщо інвестор вирішив вкласти 1 000 дол. у відкритий фонд із 8% надбавкою до ціни акції, це значить, що посередник при продажі одержить за послугу 80 дол. (1000 х 8%), а з виділеної для інвестування суми у фонд надійдуть не 1000, а 920 дол. (1000 – 80) Якщо інвестор хоче інвестувати суму в 1000 дол., необхідно збільшити внесок до 1 087 дол. З них 87 дол. одержить продавець (1087 х 8%), а чиста сума покупки інвестором акцій фондів складе саме 1000 дол.
Фонди без надбавки (No-Load Funds)
На відміну від фонду з надбавкою в даному випадку продаж акцій здійснюється за ціною без надбавки (No-Load). Інвестор може скупити акції прямо в спеціалізованого відділу інвестиційної компанії або доручити йому здійснити операцію й одержати акції поштою. Відсутність надбавки дозволить скупити акції на всю суму в 1 000 дол., а не на 920 дол., як це було в попередньому прикладі. У фінансових розділах газет напроти котирування фондів цієї групи ставлять букви «NL», що й означає фонд без надбавки (No-Load).
Повернення інвестицій у відкриті фонди
Інвестиції у відкриті фонди можуть принести дохід інвестору у вигляді:
- частини від відсотків, що виплачуються за державними облігаціями і облігаціями корпорацій, якщо такі містяться в портфелі фонду (Interest Income);
- частини дивідендів, що виплачуються за привілейованими і звичайними акціями, що входять у портфель фонду (Dividends Income);
- при розподілі позитивної різниці між ціною покупки і продажу цінних паперів зі складу портфеля (Capital Gain Distribution).
Право голосу (Voting Right)
Володіння акціями інвестиційного фонду надає право їхньому власнику брати участь у голосуванні, що здійснюється при виборі керівництва фонду і при зміні стратегії і цілей. Голосування може здійснюватися і під час відсутності інвестора за допомогою спеціальної форми — проксі (proxy). Фонди зобов'язані висилати акціонерам свої піврічні і річні бухгалтерські звіти.
Види відкритих фондів
Перш ніж вибрати придатний для ваших інвестицій фонд, необхідно добре ознайомитися як з інвестиційними цілями, викладеними в його проспекті, так і з видом цінних паперів, що входять до складу його портфеля. Рекомендується вкладати кошти у фонд, мета якого співпадає з вашими поглядами.
Класифікація відкритих інвестиційних фондів здійснюється за двома основними ознаками:
- інвестиційні цілі фонду;
- тип цінних паперів, що входять у його портфель.
У залежності від інвестиційних цілей розрізняють чотири основних види інвестиційних фондів:
- фонди з метою збільшення капіталу (Growth Funds);
- фонди з метою зростання доходу (Income Funds);
- фонди з метою збільшення капіталу і доходу (Growth and Income Funds);
- фонди з метою балансування інвестицій (Balanced Funds).
Фонди з метою збільшення капіталу (Growth Funds)
Фонди цієї групи зосереджені на цінних паперах, від яких очікується збільшення вартості в довгостроковій перспективі. Придатними для цієї мети інструментами вважаються звичайні акції компаній, що утримуються від виплати дивідендів, оскільки реінвестують прибуток у розширення бізнесу. Стабілізація виробництва компанії і поліпшення її фінансових результатів робить її акції привабливими для інвесторів, а зростання попиту приводить до збільшення вартості акцій. Це сприятливо відображається на чистій вартості фонду, що тримає у своєму портфелі такі акції. Однак вибір акцій цього типу несе і великий ризик, що буде виправданий, тільки якщо компанія досягне обіцяних фінансових результатів.
Фонди з метою збільшення доходу (Income Funds)
Вони мають за мету періодичне одержання доходу у вигляді дивидендів по акціях і відсотків по облігаціях, що складає портфель фонду. Підбираються цінні папери компаній, що виплачують високі дивіденди і відсотки. Інвестор користується, насамперед, доходом, отриманим у результаті розподілу дивідендів і відсотків, і значно менше — від зростання вартості акцій з портфеля фонду.
Фонди з метою зростання капіталу і доходу (Growth and Income Funds)
Стратегія фонду спрямована на одночасне зростання вартості акцій і регулярне одержання дивідендів. У портфелі фондів цієї групи переважають звичайні акції. Інвестор має можливість користуватися як зростанням вартості акцій, так і розподілом дивідендів.
Збалансовані фонди (фонди з метою балансування інвестицій — Balanced Funds)
Їхньою метою є запобігання інвестованого капіталу компромісною ціною — помірним доходом від дивідендів і невеликим зростанням вартості акцій портфеля. Вибір цінних паперів відповідає циклічним особливостям економічного розвитку. У періоди підйому переважають акції з високими дивідендами, а під час спаду купуються облігації як засіб захисту від зниження курсу акцій. Фонди цієї категорії личать інвесторам, які орієнтуються на безпеку інвестицій на шкоду розміру поверненості. Вони віддають перевагу маленькому ризику можливості більшого доходу при підвищеному рівні ризику.
Види відкритих фондів у залежності від типу цінних паперів, включених у їхній портфель
Раніше були розглянуті відкриті фонди, диференційовані в залежності від поставлених перед ними завдань. Після визначення мети, фонди здійснюють підбір і купівлю цінних паперів для свого портфеля. У залежності від типу і співвідношення цінних паперів, включених у портфель, відкриті фонди поділяються на:
- фонди звичайних акцій (Common Stock Funds);
- фонди привілейованих акцій і облігацій (Preferred Stocks and Bonds Funds);
- балансові фонди (Balanced Funds);
- дохідні фонди (Income Funds);
- фонди цінних паперів грошового ринку (Money Market Funds);
- фонди муніципальних облігацій (Municipal Bond Funds).
Фонди звичайних акцій (Common Stock Funds)
У їхніх портфелях містяться звичайні акції. У залежності від специфіки акцій цієї групи фондів розрізняють такі підгрупи:
- з максимальним зростанням капіталу (Maximum Capital Gains) — вибираються акції, від яких очікується максимальне зростання цін. Для цієї мети найбільш придатними є цінні папери нових компаній, що обіцяють виробництво нового продукту або технології. Їхнє успішне представлення на ринку приведе до швидкого зростання вартості їхніх акцій. Фонди цього типу пропонують інвестиційні стратегії з великим рівнем ризику.
- із зростанням вартості (Growth Funds) — купуються акції малих і середніх компаній, що реінвестують прибуток і утримуються від виплати дивідендів. Розраховують на зростання вартості акцій.
- із зростанням вартості і доходу (Growth and Income Funds) — вибираються акції, від яких очікується як одержання дивідендів, так і зростання їхньої вартості.
- спеціалізовані фонди (Specialty Funds) — їхній портфель складається з акцій компаній певного сектора або бізнесу, що розвивається на даній географічній території.
- індексні фонди (Index Funds) — їхнє керівництво зупиняється на деяких найбільш популярних індексах, таких як Dow Jones Industrial Average, Standard and Poor's 500 і ін. Вибираються акції компаній, що показали найкращі результати в рамках обраного індексу.
Фонди привілейованих акцій і облігацій (Preferred Stocks and Bonds Funds)
Вибираються цінні папери з фіксованим доходом — привілейовані акції й облігації. Селекція виробляється таким чином, щоб у портфель потрапили облігації з різними термінами погашення. Вибір цінних паперів повинен забезпечити безпеку при поверненості інвестицій.
Балансовані фонди (Balanced Funds)
Закуповують облігації, звичайні і привілейовані акції широкого кола компаній з різних секторів економіки. При виборі цінних паперів ставиться мета досягти балансу інвестицій і поверненості. Тип і співвідношення між цінними паперами змінюється в залежності від змін в економіці. Балансовані фонди особливо підходять інвесторам, які ставлять перед собою мету досягти значної поверненості своїх вкладень при помірному ризику.
Дохідні (доходоносі) фонди (Income Funds)
Як підказує їхнє найменування, фонди цієї групи закуповують цінні папери, що принесуть їм значний прибуток у вигляді дивидендів і відсотків. Це найбільш придатна інвестиція для тих, хто розраховує на періодичне одержання доходу.
Фонди цінних паперів грошового ринку (Money Market Funds)
Інвестують у безпечні і високоліквідні боргові цінні папери, якими є казначейські векселі (Treasury Bones) і зобов'язання корпорацій, що пропонують високий відсоток.
Фонди муніципальних облігацій (Municipal Bond Funds)
Це дуже цікава форма інвестування в облігації, емітовані муніципалітетами. Такі цінні папери гарантують дохід, що не обкладається податком (Tax Free Investment Income), і робить їх привабливими для інвестування.
Стратегії купівлі акцій відкритого фонду
Крім уже згаданих способів купівлі акцій безпосередньо у фондів (при фонді без надбавки) або через посередника (при фонді з надбавкою) існують можливості використання довгострокових стратегій купівлі. Найбільш популярними з них є:
- Добровільний план акумулювання засобів (Voluntary Accumulation Plan).
- Договірної план акумулювання засобів (Contractual Accumulation Plan).
Добровільний план акумулювання засобів
Інвестор відкриває свій рахунок у посередника з продажу акцій (при фондах з надбавкою) чи в самій інвестиційній компанії (при фондах без надбавки). Відкриття здійснюється шляхом заповнення формуляра, у якому вказуються точний розмір сум, що підлягають внеску, і дат, коли це буде здійснено. На цей рахунок надходять усі періодичні внески, замість яких інвестор одержує підтверджуючу довідку. З внесених сум віднімаються комісійні і надбавки, а інша частина інвестицій надходить у фонд. Звичайно розмір внесків коливається в рамках 100—500 дол., а періодичність їхнього здійснення складає місяць або квартал. Деякі фонди визначають мінімальну суму інвестиційних внесків у рамках 25 і 50 дол.
Кожен інвестор, який бере участь у плані акумулювання, може відмовитися від нього, коли побажає, і запропонувати фонду викуповувати його акції. При недотриманні декларованого терміну внесків непунктуальний інвестор одержує письмове попередження, що його майбутні операції вважатимуться прямою купівлею.
Планове акумулювання використовується великою кількістю інвесторів з двох причин:
- систематичне нагромадження коштів у фонді;
- можливість купівлі максимальної кількості акцій за заниженою вартістю через дію ефекту усередненої доларової вартості (Dollar-Cost Averaging), який отримується при звичайних акціях.
Договірний план акумулювання засобів
Договірний план акумулювання здійснюється шляхом складання договору між інвестором і відкритим фондом з надбавкою. Клієнт декларує, що протягом тривалого періоду (не менше 10 років) інвестуватиме в акції фонду певну суму. Ця стратегія особливо підходить інвесторам, які мають точно визначену довгострокову мету дотримуватись обіцянок фонду, періодично вкладаючи певні суми.
Договір акумулювання можна укласти в такий спосіб:
- безпосередньо з фондом;
- з посередником при продажі акцій;
- зі спеціалізованою компанією (Plan Company), що займається продажем інвестиційних планів. Спеціалізовані компанії публікують проспект, у якому описано умови пропонованих ними планів інвестування разом із зобов'язаннями обох сторін.
Утримання надбавки здійснюється двома шляхами:
- безпосередньо при покупці акції;
- прискорено (Front-End Load).
При другому способі надбавки всі комісійні і такси за весь договірний період стягуються авансово, зазвичай в перші два роки дії договору. Наприклад, інвестор повинен вносити по 1000 дол. у рік протягом 10 років. Надбавка фонду складає 7,5%. У цих умовах загальна сума інвестицій буде 10 000 дол., а розмір надбавки — 750 дол. (10 000 х 7,5%). Надбавка буде утримана авансово в перші два роки двома рівними внесками (відповідно по 375 дол. у рік). У цей період як інвестиції у фонд надійдуть 1 250 дол. (по 625 дол. у рік), оскільки з річного внеску в розмірі 1 000 дол. віднімається надбавка. Фінансові витрати на початку періоду непривабливі для інвестора, але не треба забувати, що договір терміном 10 років — час, протягом якого фонд «віддячить» за авансові комісійні.
Вибір інвестиційного фонду
Інвестор, який вирішив вкласти кошти в акції відкритого інвестиційного фонду, повинен докладно ознайомитися з результатами, досягнутими різними інвестиційними компаніями в досить тривалому періоді. Порівняння даних декількох фондів дає можливість інвестору вибрати найбільш придатний для його цілей фонд. Дані для подібного порівняння можна знайти як у спеціалізованих виданнях, так і на фінансових сторінках низки щоденних газет.
Перш ніж зупинитися остаточно на фонді або фондах, інвестор повинен чітко визначити мету. Вона може бути однією з таких:
- максимальне зростання вкладеного капіталу;
- зростання капіталу і доходів у довгостроковому періоді;
- одержання поточних доходів;
- підтримка відносної стабільності здійснених інвестицій;
- комбінація деяких перерахованих вище цілей.
Інвестори з консервативними поглядами ймовірно прагнутимуть безпеки інвестицій за рахунок меншої поверненості. Аматори ризику звернуться до агресивного фонду, де можуть як виграти, так і багато втратити.
Істотним елементом оцінки результатів фонду є час — його діяльність за більш тривалий період. На жаль, не усі фонди відрізняються довгостроковою діяльністю, на підставі якої можна робити висновки. Існують знову створені фонди, деякі з них працюють усього по кілька місяців, але показують гарні результати.
Закриті (публічні) фонди
Це другий вид інвестиційних фондів. Як і у випадку з відкритими фондами набираються кошти великої кількості інвесторів і на них купуються цінні папери, що складають портфель фонду. На цьому загальні риси фондів закінчуються і починаються розбіжності. Закриті фонди емітують свої акції тільки раз і не викуповують назад в інвесторів акції, що знаходяться в обігу. Після емітування акцій і первинного випуску їх у обіг всі операції їхньої подальшої купівлі або продажу здійснюються на фондовій біржі і позабіржовому ринку. Для кожної з цих операцій використовується брокер-посередник і виплачується комісійна.
Фонди закритого типу (із закритим доступом) інвестують у конкретну країну. Вони були створені в останнє десятиліття, щоб запропонувати пряму участь у різних країнах. Подібно іншим фондам закритого типу, вони беруть участь у біржовій грі і підвищують або знижують курси своїх цінних паперів в залежності від їхньої портфельної вартості, а також від попиту та пропозиції їхньої частки на відкритому ринку.
Найбільш відомі два державні фонди, що грають на Нью-Йоркській фондовій біржі (НИСЕ), яка є прикладом розвитку таких фондів.
Фонд Мексики (Mexico Fund) уперше прийшов на Нью-Йоркську фондову біржу в червні 1981 р. і швидко знизив курс своїх паперів з 12 до 2 дол., коли багатство Мексики знецінилося. Ціна паперів фонду згодом відновилася, але в 1987 р. знову знизилась. У 1993 р. вона знову підвищилася. Крім портфельної вартості зміни в цьому фонді залежать і від політичних подій, ціни нафти, коливань валютного курсу, інфляції в Мексиці та інших факторів.
Фонд Німеччини (Germany Fund) був зареєстрований на Нью-Йоркській фондовій біржі в липні 1986 р. з ціною близько 10 дол. за акцію і в наступні три роки працював слабко. Коли у вересні 1989 р. Німеччина об'єдналася, менше ніж за 6 міс. ціна паперів фонду виросла з 9 до 25 дол., що швидко привело до створення інших (не пов'язаних) інвестиційних компаній із закритим доступом: фонду нової Німеччини (New Germany Fund), фонду Німеччини, що розвивається (Emerging Germany Fund) і фонду майбутньої Німеччини (Future Germany Fund). Вони також були зареєстровані на Нью-Йоркській фондовій біржі і мають майже такі самі інвестиційні об'єкти, але в різних портфелях. По всіх чотирьох фондах відзначені однакові тенденції руху вартості паперів, хоча їхні премії чи дисконти можуть істотно розрізнятися.
Як і у всіх фондах із закритим доступом, інвестори повинні стежити за основними принципами і за рівнем премії або дисконту фондових продажів до портфельної вартості активів.
Щодня обчислюється чиста вартість акцій (NAV), але вона не визначає ринкову вартість акцій. Ціни купівлі та продажу акцій залежать від попиту і пропозиції на них, а не від попиту і пропозиції цінних паперів, що складають портфель фонду.
Можливі такі варіанти співвідношення між чистою вартістю і ринковою ціною акції:
- ринкова вартість дорівнює чистій вартості (Stock Price = NAV);
- ринкова вартість більша від чистої вартості — акція котирується з премією (Trading at a Premium);
- ринкова вартість нижче чистої вартості — акція котирується зі знижкою (Trading at a Discount).
Після емітування акцій їхній продаж на первинному ринку здійснюється за чистою вартістю. Практика показує, що при наступних угодах на вторинному ринку протягом певного часу їхня вартість знижується (Trading at a Discount). Це відбувається через те, що ринкова вартість відбиває емісійні витрати (Start-Up Costs). У цей час необхідно купувати акції через їхню занижену вартість. Однак якщо власник акцій вирішить їх продати, він одержить меншу суму, ніж заплатив при їхній купівлі. Це звучить досить ненадійно, але не слід забувати, що він розраховує на довгострокове підвищення курсу. Через певний час вартість акції зросте і продаж принесе прибуток їхньому власнику.
Міжнародні і глобальні взаємні фонди
Для тих, хто хоче інвестувати у певну групу країн або конкретний регіон, міжнародні і глобальні взаємні фонди надають ідеальну можливість, тому що в них більше розбіжностей у професійному менеджменті і портфель цінних паперів більш диференційований, ніж у місцевих взаємних фондів. До їхніх переваг відносять можливість легшого контакту менеджера взаємного фонду з іноземними менеджерами, ніж в індивідуального інвестора; краще ведення бухгалтерської звітності аналітиками взаємного фонду; мінімізацію ризику негативних місцевих новин.
Міжнародним вважається той фонд, що не має місцевих інвестицій, а «глобальний» означає, що інвестиції поширені по всьому світі, включаючи і місцеві компанії. На відміну від фондів із закритим доступом, ціни даних інвестиційних компаній відображають пряму чисту вартість активів їхніх портфелів у даний момент. Подібно до місцевих взаємних фондів, міжнародні і глобальні фонди можуть бути навантажені комісійним збором на продаж, або не навантажені.
Як було відзначено раніше, інвестори, які хочуть мати велику гнучкість і розмаїтість вкладень, знайдуть їх у фондах, що є частиною фондового сімейства, тому що кошти можуть бути легко переміщені від одного виду фонду до іншого, якщо міжнародні події, валютний курс або рівень цін зміняться в несприятливу сторону. Як і в будь-якій інвестиційній програмі, ті, хто інвестує у взаємні фонди повинні уважно прочитати проспекти фонду, переглянути його портфель, проаналізувати його доповіді і познайомитися з його менеджерами.
Таким чином, поряд із вкладеннями коштів на депозит і приростом курсу іноземної валюти, існують й інші, але не менш стабільні інвестиційні інструменти — паї інвестиційних фондів. Для більшості громадян це нова галузь інвестування, але в розвинутих країнах вони довели свої переваги, пропонуючи різним типам інвесторів диверсифіковані можливості — від фондів облігацій для консервативних до гібридних фондів для спокушених і готових ризикнути.
Сьогодні інвестиційні фонди пропонують взяти участь у грі на енергійному зростанні ринку за допомогою професійних керуючих.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"