інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Сучасний стан та перспективи розвитку біржової торгівлі в Україні

А. Головко
заступник голови Національного депозитарію України


Біржова торгівля є універсальним механізмом ринкової організації, масштабом використання якого можна вимірювати стан розвитку економіки країни. Основні правові норми і принципи, на яких ґрунтується біржова торгівля, не зазнали суттєвих змін протягом усього періоду новітньої історії людства. Змінювалися і продовжують змінюватися лише форми її провадження, пов’язані з глобальною економічною інтеграцією, фінансовим інжинірингом, невпинним прогресом інформаційних технологій та засобів ділової комунікації.
Практика країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою свідчить про те, що фондові біржі зберегли і утримують роль центральних інститутів національних ринків капіталу. За результатами біржових торгів обраховуються показники динаміки курсових цін, індексів активності, ринкової капіталізації та ринкової вартості підприємств. Зазначені показники характеризують стан ділової активності в окремих галузях та економіці країни в цілому, виступають надійними орієнтирами для інвесторів та визначають направленість інвестиційних потоків. На регульованих ринках, представлених „традиційними” фондовими біржами, концентрується торгівля найбільш ліквідними цінними паперами.
Стан і тенденції розвитку біржової торгівлі
Становлення біржової торгівлі в Україні відбувалося на тлі радикальної економічної реформи, яка започаткувалася ще у 1991 році. Саме в цьому році були прийняті Закони України „Про цінні папери і фондову біржу”, „Про товарну біржу” і невдовзі були зареєстровані перші вітчизняні біржі.
Стратегічною помилкою початку 90-х років треба визнати недооцінку на загальнодержавному рівні ролі бірж як єдино можливих інституцій, які здатні створити регульовані ринки фінансових і товарних ресурсів. Учасники ринків цінних паперів та професійні посередники на товарно-сировинних ринках здебільшого ігнорували біржову торгівлю, адже надто ліберальні норми законодавства дозволяли їм ринкову взаємодію у позабіржовому режимі. Практично не використовувався потенціал вітчизняних фондових бірж під час масової сертифікатної приватизації майна державних підприємств, оскільки біржову торгівлю майже до 2000 року заміняв собою обмін ПМС на акції в центрах сертифікатних аукціонів (ЦСА). Сьогодні українські фондові біржі не регульовані ринки фінансових інструментів, а лише один з видів ліцензованої професійної діяльності. На товарному ринку діє 438 здебільшого дрібних товарних бірж.
Склалася ситуація, коли загальне зростання обсягів торгівлі на ринках цінних паперів не позначилося на динаміці обсягів біржової торгівлі (у відносних показниках). В Україні діють 8 фондових бірж та дві торговельно-інформаційні системи (ТІС) позабіржового ринку, лише одна з яких (ПФТС) звітує про значну активність учасників. На товарному ринку теж започаткувалися негативні тенденції, які щороку поглиблюються, руйнуючи біржову торгівлю.
В Україні протягом 14 років утримується ситуація, яка характеризується повним домінуванням позабіржового ринку, недостатньою кількістю інвестиційно привабливих цінних паперів, що знаходяться в обігу, та як наслідок – низькою ліквідністю біржових ринків. На загальному фоні зростання торгового обороту всього ринку цінних паперів України з 1999 року більш ніж у 12 разів спостерігалася чітка тенденція щодо значного скорочення обсягів біржового ринку та його невисокої частки в загальному торговому обороті ринків цінних паперів. В середньому частка обсягу угод на біржах і ТІС не вище 3 відсотків від загального обсягу угод на ринках цінних паперів. Таким чином, виникла реальна загроза остаточної втрати природної для світової практики ключової ролі біржової торгівлі на ринках цінних паперів. Це додатково підтверджує аналіз рівня показника відношення обсягів торговельного обороту ринків цінних паперів та окремих їх сегментів до величини ВВП країни. За період з 1999 по 2005 рік цей показник для цих українських ринків цінних паперів виріс більше ніж у 3 рази, а для його біржового сегменту він склав досить незначну величину, яка не перетинає сьогодні навіть вкрай низького показника 1999 року.
Не зважаючи на те, що чотири фондових біржі з зареєстрованих діють у Києві, біржі не в змозі конкурувати з позабіржовою торговельно-інформаційною системою ПФТС, обсяги обігу на якій у 2005 року склали майже 86 відсотків всього обсягу організованого ринку цінних паперів. Подрібнення вузького біржового сегменту організованого ринку лише ще більше поглиблює ситуацію і не сприяє залученню на фондові біржі емітентів, інвесторів та учасників ринку. Крім цього, воно не сприяє залученню інвестицій, необхідних для розвитку самих бірж.
Домінування позабіржового ринку цінних паперів над організованим породжує такі явища, як непрозорість та недостатня інформаційна відкритість. В реальних умовах функціонування ринків цінних паперів України, коли більшість угод укладається позабіржовому режимі, існуючі індекси активності, в тому числі, індекс ПФТС, не можуть адекватно характеризувати стан ринку. Суттєвим недоліком індексу ПФТС є також його вузька база, яка включає порівняно незначну кількість емітентів. На основі розрахунку ринкової капіталізації їх акцій і будується зазначений індекс.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ввела у обіг так званий інтегральний індекс українського фондового ринку, який розраховується за даними звітності торговців цінними паперами. Однак, внаслідок того, що інтегральний індекс та подібні до нього індекси розраховуються в основному за даними щоквартальної або річної звітності торговців, вони не придатні для оперативного інформування учасників ринків цінних паперів.
Нерозвиненість біржової торгівлі впливає на капіталізацію і ліквідність ринків цінних паперів у цілому, позбавляючи підприємства можливостей для залучення фінансових ресурсів через механізми ринку капіталів, змушуючи звертатися лише до системи банківського кредитування, а слабка концентрація торгівлі цінними паперами та іншими фінансовими інструментами на регульованих ринках ставить під сумнів наявність в країні систем ціноутворення, здатних визначити справедливу вартість фінансового ресурсу.
Відсутність консолідації бірж і низька ринкова активність учасників біржової торгівлі призвели також до стагнації ринків строкових контрактів на товарні та фінансові базові активи. Ці ринки перебувають у зародковому стані саме через мізерну концентрацію „основного” біржового товару, який і має бути базовим активом для похідних (деривативів). Не сприяє розвитку системи біржової торгівлі і відокремленість первинного розміщення державних цінних паперів від їх біржового обігу.
Цілісності біржової торгівлі заважає також слабка взаємодія бірж з системами виконання та гарантування біржових угод. Технологічна відокремленість біржової торгівлі від Національної депозитарної системи створює труднощі як для інвесторів та учасників ринків, так і для держави в цілому. Цілісності системи перешкоджає також існування особливостей у веденні обліку окремих видів цінних паперів. Паралельне існування окремих систем депозитарного обліку державних та корпоративних цінних паперів призводить до збільшення організаційних, технологічних та фінансових витрат учасників ринків та власників цінних паперів, системних та операційних ризиків.
Відсутність консолідованої системи розкриття біржової інформації знижує прозорість ринку і його привабливість для потенційних іноземних та вітчизняних інвесторів, оскільки не забезпечується прямий доступ до своєчасних і достовірних даних щодо об’єктів інвестування та поточної ситуації на ринку, знижується вірогідність національних індексів ринкової активності і нівелюється можливість визначення відповідних кредитних рейтингів.
Сучасний стан біржової торгівлі свідчить, що вона потребує структурної перебудови, суттєвої технологічної модернізації, адаптації до правових норм європейського законодавства та впровадження кращої практики функціонування аналогічних систем на світових ринках.
Тенденції розвитку світових фінансових та організованих товарних ринків свідчать, що біржі як інституції, що управляють регульованими секторами цих ринків, зміцнили свої позиції. Це сталося завдяки процесу консолідації бірж (який підвищує конкурентноздатність новоутворених конгломератів) і універсалізації їх діяльності. Сьогодні біржі від вузької спеціалізації (подекуди з організації і управління ринком лише одного виду фінансового інструменту чи товару/сировини, щодо яких хеджуються цінові ризики), перейшли до багатопрофільності, об’єднуючи учасників, які прагнуть до присутності на різних ринках водночас. Головною ознакою привабливості регульованих ринків під одним „дахом” є їх ліквідність й мінімальні фінансові ризики.
Сучасну біржову торгівлю в Україні процеси консолідації та універсалізації не зачепили, що спричиняє низьку ліквідність біржових ринків і відсутність необхідних для їх розвитку ресурсів. Конкурентну боротьбу виграють ті, хто має менш жорсткі правила і „гнучкіший” етичний кодекс. Це треба змінювати на рівні державної політики, формуючи національну біржову систему.
Під національною системою біржової торгівлі треба розуміти сформовану через процес горизонтальної або вертикальної консолідації бірж біржову індустрію. Ця індустрія має встановити зв’язок між реальним сектором економіки і фінансовим, стимулювати науково-технічний прогрес і забезпечити вигідне і надійне розміщення накопичень громадян.
Центральним ядром біржової індустрії мають стати універсальні національні біржі. Цей статус може отримати біржа, зареєстрована відповідно до законодавства як фондова або товарна за умов, що ця біржа:
1) є регульованим ринком, який об’єднує не менш ніж дві третини ліцензованих регулятором учасників;
2) здійснює (в разі реєстрації як фондова) лістинг для акціонерних товариств, що мають стратегічне значення для української економіки;
3) здатна виконувати державне замовлення (в разі реєстрації як фондова) на первинне розміщення та забезпечує вторинний обіг державних і муніципальних цінних паперів;
4) використовує технології, що гарантують безперебійне виконання біржових угод і післяторговельне обслуговування цих угод;
5) забезпечує (в разі реєстрації як товарна)укладення біржових угод щодо певної товарної продукції і визнана державою та споживачами центром ціноутворення за цим видом (сортом, специфікацією) товару чи сировини;
6) взаємодіє з центральним депозитарієм цінних паперів, іншими інфраструктурними інституціями ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів або центральною розрахунково-кліринговою установою, яка обслуговує строкові угоди, оформлені як похідні (деривативи);
7) є саморегулівною організацією, якій регулятором делеговані певні повноваження щодо контролю та нагляду за ринком, яким вона управляє.
Національна біржа зобов’язана створити ринок строкових угод за базовими активами, що є основними біржовими товарами на ринках, якими вона управляє. Універсальність діяльності є основною, окрім перелічених вище, ознакою претендента на статус національної біржі. Держава не може бути засновником, акціонером та/або прямим учасником біржової торгівлі на такій біржі, але опосередковано (через брокерів, визначених на конкурсній основі) брати участь в торгах, в тому числі розміщати державні цінні папери на фондових або здійснювати товарні інтервенції на універсальних товарних біржах.
Бажано, щоб в Україні могла бути лише одна універсальна національна біржа за наступними видами біржового товару:
1) цінні папери; строкові угоди, оформлені як похідні (деривативи), на фінансові активи; українські депозитарні розписки;
2) сільськогосподарська продукція; строкові угоди (оформлені як похідні фінансові інструменти) базовим активом яких є сільськогосподарська продукція;
3) електроенергія та строкові угоди, укладені на її постачання, оформлені як похідні (деривативи);
4) різні види енергоносіїв та строкові угоди на їх постачання, оформлені як похідні (деривативи).
Законодавством України має також бути встановлена норма щодо проходження емітентом лістингу лише на одній фондовій біржі (окрім лістингу за кордоном). Емітент, що пройшов процедуру лістингу, і цінні папери якого котируються на регіональній біржі, може претендувати на проходження аналогічних процедур на універсальній біржі. В разі проходження даних процедур і з початку допуску цінних паперів цього емітента на торги універсальної національної біржі, емітент повинен бути виведений з лістингу інших бірж, а виконання замовлень на купівлю/продаж його цінних паперів на таких біржах здійснюватися за ціною дня, встановленою біржею, де є у лістингу емітент.
Однією з провідних функцій бірж є створення консолідованої системи формування, надання та розкриття біржової інформації, мережа якої має включати відповідні інформаційні підсистеми регіональних бірж.
В разі набуття біржею статусу універсальної національної, індекси активності регульованого ринку, яким вона управляє, за погодженням з регулятором теж мають отримати статус національних і офіційно оприлюднюються в засобах масової інформації. Рейтингові агентства України зобов’язані використовувати офіційну біржову інформацію та індикативні показники активності біржової торгівлі, отримані від національних бірж, при визначенні кредитного рейтингу українських підприємств.
Державна політика має бути спрямована на підтримку процесу концентрації торгівлі на біржах України та сприяння процесу набуття найбільш конкурентоздатними біржами статусу національних, делегування їм суттєвих регуляторних повноважень.
Завдання та державна політика у сфері біржової торгівлі
Політика держави щодо системи біржової торгівлі в Україні має ґрунтуватися на вирішенні наступних завдань;
1) пріоритетного розвитку регульованих ринків фінансових та товарно-сировинних ресурсів як таких, що забезпечують залучення великих капіталів і фінансування інноваційних проектів для вітчизняної промисловості та сільського господарства;
2) спрямування накопичень громадян та їх трансформації в інвестиції, які ефективно використовуються у народному господарстві;
3) забезпечення моніторингу руху капіталів на регульованих ринках аналізу міжгалузевого перетоку капіталу та ефективності систем ціноутворення;
4) попередження системних криз та „перегріву” ринків, підтримання відносної рівноваги між регульованими ринками, якими управляють національні біржі, і регіональними біржами та вторинними ринками, що функціонують як позабіржові;
5) захисту прав індивідуальних інвесторів та осіб, що придбають товарну продукцію чи хеджують цінові ризики на біржах України;
6) правового забезпечення діяльності учасників біржової торгівлі та їх клієнтів, визнаних законодавством професійними (інвестиційні керуючі, фінансові установи, підприємства-хеджери);
7) підтримки розвитку системи біржової торгівлі через прийняття державних програм її розвитку;
8) прийняття таких урядових та/або регуляторних рішень, які сприяють концентрації торгівлі в системі біржової торгівлі та централізації обліково-розрахункової інфраструктури фінансового та організованого товарного ринків.
Досягнення цих якісних цілей потребує вирішення проблем щодо:
1) підвищення інвестиційної активності українських підприємств, перетворення їх на опосередкованих учасників біржової торгівлі;
2) значного зниження системного та інших ризиків, пов’язаних із залученням капіталу та системою хеджування цінових ризиків на біржах;
3) формування адекватного вищенаведеним цілям державного регулювання та нагляду за фондовими і товарними біржами;
4) делегування державних регуляторних повноважень універсальним національним біржам як природнім саморегулівним організаціям (СРО), які відповідають критеріям регульованого ринку;
5) впровадження у біржову торгівлю кращої практики укладення біржових угод, їх обміну та виконання;
6) можливості накладення санкцій та здійснення інших ефективних форм правозастосування універсальними біржами до учасників торговельного процесу ринку, які намагаються маніпулювати ринком або використовують інформацію, яка згідно з законодавством вважається інсайдерською;
7) провадження біржами моніторингу біржових угод, торгів та ціноутворення для відтворення торговельного процесу і довготермінового зберігання інформації про нього;
8) достатньої капіталізації бірж, необхідної для покриття операційних витрат та фінансування розвитку регульованого ринку, який створила певна універсальна біржа;
9) використання технологій, які дозволяють попередити основні ризики – розрахунковий, операційний, ризик ліквідності – та уникнути можливості збою систем чи зупинки обробки інформації, необхідної для безперешкодного провадження торговельного процесу;
10) створення і підтримання біржами консолідованої системи розкриття інформації щодо регульованих ринків, які вони створили, та її оприлюднення у встановленому законодавством порядку;
11) забезпечення організаційної та технологічної можливості постійної взаємодії в режимі певних циклів обслуговування операцій універсальних бірж з установами Національної депозитарної системи України;
12) підвищення громадської ролі та суспільного значення системи біржової торгівлі в Україні.
В разі ретельного дотримання державою цієї політики залишається шанс на біржову консолідацію, яка завершиться появою єдиних універсальних бірж (єдиних торговельних платформ), що діють на принципах регульованих ринків Європейського Союзу, і здатні інтегруватися у світовий фінансовий простір.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"