інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Практичні аспекти застосування в реєстраторській діяльності Цивільного та Господарського кодексів України та інших законодавчих актів

В.Лісовий,
президент Асоціації учасників
фондового ринку України, к.е.н.


З початку 2004 р. набрали чинності нові Господарський, Сімейний, Цивільний кодекси та інші законодавчі акти. Нововведення необхідно вивчати професійним реєстраторам, які виконують важливу функцію: забезпечення виконання емітентами зобов’язань щодо випущених цінних паперів.
Реєстратори, як нотаріуси фондового ринку, перед внесенням змін до реєстру перевіряють надані документи стосовно відповідності чинному законодавству. У процесі ведення реєстрів часто виникають проблеми практичного застосування актів законодавства.
Законом України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” встановлено, що підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідно з якими переходить право власності на відповідні цінні папери. До таких документів належать договори про відчуження цінних паперів чи інші правочини, що стосуються цінних паперів. Слід звернути увагу й на те, чи підлягають вони нотаріальному посвідченню, оскільки недодержання нотаріальної форми є підставою для відмови внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.
Відповідно до ст.5 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” угоди щодо цінних паперів не підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не передбачено законодавством чи угодою сторін.
Розглянемо, в яких випадках закони України встановлюють обов‘язкове нотаріальне посвідчення угод з цінними паперами.
У Цивільному кодексі України запроваджено деякі новації щодо нотаріального посвідчення договорів – дарування. Так, в п.5 ст.719 передбачено, що договір – дарування валютних цінностей на суму, що перевищує 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (понад 850 грн), укладається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню. Учасникам фондового ринку України слід звернути увагу на те, що цінні папери, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (ст. 1), віднесено до валютних цінностей. На перший погляд договір – дарування цінних паперів на суму понад 850 грн підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Однак згідно з Декретом до валютних операцій відносяться такі, що пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами, у валюті України (мається на увазі як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України). Таким чином, договір – дарування цінних паперів на суму понад 850 грн підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню тільки у тому разі, якщо хоча б одна сторона за договором буде нерезидентом.
Певні особливості оформлення договорів купівлі-продажу встановлені Законом України “Про приватизацію державного майна”, п.6 ст.27: “Договір купівлі-продажу не укладається при продажу акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації або корпоратизації, крім продажу їх пакетом згідно з планом приватизації (планом розміщення акцій)”, а п.5 ст.27 передбачено, що він підлягає нотаріальному посвідченню. Таким чином, договір купівлі-продажу пакету акцій, придбаних на приватизаційному конкурсі, потребує обов’язкового нотаріального посвідчення.
Цивільний кодекс України встановлює, що у разі недотримання сторонами вимог щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договору, такий договір є недійсним (п. 1 ст. 220). Законодавство вводить нові терміни, зокрема, "правочин" та "недійсний правочин". Правочинами визнаються дії осіб, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Правочини можуть бути односторонніми та двосторонніми чи багатосторонніми (договори) (ст.202 Цивільного кодексу). Законодавство майже не визначає різниці між правочином і договором, хоча “правочин” – поняття більш широке. Які ж правові наслідки виникають, якщо договір про цінні папери буде визнано "недійсним"? У ст.215 Цивільного кодексу передбачено: “Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається”. Отже, "недійсний" договір не повинен розглядатися реєстроутримувачем як документ.
У Цивільному Кодексі визначено поняття і види права спільної власності (ст. 355):
1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
2. Майно може належати особам на праві спільної, часткової або спільної сумісної власності.
3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлено спільну сумісну власність на майно.
Новий Сімейний кодекс, що набрав чинності з 1 січня 2004 р., визначає підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60).
1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У ст. 61. Сімейного кодексу визначено, що об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, що виключені з цивільного обороту.
Цінні папери, зокрема акції, теж можуть належати до об’єктів спільної сумісної власності, крім випадків, передбачених ст. 57 Сімейного кодексу. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників (ст. 369).
Отже, реєстроутримувач при відчуженні акцій одним із подружжя не повинен контролювати дії щодо узгодження з іншими сторонами спільної сумісної власності.
У практичній роботі реєстраторів трапляються випадки, коли нотаріус у документі про спадщину розподіляє пакет акцій на декілька осіб і при цьому акції на ціле число не діляться. Наприклад, чотири акції розділено на п’ять осіб, і фактично знаходяться у спільній власності. Так виникають проблеми обліку власників у системі реєстру а також оформлення сертифікатів для співвласників. Як вийти з цієї ситуації? Новий Цивільний кодекс (ст. 372) передбачає, що майно, яке є спільною сумісною власністю, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. Договір про поділ майна у вигляді цінних паперів, що є у спільній сумісній власності, який укладається між співвласниками, не потребує нотаріального посвідчення.
У разі поділу майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Отже, до реєстроутримувачів можуть надаватися й такі документи, згідно з якими право спільної сумісної власності на відповідні цінні папери переходить персонально на кожного із колишніх співвласників. Нотаріальне посвідчення договорів про поділ майна, що є у спільній сумісній власності стосується тільки об‘єктів нерухомості.
Розглянемо випадки, коли правочин вчиняє дитина, зокрема, з цінними паперами.
Якщо майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані Сімейним кодексом України, то вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (ст. 8 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Ст. 14 Сімейного кодексу України визначає, якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника, а сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун.
Згідно зі ст. 31 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право самостійно вчиняти тільки дрібні побутові правочини. У ст. 1178 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, тобто малолітні особи не можуть бути суб’єктами цивільної відповідальності, тому, за незначним винятком правочини за них укладають їхні батьки або особи, які їх замінюють.
Ст. 32 Цивільного кодексу України регулює відносини, що стосуються неповної цивільної дієздатності фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та встановлює, що фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).
Встановлено, що неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.
Цивільний кодекс України не передбачає необхідність отримання дозволу органів опіки та піклування у разі продажу неповнолітніми належних їм цінних паперів. У такому випадку потрібна тільки згода одного з батьків на здійснення правочину. Форма згоди батьків як письмова, нотаріально посвідчена, встановлена тільки на здійснення правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна. Тому реєстратор (реєстроутримувач) має право самостійно у кожному конкретному випадку, на свій розсуд визначити спосіб щодо підтвердження надання згоди будь-кого з батьків. Для попередження конфліктних ситуацій краще отримувати письмову згоду будь-кого з батьків, що не потребує нотаріального посвідчення. Тільки у разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.
Відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України, якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків, який має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.
Ст. 232 Сімейного кодексу України передбачає, що усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. У ст. 243 Сімейного кодексу України вказано, що опіка встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування (п.1), опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування – над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (п. 2), опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
До нових цивільно-правових договорів слід віднести договір ренти.
За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ст. 731 Цивільного кодексу). Відчуження майна в обмін на надання колишньому власникові постійного грошового або іншого утримування до прийняття нового Цивільного кодексу обмежувалося.
Положення одержувача ренти стосовно отримання періодичних виплат нагадує ситуацію з власником привілейованих акцій. Незалежно від результатів використання переданого ними майна (інвестицій) і одержувач ренти і власник привілейованих акцій мають право отримувати стабільні виплати. Однак платник безстрокової ренти має право на відмову від договору ренти. Договір ренти припиняється після трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними (ст. 739 Цивільного кодексу ).
Договір ренти укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню. У випадку недотримання письмової нотаріальної форми договір ренти необхідно вважати недійсним, таким, що не відповідає вимогам закону (ст. 218 Цивільного кодексу ).
Звичайно, рента – незвичний для нас спосіб відчуження цінних паперів, поки що в практиці не застосовувався, однак, на наш погляд, він має певні переваги, у порівнянні з іншими. Це, по-перше, стабільність отримуваних виплат на відміну від мало прогнозованих доходів за цінними паперами (дивідендів, процентів, тощо). По-друге, таким чином страхуються ризики коливання курсової ціни цінних паперів. Переважною формою рентних платежів виступають грошові виплати. Однак в договорі можна передбачити виплату ренти шляхом надання товарів, виконання робіт, надання послуг, які відповідають за вартістю грошовому еквіваленту ренти. Важливим є і те, що встановлено необхідність в будь-якому випадку нотаріального посвідчення договору ренти, що додатково захищає сторону одержувача ренти.
Предметом застави, згідно зі ст. 576 Цивільного кодексу, може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем, і на яке може бути звернене стягнення. Законом України “Про заставу” (ст. 53) передбачено порядок укладення договору застави цінних паперів: “Якщо законом чи договором не передбачено інше, застава векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий шляхом вчинення передавального запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу”.
Щодо іменних цінних паперів, реєстри яких ведуть реєстроутримувачі, то вони передаються новому власникові шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Але слід зазначити, що цінні папери передаються заставоутримувачу не у власність, а тільки у володіння. Тому в практиці реєстраторської діяльності умовами договору застави цінних паперів застосовується блокування цінних паперів на особовому рахунку зареєстрованої особи шляхом подання розпорядження застави від власника цінних паперів, який виступає заставодавцем.
Проблемне питання виникає у зв‘язку з рішенням власника знерухомити цінні папери, передані під заставу. Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, що затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60, п. 7.19.1, передбачено подання передавального розпорядження та сертифіката цінних паперів власника, які знерухомлюються. У передавальному розпорядженні в такому разі мають бути відомості про обтяження цінних паперів. Тобто депозитарна установа, де знерухомлюватимуться цінні папери, повинна їх заблокувати. Однак у системі реєстру залишається відкритий заставодержателю особовий рахунок. На наш погляд, без дозволу заставодержателя цінні папери не повинні переміщатися для обліку в депозитарній установі. Необхідно, відповідно до вимог п. 3.4.4. Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, керуватися інформацією про обсяг прав власника іменних цінних паперів, що передаються заставодержателю на час перебування цінних паперів у заставі.
При заснуванні акціонерного товариства засновники укладають між собою договір, де визначено порядок здійснення ними спільної діяльності зі створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально (ст. 81 Господарського кодексу). Проте цей документ, навіть з нотаріально посвідченими підписами, не може однозначно бути підставою для внесення змін до реєстру. Зокрема, встановлено, що при заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками (ст. 155 Цивільного кодексу), але не уточнюється, яким документом закріплюється такий розподіл. Очевидно, в договорі може відображатися зобов‘язання стосовно придбання певної кількості акцій.
Якщо керуватися ст. 153 Цивільного кодексу, то порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного товариства встановлюються Законом України “Про господарські товариства”. Відповідно до ст. 33 “Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій”. Згідно зі ст. 8 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” встановлено чіткі обмеження стосовно передачі акцій особі, яка на них підписалася. Акції можуть бути видані одержувачеві (покупцеві) тільки після повної оплати їхньої вартості.
Отже, реєстроутримувач не повинен зараховувати акції в системі реєстру на рахунки осіб, які підписалися, але не повністю сплатили їхню вартість. Тобто, крім договору між засновниками про розподіл акцій має бути розпорядження емітента про зарахування акцій після повної їх сплати.
Щодо договорів купівлі-продажу цінних паперів (ст. 655 Цивільного кодексу), обміну цінних паперів (ст. 715 Цивільного кодексу), позички цінних паперів (ст. 827), то новим законодавством не встановлено їхнє обов‘язкове нотаріальне посвідчення, реєстроутримувачі приймають їх до розгляду в загальному порядку.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"