інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Проблеми становлення строкової торгівлі в Україні

Л. Долінський,
к.е.н., КНЕУ

Як свідчить світова практика, магістральним шляхом еволюції оптової ринкової торгівлі є біржова торгівля строковими контрактами (строкова торгівля).
Становлення в Україні організованого строкового ринку завдяки стабілізуючій, інформативній та координуючій функціям, які виконують строкові контракти в економіці, має підвищити ефективність роботи аграрного та енергетичного секторів, покращати ситуацію на фондовому та валютному ринках1.
Розуміння необхідності впровадження механізмів строкової торгівлі вже присутнє не лише серед практиків фінансового ринку, але й майже на всіх рівнях державної влади. Проте істотних системних зрушень у цьому напрямку поки що не відбувається. Це пояснюється цілою низкою об’єктивних чинників:
- проблеми, пов’язані з загальною низькою економічною культурою українського суспільства щодо питань строкової торгівлі;
- проблеми, пов’язані з нормативно-правовою базою строкової торгівлі.
Зрозуміло, що ці чинники залежать один від одного: існування другої проблеми здебільшого пояснюється наявністю першої.
Основною метою публікації є висвітлення протиріч чинного законодавства та роз’яснення певних нюансів щодо базових понять строкової торгівлі; сподіваємось, що це сприятиме розв’язанню зазначених проблем.
Нормативно-правова база у сфері строкової торгівлі відрізняється суттєвою неповнотою, суперечливістю та неузгодженістю. У законодавчому полі сьогодні відсутні механізми регулювання багатьох ключових моментів функціонування строкового ринку, зокрема, чітко не прописані нетривіальні питання клірингу за строковими угодами, емісії контрактів, вимоги щодо біржової маржі і гарантування угод, недостатньо висвітлені питання бухгалтерського і податкового обліку строкових операцій та багато інших.
ДКЦПФР і Нацбанк України з 1997 р. почали формувати нормативно-правову базу щодо строкової торгівлі. Випуск та обіг фондових деривативів регламентується відповідними Правилами ДКЦПФР (Рішення ДКЦПФР N 13 від 24.06.1997р.), а валютних деривативів – Правилами НБУ (Постанова НБУ N216 від 7.07.1997р.). Також у квітні 1999 року Кабмін затвердив Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів (Постанова Кабміну „Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів" N632 від 19.04.1999р.).
Визначення основних понять строкового ринку наведено в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств" (Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств" N334/94-ВР вiд 28.12.1994р.), а спеціалізованих законодавчих актів, що регулюють строковий ринок, поки що не створено. На минулому скликанні Верховна Рада розглядала законопроект „Про строкові фінансові інструменти" (Закон України “Про строкові фінансові інструменти" (проект – www.rada.kiev.ua.), але він так і не набув чинності.
Нажаль, доводиться констатувати відсутність в українському правовому полі єдиної загальноприйнятої термінології щодо строкової торгівлі. Більшість дефініцій містять суперечливі, а подекуди й сумнівні визначення.
Чинна нормативно-правова база взагалі не містить визначення строкового контракту. Замість цього введено калькований англомовний термін дериватив (derivative). Причому, кожний орган державної влади по-своєму розуміє таке поняття.
В Україні, згідно з законодавчими актами (Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств" N334/94-ВР вiд 28.12.1994р..; Постанова Кабміну „Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів" N632 від 19.04.1999р.) деривативами є: форвардний контракт, ф’ючерсний контракт та опціон, котрі, відповідно до виду базового активу контракту, поділяються на фондові, валютні та товарні деривативи.
На нашу думку, відносити форвардний контракт до деривативів (похідних фінансових інструментів) – це помилка. Дериватив – термін іноземного походження. В англомовній літературі поняття „дериватив" та „похідний фінансовий інструмент", відповідно „фондовий дериватив" та „похідний цінний папір" співпадають.
У теорії та практиці цивілізованого світу форвардний контракт є найпростішим видом строкового контракту, що може бути укладено на будь-який товар довільної якості, будь-який обсяг партії цього товару з будь-якими умовами та строками поставки. Він укладається між конкретними контрагентами, тому практично всі умови такого контракту можуть бути договірними (не стандартизованими) .
Ф’ючерсний контракт є стандартизованим документом, з можливістю спекулятивного обігу на біржовому ринку, що дозволяє розглядати його не лише як форму договору, але й похідний фінансовий інструмент (дериватив).
Таким чином, дериватив – це завжди стандартизований документ, тобто форвардний контракт не є похідним фінансовим інструментом (деривативом).
Згідно з „Правилами випуску та обігу фондових деривативів" (Рішення ДКЦПФР N13 від 24.06.1997р.), ДКЦПФР зарахувала до фондових деривативів лише ф’ючерсний контракт та опціон, виключивши з переліку деривативів форвардний контракт.
У „Правилах випуску та обігу валютних деривативів" (Правила випуску та обігу валютних деривативів затверджені Постановою НБУ N216 від 7.07.1997р.), введених Нацбанком, йдеться лише про валютні форвардні контракти, а й про ф’ючерсні контракти та опціони там не згадується.
Крім того, в чинному українському законодавстві у визначенні ф’ючерсного контракту відсутня головна його особливість – як винятково біржового. Так помилково з’явився дозвіл на здійснення емісії таких контрактів не лише біржам, а й торговельно-інформаційним системам, які традиційно обслуговують позабіржовий обіг цінних паперів та, на відміну від розрахунково-клірингових палат на біржах, не мають механізмів гарантування виконання строкових угод. У майбутньому це може призвести до значних ускладнень на фінансовому ринку.
Неточний зміст та сутність ключових понять строкової торгівлі не лише гальмує її розвиток, але навіть може спричинити її рух у невірному напрямку.
Щоб остаточно прояснити основні відмінності між форвардним та ф’ючерсним контрактами, пропонується порівняльна таблиця їх властивостей.

Становлення ефективного строкового ринку є важливим завданням української економіки. Застосування цих інноваційних для нашої держави ринкових механізмів дозволить створити ефективну фінансову систему.
Впровадження системи строкової торгівлі в Україні вимагатиме вирішення низки складних завдань, зокрема:
- докорінної переробки існуючого законодавства та суттєве його доповнення новими нормативно-правовими актами;
- координації роботи усіх профільних міністерств та відомств;
- створення правового підґрунтя та сприятливих економічних умов для функціонування інфраструктури строкового ринку, зокрема ф’ючерсних бірж та клірингових палат;
- створення висококваліфікованих робочих груп з питань методології з залученням спеціалістів з організації біржової торгівлі і західних фахівців-практиків строкового ринку;
- організації системи підготовки спеціалістів зі строкової торгівлі та впровадження комплексної, багаторівневої системи навчання за основними напрямками (організатор торгівлі, торговець, спеціаліст з розрахунково-клірингових операцій тощо);
- організації системи підвищення кваліфікації кадрів відповідних міністерств, відомств, працівників бірж та фінансово-кредитних установ;
- створення механізмів сертифікації та атестації спеціалістів та організацій, що забезпечуватимуть функціонування строкового ринку

1 Див. Долінський Л., Сятиня М. Як залатати дірки у державній „кишені". Біржова торгівля – механізм оптимізації аграрного ринку.//Голос України N151 – С. 3, 8-9.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"