інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Про правове регулювання інвестиційної діяльності та формування місцевих фінансів в Україні

М. Назарчук,
голова правління Донецької фондової біржі, к. е. н.


Глибока трансформація і модернізація економіки та соціальної сфери в Україні неможлива без залучення у великих розмірах середньо- і довгострокових фінансових ресурсів як на загальнодержавному і місцевому рівнях, так і на рівні окремих підприємств та їхніх об'єднань.
Незважаючи на значне зростання капіталовкладень в економіку країни у 2003 році, що склали, за попередніми даними Держкомстату України 59,9 млрд грн. на відміну від 37,2 млрд грн. у 2002 році, їхній обсяг не забезпечує реальних потреб розвитку народного господарства через обмеженість внутрішніх джерел таких ресурсів. Тому залишається актуальною проблема залучення іноземних, насамперед, прямих інвестицій і боргових позик на міжнародному фондовому і кредитному ринках.
Причини, що перешкоджають залученню іноземного капіталу в економіку країни і основні напрямки активізації цього процесу досліджувалися в різних аспектах багатьма українськими вченими і фахівцями.
Для створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, щоб стимулювати іноземних інвесторів, насамперед, пропонувалося:
- скасувати обмеження з оподатковування реінвестованого прибутку і впровадити інвестиційний податковий кредит;
- ввести «податкові канікули» на термін 3 – 5 років для підприємств, що впроваджують нові технології та устаткування;
- звільнити від ПДВ і митних платежів імпортованого технологічного устаткування.
Аналіз правових норм низки законів, що регулюють інвестиційну діяльність і оподаткування підприємств, показує, що в них є чимало перешкод, які заважають активізації припливу капіталів в економіку країни.
Результати цього аналізу й сутність відповідних пропозицій з приводу зміни законодавства України з метою створення додаткових стимулів для залучення інвестицій в економіку України, було спрямовано Донецькою фондовою біржею до Центру законодавчих ініціатив при Донецькій обласній раді народних депутатів і прийнято для використання в законопроектній роботі.
Базові галузі економіки України мають потребу у великих розмірах довгострокових іноземних інвестицій. Цій меті не відповідає частина 5 статті 18 Закону України «Про режим іноземного інвестування», що, визначаючи порядок оплати ввізного мита для підприємств з іноземними інвестиціями, встановлює єдиний твердий трирічний термін не відчуження внесеного, як іноземну інвестицію, майна і не стимулює інвестора до ввезення інвестицій на триваліший термін і у великих обсягах. Граничний термін не відчуження варто було б установити не за скасуванням пільги зі звільнення від ввізного мита, а за введенням стимулюючих благ, тобто якщо інвестор протягом певного терміну не відчужує внесене майно, то він отримує додаткові пільги. Такі пільги мають застосовуватися за прогресивною шкалою у відношенні до зазначених критеріїв. При цьому розмір мита при ввезенні майна повинен встановлюватися у зворотній залежності від розміру інвестицій за принципом: чим більший обсяг інвестицій, тим менша сума мита, аж до повного її скасування. Розмір відшкодування сплаченого мита пропонується встановлювати в залежності від терміну, протягом якого завезене майно не відчужується: чим більший цей термін, тим більша частина сплаченого мита відшкодовується до повної її суми.
Некоректними є деякі статті Закону України «Про податок на додаткову вартість», формулювання яких створюють додаткові труднощі у здійсненні інвестиційної діяльності в країні.
Так, підпункт 3.2.8 пункту 3.2 статті 3 цього Закону, перелічуючи операції, що не є об'єктами оподатковування, фактично не визнає такими внесення до статутного фонду нематеріальних активів і матеріальних активів, що відрізняються від основних фондів. Ці активи мають велике значення для розвитку підприємства.
Абзац 5 підпункту 3.2.8 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає передання товарів, робіт і послуг на баланс платника податку для здійснення спільної діяльності як їхній продаж. Однак, як показує досвід, операція передачі майна в цьому випадку не спричиняє передачі права власності на нього платнику податку. Таким чином, ця норма не відповідає визначенню «продаж товарів», викладеному в пункті 1.4 статті 1 цього ж Закону України, і даний абзац необхідно виключити з підпункту 3.2.8.
Недоліком Закону України «Про податок на додану вартість» є також те, що він не передбачає пільг при оподаткуванні операцій з купівлі підприємством нового обладнання замість морально і фізично зношеного з метою розвитку й удосконалення виробництва.
Податкова пільга при придбанні нового обладнання замість застарілого, у тому числі за рахунок іноземних інвестицій, могла б стимулювати зазначені процеси. Це особливо актуально для залучення інвесторів з економічно розвинутих країн, де сучасне устаткування є повсякденним явищем у виробничій практиці, і могло б заохочувати інвесторів з цих країн у випадку їхнього приходу на українські підприємства до глибокого відновлення на них засобів виробництва.
Негативно впливають на інвестиційну діяльність в Україні і деякі норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, пункт 7.8.2 статті 7 цього Закону практично у всіх випадках очікує від підприємства – емітента корпоративних прав при ухваленні рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам) внесення до бюджету авансового внеску по податку на прибуток відповідно до пункту 10.1 статті 10 даного Закону за ставкою 25% від об'єкта оподаткування.
Невиплата дивідендів акціонерам стала масовим явищем в Україні, знижуючи інтерес вітчизняних та іноземних інвесторів до вкладення капіталу в українські підприємства реального сектора економіки.
Ситуація ускладнюється у випадку, коли акціонером (учасником) є нерезидент, при виплаті якому дивідендів утримується відповідно до пункту 13.2 статті 13 зазначеного вище Закону податок на репатріацію в розмірі 15% від суми дивідендів. Ця норма створює додаткові перешкоди для залучення в Україну іноземних інвестицій шляхом створення нових підприємств і придбання корпоративних прав уже діючих її підприємств.
Отже, доцільно було б ретельніше переглянути або навіть скасувати норми пунктів 7.8.2 і 13.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Найбільшу потребу в додаткових фінансових ресурсах відчувають міста й регіони України. Важливим джерелом таких ресурсів є місцеві позики, облігації яких є одним з найперспективніших інструментів фондового ринку.
Місцеві муніципальні та регіональні позики відіграють важливу роль в економіці багатьох іноземних країн, дозволяючи вирішувати проблеми фінансування програм соціально-економічного розвитку міст і великих територіальних утворень. Ринки облігацій муніципальних і регіональних позик є значними сегментами національних фондових ринків не тільки в США, інших розвинутих країнах, але й у Росії, де використання регіональної позики навіть переважає над муніципальними. Досвід Росії свідчить, що облігації регіональних позик привабливі для інвесторів.
Україна, нажаль, сьогодні має дуже обмежений і значною мірою негативний досвід випуску облігацій муніципальних позик. Великі територіальні утворення не мають можливості використовувати такого запозичення, оскільки в Україні відсутня законодавча база не тільки для випуску облігацій регіональних позик, але й взагалі для будь-яких видів фінансових запозичень представницькими органами місцевої влади на рівні областей і районів.
Так, п.2 ст.16 Бюджетного кодексу України встановлює: «Верховна Рада Автономної республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради...».
Вкрай обмежені можливості для регіональних запозичень надає п.1 ст. 73: «Для покриття касових розривів місцевого бюджету Рада Міністрів Автономної республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад можуть отримувати короткострокові позики у фінансово-кредитних установах терміном до трьох місяців...».
Таким чином Бюджетний кодекс України значно обмежує права обласних і районних органів представницької влади.
Необхідно зазначити, що в рамках обмежень, встановлених п.2 ст.16 Бюджетного кодексу України, виключається можливість хоча б частково вирішити найгостріші соціально-економічні проблеми так званих депресивних населених пунктів з чисельністю населення менше 800 тисяч жителів, до яких, зокрема, належать багато міст і великих робочих селищ Донбасу, де було закрито містоутворюючі підприємства, за рахунок випуску облігацій муніципальних і регіональних позик під конкретні програми і проекти.
Приймаючи до уваги, що Бюджетний кодекс України є основою для розробки всіх законодавчих і нормативних актів, що стосуються місцевих фінансів, і, зокрема, місцевих облігаційних позик, необхідно внести в нього відповідні зміни, враховуючи наведені вище зауваження.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"