інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Депозитарне обслуговування іпотечних сертифікатів – новий крок до прозорості системи обліку прав власності на цінні папери

Л. Гриненко,
начальник відділу депозитарної діяльності
АКБ “Аркада"

Без вирішення житлової проблеми неможливо реалізувати конституційні права громадян, закріплені ст. 47 Конституції України. Одним з важливих напрямків розв’язання цієї проблеми є іпотечне кредитування будівництва житла. З набуттям чинності з 1 січня 2004 року Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», в Україні з‘явився новий вид цінних паперів – іпотечні сертифікати. На відміну від інших цінних паперів, що знаходяться в обігу на українському фондовому ринку, облік прав власності на іпотечні сертифікати є новим кроком у напрямку до прозорості депозитарної системи, збільшення безпеки інвестицій і зменшення ризиків для власників цінних паперів, що відповідає світовому досвіду, забезпечує більш повну реалізацію міжнародних рекомендацій у цій сфері і таким чином потенційно сприяє збільшенню інвестицій в економіку України, в тому числі з боку іноземних інвесторів.
Гучні скандали з приводу прав власності на пакети акцій багатьох українських підприємств, свідками яких ми стали у 1999 – 2004 роках, ще раз довели, яке велике значення має прозорий облік прав власності на цінні папери. Ці події спричинено деякими негативними рисами, притаманими Національній депозитарній системі, які неможливо зрозуміти без розгляду основних особливостей її еволюції.
Основні етапи розвитку депозитарної системи в Україні
В Україні поняття «депозитарій» вперше введено в обіг завдяки виникненню інститутів спільного інвестування, що було зумовлено приватизацією державного майна. Спочатку інститути спільного інвестування були представлені інвестиційними фондами, що створювались у формі відкритих акціонерних товариств. Такі фонди мали право залучати від населення, накопичувати і зберігати кошти, приватизаційні сертифікати та цінні папери. Саме тому виникнення депозитарію, як спеціального інституту, покликаного виконувати ці завдання, стало необхідністю. Крім того, створення депозитаріїв відповідало сучасному світовому досвіду і рекомендаціям іноземних консультантів.
Першим нормативним актом законодавства України, де фігурував термін «депозитарій» («депозитарій інвестиційного фонду»), було Положення «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», затверджене Указом Президента України від 19 лютого 1994 року № N55/94. Основними функціями депозитарію як елемента облікової системи інвестиційних фондів були: відповідальне зберігання активів інвестиційного фонду, обслуговування операцій з ними та облік їх руху. Ці функції могли виконувати лише банки на підставі депозитних договорів, укладених з інвестиційними фондами. Депозитарій інвестиційного фонду ще не був депозитарієм у сучасному розумінні цього слова.
Слід зазначити, що початковий етап приватизації державного майна прийшов в Україні дуже швидко і супроводжувався надзвичайним збільшенням кількості акціонерів. За таких умов емітенти були зацікавлені в послугах щодо обліку прав власності на випущені ними акції, тому на фондовому ринку України швидко з‘явилися реєстратори власників іменних цінних паперів як суб‘єкти, які на підставі відповідних договорів з емітентами здійснюють цей облік шляхом ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (акцій), випущених емітентами. В цей час основне завдання полягало в точному обліку при обміні приватизаційних сертифікатів населення на акції підприємств, тому ринок послуг з обліку прав власності на цінні папери спочатку формувався в Україні як реєстраторський. Через низькі вимоги до статутного фонду реєстраторів та недостатньо жорстку нормативну регламентацію діяльності саме реєстратори вважаються головним джерелом ризиків як для власників іменних цінних паперів так і для самих емітентів, тому їх назвали «сірою ланкою» фондового ринку.
Наступний важливий етап розвитку депозитарної ситеми в Україні, який мав супроводжувати введення нової форми випуску цінних паперів (у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів) передбачав створення на базі Центрального депозитарію цінних паперів при Українській фондовій біржі (УФБ) Національного депозитарію для обслуговування зазначеної системи електронного обігу. Цей етап розпочався після введення у дію Указу Президента України від 25 травня 1994 року №247/94 «Про електронний обіг цінних паперів і Національний депозитарій».
План розгортання Національного депозитарію на базі УФБ можна було вважати цілком логічним. На той час на УФБ було запроваджено систему електронного (безготівкового) обігу цінних паперів, а її Центральний депозитарій був створений за допомогою французьких фахівців за французькою моделлю (SICOVAM), з використанням сучасного на той час обладнання і програмного забезпечення. Центральний депозитарій УФБ забезпечував обіг цінних паперів у формі комп'ютерних записів на рахунках і працював у межах єдиного програмного забезпечення системи «Біржа – Депозитарій – Кліринговий банк», але до операцій у Центральному депозитарії УФБ допускалися лише ті цінні папери, які офіційно котирувалися на самій УФБ.
Сьогодні можна сказати, що Указ Президента №247/94 був спробою зробити фондовий ринок України прозорим, шляхом його розбудови на базі трьох централізованих структурних елементів: єдиної національної фондової біржі, єдиного національного депозитарію та єдиного розрахункового (клірингового) банку. Причини невдачі слід шукати, на нашу думку, не в технічній, а в політичній площині, її наслідки досі вкрай негативно позначаються на функціонуванні всього фондового ринку України. Можливо, у межах України ця ідея занадто випередила час, бо і досі не реалізована.
Новий етап розвитку депозитарної діяльності розпочався в Україні після Указу Президента України від 2 березня 1996 року №N160/96 «Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність», який затвердив «Положення про діяльність з обліку прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність». На той час головну регулюючу функцію у цій сфері вже виконувала Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР), якою, на виконання вимог цього Указу, було розроблене і 21 травня 1996 року затверджене «Тимчасове положення про депозитарії та депозитарну діяльність» N117 (зареєстроване в Мінюсті України 20 червня 1996 року за № 318/1343).
Принципово важливими особливостями цього нормативного документа, де визначено «ландшафт» і напрямки розвитку депозитарної системи України на кілька років, були, насамперед, адаптація до умов України і впровадження міжнародних стандартів і рекомендацій, які стосуються депозитарної діяльності. Тимчасовим положенням були передбачені нові суб‘єкти фондового ринку – зберігачі (комерційні банки або торговці цінними паперами, які здійснюють діяльність щодо зберігання та/або обліку прав власності на цінні папери). Крім того, вперше введено вимогу щодо обов‘язкового випуску глобальних сертифікатів цінних паперів, без яких неможливо забезпечити прозорість фондового ринку, а також встановлено дуже високі вимоги до статутного фонду депозитаріїв і зберігачів. Так сфери діяльності (на відміну від реєстраторської) стали доступними лише серйозним учасникам. Реалізація зазначених вимог мала мінімізувати ризики та захистити інтереси інвесторів (власників цінних паперів). Зручним виявився запропонований у Тимчасовому положенні План рахунків (Мінімальний перелік рахунків ДЕПО для складання облікового балансу в депозитарії), який став основою депозитарних програмних продуктів і досі широко використовується на фондовому ринку України.
До впроваджених Тимчасовим положенням міжнародних рекомендацій належать відомі дев‘ять рекомендацій Групи тридцяти (G30) 1 щодо підвищення якості та стандартизації діяльності національних розрахункових і клірингових систем фондових ринків (у частині, яка стосується депозитарної діяльності), а до міжнародних стандартів – стандарт ISO SWIFT-7775, що регламентує формати повідомлень (SWIFT Securіtіes Messages), 2 які використовуються для передачі інформації під час виконання депозитарних операцій. У системі SWIFT застосовується багаторівнева система захисту інформації, що забезпечує гарантії конфіденційності даних. Впровадження у документообіг депозитарних структур адаптованих форматів повідомлень SWIFT категорії 5, що відповідають стандарту ISO SWIFT-7775, дозволило зменшити інформаційні ризики, з’явилися такі розробки програмного забезпечення, які дозволили автоматизувати передачу, обробку і частково генерацію повідомлень. Завдяки цьому депозитарні установи набули можливості автоматично генерувати щоденний звіт про проведені операції, що сприяло підвищенню прозорості фондового ринку.
Стосовно Плану рахунків, запропонованого у Тимчасовому положенні, слід сказати, що під час його впровадження у 1996 році в Україні ще не перейшли до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, тому планувалося доробити План рахунків з метою підвищення прозорості системи обліку та анонімності прав власності на цінні папери. Але всупереч попереднім планам, наступний варіант Плану рахунків, офіційно затверджений Національним депозитарієм України 25 жовтня 2000 року у вигляді Стандарту депозитарного обліку № 1 «Загальні засади здійснення депозитарного обліку. Балансові рахунки депозитарного обліку» і узгоджений з ДКЦПФР, не виправдав очікувань фахівців. Можливо, саме тому його впровадження пов‘язано з суттєвими труднощами.
Сучасна структура депозитарної системи України сформувалася лише на нинішньому етапі розвитку, початком якого можна вважати прийняття Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (1997 рік). На той час, за даними ДКЦПФР, на фондовому ринку України працювали 1348 професійних учасників, серед яких було 366 незалежних реєстраторів, 18 зберігачів і 2 депозитарії (НБУ і МФС).
З введенням у дію вказаного Закону депозитарна система України отримала назву «Національна», а за своєю структурою стала дворівневою: її верхній рівень обіймають депозитарії (серед яких особливе місце Закон відводить новостворюваному Національному депозитарію України), а її нижній рівень обіймають зберігачі3 і реєстратори. Таким чином, Закон 1997 року сприяв скоріш еволюційним, ніж революційним змінам до існуючої структури, за винятком відродження Національного депозитарію. Втім, з більш обмеженими повноваженнями, чим у такого, що можна було б назвати Центральним, або з назвою «Національний депозитарій цінних паперів» у польській моделі фондового ринку).
Слід відзначити, що у цьому Законі законодавець вперше сформулював норми, які регулюють порядок підтвердження та порядок переходу прав власності на бездокументарні цінні папери.
На виконання вимог Закону 1997 року було створено акціонерне товариство «Національний депозитарій України», але його статус і обсяг повноважень досі є предметом жвавих дискусій, а тому ще остаточно не визначені.
Серед депозитаріїв, які сьогодні активно працюють на українському фондовому ринку в рамках запропонованої Законом структури Національної депозитарної системи, слід виділити Депозитарій НБУ, що спеціалізується на обслуговуванні обігу державних цінних паперів, і Депозитарій Міжрегіонального фондового союзу (МФС), що спеціалізується на корпоративних цінних паперах.
З огляду на те, що переважна більшість угод купівлі-продажу корпоративних цінних паперів в Україні укладається на торгах ПФТС 4, взаємодію суб'єктів фондового ринку при здійсненні обігу цього виду цінних паперів та обліку прав власності на них можна проілюструвати схемою, наведеною на мал. 1.
Не заглиблюючись у детальний аналіз недоліків, притаманих Національній депозитарній системі, розглянемо, яким чином законодавець зміг, вводячи новий для України вид цінних паперів – іпотечні сертифікати, компенсувати ці недоліки таким чином, щоб зробити український фондовий ринок більш привабливим як для національних, так і для іноземних інвесторів.
Аналіз закону про іпотечні сертифікати з точки зору оцінки ризиків для інвесторів
Однією з ключових умов розвитку іпотеки в Україні є створення ефективного законодавчого захисту прав інвесторів.
З 1 січня 2004 року набув чинності Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який ввів нові фінансові інструменти – іпотечні сертифікати. Керуючись змістом норм цього Закону, спробуємо з‘ясувати, які нові положення вони пропонують у сфері обліку прав власності на цінні папери, щоб мінімізувати ризик і зробити іпотечні сертифікати з часу їх запровадження більш привабливими для інвесторів.
Аналізуючи текст Закону, слід виділити такі принципові особливості:
1. Іпотечні сертифікати є першим в Україні цінним папером, щодо якого Законом передбачено відповідальність депозитаріїв та їх керівників перед емітентами і держателями (власниками) за будь-які збитки, яких останні зазнали в результаті неналежного виконання або невиправданого невиконання депозитаріями та їх керівниками своїх обов‘язків при обслуговуванні обігу цього виду цінних паперів (ч.1 п. 5 ст. 50).
2. Закон встановлює, що для мінімізації ризиків, притаманних Національній депозитарній системі, на іпотечні сертифікати не поширюються стандарти Національного депозитарію (ч.3 п.5 ст. 50 Закону), які ще не пройшли випробування фондового ринку і неодноразово були предметом судового розгляду. Замість того Закон вводить нову систему обліку прав власності на іпотечні сертифікати.
3. Система обліку іпотечних сертифікатів і прав власності на них складається з двох ланок (зберігач – депозитарій) замість трьох, як це передбачено для решти цінних паперів, завдяки вилученню з цієї схеми її найменш надійної ланки – реєстратора.
Відповідальність депозитаріїв
Вимога відповідальності депозитаріїв та їх керівників перед емітентами і власниками цінних паперів, яка є традиційною для будь-якого розвинутого фондового ринку – це важливий засіб забезпечення довіри емітентів та інвесторів до ринку цінних паперів взагалі.
Вперше запроваджена на українському ринку цінних паперів, ця норма цілком відповідає міжнародним рекомендаціям і спрямована на підвищення довіри емітентів та інвесторів до конкретого виду цінних паперів – іпотечних сертифікатів. Ступінь реалізації цієї норми залежить також і від ДКЦПФР, від якої Закон (ч.1 п.5 ст.50) вимагає розробити спеціальне Положення, де було б конкретизовано відповідальність депозитаріїв та їх керівників перед емітентами й власниками цінних паперів. У цьому нормативному документі доцільно було б чітко визначити майнову відповідальність депозитарію, адміністративну і матеріальну відповідальність його керівників і конкретних виконавців, що сприятиме кращій організації депозитарної діяльності, а також зменшенню операційних ризиків за рахунок ретельнішого виконання депозитарних операцій.
Крім того, з огляду на реформу систем пенсійного забезпечення і страхування, яка відбувається в Україні, реалізація цієї вимоги може стати важливою умовою для того, щоб на український фондовий ринок прийшов значний капітал. Якщо населення не матиме впевненості у захищеності й гарантіях держави щодо права власності на цінні папери, у які вкладатимуть кошти пенсійні фонди, було б наївно розраховувати на успіх пенсійної реформи в Україні.
Реалізація цієї вимоги була б також важливим кроком для зміцнення довіри до України з боку іноземних інвесторів.
Перехід до прозорої системи обліку прав власності на цінні папери
Процес взаємодії суб'єктів фондового ринку при здійсненні обігу іпотечних сертифікатів та обліку прав власності на них можна проілюструвати схемою, наведеною на мал. 2.
Головною ланкою системи обліку іпотечних сертифікатів (ІС) і прав власності на них є тандем «зберігач – депозитарій». При такому підході з'являється реальна можливість здійснювати перехід прав власності на ІС у термін (Т+1), мінімізується ризик втрати інформації між рівнями облікової системи, а сама система стає максимально прозорою.
Крім того, впровадження такої системи дозволить спростити процедуру проведення розрахунків за угодами з цінними паперами, прискорити процес перереєстрації прав власності, суттєво зменшити транзакційні витрати для споживачів послуг облікової системи, упорядкувати систему розмежування відповідальності на різних етапах виконання угод за цінними паперами, зробить надійнішим захист учасників ринку від несумлінних дій. Вважається, що така система обліку істотно збільшує ліквідність цінних паперів.



У результаті вартість оформлення угод, оформлення переходу прав власності і ризики, що пов'язані з переходом прав власності на іпотечні сертифікати, значно зменшаться.
Запровадження такої системи обліку іпотечних сертифікатів сприятиме прозорості ринку цінних паперів, збільшенню довіри до нього з боку інвесторів (у тому числі іноземних), а також зменшенню можливості маніпулювати ринком одним із торговців у власних інтересах.
Розглядаючи систему обліку іпотечних сертифікатів і прав власності на них, слід зазначити, що вона відповідає вимогам правила 17f-7 Комісії з цінних паперів і фондових бірж США (SEC) для іноземних депозитаріїв, яким дозволяється зберігати цінні папери для страхових компаній і пенсійних фондів США, завдяки чому українськими іпотечними сертифікатами можуть зацікавитися навіть найбільші у світі інвестиційні компанії і фонди.
Остаточні висновки про ефективність системи обліку українських іпотечних сертифікатів і прав власності на них можна буде зробити тільки після випробування цих нових фінансових інструментів на практиці.



1 Неофіційна група з 30 провідних міжнародних банкірів, економістів, фінансових експертів і бізнесменів, заснована у 1978 році Йоханнесом Віттевеєном, колишнім керуючим директором МВФ, з метою обговорення світових економічних проблем і способів їх вирішення. У 1989 році розповсюджено підготовлену нею доповідь «Клірингові та розрахункові системи світових ринків цінних паперів», яка містить згадані рекомендації.
2 SWIFT – абревіатура, що означає: Товариство всесвітнього міжбанківського фінансового телекомунікаційного зв‘язку (Society for Worldwide Interbank Financical Telecommunication).
3 Зберігач є приблизним аналогом західного кастодія (custodian).
4 Асоціація професійних учасників фондового ринку «Перша Фондова Торговельна Система».
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"