інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Глобальне інвестування: проблеми та можливості

Терміни "глобальний" і "міжнародний" іноді використовуються як синоніми, але це не одне й те саме. Міжнародні інвестори купують акції та облігації за межами своєї країни. Глобальні інвестори не обмежені національними кордонами, вони використовують будь-яку вигідну можливість. Глобальні ринки акцій та облігацій поділяються на розвинуті і ті, що розвиваються. Розвинуті ринки характерні для країн із тривалими традиціями ринкової економіки, як, наприклад, США, Канада, Франція, Велика Британія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Австрія, Японія, Нова Зеландія.
Ринки, що розвиваються – це ринки країн, що знаходяться на етапі переходу до ринкової економіки. Вони зазвичай відрізняються невеликим обсягом і більш високим рівнем ризику порівняно з ринками розвинутих країн. Прикладами ринків, що розвиваються, є Китай, Росія, Індія, Індонезія, Бразилія, Мексика, Туреччина, Таїланд, Іран, Єгипет, Корея, Польща, Південна Африка, Колумбія, Аргентина, Перу і Венесуела. В міру зростання і стабілізації ринки, що розвиваються, поступово переходять у категорію розвинутих.

Проблеми глобального інвестування
Глобальні інвестори стикаються з численними проблемами, пов'язаними з розбіжностями в державній політиці різних країн, обліковій політиці і практиці, коливаннями валютних курсів тощо. Крім того, деякі ризики характерні для окремих закордонних ринків: підвищення ставок відсотка і темпів інфляції, спад в економіці і загальне падіння фондового ринку.

Коливання курсів валют
Мандрівники, які обмінюють долари на інші валюти за кордоном, добре знають про можливі втрати на несприятливому курсі. Проте, вони можуть і виграти, якщо курс долара зростає. Коли інвестори продають акції закордонних компаній, вони також можуть додатково виграти або втратити в результаті коливань курсу долара. На нього впливають численні фактори: політичні й економічні обставини, інфляція, процентні ставки тощо.
Досвідчені інвестори чи інвестиційні управляючі використовують техніку хеджування для усунення можливого ризику несприятливої зміни курсу. Хоча такі складні процедури й не рекомендується застосовувати приватним інвесторам, проте корисно знати про це. Якщо при хеджуванні інвестор очікує, що курс долара підвищиться, то він укладає угоди з виконанням через певний термін за сформованим на даний момент курсом. Тим самим запобігається втрата частини вартості своїх закордонних інвестицій у результаті зміцнення долара. Іноді разом з цим укладаються ф'ючерсні угоди на придбання іноземної валюти за сформованим курсом. З іншого боку, якщо очікується зниження курсу долара, то хеджування непотрібно, оскільки власники закордонних цінних паперів у будь-якому випадку отримають вигоду від зростання курсу валюти. Хеджування пов'язано з певним ризиком, оскільки не завжди вдається точно передбачити динаміку курсу долара в майбутньому.

Вигоди і ризики ринків, що розвиваються
Інвестування в ринки, що розвиваються, набуло популярності досить давно. Ще в 1883 році одна з перших інвестицій новоствореної інвестиційної компанії Scottіsh Іnvestment (SAІNTS) була зроблена на ринку країни, що розвивається – США. У ті часи США усе ще не відійшли від наслідків Громадянської війни і майбутнє американського фондового ринку залишалося невизначеним.
Інвестори, які здобувають акції на ринках, що розвиваються, мають шанс отримати величезний прибуток, але так само вони можуть зазнати й великих збитків. Ринки, що розвиваються, відрізняються високою волатильністю і коливаються нагору і вниз. Наприклад, на турецькому фондовому ринку курси піднялися на 85% у 1997 році й знизилися на 51% у 1998 році.
На ринках, що розвиваються, часто бувають періоди дуже низького попиту та пропозиції, що ускладнює ведення операцій, Іноді відсутнє державне регулювання фондового ринку, проблемою стає одержання повної інформації про емітентів. Часто різке зниження курсів пов'язане з політичними чи економічними катаклізмами. У 1994 році Мексика девальвувала песо, у результаті пішов крах фондового ринку. Через певний час уряд США разом із МВФ прийшов на допомогу цій країні, і ситуація стабілізувалася. Однак події в Мексиці незначні у порівнянні з економічною і фондовою кризою в Азії в 1997 році. До речі, у цьому ж році основні фондові індекси в Мексиці піднялися на 55%.
Завдяки припливу капіталів зі США та Європи азіатські країни на початку 1990-х років вступили у період швидкого економічного зростання. У 1996 році ВВП Малайзії зріс на 8,4%, Таїланду – на 6,7%, а Індонезії – на 7,8% (для порівняння: приріст ВВП США за той же рік склав усього 2,4%, у 1999 році – 4%). Але це зростання фінансувалося за рахунок приросту зовнішньої заборгованості при невиразній економічній політиці. Будувалася величезна кількість нових заводів, що привело до нагромадження колосальних надлишкових потужностей. Інтенсивна спекуляція на нерухомості призвела до того, що багато банків видали значні кредити без надійних гарантій. Фондові ринки азіатських країн перегрілися, але темпи зростання експорту знизились.
У 1997 році новини про поглиблення економічної кризи і зниження курсів азіатських валют з’явилися на перших сторінках газет. Необережна кредитна політика і недостатнє державне регулювання зрештою призвели до краху банків у Таїланді, Малайзії, Індонезії, Філіппінах і Південній Кореї. Таїланд провів девальвацію своєї валюти – бата – у липні 1997 року. Незабаром після цього пішла девальвація малайзійського ринггиту й індонезійської рупії, різко знизився курс південнокорейського вона. Компанії з великою питомою вагою позикового капіталу були реструктуровані чи збанкрутували. Цьому значно сприяли недотепні спроби державного регулювання і конфлікт інтересів різних груп підприємців.
МВФ змушений був надати цим країнам позики на мільярди доларів. Заснований у 1945 році з метою стабілізації світових ринків, МВФ сьогодні нараховує близько 180 країн-учасниць. Країни-учасниці формують валютні резерви МВФ на основі пайової участі відповідно до встановлених квот. Розмір квот залежить від фінансового стану країни. Якщо МВФ надає країні позику на подолання економічної кризи, то він висуває низку вимог: скоротити бюджетний дефіцит, підняти процентні ставки або почати інші необхідні заходи. Зокрема, Південній Кореї було поставлено умову пом'якшити обмеження для іноземців на право володіння банками. Хоча корейська громадськість неодноразово критикувала МВФ за занадто обтяжливі вимоги, але економіка країни пішла на виправлення, також як і економіка інших азіатських країн.
До кінця 1997 року індекси фондового ринку Таїланду знизились на 76,75%, Малайзії – 68,13%, Південної Кореї – 66,67%, Індонезії – 73,92%, Філіппін – 60,30%.
Політична й економічна криза завдала значних збитків і моральних втрат, але за умови застосування продуманої монетарної й економічної політики її результатом могла стати оновлена і зміцніла економіка азіатських країн. Такі кризи створюють і сприятливі можливості інвестування для тих інвесторів, що дотримуються довгострокової стратегії. Наприклад, фондовий ринок Південної Кореї показав зростання основних індексів на 141,5% у 1998 році і 92,4% – у 1999 році (згідно з даними Morgan Stanley Capіtal Іnternatіonal з урахуванням реінвестованих дивідендів).
Президент Templeton Іnvestment Councіl Дон Рід стверджує: "Під час криз, подібних азіатській, привабливими здаються не тільки недооцінені акції. Наприклад, компанії, що займаються експортом, також привертають увагу інвесторів, оскільки мають конкурентну перевагу в порівнянні з іншими. Девальвація національної валюти робить експортовані товари дешевшими для споживачів.

Вибір міжнародного чи глобального інвестиційного фонду
Глобальні і міжнародні інвестиційні фонди пропонують диверсифіковані портфелі інвестицій, що знаходяться в управлінні досвідчених інвестиційних менеджерів. Міжнародні інвестиційні фонди вкладають активи в акції закордонних компаній. Глобальні фонди інвестують у всіх країнах світу, у тому числі й у своїй власній. Існують фонди, що спеціалізуються на інвестиціях в економіку конкретної країни чи регіону, наприклад Європи, країн Тихоокеанського басейну, Латинської Америки. Деякі фонди спеціалізуються на інвестиціях в економіку розвинутих країн, у тому числі США, Японії, Великої Британії, Німеччини чи Франції. Інші працюють на ринках країн, що розвиваються, таких, як Китай, Корея, Туреччина, Чеська республіка, Індія та Росія. Фонди, що інвестують кошти на ринках, що розвиваються, на фондовому ринку однієї країни чи регіону, зазвичай вважаються більш ризикованими, ніж інші.
Перш ніж вкладати кошти в інвестиційний фонд, необхідно одержати в менеджерів чи з інших джерел відповіді на такі питання.
- Який досвід провідного інвестиційного управляючого фонду в операціях на міжнародному чи глобальному ринку?
- Які фінансові результати має фонд за останні п'ять років?
- У чому полягає стратегія, філософія інвестування й інвестиційних критеріїв керівництва фонду?
Чи планує фонд інвестувати в цінні папери країн, що розвиваються, розвинутих країн або тих і інших одночасно?
Помірні й агресивні інвестори можуть безпосередньо купити акції на закордонній фондовій біржі, але тоді вони мають бути готові до таких проблем, як мовні бар'єри, обмеження на торгівлю цінними паперами і невеликий обсяг операцій на даній фондовій біржі. Крім того, їм доведеться більш докладно розібратися в особливостях бухгалтерського обліку і прийнятої облікової практики в даній країні, оскільки ці фактори значно розрізняються від країни до країни. Через ці причини безпосереднє придбання цінних паперів на закордонній фондовій біржі можуть дозволити собі тільки дуже досвідчені інвестори.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"