інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Суперечливі наслідки боротьби з інсайдерською торгівлею

В.Новіков

Зважаючи на широко розповсюджену думку, що інсайдерська торгівля суперечить інтересам інвесторів, вже сама наявність «авторизованих інсайдерів» – людей, контрагенти яких не виступали проти того, щоб вони торгували з використанням внутрішньої корпоративної інформації – факт, що не може залишитися поза увагою. Він свідчить про те, що власники компаній начебто відмовляються від грошей, які неважко отримати. Дійсно, достатньо заборонити корпоративним інсайдерам торгувати, і тоді акції компанії стануть привабливішими для інвесторів та зростуть у ціні. Якщо акціонери цього не роблять, то, або вони займаються доброчинністю, або, всупереч поширеній думці, інсайдерська торгівля приносить користь для корпорацій, але й не тільки їм.

Поведінка інвесторів, яка ніби суперечить їхнім інтересам, змушує серйозніше поставитися до гіпотези, уперше висунутої в роботі 1966 року «Інсайдерська торгівля та фондовий ринок» американським теоретиком корпоративного управління Генрі Манном. Відповідно до неї інсайдерська торгівля сприятлива для інвесторів, оскільки участь на ринку інсайдерів сприяє більш точній оцінці акцій і перешкоджає корпоративному шахрайству.
Можливості інсайдерської інформації демонструє приклад катастрофи космічного човника Challenger, що стартував 28 січня 1986 р. Уже через 8 хвилин після катастрофи ця подія стала головною для фондової біржі й послужила сигналом до падіння акцій компаній, які брали участь у створенні човника: Lockheed, Martіn Marіetta, Rockwell Іnternatіonal і Morton Thіokol. Через 21 хвилину після вибуху космічного корабля курс акцій Lockheed упав на 5%, Martіn Marіetta – на 3%, Rockwell – на 6%. Незвичайною була поведінка акцій компанії Morton Thіokol: торги були припинені через кілька хвилин після повідомлення через значне перевищення пропозиції над попитом. В цілому протягом 1 години акції компанії знизились на 6%, а до вечора – ще на 6%, тоді як вартість акцій інших компаній в основному відновилася.
Таким чином, можна припустити, що вже через 21 хвилину після вибуху інвестори дійшли висновку про причетність до події Morton Thіokol і того, що саме вона має сплатити значні суми. Очевидно, деякі інвестори знали щось таке, чого не знали пересічні учасники.
Так, наступного дня звичайно інформовані журналісти New York Tіmes писали на перших шпальтах: «Ми дотепер не маємо ніяких ключів до розгадки події», а фондові аналітики оголосили падіння акцій Morton Thіokol «надмірною реакцією». Остаточно провина Morton Thіokol була доведена через 6 місяців роботи комісії, яку президент США створив для розслідування обставин вибуху. Завдяки діям інсайдерів вартість акцій Morton Thіokol стала адекватною новим обставинам практично миттєво, замість того, щоб триматися 6 місяців на невиправдано високому рівні, і це цінна послуга для інвесторів.
Значення цієї послуги є ще більш очевидним на прикладі корпоративних скандалів, наприклад з Enron, що довів: якщо закон перешкоджає інформованим про зловживання менеджерам продавати свої акції, він об’єктивно допомагає вводити інвесторів в оману про реальну вартість цих акцій.
Не варто розвивати тезу про сприятливі для корпоративного управління наслідки інсайдерської торгівлі. Більш обґрунтованим буде скромне твердження: вона шкідлива там, де акціонери компаній вирішили її заборонити, і корисна або нешкідлива для інших корпорацій. Обмежуючи останніх у виборі – забороняти чи ні, – законодавець, з одного боку, ризикує позбавити їх конкурентних переваг, а з іншого – відмовляється перевірити на практиці свою гіпотезу, що відсутність заборони робить ці корпорації менш конкурентоспроможними. Ідея давати рекомендації корпораціям, як їм підвищити свою конкурентоспроможність є надто сумнівною.
Випадок з Morton Thіokol нагадує й про інший бік питання. Як би не зачіпала інсайдерська торгівля інтереси інвесторів, упоратися з нею практично нереально. Крім обмежених можливостей правоохоронних органів, слід враховувати, що заборона інсайдерської торгівлі стосується тільки дій з використанням інсайдерської інформації, але не бездіяльності. Якщо хтось у результаті нерозкритої інформації, що надійшла до нього, відмовився від наміру купити або продати акції компанії, його дії будуть визнані законними, хоча, по суті, він зробить те ж саме, за що іншого посадять до в’язниці. У цій ситуації нечисленних засуджених очікує роль «цапів відбувайлів», яких показово карають за те, що в цілому є звичайною практикою.
Вибірковість покарання інсайдерів показова на прикладі компанії Texas Gulf Sulphur, справа якої стала першим помітним у світовій практиці випадком засудження за інсайдерську торгівлю. У 1963 році компанія відкрила неподалік від канадського міста Тіммінс великі родовища міді, цинку та срібла. Ще до офіційного оголошення про цю знахідку співробітники компанії почали купувати її акції, курс яких виріс з 17 дол. у листопаді 1963 р. до 71 дол. у квітні 1964 р. Комісія з цінних паперів і бірж США подала позов на компанію та декількох інсайдерів, які купували її акції. Після судових розглядів інсайдери були визнані винними та засуджені. Тим часом була встановлена і є законною діяльність самої компанії, яка, не попереджаючи продавців про своє відкриття, купувала земельні ділянки поруч із цими родовищами.
При купівлі ділянок Texas Gulf Sulphur наслідувала сформовану торговельну практику, яку не засуджувала навіть церква. Так, відомий теолог і філософ середньовіччя Фома Аквінський у своєму трактаті «Сума теології» (питання 77) писав, що торгівля з використанням незагальнодоступної інформації не суперечить вимогам справедливості. На його думку, торговець, який прийшов у місце, де ціна на зерно висока, і який знає, що незабаром слідом за ним прийдуть і інші торговці, не зобов’язаний сповіщати про це покупцям. «Однак якщо б він це зробив або знизив ціну, це було б надзвичайно доброчесно з його боку, хоча він і не зобов’язаний це робити, виходячи з вимог справедливості».
Очевидно, між купівлею акцій у людей, які не знали про їхню вартість, що змінилася, і придбанням земельних ділянок за таких самих обставин навряд чи можна знайти відмінності, що свідчать про необхідність покарати одних, але не інших.
Таким чином, досить суперечливим є твердження, що покарання «авторизованих інсайдерів» відповідає доцільності та правомірності. Дії цих інсайдерів підвищують обґрунтованість цін на акції та перешкоджають корпоративному шахрайству, а в багатьох випадках сприятливі для інвесторів. Але навіть якщо дії «авторизованих інсайдерів» створюють труднощі, дуже сумнівно, що їх можна законодавчо вирішити. Боротьба з інсайдом розмиває межі між реальними та уявними проблемами. Американський економіст Томас Соуелл писав: «Лівим лібералам подобається прирівнювати злочинність на вулицях до злочинності в офісах. Але ніхто з нас не боїться виходити на вулицю вночі в нашому районі через небезпеку, що інсайдер продасть нам свої акції».
Викладені вище факти змушують замислитися над вибором шляхів та доцільністю самої боротьби з інсайдом, що розгортається нині на вітчизняному фінансовому ринку.
© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"