інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Щодо страхування ризиків професійної діяльності на ринку цінних паперів

Т.Лаврова

Комплексний страховий продукт для професійних учасників ринку цінних паперів складається, як правило, з трьох основних блоків:
1) страхування ризиків протиправних дій третіх осіб;
2) страхування ризиків протиправних дій співробітників;
3) страхування ризиків помилкових дій співробітників.
При цьому перші два блоки обов’язково включають у себе страхування збитків від електронних та комп’ютерних злочинів – у зв’язку з використанням професійними учасниками у своїй діяльності комп’ютерного обладнання та програмного забезпечення, а останнім часом також широким розвитком електронного документообігу.
За основу цього страхового продукту зазвичай береться BBB Policy – поліс комплексного страхування збитків банків від протиправних дій, який також широко використовується для інших фінансових установ. Звичайно, поліси для банку і для професійного учасника істотно відрізняються – у кожного своя специфіка. Стандартний поліс останнього призначений головним чином для відшкодування збитків третім особам – власникам цінних паперів. Але це не означає, що реєстратор або зберігач (депозитарій) не може застрахувати власне майно. Зокрема, може бути застрахованим електронне обладнання, будівлі та приміщення, автопарк тощо. Але потенційний збиток третій особі може значно перевищувати власні активи професійного учасника. У такій ситуації крім достатнього розміру власних коштів особливо актуальним є створення додаткових компенсаційних механізмів, таких як страхування, спеціальні резервні фонди тощо.
При цьому одним з ключових залишається питання: який вид страхування застосовувати – майновий поліс (страхування від злочинів) чи поліс зі страхування відповідальності? У більшості випадків сьогодні пропонується двосекційне страхування: ризики злочинів страхуються по майновій секції, а помилок – по відповідальності. Такий підхід відповідає міжнародній практиці та дозволяє перестраховувати великі ризики на Заході. Він пов'язаний з тим, що реальною особою, яка завдає шкоди, наприклад, викрадення цінних паперів є не професійний учасник, а злочинець – той, хто ці папери вкрав.
Очевидно, що обидва варіанти припустимі. За аналогією, власник складу, де знаходяться товари третіх осіб, може застрахувати свою відповідальність перед ними на випадок псування або знищення цих товарів, а може знизити свій ризик, застрахувавши товар і направивши отримане при настанні страхового випадку відшкодування на компенсацію збитків поклажодавців.

Порядок врегулювання страхових випадків
Особливої уваги заслуговує питання досудового врегулювання страхових випадків. Досудовий порядок – це добровільне визнання відповідальності професійного учасника, без розгляду позову судом. Дійсно, коли питання відповідальності є очевидним, судова практика тільки затягує та робить дорожчим процес. При цьому варто відзначити, що у низці випадків не можна обійтися без судової процедури, хоча б тому, що на запити страхових компаній суди та слідчі органи не зобов’язані відповідати.
Важливою проблемою є також несвоєчасне повідомлення з боку страхувальників. У правилах та договорах більшості страхових компаній містяться доволі жорсткі строки – звичайно від декількох днів до декількох тижнів після того, як страхувальник дізнався про обставини, які можуть призвести до настання страхового випадку. Це означає, наприклад, що реєстратор або зберігач повинен повідомити страхувальника, як тільки дізнався про можливе протиправне списання (формально його підтвердить тільки суд). На практиці трапляються два види порушень: у межах строку дії договору страхування та після його закінчення. І якщо перше несе мінімум негативних наслідків для страхувальника, то друге, в залежності від умов конкретного договору, може тягнути за собою навіть відмову від визнання випадку страховим та розірвання наступного договору страхування, причиною чого виступає відсутність сповіщення про суттєві обставини під час його укладання. Більш серйозні наслідки викликає недотримання страхувальником зобов’язання повідомити про подані проти нього позовні вимоги, оскільки таким чином він позбавляє страховика реалізації його права на захист. Найбільш гостро дана проблема проявляється за наявності перестрахування ризику закордоном, оскільки за умовами практично будь-якої західної страхової компанії несвоєчасне повідомлення є суттєвим порушенням, яке призводить до відмови у виплаті страхового відшкодування.

Збитковість
Попередні два роки позначились значним зростанням збитків за полісами страхування фінансових інститутів від помилок та злочинів на світовому ринку. Проблема посилюється двома факторами: невеликим страховим полем, тобто незначною кількістю страхувальників, серед яких складно розподілити великі збитки, а також доволі жорстким нормативним регулюванням діяльності професійних учасників, яке не дозволяє вводити додаткові заходи щодо зниження ризиків (наприклад, додаткові перевірки справжності документів).
У цих умовах багато страхових компаній впроваджують обмеження, які не дозволяють приймати подібні ризики у перестрахування або суттєво обмежують суму прийняття. За подальшого зниження страхових обсягів найбільші професійні учасники ринку цінних паперів можуть залишитися без страхового захисту.
Виходом з такої ситуації є об’єднання зусиль професійних організацій страхувальників та учасників ринку цінних паперів.
© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"