інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Центральний контрагент: місце і роль на біржовому ринку

В.Коваленко

Останнім часом на світових фінансових ринках все більше важливу роль відіграють спеціалізовані інфраструктурні інститути, що отримали назву «Центральний контрагент» Їх діяльність сприяє розвитку біржової торгівлі різними видами фінансових інструментів, шляхом мінімізації ринків учасників ринку, спрощення торговельних процедур та оптимізації операційних витрат.

Поняття «центральний контрагент» було запроваджено Міжнародною комісією з цінних паперів і пізніше взято в термінологічний оборот Банком міжнародних розрахунків.

Цей інститут: по-перше, бере на себе зобов'язання своєчасного усунення чи мінімізації фінансових ризиків; по-друге, зумовлює уникнення загроз невиконання відповідних біржових (торгових) угод – і в цьому його головна рольова функція. Даний ринковий інститут покликаний оперативно обмежувати негативні наслідки так званих «нестандартних угод», згладжувати штучно спровоковану волатильність на біржовому ринку різними методами у тому числі й шляхом протидії інсайдерській інформації, узгодженням колективних дій у разі появи ознак фінансових, платіжно-розрахункових збоїв тощо. Він забезпечує отримання і поточне оновлення, а затим й перманентну звірку біржової й торгової інформації, аналіз документів, підготовлених суб'єктами та учасниками біржових торгів, визначає юридичну коректність та дотримання зобов'язань щодо заявлених на торги фінансових інструментів. Окрім цього центральний контрагент вивчає варіанти можливих збоїв і, насамперед фінансових загроз та готує рекомендації для забезпечення та гарантування розрахунків за торговими угодами, здійснення можливих взаємозаліків тощо. Виконуючи вищеозначені функції центральний контрагент багато в чому нагадує клірингову установу.

Центральний контрагент вправі здійснювати кредитування учасників торгів під завершення розрахунків. При цьому вирішується завдання щодо просування фінансових продуктів, конкурентних на стандартному біржовому ринку, але які заключають в собі підвищені фінансові ризики. По суті, центральний контрагент організує й надає (так має бути) учасникам ринку за комісійну винагороду спеціалізовану й високонадійну систему управління ризиками. При цьому центральні контрагенти виступають в якості автономної сторони (суб'єкта) по угодах з учасниками розрахунків на торговому майданчику. На біржовому ринку вони виступають, як у ролі покупця фінансових активів (у тому числі й похідних фінансових інструментів), так і водночас виконують функцію продавця цінних паперів, деривативів та їх похідних.

Основною функцією центрального контрагента є забезпечення своєчасного і повного проведення розрахунків за нетто-зобов’язаннями сторін торговельних угод.

Виконувати роль і функції центрального контрагента, як показує досвід розвинутих країн, можуть банки, небанківські кредитні установи, хеджфонди та інші інститути фінансового ринку, які аргументовано заявляють на це право. Центральний контрагент прагне базувати свою діяльність на солідній нормативно-правовій базі, стабільно демонструючи належну дієздатність.

Отже, центральний контрагент виступає на торговельних майданчиках юридично зобов'язаною особою за вимогами усіх учасників торгів, забезпечуючи надійне виконання угод. При цьому він сприяє утвердженню ринкового консенсусу, домагається, щоб цінові умови торгових угод були однаковими як для продавця, так і покупця відповідного активу. Центральний контрагент забезпечує виконання угод і в тих випадках, коли в результаті певних обставин (наприклад, фінансової недієздатності одного чи декількох учасників торгів) виникла реальна загроза щодо своєчасної проплати затребуваних активів. У такому випадку він реально допомагає вирішити дану проблему.

Здійснюючи свою діяльність на відкритих ринках, що передбачають участь у торгах великої кількості учасників, включаючи нерезидентів, центральний контрагент вимушений максимально точно дотримуватися міжнародних стандартів управління фінансовими ризиками. Ризики, над обмеженням проявів яких працює контрагент, як правило, являють собою загрозу понесення фінансових втрат через незаплановану необхідність заміщення учасників торгів, які виявилися нездатними виконати свої фінансові зобов'язання. Щодо учасника торгів, який уклав відповідні угоди, але затим демонструє свою фінансову немічність, вживається термін «дефолтер» Таким чином, ризик центрального контрагента обумовлений можливою появою так званих «фінансових дефолтерів», тобто практичною неможливістю повного і своєчасного виконання одним або декількома учасниками біржових торгів фінансових зобов'язань по заключених угодах. У таких випадках центральний контрагент вимушений виконати роль «фінансового дублера».

При потребі заміщення дефолтера фінансовим дублером у платіжних розрахунках з продавцями фінансових активів, центральний контрагент повинен у максимально стислі терміни придбати чи продати активи дефолтних угод та здійснити належне перерахування грошових ресурсів на рахунки учасників, що опинилися в украй ризиковій ситуації. Зрозуміло, що при цьому центральний контрагент може понести непередбачені фінансові втрати, якщо раптово склалася несприятлива різниця в цінових параметрах зустрічних угод. Подібні прецеденти змушують центрального контрагента більш уважно ставитися до вироблених міжнародними фінансовими організаціями Ключових принципів організації внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем. Що стосується фінансового потенціалу центрального контрагента, то останній повинен бути здатним витримати не менше двох одночасних (чи послідовних у межах короткого часу) порушень розрахунків у розмірі, який перевищує одну найбільш крупну суму.

Головним завданням управління ризиком центрального контрагента є унеможливлення або максимальна мінімізація загрози крупних дефолтів учасників фінансового ринку. Найбільші ризики для центрального контрагента, як показує практика, несуть угоди щодо реалізації похідних фінансових інструментів. Розуміння таких фінансових небезпек дозволяє включити такі фінансово-правові механізми, які дозволять оперативно управляти ризиками центрального контрагента. Головний акцент при цьому на врахування поточних значень цінової волатильності фінансових активів, що пред'являються для біржових торгів. Через механізми фінансово-правового регулювання важливо змусити учасників торгів жорстко дотримуватися показників достатності фінансового капіталу на покриття всіх протестованих ризиків, встановлення адекватних значень і параметрів системи управління ризиками на торгах (таких, наприклад, як можливості докапіталізації або реструктуризації балансових активів, щоденні цінові обмеження, грошові нормативи забезпечення угод і т. ін.).

Центральний контрагент, перш ніж взяти на себе обов'язки «фінансового дублера» та затим виконувати дефолтні фінансові розрахунки, намагається зробити так, щоб учасник відповідної угоди виконав перед ним всі свої зобов'язання і насамперед, розрахунки на умовах повної передоплати. Основою фактичної дієздатності центрального контрагента виступає його здатність надійно і своєчасно здійснювати розрахунки щодо зустрічних фінансових позовів. При цьому найбільш важливим є не стільки бути спроможним у принципі покрити можливі грошові втрати учасника біржової угоди, як реактивно здійснити заміну на біржовому полі фінансового дефолтера.

Отже, найважливішим завданням центрального контрагента є налагодити управління фінансовим ризиком таким чином, щоб забезпечити надійне врегулювання можливих фінансових негараздів локального масштабу. Задля цього центральний контрагент на основі спеціальних угод з провідними учасниками фінансового ринку формує резервні джерела так званої «оперативної ліквідності». У більш конкретному виразі йдеться про такі резервні джерела ліквідності, як ліміти кредитування, відкриті на центрального контрагента по визначеним ризиковими активам. Центральні контрагенти при організації системи управління фінансовими ризиками, безумовно насамперед відшукують найбільш чіткі (прямої дії) законодавчо-правові та відомчі норми. Найчастіше вони орієнтуються на стандартний біржовий інструментарій обмеження ризиків. Так, в якості фінансового забезпечення біржових угод, як правило, береться депозитна маржа, тобто приймаються попередньо депоновані грошові кошти, які надаються учасниками торгів до заключення угод, а також грошові кошти, які знаходяться на спеціальному рахунку, розблокувати який стане можливим лише після підписання відповідних угод. З метою мінімізації торгових ризиків допускається формування колективних гарантійних фондів за рахунок грошових внесків учасників торгів.

Ознайомлення зі всіма потенційними небезпеками й нормативною казуїстикою, та іншими повсякденними складнощами, з якими має справу центральний контрагент, закономірно виникає запитання – а навіщо все це йому потрібно? Відповідь знаходиться в тому факті, що після завершення кожної торгової сесії на рахунках центрального контрагента зверх заблокованих маржинальних внесків завжди залишаються значні суми грошових коштів учасників, які можна розглядати в якості фінансового забезпечення, аналогічного депозитній маржі або ж як депоновані фінансові ресурси для заключення майбутніх торгових угод. Для цього лише необхідно, щоб нормативною базою біржових торгів була передбачена можливість використовувати дані фінансові запаси на покриття можливих грошових збитків центрального контрагента, що можуть виникнути при фінансовій недієздатності учасника чи групи учасників біржових торгів. На додаток до вищезазначеного експерти відмітчають, що біржові правила допускають ситуацію, при якій центральний контрагент повинен бути здатним використати наявні грошові ресурси зазначеним вище способом до того часу, коли йому необхідно здійснити повернення коштів за вимогою того чи іншого учасника.

Відповідно до вимог законодавства щодо термінів виконання банківських платіжних розрахунків, грошові кошти учасників торгів, що знаходяться на рахунках центрального контрагента у сумі, яка перевищує розміри депозитної маржі, можна визнавати фінансовим забезпеченням лише по відношенню одноденних угод. Також можлива ситуація, коли центральний контрагент вправі використати вільні грошові кошти учасник торгів «в порядку призупинення його зобов'язань щодо заміщення збитків в формі одностороннього заліку зустрічної вимоги». Певні фінансові прерогативи для центрального контрагента також заключає в собі уже згадуваний «колективний гарантійний фонд». Кошти даного фонду виступають у формі залогу і фактично є досить ефективним джерелом забезпечення біржових угод.

Якщо в якості фінансового забезпечення, крім цінних паперів, будуть також визнані депоновані грошові кошти, то потреба центрального контрагента у залученні власного капіталу для покриття фінансового ризику буде знижена. Не в останню чергу за рахунок того, що частина грошових вимог за угодами РЕПО буде віднесена до активів з мінімальним ризиком. Центральний контрагент на біржовому ринку, що застосовує правила РЕПО, купує цінні папери в учасників торгів – так званих «початкових продавців» і той же день перепродає їх іншим учасникам торгів. При цьому центральний контрагент бере на себе зобов'язання через певний термін здійснити зворотну поставку цінних паперів початковим продавцям, а покупцям повернути витрачені на придбання цінних паперів (визначених як фінансові активи) грошові кошти, виплативши при цьому розрахований за ставкою РЕПО дохід.

Однак, якщо практика створення колективних гарантійних фондів досить розповсюджена на торгових площадках ринково зрілих й економічно розвинутих країн, то на пострадянських теренах у кращому випадку – це поодинокі прецеденти. Дана очевидність далеко не в останню чергу зумовлена відсутністю чітко й системно відпрацьованих нормативно-правових актів у рамках фінансового права. А в умовах наростаючих тенденцій застосування гримейлу та агресивного рейдерства (якщо мати на увазі українську дійсність), то спроби колективного покриття фінансових ризиків може закінчитися для окремих учасників торгів реальною втратою не лише грошових коштів, а і контрольного пакету акцій. Виходячи з таких небезпек настав час для вітчизняного законодавства запропонувати чітку систему фінансово-правових правил, базуючись на яких стане можливим застосовувати правочини, успішно опробовані на зарубіжних ринках.

В будь-якому випадку фінансово-правова конфігурація забезпечення появи й успішної діяльності центрального контрагента на торгових площадках України є назрілою. Система торгових лімітів, розміри фінансових внесків, їх диференціювання серед учасників біржових угод, узгодження колективних інтересів й фінансових зусиль, а також фактична згода на демонстрацію солідарної відповідальності – все це має бути законодавчо визначеним на фінансовому ринку України. Фінансове право та його нормативна база має сформувати відповідні юридичні запоруки і таким чином гарантувати транспарентність фінансового бізнесу центрального контрагента на засадах мінімізації дефолтних загроз та своєчасного упередження системних ризиків у процесі здійснення біржових операцій на вітчизняному фінансовому ринку.

Діяльність центрального контрагента на вітчизняному біржовому ринку має підлягати контролю Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, а якщо він матиме банківську ліцензію, то також нагляду і регулюванню Національного банку України. Такий комплексний і постійний нагляд і контроль (за умови появи зазначеного контрагента) міг би сприяти прямо чи опосередковано стабільності фінансового ринку в цілому. Адже прозорість й оперативність широкої інформації, яка попередньо має поступати до центрального контрагента, а затим від нього до вищезазначених контрольно-наглядових органів, а також свого роду арбітражні функції центрального контрагента, безумовно дисциплінували б важливі сегменти національного фінансового ринку.

Якщо виходити з світової практики, то конкурентні переваги біржових (торгових) площадок за участю центрального контрагента, проявляються великою мірою в мінімізації фінансових ризиків. Це обумовлено, зокрема тим, що експертні оцінки та регулятивні впливи набувають системного і перманентного характеру, завдяки чому активізується процес формування відповідного капіталу, спеціально розрахованого на покриття імовірних фінансових ризиків. Це, в свою чергу, нарощує довіру між учасниками біржових торгів й прискорює появу бажаних угод і таким чином зумовлює зростаючі обсяги грошово-фінансового обороту. Виходячи з цього, є підстави вважати доцільним запровадження в інфраструктуру українського біржового ринку в якості центрального контрагента тих фінансово-кредитних організацій, які вже продемонстрували позитивний досвід й завоювали авторитет на вітчизняному фінансовому ринку.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"