інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Інвестиційні можливості та стратегії хедж-фондів

К.Юм, І.Єльник

Хедж-фонд – це інвестиційний фонд, що жорстко не регулюється державними органами, створений, здебільшого, у формі товариства з обмеженою відповідальністю, та вільно обирає свою інвестиційну стратегію.

Хедж-фонд, як правило, прагне до одержання доходу, незалежного від напрямку руху ринку. Така властивість хедж-фондів викликає до них особливу увагу інституціональних інвесторів, які втрачають можливість фінансувати свої зобов’язання на фоні ринку акцій, що падає, та за умов низьких процентних ставок. У той же час і з тих же причин підвищується інтерес до хедж-фондів і з боку інших традиційних інвесторів – заможних приватних осіб. За експертними оцінками, обсяг вкладень приватних інвесторів у хедж-фонди сягає 60-70% усіх їхніх інвестицій.

Однією з особливостей хедж-фондів є те, що вони не контролюються державними регуляторними органами. Більшість хедж-фондів зареєстровано в офшорних юрисдикціях. З одного боку, через відсутність державного контролю знижується прозорість інвестицій і захищеність інвестора в цілому. З іншого – зменшуються витрати на ведення звітності та розширюється свобода дій. Податковий режим хедж-фонду залежить від його структури і операцій, які він проводить. Інвестор повинен сам подбати про те, щоб режим оподаткування його інвестицій до хедж-фонду був ефективним. Найчастіше хедж-фонди не мають справи з дрібними інвесторами (дуже значні адміністративні витрати). Та й законодавство більшості країн не допускає здійснення незначних інвестиційних вкладень у хедж-фонди. Як правило, хедж-фонди встановлюють мінімальний розмір інвестицій – 1 млн. дол., що суттєво звужує коло зацікавлених осіб, однак забезпечує вищий рівень інформованості інвесторів про ризики.

Однією із особливостей хедж-фондів, яку обов’язково слід мати на увазі при інвестуванні, є низька ліквідність. Акції хедж-фондів, як правило, не котируються, і продати їх можна тільки самому хедж-фонду. З метою зменшення адміністративного навантаження хедж-фонди не дозволяють вилучати гроші щодня. Різні фонди встановлюють свої правила, однак найчастіше вони просять повідомити про вилучення коштів за 15-30 днів і потім стільки ж часу витрачають на перерахування коштів. У більшості фондів передбачено період блокування інвестицій (lock-up period) – проміжок часу, протягом якого інвестор не може забрати свої гроші або може забрати їх, сплативши штраф, призначений для покриття адміністративних витрат.

Після того як фонд досягає певного розміру, він може бути закритий для нових інвестицій. Навіть якщо інвестор хоче вкласти свої останні 10 млн. дол. у такий фонд, гроші не візьмуть. Адже менеджер фонду розуміє, що ліквідності ринку може не вистачити для реалізації його стратегії, якщо він оперуватиме занадто великими обсягами.

Перші хедж-фонди виникли у США на початку 20-х років минулого століття. Їм не потрібно реєструватися в Комісії з цінних паперів та бірж (SEC). Проте, деякі з них повинні в обмежених масштабах звітувати Комісії зі строкової біржової торгівлі (CFTC). Здебільшого, хедж-фонди зберігають в таємниці вміст своїх інвестиційних портфелів. Обсяг запозичень хедж-фондів визначається або на їхній власний розсуд, або щедрістю їхніх банкірів. На відміну від фондів відкритого типу, хедж-фонди можуть наповнювати свої портфелі, не переймаючись про різноманіття фінансових інструментів, що включаються до портфелю активів. Хедж-фонди можуть вільно обирати зразки фінансових інструментів, віддаючи перевагу деяким з них або усім відразу. Таким чином, у їхніх портфелях зустрічаються опціони, інші деривативи, цінні папери без покриття тощо.

Значна свобода, якою користуються хедж-фонди, має недолік: ці фонди бувають доступними вузькому колу обраних інвесторів та нагадують закриті клуби. Законодавство США допускає дві схеми заснування хедж-фонду: в одному випадку загальна кількість інвесторів (приватних осіб або компаній) обмежена 81 людиною, причому кожен з них повинен мати у розпорядженні не менше ніж мільйон доларів; в іншому випадку кількість інвесторів може досягати 500, але при цьому кожен повинен володіти портфелем щонайменше у п’ять мільйонів доларів. Законодавець виходив з того, що якщо фонд відкритий тільки для вузького кола мільйонерів та комерційних підприємств, то таким структурам, як Комісія з цінних паперів і бірж, не варто обтяжувати себе перевірками. Передбачається, що мільйонери відповідальні за свої дії, а якщо це не так, то їхні збитки – це їхня проблема.

На початку 2000-х років у світі нараховувалося понад 10 тис. хедж-фондів, які оперували сотнями мільярдів. Масштабна діяльність хедж-фондів, на думку деяких аналітиків, була однією з причин світової фінансової кризи 2008-2010 років. Сьогодні привабливість вкладення коштів у хедж-фонди у багатьох інвесторів викликає сумніви. При цьому найчастіше застосовується наступна аргументація. По-перше, визначення результатів діяльності хедж-фондів набагато складніше, ніж визначення результатів взаємних фондів або активного портфельного менеджера, який займається тільки довгими позиціями. У хедж-фондів немає певного «ринку», наприклад ринку акцій чи облігацій. Перевагою цих фондів є те, що вони можуть перевершувати довільно обраний орієнтир, наприклад дохідність казначейських векселів плюс кілька відсоткових пунктів. Проте, можливо, що результат у цьому випадку обумовлений невпорядкованістю даних та викривленнями, пов’язаними із використанням статистики тільки по існуючих фондах. По-друге, визначення ризику хедж-фондів – суперечлива процедура. Волатильність, що використовується у якості показника ризику за традиційного інвестування, неможливо застосувати при довгих/коротких стратегій. Крім того, для хедж-фондів характерним є ризик зміщення відхилень – більш висока ймовірність отримання максимальної від’ємної дохідності. Хедж-фонди – «короткі» продавці, котрі несуть ризик необмежених збитків (акції не можуть впасти нижче нуля, проте зростати вони здатні до нескінченності). Хедж-фонди можуть зіштовхнутися з так званим «коротким стисненням», тобто дефіцитом проданих у коротку позицію акцій та неможливістю надати позичені цінні папери. У результаті їх потрібно викупати на ринку, як правило, за більш високою ціною. Багато хедж-фондів тримають неліквідні активи, або активи, що торгуються тільки на вузьких ринках, де ймовірність великих збитків є більш високою, ніж на традиційних ринках. Діяльність хедж-фондів стає ризикованішою також внаслідок використання запозичень, які вони здійснюють дуже часто.

Інвестиційні стратегії хедж-фондів

Інвестиційні стратегії, що використовуються хедж-фондами, надзвичайно різноманітні.

Global macro. Фонди не прив’язані ні до певної країни, ні до певного фінансового інструмента. Коли менеджер хедж-фонду бачить гарну можливість для інвестиції, він робить відповідну ставку. Це може бути ставка на девальвацію фунта стерлінгів або на падіння російського ринку акцій, або на підвищення ціни на нафту.

Convertible arbitrage. Конвертовані облігації поводяться майже як звичайні облігації, коли ціна акцій далека від рівня конвертації, і майже як акції, коли ціна акцій наближена або вища від рівня конвертації. Така подвійність створює гарні можливості для проведення арбітражних операцій.

Equity long-short, Equity market neutral. Це найпоширеніші стратегії. Від 50 до 70% хедж-фондів використовують саме їх. Ідея полягає в тому, щоб купити одні акції і, зайнявши «коротку» позицію, продати інші. Не має значення, зростатиме ринок чи спадатиме. Важливо, щоб придбані акції зростали швидше або спадали повільніше, ніж продані. Різниця полягає в тому, що long-short-менеджер прагнутиме підтримувати нульову сумарну позицію: на яку суму акцій куплено, на таку ж суму їх має бути й продано. Market neutral-менеджер піклується про те, щоб бета його сумарної позиції дорівнювала нулю. Непропорційно висока популярність цих стратегій обумовлена тим, що більшість менеджерів починають свою кар’єру з традиційного управління активами, що зосереджене переважно на роботі з акціями і частково – з облігаціями.

Fixed income arbitrage. Корпоративні й державні облігації – основний інструмент цих стратегій. Незважаючи на низьку ризикованість інструментів, самі стратегії звичайно не такі безпечні. Найчастіше це вказує на те, що одну з облігацій куплено, а іншу «коротко» продано, це дозволяє грати, наприклад, на корпоративних спредах чи на зміні кривої прибутковості.

Emerging markets. Інвестиції цих фондів робляться в ринки, що розвиваються і сполучені з додатковими ризиками та менш корельовані з розвинутими ринками, ніж розвинуті ринки між собою. Часто стратегія цих фондів досить проста – «купи і тримай», що робить кореляцію цих фондів стосовно індексу відповідного ринку наближеною до одиниці.

Distressed debt. Ці фонди інвестують у боргові зобов’язання збанкрутілих або близьких до банкрутства компаній. Ґрунтуючись на розумінні стану справ компанії, такі фонди купують її борги у інвесторів, які упевнилися чи є реальний шанс одержати гроші від боржника.

Event driven. Ставка робиться на очікування і здійснення важливих подій у житті компаній, таких як злиття, поглинання, реструктуризація, рекапіталізація. Неправильна оцінка ринком ймовірності і наслідків цих подій надає фондам можливість для вилучення прибутку.

Volatility arbitrage. Стратегії засновані на використанні неправильної оцінки волатильностей ринком і найчастіше припускають використання опціонів як інструмента торгівлі.

Relative value. Тут використовуються оцінки відносної вартості різних активів: відносно недооцінений актив купується, відносно переоцінений – продається. Наприклад, облігації більш і менш надійних позичальників з однаковими умовами випуску коштуватимуть по-різному. За умови збереження ринком тих же оцінок надійності емітентів і при відсутності зовнішніх потрясінь спред скорочуватиметься з наближенням дати погашення. Купівля менш надійних і «короткий» продаж більш надійних облігацій дозволяють на цьому виграти. Можна сказати, що і long-short equity – це вид стратегії relative value.

Merger Arbitrage. Такі стратегії використовують ефект зростання вартості компанії, що поглинається, при одночасному падінні вартості компанії-покупця.

Managed futures. Великий набір стратегій, об’єднаних інструментом інвестування – ф’ючерсними контрактами. Це можуть бути ф’ючерси товарні або фінансові. Найчастіше ці стратегії побудовано на технічному аналізі. Використання ф’ючерсів дозволяє одержати фінансовий важіль і забезпечує низьку вартість транзакцій.

Multi-strategy funds. Фонди, які використовують кілька стратегій одночасно. Стратегії звичайно обираються низькокорельовані, для того, щоб підвищити співвідношення прибутковості та ризику.

Для того, щоб інвестувати в хедж-фонди, потрібно розуміти стратегію фонду, уявляти, коли і чому вона приносить прибуток/збиток; як здійснюватимуться процедури контролю за ризиками; чи можливе відхилення від стилю управління; хто конкретно управляє інвестиціями фонду і які він має досягнення; чи не занадто великий фонд у порівнянні з ринками, на яких він оперує; яка ліквідність вкладень фонду і яка ліквідність вкладень інвестора у фонд.

Аналіз існуючого ризику варто почати з вивчення минулої волатильності прибутків фонду. Якщо вона занадто велика, то навіть при позитивних результатах у минулому до такого хедж-фонду треба ставитися з великою обережністю.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"