інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Проблемні питання нового порядку оподаткування інвестиційного доходу від операцій
з цінними паперами та деривативами

А. Федоренко

Одним із вирішальних чинників сприятливості інвестиційного клімату в країні є існуюча система оподаткування доходів як юридичних, так і фізичних осіб. Суттєве місце в цій системі належить механізмам адміністрування податку на доходи фізичних осіб від операцій з інвестиційними активами (цінними паперами та деривативами).

Оподаткування таких доходів згідно з початковою редакцією Податкового кодексу України (далі – Кодекс) передбачалося за результатами подання річної податкової декларації. При цьому платник податку самостійно визначав загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами (базу оподаткування) шляхом зменшення суми інвестиційних прибутків, отриманих протягом звітного (податкового) року, на суму інвестиційних збитків, понесених протягом такого року, а також сплачував узгоджену суму податкових зобов’язань.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 року № 3609-VI (далі – Закон № 3609-VI), починаючи з 1 січня 2012 року «…податковим агентом платника податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, є такий професійний торговець,» незалежно від наявності окремого договору з платником податку про виконання торговцем функцій податкового агента.
На виконання цієї норми передбачено прийняття Методики визначення інвестиційного прибутку професійним торговцем цінними паперами при виконанні ним функцій податкового агента (далі – Методика), яку розробило Міністерство фінансів України спільно з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. На жаль, її зміст викликає багато нарікань, як з боку самих торговців, так і з боку платників податку – інвесторів. При цьому є підстави для висновків про невідповідність окремих положень Методики пов’язаним нормам Податкового кодексу України та недосконалість її як інструктивного документу.

Особливості нового порядку оподаткування інвестиційного прибутку.
Основними особливостями застосування нового порядку оподаткування інвестиційного прибутку від операцій з інвестиційними активами відповідно до Податкового кодексу України та Методики є наступні:
(1) Перенесення моменту сплати податку за наслідками декларування річного оподатковуваного доходу на момент виплати (нарахування, надання) доходу за кожною операцією з продажу окремого інвестиційного активу.
Така ситуація виникла внаслідок того, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок. При цьому, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Таким чином, покладання на торговця функцій податкового агента призвело до збільшення фіскального навантаження на платника податку у часі: останній змушений розраховуватися з бюджетом не за наслідками звітного (податкового) року, а значно раніше – в момент отримання (нарахування) доходу у межах звітного року.
(2) Відсутність механізму врахування (заліку) сум інвестиційних збитків платника податку, від операцій з інвестиційними активами, що отримані протягом звітного року, у зменшення сум інвестиційних прибутків від таких операцій.
Такий залік, як і до покладання функцій податкового агента на торговця, здійснюється платником податку самостійно під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками звітного податкового року. Однак, якщо раніше проблем у цьому випадку не виникало, оскільки податкові зобов’язання платника податку обчислювалися ним самостійно за наслідками річного декларування прибутків та збитків від операцій з інвестиційними активами, то з упровадженням інституту податкового агента оподаткування інвестиційного прибутку почало здійснюватися в момент виплати (нарахування) доходу, тоді як інвестиційні збитки, як і раніше, враховуються платником податку за підсумками року.
Такий порядок призводить до збільшення фіскального навантаження в абсолютних сумах на платника податку, оскільки останній не лише завчасно (до закінчення звітного року) сплачує податок на доходи з прибуткових операцій з інвестиційними активами, але й робить це в абсолютно більших обсягах (без зменшення суми інвестиційного прибутку на суму інвестиційних збитків), тобто має місце надмірна сплата грошових зобов’язань та кредитування бюджету.
(3) Необхідність попереднього документального підтвердження платником податку суми понесених витрат на придбання цінних паперів до моменту здійснення операції з продажу таких цінних паперів (виплати доходу) з наданням платіжно-розрахункових документів.
Раніше таке підтвердження надавалося платником податку безпосередньо податковому органу одночасно з поданням річної декларації про доходи або ще пізніше – на вимогу податкового органу для підтвердження правильності визначення бази оподаткування. При цьому як правило платіжні (банківські, касові) документи не вимагались. Відповідно, платник податку мав щонайменше три місяці після закінчення звітного року для документального підтвердження витрат, понесених у зв’язку з придбанням інвестиційних активів, (до моменту подання податкової декларації податковому органу), відтепер він зобов’язаний забезпечити належне документальне підтвердження таких витрат за кожним договором, який передбачає виплату інвестиційного доходу.
Відсутність у багатьох випадках належного обліку понесених витрат (наприклад, при придбанні акцій у процесі приватизації, або раніше, коли надання платіжних документів не вимагалось) створює для платників податку серйозні проблеми з визначенням бази оподаткування. Якщо раніше для підтвердження витрат інвестора було достатньо надати договір купівлі цінних паперів, то на сьогодні необхідно також надати платіжні документи, адже за їх відсутності податковий агент змушений буде визнати за базу оподаткування усю суму нарахованого (виплаченого) інвестиційного доходу, що призводить до завищення об’єкта оподаткування.
(4) Значне збільшення адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням торговцем функцій податкового агента.
Покладення на торговця як податкового агента обов’язку ведення податкового обліку; складання та надання податкової звітності податковим органам і платникам податку; нарахування, утримання та сплати податку за операціями з інвестиційними активами у межах звітного податкового року значно збільшує витрати торговця на адміністрування податку, які згодом перекладаються на інвестора. Як податковий агент ,торговець по суті перетворюється у міні-бухгалтерію для кожного платника податку. У нього виникають значні додаткові витрати, порядок відшкодування яких податковому агенту Методикою не встановлено.
(5) Ускладнення системи адміністрування податку на доходи фізичних осіб для податкових органів.
Поява проміжної ланки між платником податку та податковим органом в особі торговців як податкових агентів не звільняє платника податку та орган ДПС від необхідності приведення усієї інформації щодо нарахованих, утриманих та сплачених податків «до спільного знаменника» та виведення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за підсумками року. При цьому значно зростають обсяги проміжної інформації, якої раніше не було, у вигляді розрахунків, виконаних податковими агентами за кожним договором: визначення суми інвестиційного прибутку, отриманого платником податку у звітному році; обчислення суми податку з такого прибутку, що підлягає сплаті до бюджету; врахування утриманих та сплачених сум податку протягом року. До того ж, у багатьох випадках виникатиме переплата податку на доходи від операцій з інвестиційними активами та проблема з поверненням надмірно сплачених сум, що взагалі не дуже вітається фіскальною системою.
Зрозуміло, що вищенаведені чинники призводять до зменшення розміру інвестиційного прибутку платника податку як внаслідок завищеного податкового навантаження на інвестиційні ресурси, так і збільшення додаткових витрат, пов’язаних з оплатою послуг податкового агента, що загалом знижує ефективність інвестиційної діяльності фізичної особи.

Операції, на які поширюється новий порядок оподаткування інвестиційного прибутку
Згідно з новим порядком торговець виконує функції податкового агента щодо податку на доходи фізичних осіб, отриманих платником податку, починаючи з 1 січня 2012 року, від наступних операцій:
(1) операцій з продажу цінних паперів відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного з торговцем.
Торговець як сторона договору купівлі-продажу інвестиційних активів одночасно з виплатою інвестиційного доходу здійснює нарахування, утримання та сплату податку з інвестиційного прибутку платника податку за рахунок доходу такого платника. При цьому торговець постає у двох іпостасях: 1) як покупець інвестиційного активу – сторона договору купівлі-продажу та 2) як податковий агент, оскільки без участі торговця операція з продажу цінних паперів фізичною особою на фондовому ринку неможлива, крім випадків, визначених законом.
(2) операцій з продажу цінних паперів відповідно до договору комісії, укладеного з торговцем.
Нарахування, утримання та сплата податку торговцем здійснюється лише у випадку, коли виплата доходу платнику податку за договором купівлі-продажу цінних паперів проходить через такого торговця. Якщо ж розрахунки за договором купівлі-продажу інвестиційних активів відбуваються без участі такого торговця, сплата податку здійснюється платником податку самостійно за наслідками звітного податкового року. У цьому випадку покупець, який виплачує дохід платнику податку від обов’язків податкового агента звільнений, що не завжди визнається податковими органами.
(3) операцій з цінними паперами відповідно до договору доручення, укладеного покупцем цінних паперів з торговцем.
У разі якщо торговець як повірений бере участь у розрахунках з платником податку за договорами купівлі-продажу інвестиційних активів, він сплачує податок за такого платника та за його рахунок, якщо ж не бере участі у розрахунках – сплата податку здійснюється платником податку, як і в попередньому випадку, самостійно. При цьому підставою для набуття торговцем статусу податкового агента продавця цінних паперів є договір купівлі-продажу, укладений з таким платником податку від імені та за дорученням продавця.
(4) операцій з цінними паперами і деривативами на фондовій біржі відповідно до договору на брокерське обслуговування платника податку, укладеного з торговцем;
У цьому разі нарахування, утримання та сплата податку торговцем як податковим агентом здійснюється в момент: (а) закінчення строку дії договору на брокерське обслуговування; (б) дострокового розірвання договору; (в) поточної виплати грошових коштів платнику податку у межах дії договору протягом звітного періоду.
(5) операцій з цінними паперами відповідно до договору про управління цінними паперами, укладеного з торговцем.
Особливості оподаткування операцій з інвестиційними активами відповідно до договору про управління цінними паперами передбачені розділом III Податкового кодексу України, тобто поширюються на юридичних осіб. Особливості оподаткування доходів фізичних осіб за такими операціями Кодексом прямо не визначені, однак по аналогії з договорами на брокерське обслуговування повинне здійснюватися або у разі закінчення чи дострокового розірвання дії договору управління, також під час здійснення податковим агентом (управителем майна) поточної виплати грошових коштів платнику податку (установнику управління), оскільки договір про управління належить до цивільно-правових договорів, за якими зобов’язання (в тому числі податкові) виникають за наслідками їх виконання.
(6) операцій з цінними паперами інститутів спільного інвестування, викуп яких здійснюється емітентом цінних паперів ІСІ через торговця.
Особливий порядок оподаткування доходів від операцій з цінними паперами інститутів спільного інвестування (далі – ІСІ) стосується спеціальної ставки податку. Так, якщо щодо усіх доходів від операцій з інвестиційними активами застосовується основна ставка податку 15(17)%, то для доходів від операцій з викупу цінних паперів ІСІ компанією з управління активами або іншим емітентом цінних паперів ІСІ застосовується спеціальна ставка податку 5% бази оподаткування. При цьому до таких доходів платника податку в подальшому не застосовується ставка податку 15(17)% за наслідками перерахунку сум податкових зобов’язань за загальним річним оподатковуваним доходом.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» «…розміщення та викуп розміщених цінних паперів ІСІ здійснюються компанією з управління активами безпосередньо та/або через торговців цінними паперами ІСІ, з якими компанія з управління активами уклала відповідні договори.
Торговець цінними паперами під час розміщення та викупу цінних паперів ІСІ діє від імені, за рахунок та в інтересах корпоративного інвестиційного фонду або компанії з управління активами пайового інвестиційного фонду». Отже під час викупу інвестиційних сертифікатів в учасників інвестиційного фонду (в будь-який час – для відкритих ІСІ, протягом інтервалу – для інтервальних ІСІ та у зв’язку із закінченням строку діяльності строкового ІСІ) торговець діє на підставі договору про розміщення та викуп цінних паперів ІСІ, який за своєю природою є договором доручення. Тому питання нарахування та сплати податку торговцем як податковим агентом вирішується у цьому разі так само, як і у випадку укладання договору доручення з будь-якою іншою особою, а саме в залежності від участі торговця в розрахунках між сторонами (емітентом та інвестором).
Разом з тим новий порядок оподаткування не поширюється на операції з викупу цінних паперів ІСІ за договорами, укладеними платниками податку безпосередньо з емітентом (КУА або КІФом), що здійснюються без участі торговця, оскільки сам емітент відповідно до норм Податкового кодексу України не має статусу податкового агента щодо доходів платника податку від операцій з інвестиційними активами, який закріплений виключно за торговцем.

Положення Методики, що не відповідають нормам Податкового кодексу України.
Прийняття Методики мало на меті усунення «білих плям», пов’язаних з неврегульованістю цих питань безпосередньо в Податковому кодексу України. Нажаль Методика не повністю задовольняє потреби подальшого розвитку фондового ринку. З одного боку, вона надміру перевантажена дублюванням норм Податкового кодексу України, які за обсягом становлять більше половини її тексту, і недостатньо підпорядкована конкретизації окремих його положень для цілей їх практичного застосування. З іншого боку, Методика далеко вийшла за межі власного предмета регулювання, зосередившись на фіскальній стороні питання, тоді як основне завдання – визначення інвестиційного прибутку від операцій з інвестиційними активами за різними видами договорів, – залишилося до кінця невиконаним. Крім того, в Методиці існує ряд суперечливих положень, що не відповідають нормам Кодексу або не стосуються функцій торговця як податкового агента.
Перш за все йдеться про трактування в Методиці функцій торговця як податкового агента щодо податку на доходи фізичних осіб в частині обліку загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.
В Методиці допускається підміна понять «загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами» та «інвестиційний прибуток (збиток) від операцій з інвестиційними активами».
Згідно з Кодексом, перший визначається як сума інвестиційних прибутків, зменшена на суму інвестиційних збитків, і ведеться платником податку самостійно, тобто його обчислення не має відношення до виконання торговцем функцій податкового агента, тоді як інвестиційний прибуток розраховується саме торговцем як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу. Відповідно ж до Методики розрахунок загального результату (інвестиційного прибутку або збитку) за операціями з інвестиційними активами здійснюється податковим агентом.
Внаслідок такої підміни понять у торговця виникає обов’язок не лише визначення інвестиційного прибутку (збитку), але й ведення обліку загального фінансового результату операцій платника податку з інвестиційними активами протягом усього звітного податкового року, що згідно з Кодексом є функцією платника податку. Як наслідок, порядок розрахунку фінансового результату (інвестиційний прибуток або збиток) від операцій з інвестиційними активами хоча й визначений в Методиці правильно, однак адресована ця норма неналежному суб’єкту. Торговець не вправі визначати фінансовий результат операцій платника податку за підсумками звітного року як алгебраїчну суму результатів (прибуток або збиток) від операцій з кожним окремим пакетом цінних паперів та загальним результатом (інвестиційний прибуток або збиток) від операцій з деривативами – це обов’язок платника податку.
Оскільки дія Методики поширюється на торговців як податкових агентів щодо податку на доходи фізичних осіб, окремі її положення, що стосуються обов’язків платника податку, які мають бути виконані ним особисто, в Методиці просто зайвими.
Зокрема, не стосується функцій торговця як податкового агента норма Методики щодо мінімальної суми доходу, яка не включається до доходу від продажу інвестиційного активу, оскільки торговець не уповноважений вести облік загальної суми доходів від операцій з інвестиційними активами, отриманих платником податку від усіх операцій з інвестиційними активами протягом звітного року, а отже не володіє необхідною інформацією для встановлення такої суми.
Водночас в Методиці відсутні положення, що стосуються обліку операцій з конвертації цінних паперів ІСІ, тоді як в Кодексі наводиться спеціальне їх визначення та конкретні умови звільнення отриманих інвестиційних доходів від оподаткування. Це ускладнює порядок визнання витрат платника податку, понесених у зв’язку з конвертацією цінних паперів. Відповідно, виникають ризики того, що під час наступного продажу набутих в результаті конвертації цінних паперів, витрати на їх придбання не будуть визнаватися податковими органами, як такі, що були відсутні в обмінній операції. Це тим більш імовірно, оскільки Методикою прямо визначено, що до доходу від продажу інвестиційного активу, прирівнюються також доходи від операції з обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив.
В Методиці має місце підміна понять «нарахований інвестиційний прибуток» та «умовно розрахований інвестиційний прибуток»: у першому випадку – нарахований до виплати, але не сплачений прибуток (заборгованість покупця або торговця, що діє в інтересах покупця, перед платником податку), у другому – розрахований накопичувальним підсумком прибуток, який підлягає сплаті (нарахуванню) платнику податку лише після настання певних подій: закінчення строку дії договору, дострокового розірвання договору, здійснення поточної виплати грошових коштів.
Як наслідок Методика без достатніх підстав покладає на торговця як податкового агента обов’язок щодо нарахування, утримання та сплати податку без нарахування доходу до виплати. При цьому інвестиційний прибуток, розрахований податковим агентом за результатами звітного податкового року, вважається отриманим платником податку в останній робочий день грудня такого року.
На наше переконання, функції торговця у даному випадку повинні обмежуватися положенням Методики, згідно з яким за результатом звітного податкового року податковий агент здійснює розрахунок інвестиційного прибутку, отриманого платником податку у такому році, та суми податку з такого прибутку, що підлягає сплаті до бюджету, із врахуванням утриманих та сплачених сум податку протягом року. Тоді як сама сплата податку має здійснюватися платником податку самостійно за результатами подання річної податкової декларації.
Методика також не дає однозначної відповіді на питання, на які за часом здійснення операції поширюється дія норми Кодексу, згідно з якою витрати на придбання цінних паперів, що мають ознаки фіктивності, не враховуються при визначенні фінансового результату операцій з цінними паперами та деривативами. Оскільки для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік, не зрозуміло, як застосовувати відповідне положення Методики щодо цінних паперів, що мають ознаки фіктивності, однак були придбані: (а) до початку звітного періоду (року); (б) у межах звітного періоду, але до встановлення ознак фіктивності Комісією. Водночас, згідно з нормативно-правовими актами Комісії, цінні папери набувають статусу таких, що мають ознаки фіктивності, з дати оприлюднення відповідного рішення в офіційному друкованому органі Комісії. Отже дія відповідної норми Методики повинна поширюватися лише на цінні папери та деривативи, що були придбані платником податку у звітному періоді після дати офіційного установлення ознак їх фіктивності, але аж ніяк не протягом усього звітного періоду.
Безпідставним виглядає покладання відповідальності на торговця, через якого відбулося придбання цінних паперів, підтвердження факту невикористання платником податку витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, у разі подальшого продажу таких цінних паперів через іншого торговця. Адже такий торговець не володіє вичерпною інформацією щодо подальшого руху пакету цінних паперів, окрім одного випадку: їх придбання та продажу за його безпосередньої участі. Як наслідок, виникає хибне коло: торговець, через якого відбувається продаж цінних паперів, не може визнати витрати, понесені на їх придбання, без довідки іншого торговця, який навряд чи ризикне засвідчувати своїм підписом та печаткою «довідку довільної форми» про факт невикористання платником податку таких витрат в інших операціях з ідентичними цінними паперами.
Необхідний контроль за однократним використанням одних і тих же витрат на придбання цінних паперів можна забезпечити шляхом скріплення сторінок договору на придбання цінних паперів печаткою торговця, який прийняв замовлення щодо їх продажу, із зазначенням кількості цінних паперів, що були продані за його участі.
Методика не містить чіткого посилання на те, що інвестиційний прибуток (збиток) від операцій з інвестиційними активами розраховується податковим агентом у розрізі кожного окремого договору, укладеного з платником податку: договору доручення, на брокерське обслуговування, про управління цінними паперами тощо, як і не передбачає обмежень на використання цінних паперів або коштів, належних платнику податку за одним договором, на виконання його зобов’язань за іншими договорами, в тому числі з метою утримання та сплати податку.
Методикою установлено, що при продажу окремих пакетів цінних паперів витрати у вигляді вартості таких пакетів цінних паперів, придбаних за весь період обслуговування платника податку торговцем цінними паперами, визнаються за вартістю перших за часом придбання окремих пакетів цінних паперів (метод FIFO), припускає множинне трактування змісту цієї норми. Так, з цього пункту не зрозуміло, на які пакети цінних паперів поширюється метод FIFO: (1) лише на ті, що підлягають продажу у межах окремо взятого договору, укладеного з торговцем, чи (2) на усі ідентичні цінні папери, що підлягають продажу у межах всієї сукупності договорів, укладених з таким торговцем у межах звітного податкового року.
Якщо зазначений підхід поширити на будь-які ідентичні цінні папери, належні платнику податку, та на усю сукупність договорів, укладених з торговцем, застосування методу FIFO призведе до порушення прав такого платника в частині вільного розпорядження об’єктами приватної власності (тут – інвестиційними активами). Зокрема, згідно з Цивільним кодексом України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Оскільки застосування методу FIFO як імперативної норми законом не передбачено, цей метод може бути використаний лише у випадках, коли він не порушує права особи вільно розпоряджатися об’єктами приватної власності, а саме: (1) за згодою платника податку про застосування методу FIFO щодо будь-яких операцій з ідентичними цінними паперами; (2) у разі, коли продаж двох або більше пакетів ідентичних цінних паперів здійснюються торговцем у межах одного договору (на брокерське обслуговування або про управління цінними паперами). Якщо ж платник податку має намір продати певний пакет цінних паперів на певних умовах відповідно до разового договору, торговець не вправі пропонувати до продажу належні платнику податку пакети цінних паперів, що перебувають на обліку у зберігача, без згоди їх власника.
У багатьох випадках негативним результатом застосування Методики для платника податку починаючи з доходів 2012 року буде наявність надміру сплачених грошових зобов’язань (переплата податку), оскільки прибуткові операції з інвестиційними активами підлягають оподаткуванню в момент виплати (нарахування) доходу, тоді як збиткові враховуються платником лише за наслідками річного декларування таких операцій, коли резерв для зменшення суми отриманих прибутків на суму понесених збитків вже відсутній.
Висновок. Затверджена редакція Методики не повністю відповідає змісту Податкового кодексу України, має виражене фіскальне спрямування, викривлено трактує окремі норми Кодексу, що призводить до невиправданого додаткового фіскального навантаження на платників податку, як наслідок, знижує ефективність інвестиційних операцій з цінними паперами і деривативами фізичних осіб та гальмує розвиток фондового ринку України.
Характер виявлених недоліків Методики визначення інвестиційного прибутку професійним торговцем цінними паперами при виконанні ним функцій податкового агента, обумовлює спрямування рекомендацій щодо удосконалення її змісту з метою приведення окремих положень Методики у відповідність до норм Податкового кодексу України та забезпечення вищої технологічності застосування торговцями як податковими агентами.
Виходячи з вищевикладеного, в Методиці необхідно:
- уточнити порядок визнання витрат, понесених платником податку за операціями з конвертації цінних паперів ІСІ, які враховуються для визначення інвестиційного прибутку (збитку) під час наступних продажів таких цінних паперів;
- чітко визначити дату, починаючи з якої витрати, понесені на придбання цінних паперів та деривативів, ознаки фіктивності яких встановлено державним регулятором у звітному (податковому) році, не враховуються при визначенні фінансового результату за операціями з цінними паперами та деривативами;
- звільнити торговця як податкового агента від обов’язку нарахування, утримання та сплати податку за підсумками року за договорами, строк дії яких не закінчується у звітному податковому році, та за відсутності поточної виплати грошових коштів за такими договорами;
- звільнити торговця від обов’язку визначення загального фінансового результату операцій платника податку з інвестиційними активами за сукупністю договорів, укладених з таким платником протягом звітного податкового року, обмежившись визначенням суми інвестиційного прибутку від продажу кожного окремого пакету акцій;
- установити спрощений порядок визначення інвестиційних прибутків (збитків) від операцій з інвестиційними активами торговцем при виконанні функцій податкового агента, які виконуються у межах окремого договору, що передбачає здійснення за дорученням клієнта великої кількості таких операцій: (а) на брокерське обслуговування торгівлі цінними паперами і деривативами та (б) про управління цінними паперами.
- виключити з Методики норми, які не стосуються функцій податкового агента, але дають підстави податковим органам вимагати від торговця виконання обов’язків, покладених Кодексом безпосередньо на платника податку.
Зазначені рекомендації мають сенс за умови виконання торговцем цінними паперами функцій податкового агента. Однак найкращим виходом із цієї ситуації могло б стати звільнення торговця від імперативного статусу податкового агента з одночасним закріпленням за ним обов’язку щодо визначення інвестиційного прибутку платника податку від операцій з інвестиційними активами за підсумками звітного податкового року та повідомлення податкових органів про суми виплаченого (нарахованого) інвестиційного доходу за такими операціями, тоді як обов’язок щодо сплати податку за підсумками року, як і раніше, зберегти за самим платником.
За такого підходу у виграші опиняться усі учасники економічних відносин: платник податку отримає офіційно засвідчений торговцем розрахунок інвестиційного прибутку; податковий орган матиме певність у тому, що сплачений торговцем на користь платника податку інвестиційний дохід не потрапить до категорії тіньових; торговець зможе забезпечити клієнтів додатковою послугою, яка спрощує декларування результатів операцій з інвестиційними активами, здійснених через торговця протягом звітного року. Водночас, збереження існуючої ситуації може стати суттєвою перешкодою для фізичних осіб до інвестування фондового ринку, внаслідок чого буде зведено нанівець й без того незначні обсяги залучення грошових заощаджень населення у фінансові інструменти та відбудеться скорочення податкових надходжень від операцій з інвестиційними активами.
© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"