інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Можливості та інвестиційні особливості ринку цінних паперів*

Б.Альохін

Капітал є одним з найбільш привабливих товарів у світі, який здатний до самозростання. На перший погляд ринок цінних паперів – це місце, де торгують капіталом. Торгівля капіталом сприяє вирішенню багатьох завдань суспільного розвитку. Разом з тим ринок цінних паперів дає людині право вільно розпоряджатися своїми заощадженнями та отримувати інвестиційний дохід.

Загалом інвестиційний капітал – це заощадження, перетворені в багатство: як реальне (наприклад, виробництво), так і представницьке (наприклад, гроші або цінні папери). Капітал має три важливі властивості. По-перше – рідкість. Капітал не можна синтезувати або збільшити за наказом уряду. Тому він є одним з найбільш цінних товарів у світі. По-друге – мобільність. У своїй грошовій формі капітал швидко з'являється і швидко зникає. По-третє – загострена чутливість до змін в середовищі існування і звідси – крайня розбірливість.
Рухаючись по всьому світі, капітал пускає паростки розвитку там, де для нього існує сприятливе середовище. Це середовище не виникає саме по собі, а є результатом боротьби різних сил. Одні сили «бояться» залежності від іноземного капіталу і створюють вороже для нього середовище. Інші вітають таку залежність і проводять політику «відкритих дверей». Ніде обидві сторони не перемагають до кінця. Скрізь політика по відношенню до іноземного капіталу будується на компромісах. Навіть ті держави, яким він приніс очевидні економічні та соціальні плоди, часом поводяться з ним досить жорстко.
Фахівці у сфері фінансів та експерти з нових ринків вважають, що плюси ринку цінних паперів переважують його мінуси. Цю чисту вигоду можна уявити собі повною мірою, якщо розглядати ринок цінних паперів як частину фінансового ринку і засіб досягнення економічних і соціальних цілей країни. Крім того, корисно аналізувати її на мікрорівні, де ринок цінних паперів виконує дві функції: відкриває (формує) ціну активів і постачає ліквідність.
Добре відрегульований ринок цінних паперів може підвищити ефективність фінансової системи, оскільки він створює конкуренцію між різними активами і фінансовими інститутами за гаманець інвестора. Надаючи інвесторам широкий асортимент засобів для досягнення інвестиційних цілей, такий ринок в змозі підвищити номінальну норму заощаджень і знизити процентні ставки. А якщо капітал обходиться компаніям і державі дешевше, то швидше розвивається економіка і все суспільство.
У тих країнах, де панувала неринкова економічна система, виникнення ринку цінних паперів означало гігантське покращення для власників заощаджень. В СРСР банківські вклади приносили до 3% річних, і ніяких легальних альтернатив цьому не було. Аналогічною була справа і з колективними заощадженнями у формі прибутку підприємств. Після нормативних відрахувань прибуток просто відбирався, а грошові кошти підприємств передавалися банкам на безпроцентні рахунки. Підприємства користувалися практично безкоштовним банківським кредитом, а інвестиційні гроші отримували від своїх міністерств з Москви у відповідності з планом. У країнах з ринковою економікою до відомих демократичними свободам (слова, друку, зборів тощо) додається свобода розпоряджатися своїми заощадженнями як товаром, витягувати з них максимальну вигоду.
Безумовно, ринок цінних паперів дає можливість нажитися нечесним шляхом, і тому урядові органи, асоціації професійних учасників ринку та самі інвестори роблять багато для профілактики та розкриття зловживань. Але хто наважиться стверджувати, що неринкова економіка не народжує махінаторів, які розкрадають національне багатство? Але головний її мінус – офіційне марнотратство, з яким витрачаються особисті та колективні заощадження, що утворюють інвестиційний фонд країни. Дисципліна ринку, зменшуючи апетити як окремої компанії, так і цілої держави, підмінялася «плановою дисципліною», яка в результаті виявлялася ширмою для розбазарювання інвестиційного фонду.
Там, де власність сильно концентрована, виникають монополістичні тенденції, особливо якщо процентні ставки лімітуються або певним чином адмініструються. У тих країнах, де банки тісно пов'язані через капітал з нефінансовими компаніями, «свої» отримують пільгові кредити, а аутсайдери, які здійснюють більш прибуткові проекти, не отримують нічого. Ринок акцій дозволяє розширити соціальну базу власності, послабити унію банків та промисловості, а з нею і проблему несправедливого розподілу кредитних ресурсів.
Ринок цінних паперів сприяє підвищенню стійкості окремих компаній і всієї фінансової системи. У компаній, позбавлених можливості отримувати капітал за допомогою випуску акцій, відношення боргу до статутного капіталу може швидко досягати небезпечної відмітки. Це загрожує не тільки їх довгостроковій життєздатності, але й життєздатності їхніх кредиторів з банківської системи. І навпаки, у компаній, позбавлених можливості отримувати капітал за допомогою випуску облігацій, плата за капітал може бути завищеною через необхідність мати справу з окремими фінансовими інститутами. Надаючи компаніям обидві ці можливості, ринок цінних паперів дозволяє їм мати оптимальну структуру капіталу.
Уряди і компанії хочуть позичати багато і надовго, а інвестори наполягають на ліквідності. Цей конфлікт вирішується на вторинному ринку, де цінні папери змінюють своїх власників. Чим ліквіднішим є вторинний ринок, тим охочіше інвестори вступають в довгостроковий зв'язок з позичальниками. Без довгострокових запозичень суспільний розвиток не може бути повнокровним. Якби свого часу уряди та залізничні компанії не змогли розміщувати в Лондоні свої довгострокові облігації, то такі країни, як США, Канада чи Росія, залишилися б без залізниць.
Ринок цінних паперів сприяє зростанню норми заощаджень. Інвестори швидко реагують на зміни реальних (за вирахуванням податків та інфляції) процентних ставок. Коли державне втручання робить реальні ставки негативними, вклади в кредитні установи скорочуються, інвестори знаходять інші, менш соціально значимі сфери інвестицій – від покупки надлишкової нерухомості, дорогоцінних металів до «втечі капіталу» за кордон. Підраховано, що в менш розвинених країнах стан фінансової системи, зокрема, рівень «ринковості» процентних ставок, позитивно пов'язаний з рівнем загального економічного розвитку.
У тій мірі, в якій цінні папери надійні і привабливі своєю прибутковістю, вони стимулюють заощадження та фінансові інвестиції за рахунок споживання, купівлі нерухомості або вивезення капіталу за кордон. З корисністю для всієї фінансової системи вони конкурують з банківськими депозитами, які можуть бути об'єктом державного контролю.
Ринок цінних паперів ставить уряди і компанії в рівні умови в їх суперництві за гаманець інвестора. Більше грошей отримує той, хто працює ефективніше, хоча один ринок цінних паперів не може «змусити» весь капітал працювати на благо суспільства. Він – важливий компонент фінансової системи. Коли державне втручання стає надлишковим, ринок цінних паперів слугує клапаном, через який ці небезпечні пари випускаються з фінансової системи.
Однією з хвороб росту держав, особливо тих, які залежать від іноземного капіталу і фінансової допомоги, є економічний націоналізм. Це політична течія, що намагається послабити іноземний вплив, іноді ціною економічного зростання, за рахунок добробуту громадян. У деяких країнах вона стає важливим чинником суспільного життя. Ринок цінних паперів корисний тут в тому сенсі, що населення має можливість купувати цінні папери вітчизняних компаній і філій зарубіжних компаній і тим самим посилювати національний контроль над економікою.
Ще одна серйозна проблема багатьох країн полягає в повільному розвитку приватного сектора. Якщо існує добре налагоджений ринок акцій, то можливий упорядкований перехід власності з рук держави в приватні руки (що не створює негативних побічних ефектів). У країнах з великим державним сектором приватизація не лише збільшує державні доходи, але і підвищує ефективність виробництва, оскільки ринок акцій направляє майно туди, де воно використовується краще і довше.
Ринок облігацій дозволяє державі витрачати більше, ніж вона «заробляє» на податках і продажі свого майна. Бюджетний дефіцит, фінансований випуском державних цінних паперів, можна утримувати в розумних рамках, які визначаються насамперед здатністю держави збирати податки. Якщо ринок облігацій дозволяє нарощувати державний борг, то ринок акцій дозволяє його скорочувати. Коли держава продає пакет акцій підприємства, виручка може піти на погашення державного боргу. Можливий і прямий обмін ДЦП на акції приватних, змішаних або державних компаній.
Перераховані вигоди від ринку цінних паперів знаходяться на макрорівні, тобто вони стосуються таких загальних понять, як заощадження, інвестиції, процентні ставки, державний борг. Але ринок цінних паперів має і мікроплюси. Він може приносити користь не всім одразу, а окремим компаніям чи групам компаній.
Не всі компанії є великими і відомими. Але тільки великі і відомі потрапляють в торгівельні списки визнаних фондових бірж. Тільки такі компанії можуть використовувати місцевий ринок акцій для отримання капіталу з-за кордону. З цією метою відомі іноземні банки, купують акції таких компаній, зберігають їх в країні випуску, а для своїх інвесторів випускають цінні папери, іменовані депозитарними розписками. Ці розписки є гарантією того, що акції куплені і депоновані в країні випуску. Емітенти акцій отримують гроші від іноземних банків, а іноземні інвестори отримують дивіденди і користуються іншими правами акціонерів (хоча акції не покидають країну випуску).
Там, де немає ринку цінних паперів, компанії часто вдаються до короткострокових банківських позик і овердрафтів, щоб поповнити свої оборотні кошти. Це призводить до розбіжності активів і пасивів за строками погашення боргу і зростання відношення боргу до акціонерного капіталу. В результаті ризик для кредиторів зростає.
Є компанії, для яких шанс отримати капітал пов'язаний майже виключно з ринком акцій. Це венчурні компанії. У них є ідея, концепція, проект, можливо, прототип нового виробу і більше нічого. Ці компанії мають такий високий ризик, що отримати допомогу від банків або випустити облігації майже неможливо. Навіть акції продати дуже важко. Вся надія на посередників, які спеціалізуються на пошуку венчурного капіталу. Ці посередники часто «вкладаються» у венчурні компанії з надією продати їх акції, коли ціна останніх набагато підвищиться. Щоб ця надія виправдалася, потрібен ринок акцій.
Розвиток ринку цінних паперів не обходиться без проблем для місцевої економіки. Ринок чутливо реагує на внутрішні та міжнародні події, і часто не можна зрозуміти, чому він реагує так чи інакше. На ранніх етапах цього розвитку сильніше проявляється ринковий цикл: якщо курс падає, то падає з великої висоти. В результаті втрати (і прибуток) учасників ринку виглядають особливо значними. Інвесторська психіка травмується, і довіра до молодого ринку від цього не зростає. Проблема довіри ускладнюється самим переходом від звичної фінансової системи до незвичної і тому небезпечної. За свого малого розміру молодий ринок вразливий для монополістичних тенденцій, нестабільності цін, процентних ставок і валютних курсів. Не розуміючи цього спочатку, учасники такого ринку схильні звинувачувати в своїх втратах саму ідею торгівлі цінними паперами.
Ринок цінних паперів дає можливість нажитися нечесним шляхом. Серед інвесторів і професійних учасників завжди є охочі вступити на цей шлях. Навіть найдосконаліше регулювання (як в США) не позбавляє ринок від махінаторів та шахраїв. Коли багато хто намагається маніпулювати ринком в один і той же час, відбуваються трагедії на кшталт краху на Уолл-стріт в 1920-х роках, в Гонконзі в 1973 році, в Кувейті в 1982 році та у США в 2008 році.
З погляду національних інтересів, ринок цінних паперів – не засіб від неефективного розподілу інвестицій. Він байдужий до сфер суспільного життя, де не діє мотив грошового прибутку. Може навіть здатися, що він вилучає гроші з цих сфер. Однак ринок цінних паперів додає до прав людини ще одне: право вільно розпоряджатися своїми заощадженнями. Одночасно він додає до обов'язків держави ще один: обов'язок регулювати цей ринок.
Ринок цінних паперів може створювати або загострювати складності у відносинах із зовнішнім світом. Безперешкодний доступ іноземних інвесторів на ринок акцій створює загрозу національному суверенітету, національній самобутності і національному капіталу. Наприклад, іноземний контроль над кредитними установами може викликати відтік заощаджень за кордон і проблеми для кредитно-грошової політики.
У розвинених країнах в цілому можна говорити про стійку і продуману політику регулювання іноземних інвестицій. Основні її параметри зводяться до наступного.
- Деякі галузі повністю або частково закриті для іноземних інвестицій, насамперед у сфері діяльності природних монополій.
- Обмежені способи проникнення іноземних інвесторів (нові інвестиції, скупка діючих компаній).
- Проникнення іноземних компаній пов'язується з виконанням ними певних «завдань», наприклад, щодо зростання продуктивності праці і забезпечення зайнятості місцевих кадрів.
- Держава стежить за тим, щоб іноземні інвестиції не суперечили національним інтересам.
У тих країнах, де іноземні інвестори мають вільний доступ до ринку цінних паперів, існує можливість дестабілізації фінансових потоків з негативними наслідками для маси і ціни місцевих грошей, які перебувають в обігу. Уряди неохоче відкривають ринок цінних паперів для іноземців ще й тому, що не можуть контролювати приплив і відтік іноземних фондів.
Тут важливо зазначити, що деякі країни, у тому числі США, Велика Британія, Канада, Австралія запровадили обмеження на іноземні інвестиції через багато років після того, як повною мірою випробували на собі їх творчу силу. Велика Британія перетворилася в індустріальний центр світу, поглинувши надлишок голландського капіталу. США і колишні британські домініони виросли на іноземних інвестиціях як на дріжджах. І таких прикладів дуже багато.

* За матеріалами elitarium.ru.
© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"