інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Управління ринковими ризиками в малих та
середніх банках

Д. Бондаренко

Нагадаємо, що банки приймають ринкові ризики при проведенні ними операцій на фінансових ринках. Процентні ставки, котирування акцій та індексів, валютні курси, ціни на товари і сировину є факторами ринкового ризику, що впливають на вартість торгового портфеля банків.
Згідно з прогнозами експертів, уже цього року банківську систему очікують уповільнення темпів росту, посилення конкуренції, скорочення рентабельності банківських операцій. З огляду на те, що останні кілька років зростання банківських активів було пов'язано з розвитком класичних банківських послуг по кредитуванню, це наводить на думку про те, що модель універсального банку є більш перспективною в якості базової моделі подальшого розвитку банківського сектора. В таких умовах операції на фінансовому ринку можуть стати альтернативою нарощуванню кредитування, забезпечуючи банкам збалансовану структуру операцій і диверсифікованість джерел одержання доходу.
Операції на фінансовому ринку привабливі, насамперед, відносно низькими контрольованими транзакційними витратами, можливостями маржинальної торгівлі і залучення забезпеченого фондування, відсутністю інституціональних перешкод для збільшення обсягів торгових операцій.
Перспективи зростання російської економіки дають підставу вважати, що для обслуговування зростаючих потреб економічних суб'єктів кількісні і якісні характеристики фінансового ринку будуть динамічно розвиватися.
Особливі надії варто пов'язувати із сегментом похідних інструментів. Достатньо порівняти дані про міжнародну позицію російського банківського сектора і найбільших учасників фінансового ринку, щоб зрозуміти прихований потенціал цього напрямку для російських банків.
Кризи на фінансовому ринку й останні випадки з інвестиційними банками, що зазнали збитків, дають урок того, що операції на фінансовому ринку, зокрема, з похідними інструментами вимагають розвитку систем ризик-менеджменту до рівня, адекватного прийнятим ризикам.
Чи готові російські банки до активної участі на фінансовому ринку? Вирішення цього питання – виклик часу, оскільки побудова і подальше удосконалення систем управління ризиками є способом придбання конкурентних переваг у майбутньому. Мова йтиме про ситуацію з малими і середніми банками, що планують професійну діяльність на фінансових ринках, оскільки питання подальшого розвитку для них найбільш актуальне.

Відмова від ризику
Головне спостереження, яке можна зробити при вивченні операцій малих і середніх банків, - нетерпимість до ринкового ризику.
Аналіз показує, що російські банки незалежно від їхнього розміру підтримують портфелі цінних паперів приблизно на одному рівні (облігації – 5-7%, акції – 1-2%). Однак з погляду обсягів і кількості здійснюваних торгових операцій малі і середні банки значно поступаються великим банкам. Нетерпимість малих і середніх банків до ризику найбільш наочно виявляється в тому, що нерідко вирішення питань про проведення операцій на фінансових ринках вимагає схвалення керівництва й основних акціонерів банку.
Такий управлінський підхід прийнято називати транзакційно-орієнтованим підходом (deal-drіven approach). Як правило, він є спадщиною елементарного стану діяльності банку, а його стійкість до ринкових ризиків пояснюється швидкістю їхнього нагромадження у вигляді позицій, що формуються і реалізації, але вже у вигляді фінансових втрат.
З точки зору власників банку, такий підхід має свою привабливість. Однак важливіше те, що модель, побудована при прямій участі менеджменту в процесі прийняття стандартних ринкових рішень, не здатна ефективно працювати в умовах активних торгових операцій.
Для відповіді на запити фінансового ринку малі і середні банки повинні зробити вибір на користь так званого процесно-орієнтованого підходу (process-drіven approach). Даний підхід заснований на стандартизації і формалізації активних операцій, делегуванні повноважень і чіткому розподілі відповідальності з прийняття і контролю ризиків, розвитку механізмів управління ризиками, що в підсумку стимулює банк до більш активного й оперативного прийняття ризиків в умовах мінливої ринкової кон'юнктури.
Такий підхід у більшому ступені забезпечує транспарентність, об'єктивність і обмеження ситуацій конфлікту інтересів. Усе це може стати сигналом для контрагентів, рейтингових агентств, регуляторних органів про зниження операційних ризиків банку, підвищення якості управління і прагнення до подальшого розвитку за прикладом найбільших банків.

Конфлікт інтересів
Вдивляючись в історію, більшість російських банків ініціювали діяльність з управління ринковими ризиками під впливом факторів зовнішнього середовища завдяки взаємодії із закордонними партнерами, рейтинговими агентствами й інвесторами, ініціативам міжнародних організацій і регуляторних органів щодо трансляції міжнародного досвіду корпоративного управління на російський ґрунт.
З цієї причини першочерговими заходами банків стали розвиток організаційної складової системи управління ризиками, створення внутрішніх регламентуючих документів, підготовка необхідної звітності для зовнішніх користувачів.
Не можна не сказати, що ці зусилля мали переважно формальний характер, однак вони були достатні для задоволення визначених поточних інтересів банків з організації фондування, підвищення рейтингу, вступу в систему страхування внесків тощо. У дійсності багато кредитних установ не ставили перед собою завдання цілеспрямованого і глибокого впровадження механізмів управління ризиками в процеси своєї діяльності.
Дотепер принципи управління ризиками, дотримуватись яких банк погоджується у внутрішніх документах (наприклад, транспарентність ризиків, незалежність, повнота й адекватність здійснюваного контролю), порушуються, насамперед, у частині ринкових ризиків.
Незважаючи на відому ситуацію з дефіцитом ресурсів, аналіз систем управління ризиками в малих і середніх банках показує, що впровадженню принципів управління ризиками в систему прийняття рішень заважають, насамперед, фактори психології керівництва і ризик-менеджерів.
Неофіційно у керівників банків виникає питання, навіщо необхідно щось змінювати в системі прийняття рішень, якщо вона працює успішно упродовж тривалого часу, тим більше що банк не агресивний до прийняття ринкового ризику і не планує в даний час прискорено розвивати дані операції. У цьому, здається, риторичному питанні ми можемо спостерігати помилку, що стандартно допускається: керівництво банків зосереджує занадто багато уваги на поточних показниках роботи на шкоду довгостроковому розвитку, не з огляду на фактор зміни зовнішнього середовища. Поведінка конкурентів, поява нових ринків, витрати ведення бізнесу можуть зробити традиційні механізми прийняття рішень неефективними для успішної участі в конкуренції.
Ризик-менеджери у свою чергу йдуть шляхом найменшого опору, менш активно і наполегливо впроваджуючи принципи управління ризиками і підлаштовуючись під сформовану систему прийняття рішень.
У результаті єдиним підрозділом, готовим узяти на себе відповідальність за проведення операцій, є фронт-офіс, що домовляється про розмір прийнятого ризику фактично прямо з керівництвом банку при пасивній участі відділу управління ризиками.
Звичайно, багато труднощів стримують становлення системи управління ризиками, але, залишаючись не залученим у процес прийняття рішень, підрозділ ризик-менеджменту сприяє усе більшому порушенню основних принципів управління ризиками, підготовляючи ґрунт для виникнення нетранспарентності і конфлікту інтересів при з'єднанні фронт-офісом функцій прийняття і контролю ризиків.

Ідеальний VAR
Основне досягнення малих і середніх банків – розробка і застосування внутрішніх моделей оцінки ризиків, заснованих на методології Value-at-Rіsk. Завдяки включенню питань про методологію VaR в анкети рейтингових агентств і стандарти міжнародної фінансової звітності процес поклоніння методології VaR охопив значну частину російських банків, і число організацій, що слідують прикладу найбільших банків, зростає.
Відбувається це на фоні того, що в питаннях розрахунку нормативу достатності капіталу національний орган нагляду не акцептує застосування внутрішніх моделей оцінки ринкового ризику, заснованих на методології VaR.
Очевидно, що в таких обставинах використання VaR можливо доти, поки величина прийнятих ризиків, нехай і припустима з погляду внутрішніх моделей, не призведе до порушення нормативу достатності капіталу. Якщо банки можуть проводити оцінку ринкового ризику за методологією VaR, але не здатні користуватися отриманими оцінками для обмеження ризиків, мимоволі постає питання про доцільність, правильність і перспективи застосування моделей VaR у російських банках.
Відповідно до позиції авторитетних міжнародних організацій, варто заохочувати розвиток внутрішніх моделей оцінки ризику, що враховують специфіку діяльності банків, яка виходить за формальні рамки банківського регулювання з боку органів нагляду.
Однак деякі банки пояснюють вибір міри ризику VaR принциповим підходом до оцінки ризиків, що дозволяє робити вартісну й імовірнісну оцінку ризиків, здійснювати агрегацію і декомпозицію ризиків, розподіляти капітал за напрямками діяльності.
Насправді спостерігається нерозуміння обмежень і недоліків методології з боку керівників банків. Співробітники, відповідальні за управління ризиками, не доводять до відома вищого керівництва обмеження методології, як того вимагають міжнародні стандарти.
Прихильність методології VaR більшості російських банків свідчить про бажання керівництва банків дотримуватися швидше загальної тенденції, ніж економічної доцільності, тим більше що з боку ризик-менеджерів необхідність розрахунку VaR не викликає сумнівів. На практиці усе має більш просте обґрунтування: реалізація порівняно складної методології VaR означає для ризик-підрозділу підвищення значимості в очах керівництва і виділення необхідних ресурсів.
Після спілкування з банками складається враження, що, з їхньої точки зору, до "покоління VaR" у світовій практиці оцінка ризиків не здійснювалась, а це не так. Популярність VaR усе більше витісняє з арсеналу банків традиційні і відносно прості в розрахунку показники чутливості, що як і раніше ефективно використовує фронт-офіс при прийнятті торгових рішень, ціноутворенні інструментів, сценарному аналізі.
На цьому тлі стає зрозумілим, що, затрачаючи великі зусилля з розрахунку VaR, російські банки просто не мають ресурсів і відправних точок для реалізації процедури стрес-тестування, що повинна доповнювати застосування методології оцінки за більш-менш нетривіальними сценаріями руху ризик-факторів.
У свою чергу технології розрахунку VaR також вимагають подальших зусиль щодо підвищення точності оцінок. При аналізі внутрішніх моделей оцінки ринкових ризиків можна знайти відсутність деталізованого опису важливих елементів розрахунку, погрішності в розрахунку змін і виборі факторів ризику, поверхневий аналіз кореляційних зв'язків між інструментами, що збільшують модельний ризик. Існують приклади, коли процедура оцінки ризиків не доповнюється проведенням перевірки адекватності моделей оцінки VaR (backtestіng), що тільки посилює занепокоєння про надійність моделей оцінки VaR у малих і середніх банках.
Така ситуація не є несподіваною, якщо взяти до уваги, що, на відміну від закордонної практики, моделі оцінки ризиків, що застосовуються російськими банками, не проходять процедуру схвалення регуляторного органа в особі Банку Росії.
Підвищити якість документів оцінки ризиків здатна процедура узгодження між підрозділами банку, особливо в частині визначення механізму взаємодії, розподілу повноважень і відповідальності між ними, Однак, з огляду на винятково спеціальний технічний характер документів і можливу обмеженість ресурсів, тільки власних зусиль банків для зниження модельного ризику недостатньо.
На додаток до цього керівництво банків, так само як і інші учасники ринку, повинне бути зацікавлене в одержанні незалежної оцінки функціонування систем управління ризиками. Така можливість забезпечується, насамперед, за рахунок розвитку так званого "третього рубежу оборони" в особі підрозділу внутрішнього контролю, а також за рахунок послуг із зовнішнього аудиту систем управління ризиками, рейтингування систем управління ризиками, технічній підтримці і сертифікації систем управління ризиками з боку рейтингових агентств, консалтингових і аудиторських компаній.
Єдиним підрозділом, готовим прийняти на себе відповідальність за проведення операцій, є фронт-офіс, що домовляється про розмір прийнятого ризику фактично прямо з керівництвом банку при пасивній участі відділу управління ризиками.

На "прапорці" лімітів
Процедура управління ризиками в багатьох малих і середніх російських банках не реалізується на повній циклічній основі. Заходи щодо виявлення, оцінки і моніторингу ризиків часто не завершуються процесом контролю ринкового ризику за допомогою функціонування системи лімітів і прийняття рішень на їхній основі, що наповнюють змістом усю значну і дорогу попередню роботу.
Незважаючи на популярність розрахунку VaR, деякі банки не квапляться відмовитися від системи позиційних лімітів і перейти до системи VaR-лімітів. Це з новою силою ставить під сумнів доцільність використання VaR-методології в банку й обґрунтованість пов'язаних з цим витрат, якщо VaR-оцінки існують для додаткової портфельної характеристики, не здійснюючи послідовного й однозначного впливу на процес прийняття торгових рішень.
Дійсно, у певних випадках при низькій активності операцій на фінансовому ринку не зовсім виправдано використовувати відносно складні методи оцінки ризиків, такі як методологія VaR. Переваги більш точної оцінки ризиків стають очевидними саме при масштабуванні позицій, збільшенні обсягів операцій і використанні більш складних фінансових інструментів.
Крім кількісних факторів, на впровадження системи VaR-лімітів вказує якісна економічна складова. Ефективне використання VaR-лімітів прямо пов'язане з тим, наскільки серйозно російські банки займаються питаннями розподілу капіталу за видами діяльності з урахуванням імовірності настання потенційних втрат. Не секрет, що оцінки ринкового ризику за внутрішніми моделями перевищують оцінки, зроблені за стандартизованим підходом, тим більше якщо волатильність інструментів портфеля вища. У такому разі значення VaR-лімітів часто є не результатом розподілу економічного капіталу банку, а інтерпретацією позиційних лімітів для відомої структури портфеля, фіксуючи фактичний чи планований обсяг вкладень або певну частку портфеля в структурі активів.
Стандартне сполучення позиційних лімітів і лімітів фінансового результату часто дозволяє не менш ефективно здійснювати контроль рівня ризиків. Через свою простоту воно здатне показати кращу статистику заповнення і перевищення лімітів, що цілком зрозуміло, якщо додатково врахувати обмежені можливості щодо оперативного контролю лімітів у фронт-офісі.
Незважаючи на те, чи використовує банк складну розгалужену систему лімітів чи він дотримується традиційних способів контролю ринкових ризиків, важливо, щоб механізм контролю діяв на регулярній основі і був основним інструментом для прийняття рішень за структурою портфеля і проведенням торгових операцій.
Для ефективної роботи механізму контролю лімітів банки повинні також вирішити для себе питання про призначення лімітів ринкового ризику по кожному виду операцій і чи є порушення лімітів сигналом до закриття позицій чи підвищення відповідальності при прийнятті рішень. Досить часто відсутність домовленості в цьому питанні призводить до того, що фронт-офіс воліє не використовувати цілком можливості щодо заповнення лімітів, уникаючи технічних перевищень під загрозою несприятливого закриття торгових позицій.
Контроль лімітів не повинен бути формальною перешкодою для прийняття ризиків, але він є стандартним процесом, що сигналізує про рівень загрози нагромадження ризиків.

Ресурсна база
Провідний досвід свідчить про те, що прийняття ризиків повинне відбуватися в умовах можливості ідентифікації, оцінки, контролю і моніторингу ризиків. На жаль, російський досвід це спростовує: швидке зростання операцій російських банків не супроводжується адекватним і своєчасним розвитком систем ризик-менеджменту.
З точки зору розподілу ресурсів ризик-підрозділ розглядається як одиниця обслуговуючого типу, що повинна розвиватися еволюційно слідом за бізнес-процесами в міру появи критичної необхідності.
Випробуючи дефіцит ресурсів у розвиток технологій, процесів і людський капітал, підрозділи управління ризиками не можуть використовувати тактику розвитку бізнес-процесів, що постійно розвиваються і відставання малих і середніх російських банків у питаннях управління ризиками від великих банків і закордонних конкурентів тільки збільшується.
Для зміни ситуації потрібна переорієнтація банків з короткострокових цілей швидкого зростання активів на довгострокові: розвиток і стійке збільшення прибутку.
Тільки після цього можливо обговорення способів розвитку ресурсної бази, а саме:
- внутрішній спосіб – підвищення кваліфікації персоналу і внутрішньобанківська розробка програмного забезпечення сприяють зростанню ресурсної бази з урахуванням інтересів банку при контролі накладних витрат, але, швидше за все, повільними темпами;
- зовнішній спосіб – залучення досвідчених професіоналів і придбання готових систем надають банку "ноу-хау", що стимулює інтенсивний розвиток ризик-менеджменту, може використовуватися в рекламних цілях, дозволяє зберегти час, але пов’язано з великими фінансовими витратами.
Для малого і середнього банку правильний вибір полягає, як і в багатьох інших випадках, у комбінації внутрішнього і зовнішнього способів, і почати треба, насамперед, з вирішення проблеми кваліфікованих кадрів.
Якщо говорити про обсяг витрат, що повинні супроводжувати розвиток системи управління ризиками, то малі і середні банки поки що не розглядають їх як умовно постійні в структурі витрат. Звичайно, їхній рівень ще не скоро наблизиться до діапазону 2-5% операційних витрат, що найчастіше оцінюється як оптимальний у міжнародній практиці. Однак обсяг витрат не є головною метою. Не слід забувати, що ефективність витрат, якими супроводжуватиметься побудова ризик-менеджменту, буде тим вищою, чим активніше банки зможуть приймати ризики, і в тому числі ринкові.

Крок у майбутнє
Підсумовуючи всі недоліки розвитку управління ринковими ризиками в малих і середніх російських банках, можна зробити висновок про те, що потенційні можливості управління ризиками як цілісної системи, що пов'яже стратегічні і поточні інтереси банків, були розкриті ними поверхово.
З огляду на виклики часу, можна прогнозувати, що банкам буде складно підтримувати зовнішню систему управління ризиками для рейтингових агентств і неминуче доведеться починати дії з більш глибокого впровадження принципів управління ризиками в процес прийняття рішень. Для пасивних банків це означає серйозну перешкоду в подальшому розвитку, для амбіційних організацій – можливість перетворити наявність сильного ризик-менеджменту в конкурентну перевагу в боротьбі за нові ринки, доходи, джерела і характеристики фондування.
Враховуючи те, що зусилля із впровадження системи управління ринковими ризиками дозволяють принести прибуток, що компенсує пов'язані з цим витрати, "зробити крок у майбутнє" виглядає більше прагматично, ніж як звичайно захопленою пропозицією.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"