інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Передумови ефективної регламентації акціонерних товариств та корпоративного управління*

О.Редькін
Заступник директора Одеського інституту фінансів, д.е.н., професор


Усіх учасників фінансового ринку можна умовно поділити на певні категорії залежно від їхнього місця й ролі в бізнес-процесах: керівників організації, функціональних ланок, внутрішніх підрозділів, а також фахівців та технічних виконавців. Для кожної категорії учасників існують загальні права й відповідальність, обумовлені трудовим законодавством і господарським правом, організаційними завданнями, виробничою й технологічною дисципліною, особливими умовами діяльності підприємства. Незважаючи на те, що діяльність корпорацій регулюється спеціальними законодавчими й нормативними актами, які мають вузьку спеціалізацію, учасники корпоративних об'єднань підпадають під дію й інших законів що найчастіше мають несистемний характер і потребують структуризації та уніфікації.
У результаті такої несистемності страждають не тільки громадяни, але й підприємницькі структури, тому, на нашу думку, на зміну існуючому раніше державному адміністративно-командному управлінню економікою повинна прийти державна система економіко-правового регулювання діяльності корпорацій.
Вирішити цю проблему, на наш погляд, можливо шляхом розширення повноважень державних органів з координації законотворчої діяльності, у яку входять представники різних галузей влади, надати її рішенням не просто рекомендаційний, а хоча б якоюсь мірою обов'язковий характер. Під правовим регулюванням ми пропонуємо розуміти обміркований, цивілізований, з урахуванням світового досвіду, цілеспрямований вплив норм права на конкретні ділянки життя й діяльності суспільства, громадян та підприємницьких структур.
Справедливо, коли правове регулювання надає можливості адекватніше відобразити в державних нормативних актах об'єктивно складний зміст і структуру ринку, і тим самим створити сприятливий правовий простір для виникнення, функціонування й розвитку ринкових відносин.
Можна зробити висновок, що в системі державного правового регулювання діють загальні канали, умови, типи, методи, засоби й механізми регулювання, що відносяться до будь-яких галузей економічного життя. До того ж, у цій системі діють конкретні, специфічні правові норми, що стосуються тієї або іншої сфери. За їхніми межами залишаються відповідні норми регламентування, що відносяться внутрішньої сфери певної діяльності.
Ґрунтуючись на міжнародному досвіді, можна стверджувати, що головна функція механізму державного управління корпоративними відносинами - забезпечити роботу компанії в інтересах акціонерів, що надали компанії фінансові ресурси. Хоча дане положення й представляється досить простим, воно приховує в собі цілий ряд складних і важливих питань акціонерного права й корпоративного управління.
Разом з тим, інтенсивність процесів накопичення, міжгалузевого і міжрегіонального перетоку капіталів має потребу в подальшій модернізації фінансового ринку. Головне завдання модернізації цього сегменту ринкової інфраструктури полягає в істотному підвищенні довіри інвесторів до фінансових інститутів, зниженні ризиків тощо. Це, в кінцевому рахунку, означає реалізацію комплексу заходів для захисту прав і законних інтересів інвесторів, впровадження міжнародних принципів корпоративного управління, модернізації системи контролю і управління, забезпечення прозорості ринку капіталів.
Формулюючи цей підхід, слід взяти до уваги зближення точок зору концепцій "монополія господарювання" і "монополія власності, привласнення". Ключовим моментом такого розгляду є визначення відношень до одних і тих же об'єктів між різними суб'єктами та, відповідно, стосунків між ними. Наступний показник механізмів господарювання і привласнення пов'язаний вже не тільки з перерозподілом власності між суб'єктами в середині акціонерного товариства, а із зовнішніми обставинами та чинниками діяльності корпорацій.
Особливу увагу необхідно звернути на існуючу практику реструктуризації бізнесу у формі злиття і поглинання як оплачену угоду, в результаті реалізації якої відбувається перехід прав власності на корпорацію, що найчастіше супроводжується заміною менеджменту купленої корпорації та зміною її фінансової і виробничої політики. Саме на цьому етапі можливі майнові порушення, що викликають потребу розгляду виникаючих протиріч.
Продовжує бути актуальною проблема узгодження цілей, інтересів та дій між учасниками ринку цінних паперів. Спроби вирішення цієї проблеми наштовхуються на одне із найбільш уразливих місць теорії управління, тобто на чіткість обґрунтування логіко-конструктивної основи єдності цілей, інтересів та дій всіх учасників економічних відносин.
Треба мати на увазі, що між цілями й інтересами знаходиться особлива взаємопов’язана верства виробничих відносин - економічна відповідальність, що є головною умовою для будь яких компаній в досягненні бажаних корисних результатів. У цьому полягає соціальна природа взаємозв'язку відносин відповідальності стосовно узгодження цілей та інтересів. Підґрунтям цієї парадигми є визнання зростаючої ролі людського потенціалу, пріоритету економіки знань, джерел впливу організаційно-економічних чинників стабільності в управлінні змінами компанії.
Успіх реструктуризації напряму залежить від того, наскільки точно виконуватимуться закони, що забезпечують процедури регулювання. Важливо також з'ясувати, наскільки безболісним виявиться наступний етап розвитку акціонерного підприємства, якщо припустити варіант відходу держави від тотального контролю над ціноутворенням, інвестуванням та іншими процесами. Ринок цінних паперів на новій хвилі змін законодавства зазнав істотних змін "правил гри", тим самим спроби юридичного збалансування державних і корпоративних інтересів практично звели нанівець основну ідею розділення функцій регулювання і контролю.
У той же час потреба вирішення конкретних завдань вимагає виділення специфічної відповідальності й прав кожної фізичної або юридичної особи. У зв'язку із цим впроваджуються параметри, які забезпечують цільову орієнтацію кожного учасника й умови його ефективної діяльності. До них ми відносимо такі: сфера відповідальності, завдання, критерії ефективної діяльності, досягнення цілей, права. При цьому основними принципами розробки положень чи регламентів є: конкретність кожного регламентованого параметра; персональний розподіл усіх завдань; виключення дублювання відповідальності за їхнє виконання; достатність надаваних прав і реальність цих прав; незалежність учасника від зовнішніх впливів та умов.
Права учасника, як особи, можуть бути практично регламентовані можливостями його участі в прийнятті рішень, що впливають на вирішення поставлених завдань або на умови, у яких відбувається цей процес. Оскільки більшість рішень фіксується в документах, права звичайно регламентуються в термінах деяких операцій з документами.
Наприклад, право затвердити документ означає можливість прийняти рішення, пов'язане з розпорядженням ресурсами, які визначені сферою відповідальності. Право погодити документ відповідає можливості перешкоджати або не перешкоджати певним діям або прийняттю певних рішень. Право брати участь у розробці документа означає можливість пропонувати власні альтернативні рішення й давати оцінки іншим пропонованим альтернативам, які не можуть бути відкинуті без формального розгляду. Право контролювати означає можливість впливати на поведінку об'єкта управління, включно до сфери відповідальності посадової особи, і т.д.
Розрізняють організаційно-структурні, адміністративні й міжособистісні методи ситуаційного управління.
Організаційні методи регламентування передбачають: установлення загальних цілей та цінностей; чітке формулювання й роз'яснення учасникам їхніх завдань, прав, повноважень і відповідальності; використання координуючих механізмів, введення в структуру управління спеціалізованих інтеграційних служб, міжфункціональних та цільових груп й інше; розробка структури заохочень, при якій виключається зіткнення інтересів різних учасників і підрозділів.
Адміністративні методи управління припускають директивне втручання в його процес. Наприклад, застосовуються адміністративні заходи щодо ресурсів, цілей та учасників. До цієї групи методів відносяться і рішення на основі наказу керівника або рішення суду.
До міжособистісних методів організаційного регламентування можна віднести три групи: відхилення, «відхід від конфлікту», який припускає, що учасник намагається бути нейтральним і перебуває осторонь; протиборство, конкуренція - це спроба змусити прийняти свою точку зору будь-якою ціною, не враховувати думку інших учасників; пристосування на ділі означає придушення або згладжування конфліктної ситуації.
Важливим для розуміння вибору засобів дій в організаціях є оцінка здатності учасників бізнес-процесів до узгодження й регламентації рішень. По-перше, засоби дій утворюють основу для особистих дій учасників бізнес-процесів, оскільки кожен з них спирається на свою індивідуальність, особисту позицію, цінності, переваги, а також на свою власну переконаність і зобов'язання. По-друге, при різних обставинах групи учасників діють разом з метою кооперації для того, щоб виступити за певні цінності. По-третє, в організаціях завжди можуть бути конфлікти через виникаючі протиріччя між структурами, ролями, функціями або через недолік ресурсів.
Вибір шляху узгодження взаємовідносин між учасниками фондового ринку стає умовою реалізації особливого типу регламентації, оскільки мова йде про коопераційні угоди. Теорія контрактів є складовою частиною нової інституціональної економічної теорії, яка формулює логіку організації бізнес-процесів як проблему укладання угод між учасниками відповідно до розподілу транзакційних витрат. З виконанням кожного завдання пов'язується пакет очевидних та неочевидних контрактів. Тому компанія розглядається як сукупність контрактів, що регулюють її діяльність.
Юристи зазначають, що угода або контракт є найбільш близьким до таких типів ділових операцій як ліцензійний, агентський договір, договір комісії, договір про спільну діяльність тощо. Зокрема, регламентування операцій з цінними паперами передбачає встановлення порядку зміни статутних фондів акціонерних товариств, реєстрації випуску цінних паперів, отримання інформації про іноземних емітентів на території України та за її межами тощо.
Розширення та інтернаціоналізація аудиторії інвестиційного процесу може суттєво підвищити шанси на успіх користувачів та підтримку інвестиційної, зовнішньоекономічної та інноваційної діяльності, характерними ознаками якого є: доступність, мобільність, інтернаціональність, інтерактивність та інше. На фоні очікуваних геополітичних змін, пов'язаних з приєднанням України до Світової Організації Торгівлі, виникає проблема узгодження суперечливих рішень. Це зокрема, стосується обмежень, що накладаються на державні органи, проводити промислову політику, надавати бюджетні субсидії, здійснювати захист критично важливих галузей, надавати підтримку компаніям і виробництвам.

* Матеріали виступу на VI фінансовому форумі «Державне регулювання на фінансовому ринку України», 4-6 вересня, 2008 р.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"