інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Закордонний досвід обмеження іноземних
інвестицій в акції місцевих компаній

Ю. Бортніков

Обмеження на придбання іноземними інвесторами акцій місцевих компаній є однією з форм контролю над іноземними інвестиціями. Вони можуть мати різні прояви: повна заборона на придбання іноземними інвесторами акцій певних компаній, часткова заборона (наприклад, можливе придбання акцій у розмірі не більше 49%), можливість придбання іноземними інвесторами акцій тільки за умови попереднього схвалення чи повідомлення про угоду компетентних органів відповідної держави.
Крім того, можуть існувати різні приховані бар'єри. Як приклад можна навести необґрунтоване завищення ціни акцій для іноземного інвестора у випадках, коли акції підприємства продає держава (наприклад, при приватизації). Як обмеження, певною мірою може розглядатися норма про те, що більшість членів рад директорів (наглядових рад) компаній з іноземною участю повинні бути громадянами чи резидентами країни заснування компанії. Такі вимоги існують у країнах ЄС (страховий сектор), у Канаді (сектор фінансових послуг) і в Японії (сфера транспорту).
Традиційно обмеження на здійснення іноземних інвестицій, зокрема на придбання акцій, характерні в основному для країн, що розвиваються. Однак останнім часом їх почали впроваджувати й у високорозвинутих економіках, у тому числі в США й у країнах Західної Європи.
Серед країн - членів Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD) найбільша кількість обмежень на здійснення іноземних інвестицій, у тому числі на придбання акцій іноземними інвесторами, в даний час є в Ісландії, Канаді, Туреччині, Мексиці, Австрії, Австралії, Південній Кореї і Японії. Так, у Китаї і Японії тривалий час існувала заборона на придбання іноземними інвесторами акцій телекомунікаційних компаній. В Ісландії іноземним інвесторам закритий доступ у рибальство й енергетичний сектор, у Мексиці – до акцій національних нафтових компаній.
Аналізуючи мотиви встановлення таких обмежень, можна визначити наступні причини їх запровадження:
- економічні (протекціоністський характер обмежень);
- захист національної безпеки;
- політичні причини.
Аргументація введення обмежень, пов'язана з економічними причинами, найчастіше зустрічається в країнах, що розвиваються, тоді як обмеження, що вводяться в інтересах захисту національної безпеки, характерні для країн з розвинутою економікою.
Розглядаючи галузі, для яких найбільш характерні обмеження на придбання акцій іноземними інвесторами, у першу чергу можна виділити освоєння природних ресурсів та оборонну промисловість. Також обмеження часто зустрічаються в енергетиці, транспортній галузі й у сфері телекомунікацій.
Обмеження, пов'язані із захистом місцевих інвесторів
Обмеження на здійснення іноземних інвестицій, пов'язані з економічними причинами, є, як правило, галузевими. Держава зацікавлена в розвитку власного бізнесу в певній галузі і тому обмежує доступ до неї іноземних інвесторів. Тим самим місцевому бізнесу дають можливість "зміцніти", щоб після зняття обмежень він міг скласти конкуренцію іноземним інвесторам. Інакше існує ймовірність, що останні, володіючи істотними фінансовими і нематеріальними ресурсами, монополізують галузь, заблокувавши місцевим компаніям можливості для розвитку.
Практику галузевого обмеження іноземних інвестицій послідовно використовують багато держав, вони, як правило, мають тимчасовий характер. Серед інших факторів це пов'язано з тим, що подібні обмежувальні практики суперечать стандартам Світової організації торгівлі (СОТ): дефакто вони є перешкодами при здійсненні міжнародної торгівлі і можуть мати дискримінаційний характер. Проте відомі випадки, коли СОТ погоджується з уведеними заборонами на доступ іноземних інвесторів у певні сектори економіки – за умови, що відповідна держава зобов'язується скасувати їх у погоджений термін.
Як приклад держав, що впроваджують галузеві обмеження на об'єкти інвестування економічного характеру, можна навести низку країн Латинської Америки. Так, у Чилі обмежені іноземні інвестиції в морський транспорт і АЕС. В Аргентині є обмеження на іноземні інвестиції у фінансові послуги, страхування, радіо і телебачення. У Бразилії обмеженими для іноземних інвестицій є фінансовий сектор, залізничний транспорт, гірська справа і зв'язок.
У залежності від того, як сформульована заборона на здійснення іноземних інвестицій у відповідній країні, варіантом подолання цих обмежень може бути заснування іноземним інвестором однієї чи декількох місцевих компаній, які, у свою чергу, будуть придбавати акції компанії з галузевого сектора, де є обмеження для іноземних інвесторів. Однак такий варіант працюватиме лише у випадку, якщо по законодавству і міжнародних договорах, що діють у відношенні відповідної держави, компанія-покупець не буде розглядатися як іноземний інвестор, незважаючи на те, що кінцевим бенефіціаром компанії є іноземні юридичні чи фізичні особи. Негативний аспект такого рішення – неможливість скористатися механізмами захисту, передбаченими для іноземних інвесторів, у випадку виникнення конфліктної ситуації.
Обмеження, пов'язані з забезпеченням національної безпеки і з політичними причинами
Як було сказано вище, такого роду обмеження для іноземних інвесторів усе активніше запроваджуються в країнах з розвинутою економікою. Ці обмеження можуть бути як галузевими загальними заборонами, так і разовими, пов'язаними із забороною іноземному інвестору на здійснення угоди з придбання акцій конкретної компанії. При цьому, на відміну від розглянутих вище випадків обмеження інвестицій з економічних причин, право держави на обмеження іноземних інвестицій з огляду на національну безпеку не заперечується (як це передбачено в рамках СОТ у відношенні економічних заходів) і може мати перманентний характер.
Прикладом введення галузевих обмежень нещодавно стала Росія у зв'язку з прийняттям Федерального закону "Про порядок здійснення іноземних інвестицій у господарчі товариства, що мають стратегічне значення для забезпечення оборони країни і безпеки держави". Відповідно до цього Закону порядок здійснення іноземних інвестицій у підприємства, що мають стратегічне значення, є загальним і поширюється на усіх без винятку іноземних інвесторів. Такі обмеження можна пояснити тим, що держава розглядає деякі галузі економіки (освоєння природних ресурсів, оборонна промисловість і т.д.) як стратегічні, тобто ті, що мають безпосереднє значення для забезпечення національної безпеки, у зв'язку з чим встановлює особливу процедуру для здійснення іноземних інвестицій у такі галузі.
Ще одним прикладом держави, яка встановила такі обмеження, можуть бути США, де діє заборона для інвесторів-іноземців на володіння акціями американських авіаційних компаній. Подібні обмеження практикують майже всі країни Євросоюзу й інші країни з розвинутою економікою.
Поряд з описаним вище загальним порядком галузевих обмежень іноземних інвестицій є приклади, коли держави обмежують конкретного інвестора у здійсненні якої-небудь угоди з придбання акцій місцевої компанії, розглядаючи цю інвестицію як загрозу національної безпеки країни. У США, наприклад, існує Комісія з іноземним інвестиціям (CFІUS), що може рекомендувати заборону на здійснення угоди придбання акцій американської компанії будь-яким іноземним інвестором, якщо вважатиме угоду такою, що має загрозу для національної безпеки США. Середній термін розгляду заяв на реалізацію угоди іноземним інвестором складає 30-45 днів, а для іноземних компаній з державною участю – 75 днів.
Аналіз тенденцій, що прослідковуються в політиці США і країн Західної Європи у відношенні іноземних інвестицій, дозволяє виявити особливе відношення до угод з придбання акцій європейських і американських компаній, що здійснюються інвесторами з Росії, країн Перської затоки і Китаю. Особливо помітна ця тенденція у випадках, коли в компаніях-покупцях є державна участь. Ці приклади вказують на наявність політичної складової у відношенні до таких угод: саме з такою аргументацією в законодавство західних країн вносяться зміни, що припускають обмеження на здійснення цих угод. Наприклад, у жовтні 2007 р. були запропоновані зміни в німецьке законодавство, що передбачають обмеження на угоди у відношенні стратегічних підприємств; у тому ж році були прийняті виправлення в американське законодавство, що стосуються процедури розгляду іноземних інвестицій з огляду національної безпеки (Ехоn-Florіo provіsіons).
Разом з тим часто трапляються ситуації, коли держави не розкривають своїх справжніх намірів і мотивів заборони на здійснення іноземним інвестором якої-небудь угоди. При цьому можливі ситуації, коли держави не забороняють яку-небудь угоду прямо, а створюють такі умови, щоб конкретний інвестор добровільно відмовився від неї. Так, у липні минулого року італійська влада фактично заблокувала угоду з придбання "Аерофлотом" акцій державного італійського авіаперевізника "Аліталія". Переконавшись, що "Аерофлот" є головним претендентом на придбання акцій італійської авіакомпанії, влада установила на її акції надмірно завищену ціну, через що дана угода виявилася для покупця комерційно невигідною.
Існують також країни, де які-небудь обмеження на іноземні інвестиції практично відсутні й угоди з придбання акцій місцевих компаній можливі майже у всіх сферах економіки. Прикладами таких держав можуть бути країни Східної Європи. Так, в Угорщині існують обмеження на іноземні інвестиції в стратегічні підприємства – переважно в ті, що пов'язані з оборонною промисловістю, а також у відношенні національної авіакомпанії "Малев". Для придбання угорського підприємства у фінансово-кредитній сфері чи в сфері страхування не потрібне одержання дозволу, однак необхідне офіційне повідомлення державних органів. У Польщі для здійснення інвестицій у державні підприємства варто одержати схвалення відповідних державних органів.
В даний час міжнародні організації розробляють стандарти, покликані знизити обмеження на здійснення іноземних інвестицій. Такі стандарти існують у рамках СОТ стосовно ринку надання послуг. Згідно з цими стандартами держави-члени СОТ повинні відкрити свої ринки для інших членів СОТ і забезпечити максимально рівні і справедливі умови як для національних інвесторів, так і для іноземних. У рамках Організації економічного співробітництва і розвитку також проводиться робота з відкриття ринків для іноземних інвесторів. Зокрема, однією з умов організації є надання доступу іноземним фінансовим компаніям на внутрішній ринок.
Таким чином, аналіз останніх тенденцій законодавства у відношенні обмежень на придбання акцій іноземними (у тому числі вітчизняними) інвесторами в країнах з розвинутою економікою дозволяють зробити висновок, що основні обмеження існують у так званих стратегічних галузях. До них відносяться освоєння природних ресурсів, оборонна промисловість, транспорт й інфраструктура, енергетика, телекомунікації, фінанси і засоби масової інформації. У більшості європейських країн ці обмеження існують у формі вимоги одержати схвалення компетентних державних органів на здійснення угоди з придбання акцій стратегічного підприємства. При розгляді питання про схвалення подібної угоди за участю вітчизняної компанії особлива увага приділяється наявності в цій компанії державної участі.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"