інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Європейські стандарти платоспроможності cтрахових компаній (Solvency 1 та Solvency 2)*

Чинне страхове законодавство ЄС щодо платоспроможності страхових компаній складається із низки директив і впроваджувальних заходів, які стосуються страхування життя, страхування, не пов’язаного із страхуванням життя, страхуванням автотранспорту, перестрахуванням, кредитоспроможності, обліку, електронної торгівлі, страхових груп, страхового посередництва та ліквідації, відповідно (Директиви про платоспроможність(І), Solvency 1).

Директиви про платоспроможність (І)

Сектор страхування Директива
Життя Директива 2002/83/ЕС про страхування життя (директива про страхування життя)
Директива 2000/64/ЕС про зміни та доповнення до 92/49/ЕЕС та 92/96/ЕЕС про обмін інформацією із третіми країнами
Страхування не пов’язане зі страхуванням життя Директива 73/239/ЕЕС про започаткування та здійснення страхування, не пов‘язаного зі страхуванням життя (перша директива про страхування, не пов’язане зі страхуванням життя)
Директива 73/240/ЕЕС про скасування обмежень на свободу заснування
Директива 78/473/ЕЕС про спільне страхування
Директива 88/641/ЕЕС про зміни та доповнення до 73/239/ЕЕС про допомогу туристам
Директива 88/343/ЕЕС про зміни та доповнення до 73/239/ЕЕС про кредитне страхування та страхування гарантій
Директива 87/344/ЕЕС про страхування судових витрат
Директива 88/357/ЕЕС про зміни та доповнення до 73/239/ЕЕС про положення, які сприяють ефективному здійсненню свободи надавати послуги (друга директива про страхування, не пов’язане зі страхуванням життя)
Директива 90/618/ЕЕС про зміни та доповнення до 73/239/ЕЕС та 88/357/ЕЕС про страхування громадянської відповідальності власників автотранспортних засобів
Директива 92/49/ЕЕС про зміни та доповнення до 73/239/ЕЕС та 88/357/ЕЕС (третя директива про страхування, не пов’язане зі страхуванням життя)
Директива 95/26/ЕС про зміни та доповнення до 73/239/ЕЕС, 92/49/ЕЕС, 79/267/ЕЕС та 92/96/ЕЕС пост-ВССІ
Директива 2000/64/ЕС про зміни та доповнення до 92/49/ЕЕС та 92/96/ЕЕС про обмін інформацією із третіми країнами
Директива 2002/13/ЕС про зміни та доповнення до 73/239/ЕЕС про граничний рівень кредитоспроможності компаній, які опікуються страхуванням, не пов’язаним зі страхуванням життя (четверта директива про страхування, не пов’язане зі страхуванням життя)
Транспортні засоби Директива 72/166/ЕС про страхування відповідальності стосовно використання автотранспортних засобів (перша директива про страхування транспортних засобів)
Директива 72/430/ЕЕС про зміни та доповнення до 72/166/ЕЕС
Директива 84/5/ЕЕС (друга директива про страхування транспортних засобів)
Директива 90/232/ЕЕС (третя директива про страхування транспортних засобів)
Директива 2000/26/ЕС про зміни та доповнення до 72/239/ЕЕС та 88/357/ЕЕС (четверта директива про страхування транспортних засобів)
Директива 2005/14/ЕС про зміни та доповнення до 72/166/ЕЕС, 84/5/ЕЕС, 88/357/ЕЕС, 90/232/ЕЕС та 2000/26/ЕС (п’ята директива про страхування транспортних засобів)
Перестрахування Директива 2005/68/ЕС про перестрахування
Директива 64/225/ЕЕС про скасування обмежень на свободу заснування та свободу надання послуг
Платоспроможність Директива 2002/13/ЕС про платоспроможність
Облік Директива 91/674/ЕЕС про річні та консолідовані рахунки страхових компаній
Директива 78/660/ЕЕС про річні рахунки деяких видів компаній
Директива 83/349/ЕЕС про консолідовані рахунки
Електронна торгівля Директива 2000/31/ЕС про електронну торгівлю
Страхові об‘єднання Директива 98/78/ЕС про додатковий нагляд за діяльністю страхових компаній, які входять до складу страхових об’єднань
Страхове посередництво Директива 2002/92/ЕС про страхове посередництво
Ліквідація Директива 2001/17/ЕС про реорганізацію та ліквідацію страхових компаній


Джерело: Комісія ЄС, Генеральна дирекція, внутрішні ринки та послуги.

Solvency 1 запроваджує для страхових компаній паспорт. Страховики, головний офіс яких знаходиться у державі – члені ЄС, повинні повідомляти регуляторний орган своєї країни про свій намір відкрити Філію на території іншої держави – члена або про свій намір надавати страхові послуги на території іншої держави – члена згідно зі свободою надання послуг. Якщо регуляторний орган країни – походження затверджує таку пропозицію, він надає подану страховиком інформацію регуляторному органу держави – члена, на території якої планується відкрити філію або надавати страхові послуги («приймаюча держава»).
Відповідно до положень про паспорт, фінансовий нагляд за діяльністю страховика, включаючи нагляд за діяльністю, яку він здійснює або через свої філії, або на виконання свободи надання послуг, покладається на регуляторний орган країни – походження. Детальні положення про порядок застосування положень про паспорт у секторі страхування містяться в Генеральному протоколі про співробітництво регуляторних органів держав – членів ЄС, які здійснюють нагляд за діяльністю страхових компаній (далі «Протокол»). Цей Протокол містить положення, згідно із якими його дія поширюється на регуляторні органи держав, які не є членами ЄС, але беруть участь в Угоді про ЄЕЗ.
У ЄС перші правила щодо платоспроможності були запроваджені у 1973 році у секторі страхування, не пов’язаного зі страхуванням життя, та у 1979 році у секторі страхування життя, і в останній раз вони оновлювалися у 2002 році. Хоча, на підставі директив про кредитоспроможність (І), було відносно мало випадків неплатоспроможності страхових компаній, дослідження, яке провів КОНЄКСППФ (2005 рік), свідчить, що у більшості випадків фактичної неплатоспроможності діючі граничні межі платоспроможності не забезпечують можливості раннього сповіщення про необхідність втручання.
Директиви про платоспроможність (І) страждають від низки недоліків. Запроваджена ними система має ретроспективний, а не перспективний характер. Вона не вимагає від керівництва страхових компаній і органів нагляду за страховою діяльністю аналізувати позицію кожного страховика з точки зору ризиків. Вона не враховує низку важливих ризиків, таких як ризик управління активами/ пасивами, кредитний ризик або ринковий ризик. Система не узгоджує найбільш важливий елемент балансу страховика, тобто технічні аспекти, і тому не дозволяє порівнювати фінансове становище страхових компаній різних держав – членів.
Для усунення цих недоліків Європейська комісія після 2005 року розробила нову нормативну базу нагляду за страховою діяльністю. У липні 2007 року Комісія ухвалила проект нової директиви про заснування та ведення бізнесу страхування і перестрахування. У лютому 2008 року Комісія подала на розгляд Європейського парламенту та Ради доопрацьований проект директиви про заснування та ведення бізнесу страхування та перестрахування (2007/0143) (COD) (проект директиви про платоспроможність ІІ, Solvency 2). Проект директиви передбачає застосування трирівневої системи «Базель-ІІ», тобто вимоги стосовно оцінки достатності капіталу з урахуванням ризиків (рівень 1), вимоги щодо здійснення нагляду з урахуванням ризиків (рівень 2) і розкриття інформації учасникам ринку (рівень 3). Проект директиви про платоспроможність (ІІ) зберігає положення про паспорт, які містилися у директиві про платоспроможність (І).
Рівень 1 запроваджує дві конкретні вимоги до капіталу: вимога щодо платоспроможності (ВПС) і вимога щодо мінімального капіталу (ВМК) (див. рис. 1). ВПС – це рівень капіталу, який дозволяє компанії покривати великі непередбачені збитки. Його планується встановити на рівні, який залишає лише 1 шанс із 200, що через один рік капітал буде неадекватним. ВПС – це вимога до оцінки капіталу з урахуванням ризиків, яка забезпечує контроль кредитоспроможності і буде розраховуватися або із використанням стандартного підходу, або внутрішніх моделей, які мають пройти «ходові іспити» та отримати погодження регуляторного органу. Розрахунок ВПКС передбачає оцінку операційного ризику на додаток до страхового, інвестиційного й інших фінансових ризиків. ВПС не може бути нижчою від ВМК, у протилежному випадку в роботу має включатися наглядовий орган. Страхова компанія, яка порушує ВМК і не може відновити свій капітал до необхідного рівня матиме швидко бути закритою для нових операцій.
Рівень 1 також узгоджує розрахунки технічних резервів. Технічні резерви повинні розраховуватися страховими компаніями для уможливлення виконання ними своїх зобов’язань перед власниками полісів і бенефіціарами плюс витрати. Оцінка технічних резервів проводитиметься на основі інформації, наданої фінансовими ринками, та відкритих даних про страхові технічні ризики. Технічні резерви прораховуватимуться як найкращий кошторис плюс ризик.

Рис. 1. Вимоги директив про платоспроможність (І) та (ІІ)



Джерело: FSA (2006).

Переклад до рисунку 1: Box 8: summary of capital requirements for insurance firms = вставка 8: резюме вимог до капіталу страхових компаній; required and free capital in Solvency I and II = необхідний та вільний від зобов‘язань капітал у директивах (І) та (ІІ); Solvency I = директива про кредитоспроможність (І); Solvency II = директива про кредитоспроможність (ІІ); RMM = необхідний граничний мінімум (НГМ); MGF = мінімальний гарантійний фонд (МГФ); Adjusted = скоригований; SCR = вимога щодо платоспроможності (ВПС); MCR = вимога щодо мінімального капіталу (ВМК); Key = ключ; 1: technical provisions to match insurer’s liabilities = 1: технічні резерви для покриття зобов‘язань страховика; 1a: best estimate of liabilities = 1а: найкраща оцінка зобов‘язань; 1b: margin set in technical provisions = 1b: граничний рівень технічних резервів; 2: regulatory capital requirement = 2: регуляторна вимога до капіталу; 3: capital held in excess of regulatory capital requirements = 3: капітал, що перевищує регуляторну вимогу до капіталу;
Minimum Guarantee Fund (MGF) – the absolute minimum capital required = мінімальний гарантійний фонд (МГФ) – абсолютний мінімум необхідного капіталу; Required Minimum Margin (RMM) – the main solvency requirement = необхідний граничний мінімум (НГМ) – головна вимога до кредитоспроможності; Minimum Capital Requirement (MCR) – the minimum level of regulatory capital = вимога до мінімального капіталу (ВМК) – мінімальний рівень регуляторного капіталу; Solvency Capital Requirement (SCR) – the risk-based level of regulatory capital = вимога щодо платоспроможності (ВПС) – рівень регуляторного капіталу, визначений з урахуванням ризиків; Adjusted SCR – SCR level which includes any supplementary requirement determined through the Pillar 2 supervisory review = скоригована ВПС – рівень ВПС, який включає будь-які додаткові вимоги, визначені регуляторним органом на рівні 2.
Рівень 2 вимагає, щоб страхові компанії мали зважені та ефективні стратегії і процеси оцінки ризиків, на які вони наражаються, та оцінки і підтримання капіталу для покриття цих ризиків. Компанії матимуть самостійно проводити річну оцінку їхніх систем управління та їхніх потреб у капіталі. Така самооцінка перевірятиметься регуляторними органами. Якщо, на думку цих органів, компанія повинна мати більше капіталу або капітал вищої якості, вимога щодо платоспроможності збільшуватиметься для отримання скоригованої ВПС (див. рисунок 1 вище). Якщо виявлена проблема стосуватиметься неналежного управління ризиками, компанії може бути запропоновано не збільшувати капітал, а поліпшити таке управління.
Рівень 3 вимагає розкривати інформацію про достатність капіталу страхових компаній учасникам ринку, таким як власники цінних паперів, власники боргових зобов’язань, перестраховики та великі комерційні покупці страхових продуктів. Інформація, що підлягає розкриттю, може бути розподілена на три категорії. Категорія 1 – показники фінансового стану та діяльності, включаючи звіти компанії про доходи, баланс і грошові потоки. Категорія 2 – інформація про профіль ризику, включаючи рівень ризику та диверсифікацію портфеля, наприклад сума під ризиком і перевірки портфеля «під навантаженням». Категорія 3 – стосується невизначеності інформації категорій 1 і 2, включаючи аналіз чутливості до величини параметру та порівняння результатів із попередніми розрахунками.
Директива про платоспроможність (ІІ), (Solvency 2) як очікується, буде ухвалена Європейським парламентом і Радою у 2009 році. Затвердження впроваджувальних заходів заплановане на 2010 рік, а закріплення директиви у внутрішньому законодавстві держав – членів - на 2012 рік.
Впровадження Solvency 2 матиме серйозні наслідки для страхових компаній. Ця директива вимагатиме створення та/або зміцнення головних функцій страхових компаній, включаючи управління ризиками, актуарний, внутрішній аудит, а також внутрішній контроль і дисципліну дотримання законодавства. Директива про платоспроможність (ІІ) матиме також важливі наслідки для розвитку інформаційних систем на підтримку моделювання потреб капіталу з урахуванням ризиків, як того вимагає рівень 1; оцінки ринкових ризиків, кредитних ризиків, ризиків пов’язаних зі страхуванням життя, здоров’я, а також зі страхуванням, не пов’язаним зі страхуванням життя, як того вимагає рівень 2, та вимог щодо звітності, які передбачаються рівнем 3. Зрештою, директива про платоспроможність (ІІ) вимагатиме розвитку актуарного моделювання.

Матеріали Світового банку
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"