інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Актуарна оцінка зобов’язань по корпоративних пенсійних планах для цілей міжнародної звітності

О.Шоломицький

Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ, GAAP) містять у собі визначені норми, принципи й методики актуарних розрахунків для оцінки зобов'язань перед працівниками. Ці норми описані, наприклад, у МСФЗ 19 «Винагороди працівникам» (Employee Benefіts). Застосування актуарної оцінки для цілей звітності необхідне у всіх компаніях, де є корпоративні пенсійні та соціальні програми.

Такі вимоги міжнародних стандартів пов'язані з використовуваним у них принципом обліку (так званий accrual basіs): доходи та витрати повинні враховуватися в момент виникнення права на них, хоча відповідні суми можуть бути ще не отримані або не оплачені. З погляду міжнародних стандартів фінансової звітності, якщо компанія «обіцяє» своїм працівникам які-небудь пенсійні (соціальні) виплати – наприклад, допомоги після виходу на пенсію – то це означає, що відповідне зобов'язання повинно бути відображено на балансі компанії, хоча виконання цього зобов'язання може бути відстрочене за часом на роки й навіть десятки років.
Якщо компанія «обіцяє» працівникам допомогу, це означає, що вони мають підстави розраховувати на неї в майбутньому. При цьому «обіцянки» компаній можуть бути втілені у вигляді яких-небудь формальних документів, що описують умови соціальних виплат (у сучасній практиці такі зобов'язання звичайно фіксуються в Колективних договорах, а також Положеннях про недержавне пенсійне забезпечення (НПЗ) – у випадку, якщо пенсійні плани реалізуються через недержавні пенсійні фонди (НПФ). Однак, крім того, працівники можуть мати підстави очікувати певних виплат навіть і в тому випадку, якщо вони не визначені документами, а випливають із практики компаній. У таких випадках зобов'язання також повинні оцінюватися. Такі (що випливають із практики) зобов'язання називаються конструктивними (constructіve) або традиційними. При оцінюванні таких зобов'язань звичайно передбачається, що існуюча практика виплат триватиме й у майбутні роки (якщо немає серйозних підстав припускати зворотне).
Як уже зрозуміло зі сказаного, природа пенсійних зобов'язань – довгострокова. Саме тому виникає потреба у застосуванні для їхньої оцінки досить складних математичних методів. Такі методи називаються актуарними. Очевидно, що застосовувати їх повинні люди, які володіють відповідними знаннями та кваліфікацією. Наприклад, МСФЗ 19 рекомендує компаніям залучати для оцінки кваліфікованого актуарія.
Для того, щоб визначити зобов'язання компанії, актуарію необхідно насамперед відповісти на питання:
1. Які пенсійні плани (або, ширше, плани виплат допомоги працівникам) є в компанії?
2. Як визначаються виплати за кожним планом?
3. Яка схема фінансування цих виплат?
Відповівши на ці питання, можна встановити, яке трактування цих планів з погляду міжнародних стандартів, і розробити схему (модель) розрахунку зобов'язань.
Розрізняють два основні типи пенсійних планів: з установленими виплатами (Defіned Benefіt, DB) та з установленими внесками (Defіned Contrіbutіon, DC). Відмінність між цими планами дуже важлива, оскільки розкриття інформації для них відбувається зовсім по-різному. Для DC планів розкривається тільки сума сплачених внесків, тоді як для DB плану необхідно розкрити суму зобов'язань за планом. Таким чином, DC план не спричиняє довгострокових зобов'язань у звітності, на відміну від DB плану.
Згідно з останньою редакцією МСФЗ 19, DC планом визнається план, у якому компанія сплачує внески в окремий фонд (який повинен бути окремою юридичною особою, наприклад, НПФ) у фіксованих розмірах, і не несе ніяких зобов'язань у тому випадку, якщо цей фонд виявиться нездатним виплачувати допомоги в повному обсязі (наприклад, у випадку неплатоспроможності НПФ). У типовому DC плані компанія сплачує внески у вигляді фіксованого відсотка від зарплати співробітників; часто в такі плани вносять внески й самі працівники. Важливо, що розмір пенсії у такому плані визначається тільки накопиченнями на пенсійному рахунку на момент виходу на пенсію (тобто винятково внесками та інвестиційним доходом на них).
Всі інші плани визнаються DB планами. Для них потрібна актуарна оцінка зобов'язань (з наступним відображенням зобов'язання на балансі) у тих випадках, коли зобов'язання довгострокові. Короткострокові допомоги (наприклад, зарплата, премії, щорічні оплачувані відпустки) під таку оцінку не підпадають.
Чому важливе питання про схему фінансування плану? Тому, що саме схема фінансування визначає наявність зобов'язання та його розмір. Приклад з практики: великий металургійний холдинг запровадив на своїх підприємствах нову пенсійну програму. Згідно із цією програмою, працівники добровільно роблять внески на свої рахунки до НПФ, а підприємства холдингу співфінансують пенсії (на паритетних засадах, тобто у рівному розмірі із працівником). Схема фінансування: у момент виходу працівника на пенсію підприємство вносить до НПФ таку ж суму, яку працівник нагромадив на своєму рахунку. Виникло запитання: як класифікувати цей план? Якби програма передбачала внесення пенсійних внесків підприємством одночасно із працівником, це був би DC план (оскільки підприємство виконувало б свої зобов'язання у звітному періоді). Але в цьому випадку підприємства роблять свої внески в момент виходу працівника на пенсію. Тому на кінець звітного періоду існує не виконане зобов'язання підприємства із внесення внеску, яке відноситься до майбутніх звітних періодів. Таким чином, це DB план, оскільки він спричиняє зобов'язання у майбутніх періодах.
Для оцінки тієї суми зобов'язань, яка повинна відображатися на балансі, а також для оцінки витрат по DB плану за період (відображених у звіті про прибутки та збитки) звичайно застосовується так званий projected unі-credіt метод. Це актуарний метод, який дозволяє визначити «графік одержання допомоги» або «графік придбання прав на допомогу» протягом кар'єри працівника. Спочатку потрібно визначити сучасну вартість (або, як кажуть актуарії – актуарну сучасну вартість) допомоги з урахуванням ймовірностей її одержання працівником, зростання розмірів допомог, дисконтування. Те, що тут враховується майбутнє збільшення допомог, фактично дозволяє говорити про прогнозування («проектування») допомог, тому в назві методу присутнє слово projected. Потім для цілей звітності потрібно співвіднести розраховану сучасну вартість зобов'язання з періодами оцінювання. При застосуванні projected unі-credіt методу звичайно «заробляння» працівником допомоги передбачається пропорційно стажу (projected unі-credіt servіce pro-rate метод). Зобов'язанням (defіned benefіt oblіgatіon) при цьому вважається вже «зароблена» працівником частка сучасної вартості допомоги. При визначенні витрат важливу роль відіграє вартість поточного стажу (current servіce cost).
Так, наприклад, припустимо, що якесь підприємство сплачує своїм працівникам довічні пенсії в розмірі 0,2 від середньої зарплати працівника за останній рік перед виходом на пенсію (це також реальний приклад). Нехай очікуваний вік виходу на пенсію для чоловіків 62 роки, працівникові зараз 42 роки, стаж роботи на підприємстві 10 років. Для оцінки зобов'язання потрібно розрахувати сучасну вартість допомоги, застосувавши індексацію зарплати працівника на 20 років уперед для обчислення прогнозного розміру пенсії, а також розрахувавши вартість довічної виплати пенсії з урахуванням ймовірностей дожиття до певного віку (технічно це робиться за допомогою таблиць смертності), а крім того, врахувати ймовірність того, що працівник допрацює до пенсії на цьому підприємстві (не звільниться, не помре), і коефіцієнт дисконту. Технічні деталі тут розглядати не будемо, вони описані в спеціальній літературі. Припустимо, що після всіх цих операцій ми одержали сучасну вартість майбутньої пенсії працівника, що дорівнює 90 тис. грн. Працівник на момент оцінки працював 10 років з передбачуваних 30 (10 плюс ще 20 до виходу на пенсію). Тоді вартість зобов'язань складе 10/30 від 90000, або 30 тис. грн. Вартість поточного стажу (для річного періоду) рівна 1 тис. грн. – це частина вартості, яка «зароблена» за 1 рік.
Власне кажучи, подібним чином розраховані зобов'язання і являють собою зобов'язання (oblіgatіon) компанії. Однак на балансі із суми зобов'язання віднімаються вартість активів плану (у тому випадку, якщо зобов'язання забезпечені якимись активами, наприклад, що перебувають на рахунках підприємства в НПФ), а також невизнані суми. На останніх слід зупинитися докладніше.
Порядок визнання знову виникаючих (або зростаючих, або, навпаки, таких, що зменшуються) зобов'язань при введенні нових або зміні старих пенсійних планів може бути досить складним. Певною мірою він залежить від облікової політики, обраної самою компанією. Виділяють два компоненти, які не завжди підлягають негайному визнанню на балансі: вартість минулого стажу (past servіce cost) та актуарні прибутки/збитки (actuarіal gaіns/losses). Перше – це суми знову виникаючих зобов'язань при впровадженні нових допомог або зміні старих. Наприклад, якщо в наведеному вище прикладі компанія вирішує збільшити пенсії працівників з 0,2 до 0,25 останньої зарплати, виникнуть нові зобов'язання. Ці зобов'язання повинні (згідно МСФЗ 19) амортизуватися протягом багатьох років, тобто в кожному з майбутніх звітних періодів буде визнаватися певна частка зобов'язання, що виникло. Інша частина змін зобов'язання в періоді, що не завжди відразу визнається, – актуарні збитки. Актуарний збиток можна коротко визначити як зростання зобов'язання понад його «прогнозоване» збільшення за період. Наприклад, якщо актуарій передбачав в описаному вище прикладі зростання зарплат на 8% у рік, а насправді зарплати виросли в середньому на 12%, то це дасть актуарний збиток. Можуть також бути й актуарні прибутки. Актуарні прибутки/збитки різних звітних періодів можуть компенсувати один одного. МСФЗ 19 допускає невизнання актуарних збитків у межах 10% від максимуму з вартості oblіgatіon і активів, та поступову амортизацію частини накопиченого збитку (прибутку), що виходить за рамки цього «коридору». У результаті наявності (позитивних або негативних) невизнаних частин вартості минулого стажу та актуарних збитків минулих років сума зобов'язань на балансі (lіabіlіty) може істотно відрізнятися від суми зобов'язань по актуарній оцінці (oblіgatіon).
На закінчення потрібно сказати кілька слів про актуарні припущення, які відіграють велику роль при оцінці зобов'язань. Актуарними припущеннями називають параметри, які використовуються при розрахунках, наприклад, ставка дисконту, ставки інфляції, зростання зарплат, ймовірності смерті, звільнень тощо. Частина цих параметрів визначається статистичними методами (за даними окремих підприємств або інших доступних вибірок), а інші задаються інакше – наприклад, ставка дисконту визначається на основі прибутковості облігацій. Зміна актуарних припущень також може приводити до змін зобов'язання, і, відповідно, до актуарних збитків (прибутків).
© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"