інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Оцінка кредитоспроможності компаній у зарубіжній практиці

О.Деревягін

В сучасних умовах у взаємовідносинах компаній та їх кредиторів першочергове значення мають питання взаємовигідного партнерства, що безпосередньо пов’язані з кредитоспроможністю позичальника. Неплатоспроможне підприємство не буде привабливим ні для постачальників, ні для інвесторів. Воно створює загрозу втрати як власних, так і залучених ресурсів. У свою чергу, кредитор зацікавлений в повному поверненні позичених коштів. Тому йому необхідно мати чітке уявлення про кредитоспроможність партнера. Для таких цілей створюються і застосовуються різноманітні методики.

Кредитоспроможність позичальника залежить від багатьох факторів, оцінити і розрахувати кожен з яких непросто. Велика частина аналізованих на практиці показників кредитоспроможності заснована на даних за минулий період або на якусь звітну дату. Разом з тим, усі вони зазнають негативного впливу інфляції. Складність представляють виявлення та кількісна оцінка деяких факторів, зокрема, таких як моральний вигляд і репутація позичальника. Крім того, застосовується низка методів вирішення даної задачі, які не виключають, а доповнюють один одного і роблять оцінку кредитоспроможності позичальника більш відповідною реальності.

У світовій практиці при оцінці кредитоспроможності на основі системи фінансових коефіцієнтів застосовуються в основному наступні п’ять груп коефіцієнтів: ліквідності, оборотності, фінансового важеля, прибутковості, обслуговування боргу.

Група вчених (Дж.Шім, Дж.Сігел, Б.Нідлз, Р.Андерсон, Д.Колдвел) запропонували використовувати показники, що характеризують ліквідність, прибутковість, довгострокову платоспроможність, і показники, що базуються на ринкових критеріях. Цей підхід дозволяє прогнозувати довгострокову платоспроможність з урахуванням ступеня захищеності кредиторів від несплати процентів (коефіцієнта покриття процента). Коефіцієнти, що базуються на ринкових критеріях, включають відношення ціни акції до доходів, розмір дивідендів і ринковий ризик. З їх допомогою визначаються відношення поточного біржового курсу акцій до доходів у розрахунку на одну акцію, поточний прибуток їх власників, мінливість курсу акцій фірми щодо курсів акцій інших фірм. Однак розрахунок деяких коефіцієнтів складний і вимагає застосування спеціальних статистичних методів.

На практиці кожен комерційний банк вибирає для себе певні коефіцієнти і вирішує питання, пов’язані з методикою їх розрахунку. Цей підхід дозволяє охарактеризувати фінансовий стан позичальника на основі синтезованого показника-рейтингу, що розраховується в балах та присвоюється кожному значенню коефіцієнта. Згідно з балами встановлюється клас організації: першокласна, другокласна, третьокласна або неплатоспроможна. Клас організації приймається банком до уваги при розробці шкали процентних ставок, визначенні умов кредитування, встановленні режиму кредитування (форми кредиту, розміру та виду кредитної лінії тощо), оцінці якості кредитного портфеля, а також при аналізі фінансової стійкості банку.

Прогнозні моделі одержуються за допомогою статистичних методів та використовуються для оцінки якості потенційних позичальників. При множинному дискримінантному аналізі (МДА) використовується дискримiнантна функція (Z), що враховує деякі параметри (коефіцієнти регресії) і фактори, що характеризують фінансовий стан позичальника (у тому числі фінансові коефіцієнти). Коефіцієнти регресії розраховуються в результаті статистичної обробки даних по вибірці фірм, які або збанкрутували, або вижили протягом певного часу. Якщо Z-оцінка фірми знаходиться ближче до показника середньої фірми-банкрута, то за умови подальшого погіршення її становища вона збанкрутує. Якщо менеджери фірми і банк докладуть зусиль для усунення фінансових труднощів, то банкрутство, можливо, не відбудеться. Таким чином, Z-оцінка є сигналом для запобігання банкрутства фірми.

Застосування даної моделі вимагає великої репрезентативної вибірки фірм з різних галузей і за масштабами діяльності. Складність полягає в тому, що не завжди можна знайти достатню кількість збанкрутілих фірм всередині галузі для розрахунку коефіцієнта регресії.

Найбільш відомими моделями МДА є моделі Альтмана і Чессера, що включають наступні показники: відношення власних оборотних коштів до суми активів; відношення реінвестованого прибутку до суми активів; відношення ринкової вартості акцій до позикового капіталу; відношення обсягу продажів (виручки від реалізації) до суми активів; відношення брутто-прибутку (прибуток до вирахування відсотків і податків) до суми активів.


Організацію відносять до певного класу надійності на основі значень Z-індексу моделі Альтмана. П’ятифакторна модель Альтмана побудована на основі аналізу стану 66 фірм і дозволяє дати досить точний прогноз банкрутства на два-три роки вперед.

Побудувати в вітчизняних умовах подібні моделі досить складно через відсутність статистичних даних про банкрутство організацій, постійну зміну нормативної бази у сфері банкрутства і визнання банкрутства організації на основі даних, що не піддаються обліку.

Модель Альтмана заснована на застосуванні мультидискримінантного аналізу для прогнозування ймовірності банкрутства фірми.

Зазначений підхід, розроблений Е.Альтманом в 1968 році, був використаний ним у США. В результаті з’явився індекс кредитоспроможності (Index of Creditworthiness):
Z = 1,2*K1 + 1,4*K2 + 3,3*K3 + 0,6*K4 + K5,
де К1 – власний оборотний капітал/сума активів; К2 – нерозподілений прибуток/сума активів; К3 – прибуток до сплати відсотків/сума активів; К4 – ринкова вартість власного капіталу/позиковий капітал; К5 – обсяг продажів/сума активів.

Інтервальна оцінка Альтмана: при Z < 1,8 – дуже висока ймовірність банкрутства, при Z = 1,81-2,7 – висока ймовірність банкрутства, при Z = 2,71-2,99 – можлива ймовірність банкрутства, при Z > 3,0 – дуже низька ймовірність банкрутства.

Пізніше ця модель була допрацьована для аналізу непублічних компаній. У модель розрахунку були внесені наступні зміни:
для виробничих підприємств: Z = 0,717*К1 + 0,847*К2 + 3,107*К3 + 0,42*К4 + 0,998*К5;
для невиробничих підприємств: Z = 6,56K1 + 3,26K2 + 6,72K3 + 1,05K4,
де К2 – (нерозподілений прибуток + резервний капітал)/сума активів; К4 – балансова вартість власного капіталу/позиковий капітал.

При Z < 1,23 Альтман виявляє високу ймовірність банкрутства, при Z = 1,23-2,9 – зона невизначеності, при Z > 2,9 – низька загроза банкрутства. Основною перевагою даної технології оцінки фінансового стану підприємства є її висока прогностична здатність.

Очевидно, для аналізу вітчизняних підприємств необхідна розробка іншої системи показників, проте ця обставина не виключає саму можливість ефективного застосування фундаментальних положень моделі Альтмана з метою аналізу кредитоспроможності вітчизняних підприємств.

В основі моделі Фулмера лежить схожа з моделлю Альтмана методологія. В американській діловій практиці дана модель дає точність прогнозу в 98% для періоду в один рік і 81% для двох років.

Проте, так само як і модель Альтмана, дана методика не адаптована для вітчизняних умов, тому її застосування на практиці можливе лише в якості додаткового інструменту оцінки кредитоспроможності підприємства.

Модель Чессера дозволяє прогнозувати невиконання клієнтом умов договору про кредит. Невиконання передбачає не тільки непогашення кредиту, але і будь-які інші відхилення, що роблять відносини між кредитором і позичальником менш вигідними порівняно з початковими умовами.

Оцінка кредитоспроможності позичальника може бути зведена до єдиного показника – рейтингу позичальника. Перевага рейтингового методу полягає в можливості враховувати якісні неформалізовані показники, що дозволяє будувати всеосяжні рейтинги.

До теперішнього часу розроблена значна кількість методик оцінки кредитоспроможності позичальника. Вони відрізняються за кількістю показників, які використовуються для оцінки кредитоспроможності, підходу до визначення критеріальних кордонів оціночних показників оцінки значущості кожного з відібраних показників, методикою підрахунку сумарної кредитоспроможності. Вибір конкретної структури показників, які формують кредитний рейтинг, залежить головним чином від кредитної політики банку.

Моделі оцінки кредитоспроможності, що засновані на методах комплексного аналізу, не враховують впливу «якісних» чинників при наданні банками кредитів. Ці моделі лише частково дозволяють кредитним експертам банку зробити висновок про можливість надання кредиту. Недоліками класифікаційних моделей є їхня «замкнутість» на кількісних факторах, довільність вибору системи кількісних показників, висока чутливість до недостовірності вихідних даних, громіздкість при використанні статистичних міжгалузевих і галузевих даних.

В рамках комплексних моделей аналізу можливе поєднання кількісних і якісних характеристик позичальника. Наприклад, у практиці банків США застосовується правило «шести Сі», в основі якого лежить використання шести базових принципів кредитування, позначених словами, що починаються з англійської букви «Сі» (С): Character, Capacity, Cash, Collateral, Conditions, Control.

Аналіз кредитоспроможності клієнта у відповідності з основними принципами кредитування, що містяться в методиці CAMPARI, полягає в послідовному витязі з кредитної заявки і доданих фінансових документів найбільш суттєвих чинників, що визначають діяльність клієнта, у їхній оцінці та уточненні після особистої зустрічі з клієнтом. Назва CAMPARI утворюється з початкових літер наступних слів: С (Character) – репутація, характеристика клієнта; А (Ability) – здатність до повернення кредиту; М (Margin) – маржа, прибутковість; Р (Purpose) – цільове призначення кредиту; A (Amount) – розмір кредиту; R (Repayment) – умови погашення кредиту; I (Insurance) – забезпечення, страхування ризику непогашення кредиту.

У більшості випадків у вітчизняній практиці застосовують методи оцінки кредитоспроможності на основі сукупності фінансових коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан позичальника.

Головною проблемою при цьому є розробка нормативних значень для порівняння, оскільки існує розпорошення значень, викликане галузевою специфікою господарюючих суб’єктів, а наведені в економічній літературі прийнятні нормативні рівні фінансових показників розраховані без урахування такої специфіки. Через відсутність єдиної нормативної бази у галузевому розрізі об’єктивна оцінка фінансового стану позичальника неможлива, оскільки немає порівнюваних середньогалузевих, мінімально допустимих та найкращих для даної галузі показників.

В сучасних умовах комерційні банки розробляють і використовують власні методики оцінки кредитоспроможності позичальників з урахуванням інтересів банку. Деякі застосовують методику визначення кредитоспроможності позичальника на основі кількісної оцінки фінансового стану та якісного аналізу ризиків. Фінансовий стан позичальника оцінюється з урахуванням тенденцій у зміні фінансового стану та факторів, що впливають на такі зміни. З цією метою аналізуються динаміка показників, структура статей балансу, якість активів, основні напрямки фінансово-господарської політики позичальника. При розрахунку показників (коефіцієнтів) застосовується принцип обережності, тобто перерахунок статей активу балансу в бік зменшення на основі експертної оцінки.

Для оцінки фінансового стану позичальника використовуються три групи оціночних показників: коефіцієнти ліквідності (К1, К2, К3); коефіцієнт співвідношення власних і позичкових коштів (К4); показник оборотності та рентабельності (К5). При цьому основними оціночними показниками є коефіцієнти (К1, К2, К3, К4, К5), а інші показники необхідні для загальної характеристики і розглядаються як додаткові до перших п’яти коефіцієнтів.

За результатами аналізу п’яти коефіцієнтів позичальнику присвоюється категорія по кожному з цих показників на базі порівняння отриманих значень з встановленими (достатніми). Далі визначається сума балів за цими показниками відповідно до їх значення. Розбивка показників на категорії залежно від їх фактичних значень представлена в Таблиці 1.


Наступний крок – розрахунок загальної суми балів (S) з урахуванням коефіцієнтів значущості кожного показника, які мають такі значення: К1 = 0,11; К2 = 0,05; К3 = 0,42; К4 = 0,21; К5 = 0,21. Значення S поряд з іншими факторами використовується для визначення рейтингу позичальника.

Для інших показників третьої групи (оборотність і рентабельність) не встановлюються оптимальні або критичні значення зважаючи на велику залежність цих значень від специфіки господарюючого суб’єкта, його галузевої належності та інших конкретних умов. Здійснюється порівняльний аналіз цих показників і оцінюється їхня динаміка.

Якісний аналіз базується на використанні інформації, яка не може бути виражена в кількісних показниках. Для проведення такого аналізу застосовуються відомості, представлені позичальником або підрозділом безпеки, а також інформація з бази даних. На цьому етапі оцінюються галузеві, акціонерні, виробничі та управлінські ризики, а також ризики регулювання діяльності господарюючого суб’єкта.

Заключним етапом оцінки кредитоспроможності є визначення рейтингу позичальника, або його класу. Встановлюються чотири класи позичальників: першокласні, кредитування яких не викликає сумнівів; другокласні – кредитування вимагає зваженого підходу; третьокласні – кредитування пов’язане з підвищеним ризиком; четвертий клас утворюють неплатоспроможні позичальники.

Рейтинг визначається на основі суми балів за п’ятьма основними показниками, оцінки інших показників третьої групи та якісного аналізу ризиків. Сума балів (S) впливає на рейтинг позичальника наступним чином: S = 1 або 1,05 – позичальник може бути віднесений до першого класу кредитоспроможності; 1,05 < S < 2,42 відповідає другому класу; S ≥ 2,42 відповідає третьому класу. Далі визначений таким чином попередній рейтинг коригується з урахуванням інших показників третьої групи і якісної оцінки позичальника.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"