інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Еволюція платіжних засобів

А. Коппола

Гроші як засіб платежу є рушійною силою прогресу і одним з найрозумніших винаходів людства. Вони змінюються разом з цивілізацією: європейці придумали облігації, щоб покривати військові витрати, голландці винайшли акції для розвитку торгового флоту. Вірно й інше: платіжні засоби змінюють характер споживання. Платіжні засоби стають все витонченішими, змушуючи людей витрачати більше.

Стародавня месопотамська цивілізація використовувала в якості платіжних засобів ячмінь та пшеницю. В Африці воліли розплачуватися раковинами каурі. Стародавні єгиптяни цінували металеві пластини, греки гравірували на металевих монетах зображення своїх богів. В «гаманцях» англійців у Середньовіччі були обтесані дерев’яшки. Китайці виготовляли гроші з паперу та шкіри. Індіанці в часи колоніальних завоювань задовольнялися скляним намистом.
Сьогодні найпопулярнішим засобом платежу є пластикові картки, які, за прогнозами експертів, незабаром стануть минулим. Таким чином фінансовий світ постійно змінюється.
Один з характерних прикладів – облігації. У середньовічній Італії «obligatio» виникли як засіб фінансування війн. У XIV столітті на Апеннінському півострові, як відомо, існували міста-держави – Венеція, Сієна, Тоскана, Флоренція, які вирішували свої проблеми, в основному пов'язані з конкуренцією в торгівлі, силою, залучаючи для цього найманців. За свої послуги вони просили чимало, а війни велися тоді часто, і дефіцит коштів міста-держави покривали, випускаючи спеціальні облігації, що розповсюджувалися серед заможних городян. Церковну заборону на вилучення процентного доходу, по суті, на лихварство, обходили при цьому елегантно, називаючи відсотки компенсацією.
Оскільки християнське віровчення вважало стягнення відсотків з одновірців гріхом, банкінг, як такий, у відомому нам сьогодні вигляді в той час існувати не міг. Тому, якщо мова не йшла про державні позики, позичити гроші можна було хіба що у побратимів шекспірівського Шейлока, хоча елементи розвитку банківської справи можна знайти вже в історії стародавнього Вавілона, Єгипту, Греції, Риму.
Банки, які були попередниками капіталістичних банків, виникли у Флоренції та Венеції на основі обмінної справи – обміну грошей різних міст та країн. Головними операціями банків був прийом грошових вкладів, надання позик державі, торговцям і безготівкові розрахунки, які виглядали як перенесення суми з одного рахунку на інший у книгах банкіра в присутності обох клієнтів. Пізніше за цим принципом були організовані банки в Амстердамі та Гамбурзі.
Але першою в західному світі фактично легалізувала поняття банку і паралельно заробила на цьому свої статки родина Медічі з Флоренції. Наприкінці 1390-х років Джованні Медічі знайшов вихід з релігійної пастки: стягнення відсотків з боргу дійсно вважалося гріхом, але не було нічого поганого у стягненні комісії з операцій з обміну валюти. Таким чином, можна було давати в борг валюту інших держав, причому, якщо гроші позичають на великий строк, комісія за обмінну операцію збільшувалася. Даючи в борг різним торговцям, залучаючи вкладників і диверсифікуючи валюту, Джованні зумів створити успішний «Банк Медічі», що проіснував майже 100 років. До 1402 року банк відкрив відділення у Венеції, а пізніше й в інших найважливіших містах Італії, а також у Лондоні, Ліоні, Женеві, Брюгге та Авіньйоні. В 1429 році Джованні Медічі помер, передавши у спадок банк синові Козімо, під контролем якого той став найбільшим банком свого часу. Медічі з самого початку ставили на чолі банку управляючих. Козімо, наприклад, володіючи гарним чуттям на людей, знайшов такого собі Джованні Бенчі, який переконав свого роботодавця не ставитися до відділень, як до своїх приватних скарбничок, а перетворити банк в холдинг, кожне відділення якого було відносно незалежним, що мотивувало керівників на місцях з ентузіазмом розвивати бізнес. Після смерті Козімо в 1494 році кращі роки «Банку Медічі» минули. При хворобливому сині Козімо П'єро (на прізвисько «Подагрик») банк вліз у борги і не зміг здійснити відразу кілька великих угод. Лоренцо Чудовий, син П'єро і наступний власник «Банку Медічі», був справді чудовим політиком і філантропом, але зовсім не розумівся на фінансових і, як з'ясувалося, в кадрових питаннях, найнявши менеджерів, які втратили ще більше грошей компанії. Лоренцо дійшов до того, що для вирішення проблем свого банку брав гроші з казни Флоренції, а одного разу навіть запустив руку в благодійний фонд Monte delle Dote, який забезпечував дівчат з сімей, що розорилися приданим. І нарешті, старший син Лоренцо П'єро, останній власник банку, не тільки не мав ділової хватки, але навіть був вигнаний з республіки як зрадник за здачу декількох важливих пунктів у володіннях Флоренції Карлу VIII, який захопив Неаполь. В 1494 році «Банк Медічі», і так балансуючий на межі банкрутства, був конфіскований і згодом розформований.
Двигуном радикальних змін у сфері платіжних засобів була, звичайно, торгівля. У 1530-х роках в Бельгії з'явилося щось подібне до фондової біржі. В Антверпені брокери і кредитори укладали угоди по комерційним, державним і навіть особистим боргам. Ні про які акції тоді мова не йшла, люди мали справу з векселями та борговими розписками.
Перша справжня фондова біржа з'явилася на початку XVII століття в Амстердамі, оскільки Нідерланди на той час стали центром світової торгівлі. Цьому посприяв також розквіт напівдержавної Голландської Ост-Індської компанії, яка більше 20 років утримувала національну монополію на торгівлю колоніальними товарами з країнами Тихого та Індійського океанів. Вона ж у 1602 році першою випустила на ринок акції для залучення додаткового капіталу. У тому ж столітті голландський досвід перейняли англійці та французи.
При всій своїй прибутковості морська торгівля була справою ризикованою через залежність від погоди, недосконалості флоту, тропічних хвороб, піратів, тому власники суден побачили вихід в пошуку охочих ризикнути своїми грошима в обмін на дивіденди в разі успіху підприємства.
Щоб знизити ризики, голландці придумали інвестиційні фонди. У 1774 році торговець Адріан ван Кетвіч заснував фонд «Eendragt Maakt Magt» («сила у єдності»). Фонд закритого типу, тобто потенційні інвестори могли придбати обмежену кількість акцій, поки всі 2000 паперів не будуть розпродані, а потім їх можна було купити тільки в акціонерів. Мета створення фонду полягала в об'єднанні активів декількох більш-менш дрібних вкладників в одну структуру для подальших спільних інвестицій. На підставі цієї ідеї в 1822 році король Нідерландів Вільям I створив перший в історії фонд взаємних інвестицій. Ідея реалізувалася у 1849-му році фонди взаємних інвестицій поширилися в Швейцарії, в 1880-ті роки в Шотландії, Англії і Франції, а в 1890-ті роки в США.
Новою сходинкою в еволюції фінансових механізмів світу став кредит. Етимологію терміну можна простежити від латинського «credo», що означає «я вірю», тобто в даному випадку вірю, що ти повернеш борг. І дуже скоро можливість витрачати до нестями, незважаючи на реальну кількість готівки, отримали не тільки держави або мегакорпорації, але і фізичні особи, звичайні люди.
Згідно енциклопедії «Британіка», перші кредитні картки з'явилися в Європі ще в 1890-х роках, але більш широке їхнє поширення відбулося тільки в 1920-х роках у США, де спочатку деякі автозаправки, магазини одягу, готелі видавали їх своїм клієнтам для оплати власних товарів та послуг. У книзі-дослідженні від 1929 року «Middletown», узагальнюючої вдачі типового американського містечка тих років, соціологи Роберт та Хелен Лінд відзначали підйом продажів в розстрочку таких по тим часам предметів розкоші, як авто, електричні пральні машини, меблі, «людям, у яких немає не тільки бажання, але і можливості все це купити». Починаючи з 1930-х років компанії стали приймати до оплати також картки, видані іншими фірмами.
Тоді ще існувала практика відмовляти клієнту від кредиту. Власниця магазину одягу Джиліан Голдман писала в 1930 році, що «захист клієнта від нерозумних витрат входить в обов'язки наших продавців»: «Якщо жінка вибирає плаття, яке їй не по кишені, продавець намагається відмовити її від покупки, пояснюючи детально наслідки такого вчинку». Перша банківська кредитна картка з'явилася пізніше в бруклінському відділенні «Flatbush National Bank».
Кредитні картки спочатку поширювалися в середовищі комівояжерів – людей, у яких на шляху можуть з'явитися непередбачені витрати. На початку 1960-х років кількість компаній, які пропонували кредитні картки, почала зростати. Причому тепер їх рекламували не в якості кредитного інструменту, а як зручний спосіб оплати, який економить час. «В результаті вибуху споживчого кредитування загальний борг приватних осіб перевищує сукупний борг за всю історію людства. Ніколи раніше стільки людей не були винні такі суми», – писав ще у 1961 році публіцист Хіллел Блек. А в середині 1970-х Конгрес США навіть був змушений виступити регулятором ринку, заборонивши масові розсилки активованих кредитних карт.
З плином часу гроші стають розумнішими, а їх еволюція – стрімкішою. Монети служили тисячу років, а кредитні картки, наприклад, з'явившись якихось сто років тому, вже «в стані занепаду», як повідомив торік журнал «Wired». Що їх замінить, поки не до кінця зрозуміло, але список претендентів досить довгий і далекий від завершення: смартфони, айфонова система Square, сервіс Twitpay, що приймає чеки, сервіс Zong, що дозволяє оплачувати онлайн покупки за допомогою мобільних телефонів. Очевидно, як стверджує «Wired»: майбутнє грошей «повністю оцифроване, нескінченно змінне і вільне від тертя».
© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"